Похідні одиниці системи СІ

Крім основних одиниць СІ є велика група похідних оди­ниць, які визначаються за законами взаємозв'язків між фізичними величинами або ж на основі визначення фізич­них величин. Відповідні похідні одиниці СІ виводяться із рівнянь зв'язку між величинами. Залежно від наукового напрямку утворені похідні одиниці для простору, часу, ме­ханічних, теплових, електричних, магнітних, акустичних, світлових величин та величин іонізуючого випромінюван­ня (додаток 1).

Поряд з основними та похідними одиницями Міжнарод­ної системи СІ є ще позасистемні одиниці (додаток 2). Вони широко застосовуються у повсякденному житті. Крім на­званих, є ще позасистемні одиниці тимчасового викорис­тання (морська миля, яка дорівнює — 1852 м, гектар — 10 000 м², ар — 100 м², бар — 10⁵ Па та ін.), а також відносні та логарифмічні величини.

 

Кратні та частинні одиниці

Найпрогресивнішим способом утворення кратних та частинних одиниць є прийнята у метричній системі мір десяткова кратність між великими і малими одиницями. Десяткові кратні та частинні одиниці від одиниць СІ утво­рюються шляхом використання множників та приставок від 10⁺³⁸ до 10-²⁴

 

Основні поняття про вимірюваня

Вимірювання є одним із важливих шляхів пізнання навколишнього середовища, зв'язків між подіями, законо­мірностей природи. Завдяки вимірюванням людство від­крило багато законів природи, що сприяло науково-техніч­ному прогресу.

Вимірювання — це процес експериментального відшу­кування значень фізичної величини за допомогою спеці­альних засобів вимірювання. Точні й вірогідні вимірюван­ня фізичних величин, технологічних параметрів мають ве­лике значення для науки, техніки та управління техноло­гічними та тепловими процесами харчової промисловості.

Відповідно до стандарту ДСТУ 2681—94, вимірювання є відображенням вимірюваних величин, їх значень шляхом експерименту та обчислень за допомогою спеціальних технічних засобів.

Число, яке виражає відношення вимірюваної величи­ни до одиниці вимірювання, називається числовим значен­ням вимірюваної величини. Воно може бути цілим або дробовим, але обов'язково абстрактним числом. Значення величини, прийняте за одиницю вимірювання, називається розміром цієї одиниці.

Якщо А ■ — вимірювана величина, II — одиниця вимірю­вання, § — числове значення вимірюваної величини, то результат вимірювання А можна записати у вигляді тако­го рівняння:

 

А = gU.                                            (3.1)

 

Формула 3.1 називається основним рівнянням вимірю­вань. Права частина рівняння називається результатом вимірювання і завжди має розмірність одиниці фізичної величини, а число § показує, скільки разів одиниця вимі­рювання II вміщується у вимірюваній величині. Тому при написанні результату вимірювання поряд з числовим зна­ченням вимірюваної величини слід ставити позначення відповідної одиниці.

Наприклад: тиск р = 10 МПа, температура Т = 300 К, довжина L = 100 м, струм І = 30 А. Цифрові значення відпо­відних вимірюваних величин є результатами вимірювань, а скорочені позначення при них — одиниці вимірюваних величин.

 Якщо при вимірюванні величини А замість одиниці U взяти іншу одиницю — U ₁ то формула 3.1 матиме такий вигляд:

 

А = g1U1                                           (3.2)

 

Спільно розв'язуючи ці два рівняння, одержимо:

 

gU=g1U1

g1=g(U/U1)                                             (3.3)

 

Із формули 3.3 видно, що для переходу від результату вимірювання £, вираженого в одиницях II, до результату §_гі вираженого в одиницях II _г, необхідно § помножити на співвідношення прийнятих одиниць.

У випадках, коли вимірювана величина не може вимі­рюватися у відповідних їй одиницях, використовується співвідношення між одиницями вимірюваної величини і одиницями іншої фізичної величини, яка однозначно по­в'язана з першою величиною і зручніша для вимірюван­ня. Наприклад, при вимірюванні температури за допомо­гою термометра опору шляхом визначення його електрич­ного опору або використання у вимірювальній техніці пе­ретворювачів, коли вимірюється значення сигналу, а не значення вимірюваної величини.