Методологічні принципи і завдання курсу

Методологічні принципи полягають у тому, щоб через великий обсяг конкретного матеріалу показати логіку розвитку духовної культури впродовж століть, враховуючи специфіку національних моделей цієї культури. Саме тому у програмі курсу мають бути виділені науково-методичні, світоглядні аспекти. Ознайомлення з ними дає можливість виробити певні типологічні принципи, що, в свою чергу, сприятиме формуванню у студентів навичок самостійної орієнтації в проблемах духовної культури, в тому числі і сучасної. Можуть бути використані діахронні, синхронні, порівняльно-історичні, структурно-функціональні, системні та інші методи дослідження історії української та зарубіжної культури, а також запозичені з інших наук, таких як соціологія, психологія, антропологія, біологія, кібернетика, семіотика, етнографія.

Велике значення має психологічний підхід на основі принципу історичного матеріалізму. До речі, національна психологія в офіційній політиці, ідеології раніше ігнорувалася. Проте відомо, що одним з елементів соціальної психології є проблема самосвідомості, етнічної, • соціальної (класова самосвідомість трудящих навіть у підході до прекрасного), групової (самосвідомість будь-якої групи, суспільства) та індивідуальної (самосвідомість особистості).

При аналізі розвитку культури не можна обійтися без одного з основних принципів філософії — принципу історизму, тобто об'єктивного дослідження витоків художнього витвору чи навіть мистецької течії, всеохоплюючої духовності, їх місця в суспільстві, їх впливу на суспільне життя.

До конкретних методів дослідження слід віднести порівняльно-історичний метод, до якого входять діахронічний, що застосовується при зіставленні різних за жанром хронологічних джерел, наприклад билин, дум та літописів, і синхронічний, коли виділяється певна проблема і розглядається не в історичному, а в змістовому зіставленні. Так, можливе зіставлення Європейського Ренесансу з національним Відродженням у народів Центральної та Півден-но-Східної Європи в другій половині XVIII — середині XIX ст. та епохою так званого Східного Ренесансу XII—XIII ст. в країнах Середньої Азії та Закавказзя.

За допомогою методу структурно-функціонального аналізу можуть бути виділені як саме поняття «культури», так і різні функціональні компоненти її. Так, розглядаючи сутність культури у співвідношенні із суспільними процесами, виділяють первинні складові культури — етнічні, національні та вторинні — соціальні, класові, які в певних умовах виступають як співвідношення змісту та форм.

Важливим методом дослідження і вивчення історії культури є метод системного аналізу, коли всі феномени культури розглядаються у взаємодії її складових частин як основи, на якій формуються нові якості.

Кожна культурна людина повинна знати історію і сучасність того народу, серед якого живе.

Світова культура має цікавити як викладача, так і студента насамперед лише в межах взаємодії і взаємовпливу її на вітчизняну, які розвивались поряд і були найближче одна до одної, тобто під рубрикою «українська та зарубіжна культура».

Водночас не слід забувати, що український народ вписав одну з найяскравіших сторінок в історію світової культури. Росіянами українського походження називають М. Гоголя, М. Щепкіна, А. Макаренка, С. Корольова, американцями, канадцями українського походження — І. Сікорського та ін.