Звернемося до змісту твору та з'ясуємо його особливість

Домашнє завдання.

 

• Ÿ«Образ жінки-матері в поемах і повістях Кобзаря»;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Вечерние классы 10 класс украинский язык и литература.

   «М. Коцюбинський. Новела “Intermezzo” – поетична світлина душі митця»

Мета: Ознайомити студентів зі змістом новели "Intermezzo", особливостями її композиції та жанровими ознаками; з'ясувати своєрідність системи образів; визначити особливості імпресіоністичного стилю М. Коцюбинського; розвивати навички психологічного аналізу, вміння логічно висловлювати свої думки; виховувати любов до природи, розуміння ролі оточуючого світу для підтримання душевної рівноваги людини.

  Яскравим представником модерної прози поч. ХХ ст. є Михайло Коцюбинський, якого називають "малярем", тонким живописцем людської душі та природи.

Дійсно­ – це людина, яка відзначалася тонко розвиненою естетичною чуйністю до доброго, він любив добро любов’ю художника.

Сьогодні ми познайомимося з постаттю цього геніального письменника, з'ясуємо особливості його творчого почерку на прикладі новели "Intermezzo" – яка є поетичною світлиною душі автора.

– Як ви розумієте слово "світлина"?

Які асоціації у вас виникають з словом душа? (Асоціативний кущ)

Отже, душа – це внутрішній стержень людини, її людське я.

Запишіть тему та план.

План

1. Михайло Коцюбинський – філігранний майстер українського слова.

2. Імпресіонізм як мистецький напрямок у світовій культурі та літературі.

3. Особливості творчого почерку М. Коцюбинського у новелі "Intermezzo":

а) історія написання твору;

б) автобіографічна основа новели;

в) особливості творчого почерку М. Коцюбинського у новелі;

г) жанр та композиція твору;

ґ) загадки дійових осіб у новелі;

д) ліки для стомленої душі.

- Саме Коцюбинський є одним із зачинателів імпресіоністичної манери письма в літератури. Імпресіоністичне письмо вимагає від митця неабиякого таланту, особливої чутливості, вміння писати образно, переконливо і лаконічно.

Перлиною творчості М.Коцюбинського є новела "Intermezzo".

• Кожен твір має свою історію написання.
• Давайте заслухаємо результат пошукової роботи наших дослідників і з'ясуємо причини, які спонукали письменника написати цей твір.
• Історія написання та автобіографічність твору (презентація).
• Отже, підсумовуючи, запишіть основні причини, які спонукали автора до написання твору.
• Ми бачимо, що зміст твору віддзеркалює психологію душі самого автора.

Назва твору

• Новела має назву "Intermezzo". (Звернемося до словника).
• Як ви гадаєте, чому автор саме так назвав свій твір?

Жанр

• За жанром – це ліро-психологічна новела написана імпресіоністичній манері.
• Як можна пояснити жанр. (Психологічний стан душі, ліричність відтворення навколишнього світу).
• А чому в імпресіоністичній манері – дамо відповідь після аналізу твору.

Звернемося до змісту твору та з'ясуємо його особливість.

Що вас вразило вже на початку твору?

(Підзаголовок "дійові особи" як у драмі)

З якою метою письменник їх виділяє. (Образи допомагають відтворити психологічні зміни у душі головного героя).

На які групи можна поділити образи новели?(видимі – невидимі).

Хто є головним героєм новели? (Це ліричний герой – оповідач).

Яким він постає перед нами на початку твору?

Що спричинило важку втому героя? (Прочитати).

Герой хоче втекти від людей. Він навіть починає заздрити планетам.

Чому?(Бо кожна має свою орбіту і ніде не стоїть у них на шляху, як людям).

Потяг, повний людського гаму, несе героя подалі від "залізної руки міста". Як ви це розумієте? (У місті земля закута у асфальт і залізо).

Згадайте перші хвилини перебування у кімнаті. У його душі помічаємо не просто втому, а стрес. (Які кольори наповнюють кімнату?)

З чого це видно? (Прочитайте)

(Він збайдужів до людського горя. Душа зчерствіла. Звістку про повішаних заїдає стиглою сливою). Депресія.

Отже, душа його стомлена, він розчарований, байдужість наповнює її.

Що здивувало героя, коли він прокинувся наступного дня?

Кого зустрів на подвір’ї? (Три білі вівчарки.Кого вони йому нагадали?).

Як далі проходить його усамітнення? (Тиша, степ, ниви). Чи змінюється настрій, за допомогою яких кольорів це автор відтворює.

Чи можна сказати, що душа вже повністю заспокоїлась? (У якому епізоді це помічаємо (Зачитати).

Дні течуть серед степу. Що він відкриває нового для себе?(Почуває зв’язок із землею, чує пісню жайворонка, він багатий, бо йому належить кування зозулі, звуки степу).

Які звуки наповнюють його душу?

За що герой дякує сонцю? (Що обігріває його, зцілює душу).

Отже, серед степу знаходить спокій.

Чи готовий він повернутися до людей: (Так, зустрів селянина – слухає про його горе).

Про що розповів селянин героєві? (Про людське горе).

Що вразило вас у цій розповіді?

Як ліричний герой реагує на розповідь про горе (Прочитати). Яке рішення він приймає? Про що це свідчить? (Митець розуміє, що він не може відмежуватись від людей, суспільства).

Отже, що зцілимо героя, натягнуло струни душі? (Природа - недарма твір присвячений Канонівським полям. Саме вони принесли герою заспокоєння. Лише у природі є гармонія, якої постійно шукає герой).

Які образи допомогли нам зрозуміти психологічний стан героя?

Які з них становлять ядро образного конфлікту?(Моя втома, сонце).

Давайте створимо семантичну карту.

"Образний конфлікт твору"

Ми проаналізували твір, з'ясували його особливості, а тепер визначимо, які ознаки свідчать, що цей твір написаний в імпресіоністичній манері.

Ознаки:

у центрі уваги письменники не послідовна зміна подій і явищ, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;

герой не змінює зовнішній світ, а "колекціонує враження";

особливий ліризм у зображенні картин природи;

звуки природи, кольорова гама створює неповторне враження від природи, дає змогу зрозуміти психологічний стан героя;

у центрі твору зображується внутрішній стан героя, його почуття, настрої.

Чи можна стверджувати, що цей твір тільки імпресіоністичний? (Ні, присутні і реалістичній тенденції. (Імпресіонізм у творі поєднується з реалізмом, адже це пояснює особливий стиль письма Коцюбинського.)

Ми завершили роботу над текстом новели, а тепер повернемося до епіграфа (зачитуємо його). Чи змінилась ваша думка?

Дійсно, ми мали змогу пересвідчитись у правдивості цих слів. Ліричний герой новели потрапив під колесо долі, але зумів підвестись і, переживши тяжку душевну кризу, здатен знову повернутись до активного життя, служити інтересами народу.

Що принесло йому заспокоєння? Без сумніву кононівські поля. Вони стали його інтермецо?

Треба сказати, що у своїй творчості Михайло Коцюбинський звертався не тільки до душі дорослої людини. Багато творів письменник присвятив психології дитячої душі. (Літературна розвідка – твори письменника про дітей. Поради «літературознавців» щодо використання цих творів на уроках позакласного читання в початкових класах).

Михайло Коцюбинський писав: "У хвилини розчарування мене раз у раз рятувала моя незвичайна любов до природи".

Домашне завдання

– Написати твір-роздум "Intermezzo в моєму житті".

 

 

 

 

 

11 класс Вечерняя школа УКРАИНСКИЙ ЯЗЫК И ЛИТЕРАТУРА

Лiтературний процес 20 ст.  Григір Тютюнник. Життєвий і творчий шлях письменника

Мета: зацікавити одинадцятикласників особою письменника та його творчістю, дати загальну характеристику стилю письменника, перейняти душі дітей красою його слова, розвивати навички визначення теми твору, його жанру, аналізу образів, художніх засобів, особливостей композиції, виховувати в учнів доброту, уміння співчувати та співпереживати, вдячність письменнику за його чудові твори.

 «Тепло й достовірність — ось мої літературні критерії», «Не святі горшки ліплять майстри, а майстрами стають люди. Я — людина. Я буду майстром!», — читаємо в щоденнику письменника-новеліста Григора Тютюнника. Така самооцінка й вимогливість до себе заслуговують на повагу. І він дійсно став майстром художнього слова, точного, лаконічного, яскравого, теплого, талановитого. Безперечно, Тютюнник творив своєрідно. Саме творив, а не писав. Кожну новелу він спершу виношував, як мати дитя під серцем. Не раз він говорив своїм друзям: «Мені здається, що спочатку йде робота душі. Часом напружена, інколи прихована. Але постійна робота душі. І колись настає мить, що вигострилась думка до краю, біль серця такий, що воно обкипає кров'ю, а напруга така, ніби кожен нерв, як напнута струна на скрипці, ледь-ледь торкни, і він застогне словом. Цей процес схожий, як ото лінза збирає сонячні промені в один пучок. Так і тут: думка, серце й нерви повинні сконцентруватися в слові». Знаходив таке слово, яке іншим не заміниш. Довгий шлях пошуку потрібного слова не зупиняв його, бо знав, що «у художнього слова одна-єдина функція. Ця функція зветься необхідністю». Його слова то ніжністю, то любов'ю, то ненавистю, то ганебністю влучали прямо в серце. Дивовижно правдиво змальовував життєві ситуації, умів повно, об'ємно розкрити внутрішній світ героя, бо вважав, що «письменник повинен не просто стежити за вчинками героїв, а думати над ними».

Вивчати життя письменника ми будемо за допомогою нашого символічного щоденника, де кожна сторінка — певний етап життя письменника.

Тож відкриймо першу сторінку…

Тютюнник Григір народився 5 грудня 1931 р. в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в сім'ї селян. Григір — літературне ім'я письменника, обране ним, щоб відрізнятися від єдинокровного брата Григорія Тютюнника (1920–1961) — відомого українського прозаїка. Батько, репресований, із таборів не повернувся. Шестирічній Григір виховувався в родині свого дядька, що мешкала на станції Щотове Луганської області. Батько письменника, Михайло Васильович, заарештований органами НКВС у 1937 р., як «ворог народу», із заслання не повернувся. Мати вийшла вдруге заміж, а малого Григора забрав до себе на Донбас батьків брат — Филимон Васильович Тютюнник, у родині якого й виховувався майбутній письменник.

1938 р. Григір пішов до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий час був розформований, і хлопця перевели в російський клас. З того часу й до 1962 р., як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) виключно російською мовою.

Під час війни жив у свого дядька Филимона Васильовича на Донбасі.

1942 р., коли дядько пішов на фронт, одинадцятирічний хлопчик, рятуючись від голоду, пішки помандрував окупованою територією до рідного села на Полтавщині, адже тітка не могла сама прогодувати сім'ю. Після п'ятого класу Григір навчався в Зіньківському ремісничому училищі № 7, там отримував 700 г хліба, що допомогло вижити. Закінчивши його, працював на Харківському заводі імені Малишева, але захворів на легені, повернувся до Шилівки, не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся на Донбас, будував Миронгрес, слюсарював. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль й у виборі тем та сюжетів, й у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо.

1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо.

У 1957–1962 рр. майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті.

Після закінчення Харківського університету (1962) Григір Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі, поблизу Алчевська. У 1963–1964 рр. працює в редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера». Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії імені О. Довженка, створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості. 1966 р. вийшла перша його книжка «Зав'язь», яка стала однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози й зробили популярним ім'я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді. Журнал «Дружба народів» відзначив оповідання Григора Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967 р. 1968 р. «Літературна газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань. 1970 рр. з'являються в пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская молодежь» у 1979 р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978). Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978 р. у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина червона»; він перекладав і твори М. Горького («Серце Данко»), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін. На початку 1970-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника. За книги «Климко» (1976 р.) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію імені Лесі Українки 1980 р. Він був одружений і мав двох синів. В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного». Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 7 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. 1989 р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією імені Т. Г. Шевченка («Вогник далеко в степу», «Климко», «Лісова сторожка» «На згарищі», «Зав'язь», «Син приїхав», «Три зозулі з поклоном»).

Екранізації. За мотивами його оповідання «Син приїхав» створено фільм «Скляне щастя» (1981), за однойменною повістю автора й творами «Дід Северин» і «Вогник в степу» — кінокартину «Климко» (1983), 1993 р. екранізовано його твір «Три плачі над Степаном».

Довгий шлях пошуку потрібного слова не зупиняв його, бо знав, що «у художнього слова одна-єдина функція. Ця функція зветься необхідністю». Його слова то ніжністю, то любов'ю, то ненавистю, то ганебністю влучали прямо в серце. Дивовижно правдиво змальовував життєві ситуації, умів повно, об'ємно розкрити внутрішній світ героя, бо вважав, що «письменник повинен не просто стежити за вчинками героїв, а думати над ними».

Улюблений жанр Григора Тютюнника — новела. Письменник вважав, що новела стоїть до поезії найближче. Цей жанр вимагав від нього самодисципліни й великої концентрації думки. «Створити художній твір — значить у чомусь вичерпати самого себе», говорив він. Тютюнник у новелах зажди працював над почуттями, що жили навколо нього й в ньому. Головний принцип його творчості сконцентрований у таких словах: «мила моя людино, ніколи я не скажу про тебе чорного слова!» І це було правдою. Він умів дивитися і на зло «з висот розуму», сприймав його душею. Особливістю творчого стилю Г. Тютюнника є використання художньої деталі в розкритті характеру. «Класичний аналіз психіки в наш час не пройде. Потрібна деталь». Яскравим прикладом може служити новела «Зав'язь». Ось закохані в проваллі.

Як уміє автор правдиво передати психологічний стан героїв! Всього-на-всього очі, а скільки в цій деталі почуття, життєвої правди. «У небо знову сягнула заграва, і в проваллі повиднішало настільки, що мені стає добре видно Сонині очі. Вони якісь дивні: наче й злякані трохи, а сміються… На якусь мить я бачу її сухі вимогливі очі»… Цікаві твори Г. Тютюнника ще однією особливістю, у них майже немає відступів. Читач відразу поринає в яскраві життєві картини, чує гострі діалоги, в яких чітко вимальовуються характери героїв, простих трудівників села. Тютюнник ніколи не повчає. Він вірить і любить свого читача, а тому надає йому право самому оцінити героїв. Умів новеліст у своїх творах показати високі почуття («Зав'язь», «Три зозулі з поклоном») чи такі ганебні явища, як бездуховність, міщанство, споживацтво («Син приїхав»). Письменник говорив не тільки про недолік у соціальному ладі, а й у національному українському характері. І говорив про це сміливо, відверто. Він писав, незважаючи на офіційну критику, яка звинувачувала його в «очорненні світлої, радісної дійсності». Кричали його оповідання гіркою правдою життя, і ніщо не могло його зупинити. Г. Тютюнник залишався правдивим, безкомпромісним, сміливим. І тільки смерть зупинила його… Творча спадщина Григора Тютюнника налічує близько сорока новел, п'ять повістей, ряд нарисів, статей, спогадів. Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і надрукував її в журналі «Крестьянка» 1961 р.

Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника (автора роману «Вир») переклав свої «Сумерки» українською мовою і з того часу писав лише нею. Твір народився з його листа до дружини. Він з таким щемливим болем розповів їй про драму своєї родини, що й сам не помітив, як з-під його пера вийшла викінчена художня річ. Перша книжка його оповідань «Зав'язь» вийшла у світ 1966 р. Письменник завжди схилявся перед красою світу, прагнув до любові й гармонії у всьому: у взаєминах між людьми, у ставленні до роботи, до природи, а коли не знаходив цього, глибоко страждав і готовий був боротися проти людської байдужості, духовного убозтва. Це й ставало темою багатьох його творів. А свою провідну тему Григір Тютюнник чітко сформулював в одному із своїх інтерв'ю: «Найдорожчою темою, а отже й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших їх виявах». Людей з такою душею письменник змалював чи не в кожному творі. Григір Тютюнник не шукав якихось виняткових історій, карколомних подій, незвичайних героїв. Проте в його творах поставали характери небуденні, а події — настільки драматичні, що залишали глибокий слід у серцях читачів. Ось лише деякі з них: коваль Юхим Кравчина («У Кравчини обідають»), готовий кожному допомогти ділом, добрим словом, чи порадою; учитель Федір Несторович («На згарищі»), у якого війна забрала все, а він залишився людяним і чутливим до чужого болю; колишній директор школи Калюжний («Облога»), який і на фронті опікується сиротою, що прибився до військової частини; Степан Дерев'янко («Три плачі над Степаном»), який кожної хвилини готовий прийти на допомогу всім, хто її потребував. З великою і ніжною любов'ю письменник змалював дітей, що виявляли силу духу, яка не кожному й дорослому до снаги. Це Ігорко Човновий, Харитон, Климко і Павлентій з оповідання «Смерть кавалера» та повістей «Облога», «Климко», «Вогник далеко в степу». За дві останні повісті Григору Тютюннику в 1980 р. було присуджено літературну премію імені Лесі Українки. Григір Тютюнник плідно працював як перекладач. У його перекладах українською мовою вийшли книги В. Шукшина «Калина червона», В. Соколова-Микитова «Рік у лісі», М. Островського «Гудок», Р.-Е. Распе «Пригоди барона Мюнхаузена» та інші. В атмосфері чиновницького диктату над літературою що панував у ті роки, письменник не зміг повністю реалізувати свій глибоко народний талант. У березні 1980 р. Григір Тютюнник пішов з життя. У 1989 р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією імені Т. Г. Шевченка. У школі с. Щотове на Луганщині у 1988 р. відкрито літературний музей Григора Тютюнника, а на шкільному подвір'ї йому споруджено пам'ятник. Оповідання й повісті письменника перекладено багатьма іноземними мовами. Нещодавно (2006 р.) у видавництві «Грамота» вийшли друком «Вибрані твори» Григора Тютюнник

У лютому 1980 р. Г. Тютюннику було присуджено премію імені Лесі Українки (за книги «Климко», «Вогник далеко в степу»). А 7 березня він заподіяв собі смерть. Похований на Байковому кладовищі в Києві. Зовні ніби було все добре. Григір любив товариство, ніколи йому його не бракувало, швидко сходився з людьми, був дотепний, артистичний, твори випробовував «на публіці» — довіряв загалові… А в глибині душі був пекельний біль, який терзав безперестанно. «І що я в Господа за людина!!! Ні в чому немає мені ані міри, ані втіхи — ні в любові, ні в стражданні, ні в захопленнях, ні в сумі пекельному. Неприкаяний я. Все б вирвати з душі й оновитися, все б спочатку почати, та несила», — так писав у щоденнику. Дійсність і мрія одночасно співіснували в ньому; перша змушувала думати, страждати, друга постійно вабила, кликала за собою… Ще молодим він зробив для себе висновок: «Життя у творчій свідомості письменника начебто роздвоюється: одна площина — існуюче, друга — бажане. Це єдине джерело творчої енергії

V. Домашнє завдання

Прочитати новелу «Три зозулі з поклоном».

1. Написати відгук на одну із теми:

• Яке враження склалося у вас про Григора Тютюнника як громадського діяча та письменника-новеліста
• Чи можна вважати життя письменника подвигом?
• У чому, на думку письменника, полягає призначення людина на землі?