Співвідношення понять екосистема та геосистема

Одне з фундаментальних понять сучасної екології - екосистема як деяка єдність окремого організму, популяції або співтовариства і місця існування. На перший погляд може здатися, що екосистема тотожна геосистемі, і деякі фахівці намагалися ототожнити між ними. Насправді між екосистемою і геосистемою існують принципові відмінності. Екосистема, подібно до геосистеми, включає биотические і абиотические компоненты природи, але при вивченні екосистем розглядаються лише ті зв'язки, які мають відношення до організмів. Екосистема - біоцентрична система, біота є її «господарем». У геосистемі ж всі компоненты равноправны і всі взаємозв'язки між ними підлягають вивченню. Таким чином, геосистема охоплює значно більше зв'язків і стосунків, чим екосистема (мал. 2). Екосистему можна розглядати як систему приватну (парціальну) по відношенню до геосистеми. I

Інша відмінність екосистеми від геосистеми полягає в тому, що вона не має строгого об'єму, вона як би безразмерна. Як екосистеми можна розглядати і краплю води, і дупло дерева, і яке-небудь водоймище, і «персональне» місце існування окремого індивіда (наприклад вовка) разом з «господарем». При такому широкому і невизначеному об'ємі деякі категорії екосистем територіально можуть збігтися з геосистемами. Це перш за все біогеоценоз як екосистема одного фітоценозу, співпадаюча з фацією, і біосфера як екосистема всіх живих організмів Землі, співпадаюча з эпигеосферой. Але слід мати на увазі, що територіальний збіг не означає смислового, або понятійного, тотожність. Так, біосфера, тобто сфера життя, відображає лише приватний, біоцентричний погляд на географічну оболонку. Наявність життя - важлива, але не єдина специфічна якість цієї оболонки.

Географічний погляд на природу ширший, ніж екологічний, і ця обставина висуває географію, особливо ландшаф-товедение як її найбільш синтетичний розділ, на провідну роль в розробці наукових основ раціонального використання, охорони і поліпшення природного середовища. Але це не повинно служити підставою для зіставлення ландшафтоведения екології. Існують великі можливості для взаємного збагачення оГн-их дисциплін науковими досягненнями, підходами і методами. Для.ландшафтоведения, зокрема, представляють великий інтерес дані екології по біологічному метаболізму, трофічним (харчовим) ланцюгам, біологічній продуктивності, тоді як виводи екології придбали б велику конкретність і практичну значущість, якби спиралися на строгу географічну територіальну ієрархію, на географо-картографический метод і інші теоретичні вистави, підходи і методи, властиві географічній науці.

Широкі і багатобічні зв'язки ландшафтоведения з різними природними науками самі по собі не забезпечують успіху в пізнанні настільки складних матеріальних об'єктів, якими є геосистеми. Надійна дорога до синтезу вказує передова філософська методологія діалектичного матеріалізму.

Географія відноситься до наук, які вивчають не окремі форми руху матерії, а, кажучи словами Ф. Енгельса, ряд «зв'язаних між собою і перехідних один в одного форм руху» '. Принципи діалектичного матеріалізму служать вірними орієнтирами при вивченні складних проблем, пов'язаних з взаєминами і взаємними переходами різних форм руху

матерії. Ці принципи дозволяють розібратися в, здавалося б, нерозв'язних протиріччях, які при диалектико-материа-листическом підході виступають перед нами в нерозривній єдності. Як приклади можна послатися на вже згадувані проблеми співвідношення диференціації і інтеграції, стійкості і мінливості геосистем.

Для пізнання геосистем величезне методологічне значення має уявлення про рух як форму існування матерії. Ця вистава не допускає статичного підходу до об'єктів, ландшафтоведением, що вивчається, і заставляє нас постійно розглядати їх в русі, в розвитку. Проблема розвитку геосистем не може бути вирішена без опори на закон єдності і боротьби протилежностей, без правильного розуміння співвідношень внутрішнього і зовнішнього в процесі розвитку, без вивчення процесу поступового накопичення кількісних змін і стрибкоподібного переходу кількості в якість.

Надалі при обговоренні конкретних питань ландшафто-ведения нам не раз доведеться звертатися до принципів марксистського діалектичного матеріалізму. Додамо лише, що матеріали і виводи ландшафтоведения дають багаточисельні і наочні підтвердження універсальності диалектико-материалисти-ческой методології і можуть служити до неї прекрасними ілюстраціями.

Ландшафтоведеніє впродовж всієї своєї історії було пов'язано з практичними потребами суспільства. Більш того, саме суспільні потреби на певному етапі історичного розвитку, на рубежі XIX і XX вв., викликали до життя вчення про ландшафт.

Соціальна значущість ландшафтоведения особливо зростає в сучасну епоху науково-технічної революції. Геосистеми в сукупності складають життєве середовище людства, вони володіють екологічним і ресурсним потенціалом. Це означає, що саме вони забезпечують як всі біологічні потреби людей, так і необхідні енергетичні і сировинні джерела для розвитку виробництва. Від благополуччя ландшафтів залежить безперебійне відтворення таких життєвих ресурсів людства, як вільний кисень, вода, грунтова родючість і біомаса. Реальна загроза виснаження і скорочення відтворення природних ресурсів і в той же час погіршення екологічних якостей середовища із-за її забруднення промисловими відходами, скорочення площі лісів і так далі зі всією гостротою поставили проблему раціонального використання і охорони природного середовища, її оптимізації.

Історичний досвід людства наводить до висновку, що розумне, науково обгрунтоване відношення суспільства до природного середовища повинне спиратися на пізнання ландшафтів і геосистем.

45. Принцип ландшафтно-антропогенного сумісництва.

30. Антропогенна регуляція ПГС.