2020-06-29
97ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1. Автономність, відкритість зарубіжним традиціям і новітнім процесам, високий розвиток літератури в Західній Україні до 1939 р.
2. Яскраве поетичне гроно: Б.-І.Антонич, С.Гординський, Ю.Липа. Проза В.Стефаника, О.Кобилянської, І.Вільде, О.Турянського.
3. Історична проза Б.Лепкого, Ю.Опільського, Катрі Гриневичевої.
4. Б.-І.Антонич. Життя та творчість поета.
5. Аполітичність, наскрізна життєствердність, метафоричність і міфологізм поезій.
6. Лемківська конкретика як джерело образних асоціацій.
7. Поєднання язичницьких мотивів із християнськими; міфологічність образу, екзотика лемківського краю в контексті вселюдських мотивів.
Теорія літератури: міфологізм, асоціативність.
Практичне заняття.
1. Назвати основних представників української літератури в Західній Україні до 1939 р.
2. Творче використання довідкових матеріалів, словників для поглиблення знань з теми. Пошук необхідної інформації, порівняння і співставлення різних явищ.
3. Розповісти про творчий шлях Б.-І.Антонича. Дати загальну характеристику творчості.
4. Виразне читання поезій Б.-І.Антонича.
Визначити головні мотиви, ідеї поезій.
6. Пояснити роль народнопісенних тропів у “Вишнях”, специфіку пейзажу, символіку образів (“Дороги”).
НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ ДО ЗАНЯТТЯ
ü Міфологі́зм — спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури. Значення міфу в літературному творі не тотожне його семантиці у першозразку й залежить від культури епохи, задуму письменника, жанру твору.
ü Асоціативність – певна сукупність, можливо, навіть паралельність існуючих у цій суміжності явищ і предметів, здатних утворити зв`язок між собою.
| АВТОПОРТРЕТ “Я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я — закоханий в житті поганин”. “Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, невже ж тобою не п’яніти? Я, сонцеві життя продавши за сто червінців божевілля, захоплений поганин завжди, поет весняного похмілля. ДОРОГИ Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, простелилась нам юним під ноги. Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із криниці (дороги, дороги, дороги). О, відкрий нам свої таємниці, дивний місяцю мідянорогий! Бо в дорогах звабливая врода (о зелень! о юність! о мріє!). Наша молодість, наче природа, колосистим ще літом доспіє. 1934 р. ВИШНІ Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. 16 квітня 1935. ЗЕЛЕНА ЄВАНГЕЛІЯ Весна — неначе карусель, на каруселі білі коні. Гірське село в садах морель, і місяць, мов тюльпан, червоний. Стіл ясеновий, на столі слов’янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей!. 1934. РІЗДВО Народився бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий. Ніч у сніговій завії крутиться довкола стріх. У долоні у Марії місяць — золотий горіх. 1934. Ідейно-художній аналіз поезій Б.-І. Антонича ü «Різдво» Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: філософська. Тема: факт народження Христа. ü Ідея: переосмислення факту народження Христа як події, що відбувається в кожному селі й містечку; уславлення народження життя й радості. ü Провідний мотив: таїнство різдвяного вечора (переплетення християнських і язичницьких мотивів). ü Мотиви: «велике в повсякденні»; «краса»; «Батьківщина»; «природа». Рік створення: 1934. Збірка: «Три перстені». Напрям: модернізм. Течія: символізм, авангардизм, міфологізм. Історія написання: в умовах польської експансії на Західній Україні Антонич відбувається як український поет, який шукає нових форм і продукує новий погляд на світ, поезію, де поєднуються християнська міфологія із традиційними національними фольклорними ідеями й образами. Біблійну легенду про народження Христа Б.-І. Антонич розкрив по-своєму. Син Божий має людську подобу, то чому б йому не народитися «в лемківськім містечку Дуклі»? А замість пастухів прийдуть лемки й принесуть у дарунок «місяць круглий», котрий буде у Матері Марії, як золотий горіх. І це не треба розуміти, як святотатство, це відчуття близькості своєї до Сина Божого, єдності з тим, хто взяв на себе гріхи людства й постраждав за нього. Літературознавці про твір. Б.-І. Антонич не вдавався до «оязичнення християнства» чи — навпаки. Він уміло взаємодоповнював дві однаково рідні українцям релігійні системи. Як-от у вірші «Різдво», де християнське таїнство народження Спасителя тонко помережане язичницькими мотивами. Саме воно відбувається в українському, лемківському середовищі. І навіть волфи уподібнюються до лемків: «Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий». Образ місяця, що проймає увесь твір, — теж праукраїнський, язичницький символ Різдва, народження нового світу. Отже, залучаючи творчу фантазію, уяву, автор щільно переплітає християнську й українську традиції, робить інтимним переживання віри. Образи: людей: лемки у крисанях; Марія; міфологічних істот (умовно): бог; природи: ніч у сніговій завії, місяць — золотий горіх; предметів і явищ: народження; сани; містечко; крисані (круглі капелюхи); стріхи; долоні. Символічні образи: кожен образ у поезії є своєрідним символом: сани (український символ-аналог ясел, де народився Христос); лемки (символ-аналог волхвів); золотий горіх (символ-аналог дитинчати Христа, нового життя); місяць (символ батьківщини). Автор «Трьох перстенів» — національно орієнтований митець, про що свідчить, наприклад, такий його запис: «Проти розуму вірю, що місяць, який світить над моїм рідним селом в Горлицькому повіті, є інший від місяця з-над Парижа, Рима, Варшави чи Москви… Вірю в землю батьківську і в її Поезію». Композиція: складається із двох чотиривіршів, у яких у символічній формі розказано про волхвів, які принесли дарунки новонародженому Христу, і Марію, яка тримає на долонях (притуляє до лона) сина («золотий горіх»). Система віршування: силабо-тонічна. Віршовий розмір: 4-стопний хорей Строфа: чотиривірш (катрен). Римування: перехресне (абаб). Художні засоби виразності: епітет, символ, інверсія. ü «Вишні» Вірш Антонича «Вишні» був не надто схвально сприйнятий читачами і критиками після його опублікування. Читачі не знайшли в цій поезії звичних атрибутів класичного вірша: строфи, риму, розміру. Не зрозумілі їм були й метафори поета: Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Образ поета-хруща на шевченківській вишні не зрозуміли ні читачі, ні критики. Тому авторові самому довелося його розтлумачувати. Він писав: «Антонич така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі…, частина, органічно зв’язана з загальним біологічним ростом… образ зі славним уже хрущем до деякою міри має джерело в подібному відношенні до природи…» Далі Антонич пояснює своє «перевтілення» в «хруща», як входження у світ шевченківської лірики, де він, на його думку, посідає місце скромне, а тому уособлене в образі саме хруща. В його рядках «Цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко», «як за Шевченка» чітко просліджується зв’язок із відомими усім ще з дитинства рядками Шевченка: «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть». У своєму роз’ясненні до вірша «Вишні» Антонич пише: «Вірш «Вишні», що в ньому виступає цей образ (хруща), висловлює зв’язок з традицією нашої національної поезії, а зокрема із шевченківською традицією. У цій традиції поет почуває себе одним дрібним тоном (малим хрущем), але зате врослим у неї глибоко й органічно, наче б сягав корінням ще шевченківських часів». Вірш «Вишні» надходить до збірки «Зелена Євангелія», яку називають, книгою природи, це візитна картка поета. ü Ідеяцілісності людини в єднанні з природою відтворена у вірші «Вишні». ü Провідний мотив: молодечий оптимізм, відчуття польоту. Свою любов до батьківщини Антонич виражає через низку епітетів: «Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейкаї» ü «Дороги» Рік написання – 1933. Вид лірики: філософська. Тема: пошук сенсу життя, вибір життєвого шляху (дороги, що простелилась «юним під ноги») попри тяжкі ситуації. ü Ідея: возвеличення життєвої дороги кожної людини, що сповнена привабливості й таємниць; побажання пройти її, не схибити, побачити красу й досконалість життя. Віршовий розмір: анапест. Римування: перехресне. Художні засоби. Для надання більшої виразності поет використовує: Епітети: конюшина пахуча,залізиста вода, дивний місяць, місяць мідянорогий, звабливая врода, колосисте літо; Метафори: розгорнулась земля; далеч іскриться; безвість вітає вітрами;голубінь, золотавість і зелень розспівались; молодість літом доспіє; трава зашуміла, простелилась під ноги;цвіркуни розспівались; Порівняння: розгорнулась земля, наче книжка; наша молодість, наче природа. Повтори: дороги, дороги, дороги; над нами, над нами, над нами; Риторичний оклик: О, відкрий нам свої таємниці! Риторичне звертання: відкрий таємниці, дивний місяцю мідянорогий! О зелень! О юність! О мріє! виступають ефективним засобом зосередження й утримання уваги читача. Звуконаслідування: «Дзінь-дзелень» допомагає створити звукові картини, що робить вірша експресивно насиченішим. Неологізми: залізиста вода, мідянорогий місяць. Романтична й алегорична картина дороги змальована у вірші поета в оригінальній формі повтору, уточнення-зауваження в дужках. Це створює певний оригінальний ритмічний малюнок. ü Дорога в поезії є символом незворотності часу, його плинності й невблаганності лету, вічності людського пориву до пізнання світу й свого місця в ньому. Образ дороги дає можливість глибше відтворити стан людини, для якої постійний рух стає джерелом енергії, постійним пошуком істини. Автор убачав у дорозі втечу від повсякденного життя, від загалу, від загальноприйнятих норм; цей образ допомагає відірватися від сьогодення й пірнути в минуле та майбутнє, у потойбічне. Небо й пшениця ніби відтворюють кольори національного прапора: «Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами)». ü «Зелена Євангелія» Збірку віршів «Зелена Євангелія» називають книгою природи. Поезія «Зелена Євангелія» — ніби візитна картка поета, він невтомно продовжує стукати в наші душі: «Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей!» Невеличкий поетичний твір насичений незвичайними порівняннями: «Весна — неначе карусель», «місяць, мов тюльпан», метафоричний образ «на каруселі білі коні» — неповторний образ весни, що міг з’явитися лише у стилі цього поета. Митець ще раз підкреслює, що наші предки шанували дві стихії — воду і сонце: «…на столі слов’янський дзбан, у дзбані сонце». Вірш «Зелена Євангелія» — це гімн природі, весні, землі, де все це гармонійно поєдналося. Захоплюють тонкі й незвичні спостереження: дійсно, хіба заметіль із пелюсток квітучих абрикосів (морель) не нагадує карусель? І місяць інколи буває червоним, як тюльпан. Земля стобарвна, і весело ловити сонце в дзбан (глечик), радіти йому, цінувати миті життя. Вид лірики: пейзажна. Жанр «Зелена Євангелія»: ліричний вірш. ü Провідний мотив твору. Це гімн природі, весні, землі, якій кожен із нас має поклонятися як божеству. ü Ідея: показати зелений світ, який для поета є священним. Композиція твору. Вірш «Зелена Євангелія» — це лише дві строфи-катрени, але в них поет висловив і почуття ліричного героя, і красу землі, і її божественне начало. Образи твору. Ліричний герой — людина, що любить свою землю, її природу, оспівує весну, гірське село, місяць, усю багатобарвність і красу землі. Художні засоби: епітети: «білі коні», «земля стобарвна» допомагають побачити багаті кольори землі; порівняння: «весна — неначе карусель», «місяць, мов тюльпан, червоний», «земля, наче сон цей» змальовують спорідненість і гармонію різнобарвного світу, в якому все схоже в чомусь між собою — воно живе; омофони: «сонце — сон цей» використовує поет задля створення багатогранного образу — зорового, звукового, тактильного; діалектизм «морель» (пелюстки квіток абрикосів) передає національну своєрідність змалювання пейзажу, робить його впізнаваним. Римування: перехресне. Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм. Твір «Зелена Євангелія» — це Євангеліє, священна книга самого поета, який поклонявся природі, вірив, що все живе має душу. Кожним рядком вірша поет невтомно стукає в нашу душу, не просить, а вимагає любити багатобарвну землю, поклонятися їй, бачити красу в усьому. • Які кольори згадані поетом у «Зеленій Євангелії»? Яке вони мають значення? (Білий. Це доволі частотний колір у поезіях поета. Цей колір, мабуть, автор використовує для надання своїм образам позитивного забарвлення. Червоний. Допомагає змалювати образ місяця більш насичено) • Які асоціації у вас викликають образи вірша? Який образ можна назвати основним. Чому? (Основою основ серед образів Антоничевої поезії став образ землі. Богдан-Ігор Антонич прийшов до переконання, що джерело всіх слов’янських вірувань треба шукати саме тут. Із землі народжується життя. Земля — фундамент світового дому). Аналіз твору «Автопортрет» (збірка «Три перстені») «Автопортрет» за жанром — медитація. Митець міркує над своїми пракоренями. Цей вірш за обсягом невеликий — усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розуміння світоглядних та естетичних засад творчості Б.-І. Антонича. Як відомо, поет народився на Лемківщині — у самобутньому, незвичайному краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це земля, у якій дивовижно переплелися залишки язичницьких вірувань, давнини й незбагненно-чарівний світ природи. У перших рядках вірша якраз і звучить мотив захоплення людини красою природи: «…невже ж тобою не п’яніти?». Наступна строфа — про те, що він — людина, для якої Богом є природа. Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «…я — закоханий в житті поганин». Автор захоплюється природою, сонцепоклонництвом. Вірш належить до лірики з елементами пейзажної, філософської, інтимної. ü Міфологізм у творі: поклоніння сонцю. Тема: розповідь про красу навколишнього світу. ü Ідея: поетизація краси навколишнього світу, яка пробуджує в людині митця. Віршовий розмір: чотиристопний ямб. Строфа: катрен. Римування: перехресне римування, жіноча рима. Язичництво поета не тільки зумовлене суб’єктивними уподобаннями митця, а й прагненням висвітлити свій ідеал, свій духовний вимір, намалювати ситуацію, схожу на первісну, справжню, освітивши її своїми думками й почуттями. Таким було його естетичне бачення й розуміння світу й людини. В основі Антоничевого світовідчуття лежить та картина світобудови, у якій є місце й еллінському відчуттю буття як гармонії, і первісне, язичницьке бачення світу, і духовно-активне його освоєння, невіддільне від розумного проникнення в його таємниці. Прикметно, що як епіграф до поезії «Автопортрет» узяті рядки з поезії «Автобіографія» (з книжки «Привітання життя»). Ліричний герой вірша Б.-І. Антонича «Автопортрет» — як дитина, що відкриває для себе світ. Він радіє сонцю, весняному буянню природи. У нього клени чомусь червоні і срібні, а під ними гуляють, як дітлахи, взявшись за руки, «весна і вітер». З іншого боку — він не дитина, а поет, поганин, що поклоняється Сонцю, Вітру, Блискавиці, Зеленому Дереву. І цей вірш — відображення його душі, закоханої у красу, справді «автопортрет». |
