Води специфічного складу і властивостей

Географія поширення мінеральних вод

 

Відповідно до класифікації В.В.Іванова і Г.А. Невраєва [1], яка ґрунтується на цих критеріях, в Україні підземні мінеральні води об'єднуються в 2 основні групи: води специфічного складу, лікувальна дія яких визначається наявністю в них біологічно активних компонентів у підвищених кількостях; води без специфічних компонентів і властивостей, лікувальний вплив яких визначається їх іонним складом та загальною мінералізацією.

В Україні розповсюджені мінеральні води всіх бальнеологічних груп, але родовища мінеральних вод розподілені по території нерівномірно, що, природно, визначається, з одного боку, різною геологічною будовою території; з другого - різною її заселеністю та масштабами господарського освоєння.

Води без специфічних компонентів і властивостей

До таких мінеральних вод належать солонуваті (загальна мінералізація 25 г/дм³), солоні (5-35 г/дм³) води і солянки (> 35 г/дм³); азотні, азотно-метанові і метанові за газовим складом, які поширені в Україні дуже широко. Серед таких вод і солянок наявні води різноманітною макрокомпонентного складу: сульфатні, сульфатно-гідрокарбонатні, сульфатно-хлоридні, гідрокарбонатно-сульфатно-хлоридні, хлоридні, гідрокарбонатно-хлоридні за аніонним; кальцієві, натрієво-кальцієві, магнієво-натрієві та кальцієво-натрієві за катіонним складом.

Мінеральні води і солянки без специфічних компонентів приурочені до дуже різних літологічних утворень майже усіх стратиграфічних підрозділів: від докембрійських порід Українського кристалічного щита до пліоценових осадів Причорномор'я і Криму; на глибинах від перших десятків метрів до чотирьох кілометрів і більше. Водоносні горизонти найчастіше напірні; водність порід дуже різна: дебіти свердловин і джерел коливаються від десятих до сотень кубометрів на добу.

Регіональне поширення мають метанові та азотно-метанові води і солянки з мінералізацією понад 15 г/дм³, хлоридно-натрієвого та кальцієво-натрієвого складу. Вони залягають у зонах складного і дуже утрудненого водообміну усіх водонапірних басейнів на глибинах від 300 до 4000 і більше метрів, причому загальна мінералізація вод з глибиною, як правило, зростає до 300 і більше г/дм³. У водах і солянках часто наявні у підвищених кількостях такі мікрокомпоненти, як бром, йод, бор. Мінеральні води і солянки без специфічних компонентів і властивостей іншого макрокомпонентного і газового складу хоча і не мають регіонального розповсюдження в Україні, проте розвинуті досить широко (винятком є азотно-хлоридно-натрієві води з мінералізацією 15-35 г/дм³, що поширені лише в Гірському Криму).

Мінеральні води без специфічних компонентів і властивостей використовуються в Україні найвідомішими курортними закладами:

· Курорт Трускавець Львівської області. Джерела "Броніслава", "Марія", "Софія" (азотна сульфатно-хлоридна натрієва вода з мінералізацією 14 г/дм³; "Барбара" (солянки такого ж складу).

· Курорт Моршин Львівської області. Джерела "Магдалина" (хлоридно-натрієві солянки з мінералізацією 3-10 г/дм³ і підвищеним вмістом брому і йоду) і "Боніфацій" (сульфатно-хлоридні магнієво-натрієві солянки, 4-6 г/дм³, з підвищеними концентраціями брому, йоду і заліза).

· Курорт Миргород, розташований в долині р. Хорол Полтавської області. Тут хлоридно-натрієва вода з мінералізацією 2,9 г/дм³ і підвищеним вмістом фтору і заліза надходить з глибини близько 640 метрів з дебітом 11 дм³/с (при зниженні на 8 м).

· Курорт Саки. Гідрокарбонатно-хлоридно-натрієва вода з мінералізацією 2,1 г/дм³, збагачена бромом і бором, відкрита свердловиною у пісковиках нижньої крейди на глибині 803 метри. Водоносний горизонт високонапірний: п'єзометричний рівень встановлюється на 120 м вище поверхні землі, дебіт свердловини 30 дм³/с (2600 м³/добу).

· Курорт Євпаторія. Хлоридна натрієва вода з мінералізацією 9,8 г/дм³, збагачена бромом, бором і кремнієвою кислотою, видобувається з вапняків палеозою, які залягають на глибинах 893-1238 м, з дебітом 6,6 л/сек. (570 м/добу) при самовиливі.

· Води, які використовуються курортами Саки і Євпаторія, є термальними (температура 39°С), що само по собі є лікувальним фактором.

Мінеральні води без специфічних компонентів використовуються в Україні ще цілою низкою інших курортно-санаторних закладів.

Води специфічного складу і властивостей

Вуглекислі води. За класифікацією В.В.Іванова та Г.А.Невраєва [1] лікувальними вважають води, які містять вуглекислоту у кількості понад 0,75 г/дм³. Вуглекислі води - це один із найцінніших різновидів мінеральних вод, які здавна використовуються у лікувальній практиці. Такі води широко розвинуті на Закарпатті, де встановлено аналоги відомих Кавказьких мінеральних вод: нарзани, боржомі, єсентуки, води типу Арзні і джульфінського типу.

Найбільш поширені тут води типу нарзанів. Це, головним чином, прісні або солонуваті води (1-3 г/дм³) гідрокарбонатні кальцієво-натрієві, кальцієві і кальцієво-магнієві; холодні (8,0-15,0°С) з вмістом вуглекислоти 0,8-2,9 г/дм³. На відміну від кавказьких, нарзани Закавказзя, як правило, містять мало сульфатів. До цього типу вод належать мінеральні вуглекислі води районів Ужгорода, с. Ужок, Рахова (с. Устя-Ріки, Кобилецька Поляна), с. Вишково Хустського району, с. Голятин Міжгірського району, сел. Жаб’є Івано-Франківської області. Води цього типу залягають на глибинах від 10-15 до 80 м, відомі також виходи джерел на поверхню (3 останні пункти). Дебіти джерел 0,1-1,0 л/с, свердловин - 1,0-3,0 л/с і більше. Джерельна вода типу нарзанів широко використовується місцевим населенням, з лікувальною метою. Функціонують санаторії-профілакторіями "Квасний потік" і "Плай".

Менше, ніж нарзани, поширені мінеральні води типу боржомі. Вони зосереджені, в основному, в Мукачівському та Свалявському районах Закарпаття. Як правило, це гідрокарбонатні натрієві води з мінералізацією 4,3-11,0 г/дм³ і вмістом вільної вуглекислоти 1,3-2,0 г/дм³. Деякі води цього типу містять у підвищених кількостях фтор, бром, бор, йод. Води приурочені до тріщинуватих пісковиків палеогену, часто виходять на поверхню у вигляді джерел (м. Свалява, с. Поляна, с. Луги, с. Плоске, с. Солочин, с. Неліпино, с. Шаян) та відкриті свердловинами на глибинах 36-77 м. Води напірні, п'єзометричні рівні встановлюються вище поверхні землі (до 10 м), дебіти свердловин 1-2, інколи до 10 л/с (с. Плоске). На базі вод типу боржомі функціонують санаторії "Поляна", "Сонячне Закарпаття", "Квітка Полонини", санаторії-профілакторії "Кришталеве Джерело", "Шаян".

Дуже цінними різновидами вуглекислих мінеральних вод є води типу Єсентуки. Найкрупніші родовища цього типу на Закарпатті зосереджені поблизу с. Драгове і Вишкове Хустського району, Сойми і Верховина Бистра Міжгірського району. Це, в основному, хлоридно-гідрокарбонатні та гідрокарбонатно-хлоридні натрієві і кальцієво-натрієві холодні (9,8-15,6°С) води з мінералізацією 5-14 г/л і вмістом вуглекислоти 1,8-2,7 г/л, приурочені до пісковиків еоценового віку. Води цього типу часто містять у значних кількостях такі біологічно активні компоненти, як бор, залізо, манган, кремнієву кислоту. Виходять на поверхню у вигляді численних джерел різного дебіту, а також відкриваються свердловинами на глибинах від 20-30 до 150 м. Води напірні, п’єзометричні рівні встановлюються вище поверхні землі, дебіти свердловин сягають 100 л/с. Води єсентуцького типу використовуються санаторіями "Верховина" і "Шаян".

Мінеральні води типу Арзні відрізняються від інших типів вуглекислих вод хлоридним натрієвим складом і високою мінералізацією (до 30 г/дм³). На Прикарпатті такі води відомі в долині р. Уж та її приток поблизу с. Кострино і Сіль, Великоберезнянського району, де є природні виходи таких вод з мінералізацією 4,6-14,4 г/дм³.Свердловини відкрили подібну воду (16 г/дм³) на глибинах близько 80 метрів. Дебіти свердловин - 1,2 л/с. Води холодні (9-13,2°С), напірні, п'єзометричні рівні встановлюються на 0,5 м вище поверхні землі. Вміст вуглекислоти у водах 1,4-1,5 г/дм³; встановлені підвищені концентрації йоду, брому, стронцію, бору. Води типу арзні використовуються санаторними закладами.

Крім Закарпаття вуглекислі води виявлено також у Криму, де вони приурочені до вапняків міоцену і виходять на поверхню (джерело Тарханське), або відкриті сверловинами на глибині близько 36 м (Сейт-Елінське джерело; дебіт 6 л/с при зниженні на 4 м; п'єзометричний рівень встановлюється на глибині 5м). Ці води характеризуються вмістом СО₂ відповідно 0,7 і 1,5 г/дм³, мінералізацією 11 г/дм³; гідрокарбонатно-хлоридним і хлоридно-гідрокарбонатно-натрієвим складом; температурою 15°С; наявністю біологічно активних компонентів (брому, бору, йоду, арсену).

Залізисті і арсенисті води. За нижній критерій концентрації заліза у водах для віднесення їх до залізистих мінеральних вод в більшості країн світу прийнято 10 мг/дм³; Іванов і Невраєв вважають, що цю межу слід збільшити вдвічі.

В Україні такі води зустрічаються рідко і поширені в гірсько-складчастій області Карпат в зоні поширення вуглекислих мінеральних вод і в гідрогеологічній провінції Донецької складчастої споруди.

Залізисті вуглекислі мінеральні води відомі у високогірній частині Закарпаття поблизу сіл Келечин і Кобилецька Поляна Рахівського району. Води виходять на поверхню у вигляді джерел різної потужності (сумарний дебіт в районі с. Келечин - 10 л/с) і відкриваються свердловинами на глибинах 30-40 м. Води напірні, рівні встановлюються на висоті 15-20 м від поверхні, дебіт свердловин - до 100 л/с (с. Келечин). Вміст заліза коливається від 20 мг/дм³ (свердловина в с. Кобилецька Поляна) до 50-90 мг/дм3 (свердловина в с. Келечин). Води гідрокарбонатно кальцієві слабосолонуваті (1,9-2,7 г/дм³) і прісні (0,4-0,9 г/дм³). Келечинський тип вуглекислих залізистих мінеральних вод виділяється як один із світових класифікаційних типів.

Природні виходи залізистих вод відомі також в с. Виженка (сульфатна залізно-алюмінієвого складу, рН - 3,45, мінералізація – 0,42 г/дм³, вміст заліза (Fe) – 48 мг/дм3) і в смт. Східниця (гідрокарбонатна натрієва, рН - 7,2, мінералізація - 0,31 г/дм, вміст заліза (Fe) - 45 мг/дм³).

У межах Донецької гідрогеологічної провінції залізисті мінеральні води виявлено у відкладах карбону, де вони часто приурочені до зон тектонічних порушень і виходять на поверхню у вигляді джерел. Зокрема, це вуглекислі (концентрація СО₂ до 500 мг/дм³) води переважно сульфатні і хлоридно-сульфатні різноманітного катіонного складу з мінералізацією від 0,8 до 6,1 мг/дм³ і концентрацією заліза від 102 до 678 мг/дм³ (Горлівка).

Формування залізистих вуглекислих вод, на думку А.Є.Бабинця [3], пов'язане з акумуляцією атмосферних опадів і вилуговуванням водовмісних порід, які містять сільфіди і гідрооксиди заліза.

Арсенисті води. Оскільки арсен має яскраво виражену токсикологічну дію, то прийом усередину арсенистих вод строго регламентується. Щодо визначення конкретного критерію, який дозволяв би віднести мінеральні води до такого типу, то до цього часу не існує загальноприйнятої думки: деякі автори приймають цей критерій за 1 мг/дм³, інші - 0,7 мг/дм³ та 0,2 мг/дм³.

Води з підвищеним вмістом арсену (5-10 мг/дм³) встановлені в Україні в межах одного родовища вуглекислих мінеральних вод у с. Кваси Рахівського району. Ці води виділяються в окремий джульфінський тип. Води Квасових джерел холодні (11ºС) гідрокарбонатно-хлоридні кальцієво-натрієві з мінералізацією 1,3 г/дм³ і вмістом вуглекислоти 1,5 г/дм³. Разом з арсеном у воді встановлено біологічно активні компоненти (манган, залізо, бор). Вода такого типу з мінералізацією 5,3 г/дм³ відкрита свердловинами на глибині 20-25 м у тріщинуватих пісковиках верхньої крейди. Води напірні, рівні встановлюються на глибині 1,9 м від поверхні.

Водо джульфінського типу використовуються у санаторії "Гірська Тиса".

Кремнисті мінеральні води (терми). До цієї групи В.В. Іванов і Г.А. Невраєв включають широко розвинуті в природі кремнисті термальні води, при цьому умовною нормою вмісту в них кремнієвої кислоти (Н₂SіО₃) вважається 50 мг/дм³ при температурі понад 35°С. У Польщі цей критерій сягає 100, в Болгарії - 75, в Угорщині ї Румунії: - 50 мг/дм³.

Підземні води такого типу в Україні найбільш поширені серед Закарпатських вуглекислих, менше - азотних терм. Вуглекислі і азотно-вуглекислі терми приурочені до зон четвертинного вулканізму: перші - Ужгородське та Іванівське родовища (вміст кремній-кислоти - 112-228 мг/дм³, температура 28-52ºС); другі - Берегівське родовище, розташоване в районі Берегівського мілкогір'я вулканічного походження (води хлоридні натрієві з мінералізацією 20,5 г/дм³ вмістом кремній-кислоти 120 мг/дм³ і температурою 52°С). Азотні кременисті терми найбільш поширені у світі. На Закарпатті виділяється декілька родовищ таких вод: Деренівське, Ужгородське, Карпатське, Лісарня, Боржавське (вміст кремнієвої кислоти 88-170 мг/дм³ при температурі 15-38°С). Азотні кремнисті терми, в основному, маломінералізовані (0,4-2,8 г/дм³, рідше до 153 г/дм³; серед аніонів переважають гідрокарбонат- і хлорид-іони, катіонний склад різноманітний).

Кремнисті води Закарпаття почали використовувати останніми роками в санаторіях "Карпати", "Перлина Карпат", "Промінь" та інших.

Відомі кремнисті води в районі Харкова, які використовуються на курорті "Березівські мінеральні води" і в санаторії "Рай-Оленівка".

Ці води видуваються з глибини близько 29 м з дебітом 11 л/с. Води прісні (0,7-0,8 г/дм³) гідрокарбонаті натрієво-кальцієві з концентрацією кремній-кислоти 44-58 мг/дм³ і незначним вмістом заліза, фтору, брому і йоду. Води холодні (10ºС).

До кремнієвих мінеральних вод належать також води "Київська" (гідрокарбонатного натрієво-кальцієвого складу з мінералізацією 0,6 г/дм³, приурочені до піщаних порід юрського віку і містить кремній-кислоту у кількості 40 мг/дм³) і "Березанська" приурочена до бучацьких пісків палеогену хлоридно-гідрокарбонатна натрієва вода з мінералізацією 1,78 г/дм³).

Сірководневі (сульфідні) води. Води з концентрацією сірководню понад 10 мг/дм³ вважаються лікувальними. Сульфідні води за вмістом вільного сірководню поділяються на слабо-сульфідні (10-50 мг/дм³), середні (50-100 мг/дм³), міцні (100-250 мг/дм³) і особливо міцні (понад 250 мг/дм³).

Районом зосередження основних родовищ таких вод на Україні є південно-західна частина Волино-Подільського водонапірного басейну в межах приграничної смуги південно-західного закінчення Східно-Європейської платформи і Передкарпатського прогину. Ця зона є районом надзвичайно складної тектоніки.

Найвідоміші родовища сульфідних мінеральних вод цієї зони: Немирів, Шкло, Великий Любінь (Львівська область), с. Черче (Івано-Франківська область), с. Щербинці (Чернівецька область), розвинуті води від слабо- до міцно-сульфідних (25-176 мг/дм³) сульфатні кальцієві і натрієво-кальцієві з мінералізацією від 2,2 до 3,1 г/дм³, холодні (10°С). Мінеральні води в с. Черче приурочені до тортонських вапняків, залягають на глибині 180 м і мають температуру 18°С. Відповідними курортами використовуються води як природних виходів (дебіти джерел 0,6-6 л/с), так і свердловин (Немирів - з глибини 70-75 м, Шкло, Великий Любінь, Щербинці).

В Україні є також менш відомі родовища сульфідних вод, розвинуті в різних районах. Встановлені такі води на Передкарпатті (курорт Трускавець), на Закарпатті (санаторій "Синяк", пансіонати "Лумшори" і "Чорна вода"), в Гірському Криму (бальнеолікарня у м. Феодосія), на Керченському півострові (с. Чокрак), джерела в с. Микулинці (Тернопільська область). Сульфідні води цих родовищ відомі як у природних виходах, так і на глибинах до 70 м. Дебіти джерел і свердловин - від 0,13 до 2,5 л/с.

Води відрізняються між собою хімічним складом, величиною загальної мінералізації і концентрацією вільного сірководню. Серед них зустрічаються:

·слабосульфідні прісні сульфатні кальцієві і натрієво-кальцієві води Закарпаття;

·середньосульфідні хлоридні натрієві солянки (30 г/дм³) Трускавця;

·міцні сульфідні солонуваті гідрокарбонатно-хлоридні натрієві солонуваті (7,4 г/дм³) води у Феодосії;

·особливо міцні сульфідні (480 мг/дм³) солені (31 г/дм³) хлоридні натрієві води джерела Чокрак.

Слабо-сірководневі води поширені також у межах Причорноморського водонапірного басейну. Зокрема, їх використовують на курорті Кирилівка Запорізької області (вапняки сарматських відкладів), а також відкрито на узбережжі Азовського моря - Бердянськ, Приморське та ін.). Води тут хлоридні натрієві з мінералізацією 1,5-7,0 г/дм³.

Води з підвищеним вмістом органічної речовини. До підземних вод з підвищеним вмістом органічної речовини, який забезпечує їх лікувальні властивості, належать, насамперед, води широко відомого родовища "Нафтуся" на курортах Трускавець і Східниця Львівської області [3].

Мінеральна вода, яка використовується й лікувальних цілях, є вуглекисло-азотною прісною (0,6-0,8 г/дм³) гідрокарбонатною магнієво-кальцієвою із вмістом сірководню 1-3 мг/дм³. Вода не містить макрокомпонентів у кількостях, які можуть представляти бальнеологічний інтерес; вмісти мікрокомпонентів (нікелю, срібла, міді, заліза, мангану, свинцю, стронцію) у "Нафтусі" незначні, і немає підстав вважати, що лише вони можуть справляти лікувальну її дію на організм. Загальноприйнято на даний час, що лікувальна дія таких вод на організм людини обумовлена наявністю в них органічних речовин, серед яких встановлено бітуми (15-25 мг/дм3), жирні й нафтенові кислоти, феноли, гумінові речовини. Води типу "Нафтуся" втрачають свої лікувальні властивості навіть після нетривалого зберігання, хоча концентрація органічних речовин змінюється мало. На думку науковців, втрата фізіологічної активності мінеральної води при зберіганні відбувається внаслідок перетворення органічної нелеткої складової.

Мінеральні води типу "Нафтуся" поширені в області Передкарпатського прогину і в Складчастих Карпатах, де вони утворюють невеликі локальні родовища. Крім двох найвідоміших і найкраще вивчених вже згаданих родовищ, де такі води широко використовуються, відомі також Верхньодністровське та Верхньосиневидське родовища.

Іншим типом мінеральних вод, лікувальна дія яких визнайся наявністю в них органічних речовин, є Березівські мінеральні води, які використовуються відповідним курортом поблизу Харкова, а також близькі до них води санаторію "Рай-Оленівка" (Харківська область). Води прісні (0,8 г/дм³) гідрокарбонатні магнієво-натрієво-кальцієві. Серед органічних речовин виявлено гумінові речовини (12 мг/дм³), феноли, нафтенові і жирні кислоти.

Йодні, бромні води. Мінеральні води, які містять 5 мг/дм³ йоду можна використовувати з розрахунком на фармакологічну їх дію. При цьому високомінералізовані води можна вважати йодними лише у випадку, якщо при їх розведенні для питного вживання (12-15 г/дм³) вміст у них йоду буде перевищувати 5 мг/дм³. Щодо бромних вод, то ті ж автори найбільш обґрунтованим вважають критерій концентрації брому в мінеральних водах – 25 мг/дм3. При цьому наголошується, що найціннішими бромними водами є води з мінімальними значеннями співвідношень хлоридів до брому і загальної мінералізації до брому, оскільки в таких випадках вплив бромідів буде відчутнішим. У високомінералізованих водах і солянках граничний критерій вмісту брому буде зростати аналогічно такому для йоду.

Йод і бром у різних кількостях виявлено в підземних водах усіх гідрогеологічних районів України, у тому числі й у межах Українського кристалічного щита, при цьому максимальні концентрації цих компонентів сягають, відповідно, 70 і 400 мг/дм³.

Води, в яких бром і йод виступають як бальнеологічно активні елементи разом з іншими компонентами, досить широко використовуються для лікування: Білоцерковська група радонових мінеральних вод, водолікарні у м. Бердянську, Луганську і Старобільську, сірководневі води Криму, курорти Трускавець і Моршин, санаторій Затока (Одеська область) та інші. Багато аналогічних вод не використовується.

Проте, за встановленими критеріями, власне йодних і бромних вод в Україні не так вже й багато. Частіше або концентрації йоду і брому у підземних водах менші за граничні критерії, або мінералізація вод є значною (100-300 г/дм³), і при розбавленні до 12-15 г/дм³ кількість йоду і брому буде нижче кондиційної.

Йодні і бромні мінеральні води відомі в усіх тектонічних зонах Українських Карпат. Такі води відкриті на різних глибинах або виходять на поверхню у вигляді джерел (Гребенів, Битків, Новоселиця та ін.). Проте більшість йодних і бромних вод є міцними солянками (до 230 г/дм³), в утворенні яких суттєву роль відігравали води морського походження. Формування іонного складу вод обумовлено процесами вилуговування і концентрації розчинів.

Найцікавіші води відкриті на глибині 322-390 м у Каршівській западині (Прикарпаття): мінералізація їх 11,9 г/дм³, концентрація брому 24,9 мг/дм³, йоду - 15,2 мг/дм³.

Багатий на йодні і бромні мінеральні води також Причорноморський водонапірний басейн. Води такого типу широко використовуються тут для лікування на курортах Сергіївка в районі Білгорода-Дністровського (бромна гідрокарбонатно-хлоридна натрієва вода з мінералізацією 1,2-1,5 г/дм³, яка видобувається з глибини 140 м з дебітом 2,6 л/с при зниженні 18 м) і Білгород Одеської області (хлоридні натрієві води з мінералізацією до 20 г/дм³ приурочені до юрських порід і видобуваються з глибини 534 м).

Вуглекислі бромні води є на Керченському півострові та в Гірському Криму (район Ялти, Алушти); в межах Дніпровсько-Донецького водонапірного басейну (водолікарня м. Луганськ використовує хлоридну натрієву (мінералізація - 57 г/дм³, вміст брому - до 190 мг/дм³) воду, яка з дебітом 0,8 л/с надходить самовиливом з глибини понад 700 м); в межах Донецької складчастої області. Останні представляють собою хлоридні натрієві солянки з мінералізацією 100-300 г/дм³ і вмістом брому 300-400 мг/дм³. Вода, одержана в с. Константинопіль Донецької області, має хлоридний натрієвий склад, концентрацію брому 28,1 мг/дм³, йоду - 0,4 мг/дм³ при величині загальної мінералізації -14,4 г/дм³.

Радіоактивні мінеральні води. Радіоактивність підземних вод забезпечується, в основному, наявністю в них радону, рідше радію. До групи радонових мінеральних вод відносять води з концентрацією радону понад 5 нКu/л. При цьому виділяють слаборадонові води (5-40), середньорадонові (40-200) і високорадонові (понад 200 нКu/л). Для віднесення вод до радієвих за нижню межу концентрації радію приймають 1·10-11г/дм³. Залежно від концентрації радію виділяють води слаборадієві (10-11 - 10-10), середньорадієві (10-10 - 10-9) і сильнорадіеві (понад 10-9 г/дм³). При цьому В.В. Іванов і Г.А. Невраєв пропонують гранично допустимий критерій радію для питних мінеральних вод 5-10-9 г/дм³, хоча до них цей критерій був у 10 разів суворіший.

Родовищ радонових мінеральних вод на Україні дуже багато. Води цього типу виявлені на Донбасі, в Криму і Карпатах, але найбільше вони розвинуті і вивчені на території Українського кристалічного щита (УКЩ), де радонові води використовують для лікування.

Мінеральні води такого типу були відкриті в межах УКЩ в 30-х роках XIX століття і вперше охарактеризовані А.Є. Бабинцем, який виділив 8 районів найперспективніших для лікувального використання радіоактивних мінеральних вод: Хмільницький Вінницької області, Миронівський і Білоцерківський Київської, Полонський Хмельницької, Знаменський Кіровоградської, Житомирський, Уманський Черкаської, Приазовський Донецької області. У деяких районах радіоактивні води широко використовуються для лікування: санаторії в м. Хмільник, лікарні смт. Миронівка і м. Біла Церква.

Взагалі загальна мінералізація відомих радіоактивних вод змінюється від 0,1 (Коростишев, Житомирська група джерел) до 7 г/дм³ (с. Октябрське Приазовської групи джерел) і характеризується різноманітним макрокомпонентним складом. Серед них встановлено переважно слаборадонові води: Полонська, Знаменська, Житомирська, Білоцерківська, Уманська групи), а також середньорадонові - Хмільницька і Миронівська групи. Радоново-радієвими (слаборадієвими) можуть вважатись води Хмільницької, Миронівської і Житомирської груп (вміст радію до 1,9·10-9 г/дм³).

Радіоактивні води місцями виходять на поверхню у вигляді джерел (с. Калинівка Знаменської групи, м. Біла Церква, м. Умань, с. Октябрське); частіше видобуваються свердловинами з глибин до кількох десятків метрів. Дебіт свердловин за наявними даними 1,4-7 л/с.

Води, пов'язані з Криворізькою залізорудною смугою, де зона тріщинуватості простягається на глибину до 1000 м, змінюються з глибиною від сульфато-гідрокарбонатних натрієвих і кальцієво-натрієвих прісних і слабосолонуватих через хлоридно-сульфатні натрієві солені (11-16 г/дм) до хлоридних натрієвих солянок (до 165 г/дм³). Цікаво, що вміст радону (десятки і сотні еман) від величини загальної мінералізації практично не залежить. Радіоактивні води, розкриті в межах УКЩ, переважно ненапірні, лише в місцях занурення докембрійських порід під молодші, можуть ставати напірними.