Властивості сприймання. Класифікація сприймання. Сприймання простору руху часу

Властивості сприймання: 1) активний саморегульований характер (для виникнення образу сприймання необхідна участь організму, рухи рецепторних апаратів). Проводився експеримент. Досліджувані були в окулярах, які перевертали зображення догори ногами. В підгрупі, якій дозволялося активно пересуватися, обстежувати кімнату, згодом досліджувані починали сприймати дійсність адекватно. В групі, діяльність якої обмежувалась, відновлення сприймання наставало пізніше, ніж в першій; 2) історичність: обумовленість конкретними умовами і минулим досвідом – аперцепція. Здатність до сприймання формується у дитини під впливом засвоєння сенсорних еталонів, прийнятих у суспільстві (шкала музичних звуків, система геометричних форм і кольорів). При сприйманні предметів людина виділяє ті частини, які відповідають сенсорним еталонам (художник у кольорі морської води бачить більше відтінків, оскільки система його еталонів повніша); 3) предметність – це віднесення всіх відомостей про навколишнє до об’єктивного світу. Виявляється предметність у структурності, цілісності. Класифікація: 1) за конкретним змістом об’єкту: сприймання тексту, мистецтва, природи, учбового матеріалу; 2) за формами існування матерії: часу, простору, руху; 3) за провідним аналізатором Арістотель виділяв зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове; кінестетичне (рухове).Сприймання простору включає сприймання форми, розміру, віддаленості і напрямку розташування предметів. Всі ці характерис-тики визначаються у співвідношенні з положенням тіла. Сприймання простору відбувається в процесі рухової діяльності і становить вищий рівень аналітико-синтетичної діяльності, яку називають просторовим аналізом. Особливу роль відіграє руховий аналізатор, що фіксує напрямок і траєкторію руху певних ділянок тіла (око і рука рухаються за контуром ® формується образ).Важлива роль функціональної асиметрії півкуль мозку. Сприй-манню простору сприяють зв’язки між півкулями. Бінокулярний зір – два ока, забезпечує зображення у трьох вимірах; бінауральний слух (розташування подразника, його віддаленість і напрямок); бімануа-льний дотик (сприймання форми і величини); диринічний нюх (сприймання напряму розташування джерела запаху).. В основі сприймання часу – ритмі-чна зміна процесів збудження і гальмування.Сприймання ритму можливе за допомогою кінестетичного і слухового аналізаторів. Залежить від характеру діяльності в оціню-ваний проміжок часу.В бездіяльності тривалість переоцінюється, в цікавих ситуаціях – недооцінюється. В сприйманні руху основну роль відіграють зоро-вий і кінестетичний аналізатори. Оцінюється зображення на сітківці у співвідношенні з рухом ока

Поняття про мислення. Форми мислення. Мислення як розв`язання задач

Пізнання починається із відчуття і сприймання. Інформація, сприйнята за допомогою органів чуттів, узагальнюється, осмислю-ється, тобто є матеріалом мислительної діяльності. Мислення через відчуття і сприймання пов’язане з зовнішнім світом. У ході мислення здійснюється більш глибоке пізнання світу, людина виходить за межі чуттєвого пізнання і починає пізнавати такі предмети і явища, які безпосередньо не сприймаються (передбачення хімічних елементів Мендєлєєвим, вивчення елементарних часток за їх слідами). Тому у пізнанні виділяються чуттєві і раціональні компоненти, які нероз-ривно пов’язані, переходять один в один.Мислення також можна розуміти як шлях одержання нових знань, як творче перетворення неявних уявлень. Відмінність мислення від інших психічних процесів полягає у тому, що воно майже завжди зв'язане з наявністю проблемної ситуації, завданням, яке потрібно розв'язати, та активною зміною умов, в яких це завдання задане. Мислення на відміну від сприймання виходить за межі чуттєвого, розширює межі пізнання. В мисленні на основі сенсорної інформації робляться певні теоретичні та практичні висновки. Воно відображає буття не тільки у вигляді окремих речей, явищ та їх властивостей, але і визначає зв'язки, які існують між ними (безпосередньо, в самому сприйнятті людині вони не дані). Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.Судження — це форма уявного відображення об’єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об’єктах. Дані, отримані у процес і мислення, фіксуються в поняттях. Поняття — це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відносинах, узагальнюються їх істотні ознаки.Істотними є такі ознаки, які належать об’єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об’єкти від інших, тобто це властивості, без яких об’єкти не можуть існувати. очаткове формулювання задачі лише приблизно визначає шу-кане. В ході розв’язування воно стає більш чітким і в результаті пов-ністю розкривається. Вихідні умови задачі визначають лише перші кроки в розв’язуванні, а не його в цілому. Кожна дія задачі визнача-ється попередньою, і сама визначає наступну. Таким чином, процес розв’язування задачі сам себе визначає, тобто детермінує. Іноді про-цес розв’язання виявляється для людини непоміченим, а знаходжен-ня рішення сприймається як раптове (інсайт). Психологію цікавить саме те, що призводить до такого результату. Умови виникнення ін-сайту.Спосіб розв’язання задачі будується на передбаченні шуканого. На роль передбачення в ході розв’язання задач існують різні точки зору: 1) недооцінка можна передбачити лише безпосередню наступ-ну стадію розв’язання, а не кінцевий результат; 2) перебільшення, переоцінка – людина точно і одразу передбачає результат. Сам про-цес розв’язання полягає в знаходженні правильної здогадки; 3) запе-речення передбачення, рішення здійснюється як вибір правильного способу із всієї сукупності можливих.