Михайло Грушевський (портретний нарис у публіцистичному стилі)

Робота над портретним нарисом у 10 класі

Нарис – напівхудожній-напівдокументальний жанр, художньо-публіцистичне осмислення дійсності, у якому йдеться про реальних людей і реальні події. Героєм портретного нарису є людина, у якій типові для її часу та оточення риси поєднуються з оригінальністю мислення та своєрідністю вдачі. Завдання автора портретного нарису – розкрити внутрішній світ такої особи, виявити її індивідуальність, підкреслити «особливість». Як жоден інший жанр, портретний нарис наділений виховним потенціалом: аналізуючи прочитане, читач погоджується чи не погоджується з думками, почуттями, настроями героя нарису, вирішуючи: варто чи не варто наслідувати його вчинки, поведінку, стиль життя.

Портретний нарис – це художній аналіз особистості, побудований на дослідженні різних її сторін: моральної, інтелектуальної, творчої і т. ін. У процесі виявлення рис вдачі героя нарису увагу нарисовця привертають передовсім біографічні факти та випадки з життя, які ці риси увиразнюють.

У тексті портретного нарису можуть поєднуватися всі типи мовлення. В основу має бути покладено розповідь про людину: її долю, обставини колишнього й сьогоднішнього життя.

Обов’язковим є її словесний портрет (або його елементи). Підкреслення зовнішніх рис героя допомагає зазирнути в його душу, світ його почуттів і переживань. Зовнішність людини, її постава, одяг, жестикуляція, міміка, мовлення можуть багато про неї розказати.

Портрет героя нарису не замінить портрета людської душі, змалювання внутрішнього світу людини, чим, по суті, і має бути портретний нарис. Висловлюючи свої думки про внутрішній світ героя, автор нарису підкріплює їх доказами, тобто вибудовує роздум.

Для повного розкриття образу героя можна використовувати пряму мову, діалоги, пейзажні замальовки, опис значущих деталей.

Важливо цікаво побудувати виклад: дібрати захопливий початок і несподіваний кінець. Образність та емоційність викладу зробить нарис цікавим.

Приклад нарису

Михайло Грушевський (портретний нарис у публіцистичному стилі)

Чи то розглядаючи світлини, чи то споглядаючи барельєфне зображення цієї видатної людини, завважуєш деякі характерні риси: високий лоб, розкішне “нижнє обрамлення” – борода. А ще незмінно – окуляри. Це така перша констатація, скажімо, зовнішніх даних. Та Михайло Грушевський, насамперед, – історична постать!
Те, що Михайло Сергійович Грушевський – перший президент України, у радянські часи не тільки приховували, а свідомо нищили факти цього. Влада прагнула доказати, що Україна – слабка та не може мати своєї державності,

тому її слід “присоединить”. Окрім того, Грушевський – найвидатніший український історик, інтелектуал зі світовим ім’ям. Він прожив своє плідне життя на зламі століть: 34 роки у XIX столітті (народився в 1866 році) і 34 роки в XX столітті (помер у 1934 році). Ця, певною мірою, умовна межа, що поділила навпіл життя геніальної людини, причетної відразу до двох століть, була для українського народу початком національного відродження й боротьби за державність.
Усе своє життя великий український учений та історик, голова Української Центральної Ради і перший Президент України, присвятив боротьбі за створення

української держави. Придивляюся до рис обличчя Михайла Сергійовича на декількох світлинах – ніде не бачу усмішки. Думаю: ось так йому боліло за Вкраїну, що навіть для сімейного альбому він не посміхнувся перед фотографом. Грушевський грунтовно підходив до всього, за що брався, – він писав історію і творив її, займаючи високі посади в українській державі. Його геній, напевно, полягав у тому, що обміркувавши й дослідивши ідею української державності, він безпосередньо намагався реалізувати її в умовах народно-демократичної революції в Україні 1917-1921 pp. Саме це викликало шалену лють із боку імперських великодержавників. Для них він назавжди став “зубром українського буржуазного націоналізму”, твори якого в агонічному нападі намагалися вилучити і з продажу в книгарнях, і насамперед, – із бібліотек, а їхнього автора – із пам’яті народу.
Відновлення державності України в 1991 році врятувало спадщину М. С. Грушевського, уважне вивчення якої лише розпочинається, адже за радянських часів на вивчення творчої спадщини вченого й державного діяча (понад 2 тис. праць) була накладена заборона. Навіть такий сумний факт викриває партійно-радянський імперіалізм: М. Грушевський похований на Байковому цвинтарі неподалік каплиці, але щоб відвідувачі каплиці не звертали увагу на надгробок із викарбуваним ім’ям, його повернули іншим боком до тих, хто проходив поруч. Навіть таку ганебну річ додумалися зробити, аби в черговий раз спробувати відокремити Грушевського від рідного народу.
Так би хотілося хоч на одній світлині побачити усмішку пана Михайла. Він замислено дивиться на мене, ніби запитує: “А що ти зробиш для України? До чого докладеш рук, щоб процвітала наша земля?” Мине ще небагато часу, і я постараюсь відповісти на це питання.

З метою вироблення алгоритму роботи над нарисом словесник може використати пам’ятку[1].