Радченко Сергей Валерьевич

Психологічні особливості попередження тривожності у підлітковому віці

Радченко Сергей Валерьевич

Анотація: Життєдіяльність як дорослої людини, так і дитини відбувається у постійних контактах з іншими людьми, предметами та явищами навколишньої дійсності. До всього, що оточує людину, вона виявляє певне ставлення, яке проявляється у емоціях. Одним із видів таких емоційних переживань є тривожність.

Ключові слова: юність, тривожність, тривога, страх, підлітковий вік.

Юність – це час вибору життєвого шляху. Юнаки будують плани, яким судилося або не судилося здійснитися у майбутньому. Починається реалізація поставлених цілей – навчання в ВНЗ, робота з обраної спеціальності.

Тривожність впливає на психічні процеси. Особливо впливає на емоційну сферу, пропадає життєрадісність, з’являється постійне відчуття роздратованості і злості. У юнацькому віці розвивається песимістична позиція, невпевненість у своїх силах. Почуття тривожності посилює невпевненість у собі, негативно впливає на наполегливість, допитливість на пізнавальну активність. Одним із частих проявів тривожності в юнацькому віці є апатія, млявість, безініціативність.

Саме тому попередження тривожності у юнаків перед складанням зовнішнього незалежного оцінювання є дуже важливим аспектом психопрофілактичної роботи, бо від здачі зовнішнього незалежного оцінювання залежить подальше життя юнака.

 Тривожності, як системне явище та властивості особистості розглядали такі вчені: Ю.М. Антонян, В.М. Астапов, Л.І. Божович, Г.Ш. Габдреєва, Ж.М. Глозман, М.С. Корольчук, Б.І. Кочубей, М.Д. Левітов, Л.В. Марищук, Н.І. Наєнко, Г.М. Прихожан, Ч.Д. Спілбергер, Т.М. Титаренко. Тривожності, як «реактивне утворення» переважно в контексті деструктивного впливу на розвиток особистості розглядали: В.Є. Каган, Р.В. Кисловська, Г.М. Прихожан, Л.П. Пономаренко, Т.М. Титаренко, А.В. Фурман. Питання психодіагностики, психокорекції та психотерапії тривожності займалися: В.М. Астапов, О.І. Захаров, Н.В. Імедадзе, І.І. Мамайчук, А.С. Співаковська, Ч. Спілбергер, Ю.Л. Ханін.

Життєдіяльність як дорослої людини, так і дитини відбувається у постійних контактах з іншими людьми, предметами та явищами навколишньої дійсності. До всього, що оточує людину, вона виявляє певне ставлення, яке проявляється у емоціях. Одним із видів таких емоційних переживань є тривожність. Тривожність відносять до емоційних розладів, які є причиною багатьох психічних труднощів, що стають на заваді до переживання людиною психологічного комфорту.

За визначенням Б.Г. Мещерякова та В.П. Зинченка, тривожність – індивідуальна психологічна особливість, що виявляється в схильності людини до частих і інтенсивних переживань стану тривоги, а також в низькому порозі її виникнення. Розглядається як особистісна особливість, або як властивість темпераменту, обумовлене слабкістю нервових процесів [4].

Тривога – переживання емоційного дискомфорту, пов’язано з очікуванням неблагополуччя, передчуттям небезпеки. На відміну від страху, як реакції на конкретну, реальну небезпеку. Поняття тривоги і тривожності мають різний зміст. Якщо тривога – це епізодичні прояви неспокою, хвилювання, то тривожність є стійким станом. Тривожність не пов’язана з якою-небудь певною ситуацією і проявляється майже завжди. Це стан супроводжує людину в будь-якому виді діяльності.

У вітчизняній психології тривожність також традиційно розглядалася як прояв неблагополуччя, викликаний нервово-психічними і важкими соматичними захворюваннями, або представляє собою наслідок перенесеної психічної травми [24].

Як і тривога в цілому, стан тривожності може бути названо однозначно поганим або хорошим. Іноді тривога є природною, адекватною, корисною. Кожна людина відчуває тривогу, хвилювання або напругу в певних ситуаціях, особливо, якщо вона повинна зробити щось незвичайне, або підготуватися до цього. Наприклад, виступ перед аудиторією з промовою, або здача іспиту. Цей вид тривоги нормальний і навіть корисний, оскільки спонукає підготувати виступ, вивчити матеріал перед іспитом.

У інших випадках тривога є неприродною, патологічною, неадекватною, шкідливою. Вона стає хронічною, постійною і починає з’являтися не тільки в стресових ситуаціях, але і без видимих причин. Тоді тривога не тільки не допомагає людині, але, навпаки, починає заважати їй в її повсякденній діяльності [37].

Перш ніж розглядати тривожність підкреслимо різницю між тривогою і страхом. На перший погляд, як вказує В. Астапов, різниця проста: страх – це реакція на конкретно існуючу загрозу; тривожність – це стан неприємного передчуття без видимої причини. Проте, в науковій літературі не завжди дотримується це розділення.

П. Тілліх вважає, що страх і тривожність невід’ємні – вони тісно пов’язані між собою. Він визначає тривожність, як страх перед невідомим.

Таким чином, тривога це базисна реакція, загальне поняття, а страх – це вираз тієї ж самої якості, але в об’єктивній формі. Саме тому тривога надалі розглядатиметься в тісному зв’язку із страхом.

У наш час ставлення до явища тривожності істотно змінилося, і думки щодо цієї особистісної особливості стають менш однозначними і категоричними. Сучасний підхід до феномену тривожності ґрунтується на тому, що її не слід розглядати с самого спочатку як негативну рису особистості. Для кожної людини характерний свій оптимальний рівень тривожності, так звана корисна тривожність, яка є необхідною умовою розвитку особистості.

Дослідження А.М. Прихожан показали, що є особливі способи її переживання, усвідомлення, вербалізації і подолання. Серед них можна виділити наступні варіанти переживання і подолання тривожності:

1. Відкрита тривожність – свідомо пережита і виявляється в діяльності у вигляді стану тривоги. Вона може існувати в різних формах, наприклад: як гостра, нерегульована, або слабко регульована тривожність, найчастіше дезорганізуюча діяльність людини; регульована і компенсуюча тривожність, яка може використовуватися в якості стимулу для виконання відповідної діяльності, що, втім, можливо переважно в стабільних, звичних ситуаціях; культивована тривожність, пов’язана з пошуком «вторинних вигод» від власної тривожності, що вимагає певної особистісної зрілості (відповідно, ця форма тривожності з’являється тільки в підлітковому віці).

2. Прихована тривожність – виявляється або в надмірному спокої, нечутливості до реального неблагополуччя і навіть запереченні його, або непрямим шляхом через специфічні форми поведінки (теребіння волосся, ходіння з боку в бік, постукування по столу): неадекватний спокій (реакції за принципом «У мене все в добре!», пов’язані з компенсаторно-захисної спробою підтримати самооцінку; низька самооцінка у свідомість не допускається); відхід з ситуації.

Таким чином, тривожність знаходиться в конфронтації з базовими особистісними потребами: потребою в емоційному благополуччі, почутті впевненості, безпеки. З цим пов’язані значні труднощі в роботі з тривожними людьми: вони, незважаючи на виражене прагнення позбутися тривожності, неусвідомлено пручаються спробам допомогти їм зробити це. Причина такого опору їм самим незрозуміла і трактується ними, як правило, неадекватно.

Специфічна особливість тривожності як особистісної властивості полягає в тому, що вона має власну спонукальну силу. Виникнення і закріплення тривожності обумовлено незадоволенням актуальних потреб людини, які набувають гіпертрофований характер. Закріплення і посилення тривожності відбувається згідно механізму «замкнутого психологічного кола» [33].

Проблема тривожності, була вперше поставлена і піддалася спеціальному розгляду в працях З. Фрейда.

Інтерес до тривожності у З. Фрейда виник коли він отримав перші результати здійсненої ним терапії. Ця зацікавленість спершу привела його до припущення, що тривога, яку переживають багато його пацієнтів-невротиків, є наслідком неадекватного вивільнення енергії лібідо. Однак в міру накопичення досвіду З. Фрейд прийшов до розуміння, що подібна інтерпретація тривоги є неправильною. Тривога є функцією Ego і призначення її полягає в тому, щоб попереджувати особистість про наближення загрози, з якою треба зустрітися або оминути. Таким чином тривога дає можливість особистості реагувати на загрозливу ситуацію адаптивним способом.

З. Фрейд визнавав необхідність розмежування страху і тривоги, вважаючи, що страх – реакція на конкретну небезпеку, тоді як тривожність – реакція на небезпеку, не відому і не визначувану. Вважаючи, що розуміння тривожності має надзвичайно велике значення для пояснення психічного життя людини, З. Фрейд дуже скрупульозно підходив до аналізу даного явища, неодноразово переглядав і уточнював свою концепцію – головним чином в тих її частинах, що стосуються причин і функцій тривожності. Зміст тривожності – почуття невизначеності і безпорадності.

Тривожність характеризується трьома основними ознаками: специфічним почуттям неприємного; відповідними соматичними реакціями (насамперед посиленням серцебиття); усвідомленням цього переживання.

Спочатку З. Фрейд допускав існування несвідомої тривожності, проте потім прийшов до висновку, що цей стан переживається свідомо і супроводжується зростанням вміння справлятися з небезпекою. Що стосується несвідомої тривожності, то надалі вона стала розглядатися в руслі досліджень психологічного захисту. На думку З. Фрейда, тривожність виступає повторенням у наших фантазіях ситуацій, пов’язаних з випробуваними в минулому досвіді переживаннями безпорадності. Прообразом таких ситуацій є травма народження.

З. Фрейд виділяв три основних види тривожності: об’єктивну, викликану реальної зовнішньою небезпекою; невротичну, викликану небезпекою не відомої і не визначеною; моральну, обумовлену ним як «тривожність совісті».

Об’єктивна тривога – емоційна відповідь на загрозу зовнішнього світу, вона є синонімом страху і може послаблювати здатність людини ефективно боротися з джерелом загрози. Невротична тривога – зумовлена тиском Ід, це відповідь на загрозу того, що неприйнятні імпульси Ід стануть усвідомленими, а Его втратить здатність їх контролювати. Тривога в даному випадку виходить із страху, що, коли людина зробить щось погане, це буде мати тяжкі негативні наслідки. Моральна тривога – зумовлена тиском Супер-Его; це емоційна відповідь на те, що Его відчуває загрозу з боку Супер-Его. Моральна тривога виникає завжди, коли Ід хоче виразити непристойні думки та дії, і Супер-Его відповідає на це почуттям вини, стиду або самозвинувачення.

Водночас, з точки зору З. Фрейда, розмежування об’єктивної і невротичної тривожності дуже умовно, оскільки невротична тривожність має тенденцію проектуватися зовні («прикріплятися до об’єкта»), набуваючи вигляду реального страху, так як від зовнішньої небезпеки позбутися легше, ніж від внутрішньої.

Незважаючи на те, що в наші дні ідеї класичного психоаналізу вже не настільки популярні в психологічному співтоваристві, як у колишні часи, необхідно визнати, що уявлення З. Фрейда на довгі роки, аж до наших днів, визначили основні напрямки вивчення тривожності.

Згідно З. Фрейда, до складу тривожності входять поняття: «тривога», «страх», «занепокоєння». Страх – афективне відображення у свідомості людини конкретної загрози для її життя і благополуччя. Тривога – емоційно загострене відчуття майбутньої загрози. Тривога на відміну від страху – не завжди негативно сприймається, так як вона можлива і у вигляді радісного хвилювання, хвилюючого очікування [42].

На відміну від З. Фрейда, К. Хорні не вважала, що тривога є необхідним компонентом в психіці людини. Навпаки, вона стверджувала, що тривога виникає в результаті відсутності відчуття безпеки в міжособистісних стосунках.

К. Хорні вважала, що в дитинстві у людини є дві основні потреби: потреба у задоволені і потреба у безпеці. Задоволення охоплює всі біологічні потреби: в їжі, сні. Головною в розвитку дитини є потреба в безпеці, тобто це потреба бути коханою, бажаною, захищеною. Задоволення цієї потреби повністю залежить від батьків дитини, якщо вони її задовольняють формується здорова особистість. Якщо ж потреба не задовольняється батьками, у дитини формується базальна ворожість. В цьому випадку дитина знаходиться в тяжкій ситуації: вона залежить від батьків і в той же час відчуває по відношенню до них образу. Тому дитина подавляє свої негативні відчуття до батьків для того, щоб вижити.

К. Хорні виділила чотири основні способи уникнути тривоги, які існують в нашій культурі [44]: раціоналізація, заперечення, наркотизація, уникання.

Раціоналізація – найкращий спосіб виправдати своє ухилення від відповідальності. Він полягає в перетворенні тривоги в раціональний страх. Приховану тривожність раціональність буде мотивувати реальними причинами.

Другий спосіб уникнути тривоги складається в запереченні її існування, тобто в усуненні її зі свідомості.

Третій спосіб позбавлення від тривоги К. Хорні пов’язує з наркотизациею. До неї можуть вдаватися свідомо, в буквальному сенсі, беручи алкоголь або наркотики. Також це може бути занурення в соціальну діяльність під впливом страху самотності. Надмірна заглибленість у роботу, перебільшена потреба в сні, сексуальна активність – ось форми такої наркотизації.

Четвертий спосіб піти від тривоги найбільш радикальний: він полягає в тому, щоб уникати всіх ситуацій, думок і почуттів, які можуть її пробудити. Це може бути свідомий процес. Людина, яка боїться плавати, не лізе в море, що боїться гір – не займається альпінізмом. Однак воно може також вельми смутно усвідомлювати (або взагалі не усвідомлювати) наявність тривоги і способи позбавлення від неї.

Ю.Л. Ханін відмічає, що тривога як стан – це реакція на різні стресори, що характеризується різною інтенсивністю, мінливістю у часі, наявністю усвідомлюваних неприємних переживань напруги, стурбованості, хвилювання і супроводжується вираженою активізацією вегетативної нервової системи [2].

Отже, можемо зробити висновок, що тривожність – це психічне явище, що має три форми: короткочасна емоційна реакція слабо вираженого неадекватного страху, яка впливає на судження і рішення; аналогічний психічний стан; властивість особистості, що сприяє окремим виявам реакції і станів тривожності.

Психологічні причини, що викликають тривогу, можуть лежати у всіх сферах життєдіяльності людини. Умовно їх розділяють на суб’єктивні і об’єктивні причини. До суб’єктивних відносять причини інформаційного характеру, пов’язані з невірним уявленням про завершення події, і причини психологічного характеру, які підвищують суб’єктивну значимість завершення події. Серед об’єктивних причин виділяють екстремальні умови, що ставлять підвищені вимоги до психіки людини і пов’язані з невизначеністю завершення ситуації, втома, хвилювання з приводу здоров’я, порушення психіки, вплив фармакологічних засобів та інших препаратів, які можуть впливати на психічний стан.

В соціальній сфері тривожність впливає на ефективність спілкування, взаємостосунки з товаришами, породжуючи конфлікти. В психологічній сфері: зміна рівня домагань особистості, зниження самооцінки, рішучості, впевненості в собі, мотивації.

Крім цього відмічається зворотній зв’язок тривожності з такими особливостями, як соціальна активність, принциповість, добросовісність, прагнення до лідерства, рішучість, незалежність, емоційна стійкість, впевненість, працездатність.

Ф.Б. Березін зазначив, що стан тривоги – це емоційні стани, які закономірно змінюють один одного в міру зростання, і виділив 6 рівнів станів тривоги.

1. Перший рівень – найменша інтенсивність тривоги. Виражається в переживаннях напруженості, настороженості, дискомфорту. Це відчуття не несе ознаки загрози, а служить сигналом швидкого наступу більш виражених проявів тривоги. Даний рівень тривоги має найбільш адаптивне значення.

2. На другому рівні відчуття внутрішньої напруженості змінюють гіперестезичні реакції, бо вони приєднуються до нього. Раніше нейтральні стимули набувають значимість, а при посиленні – негативеу емоційне забарвлення.

3. Третій рівень – власне тривога. Проявляється в переживанні невизначеної загрози, відчутті неясної небезпеки.

4. Четвертий рівень – страх. Виникає при наростанні тривоги і проявляється в опредметненні, конкретизації невизначеної небезпеки. При цьому об’єкт, з яким пов’язується страх, не обов’язково відображає реальну причину тривоги, дійсну загрозу.

5. П’ятий рівень – відчуття невідворотності катастрофи, що насувається, яке виникає в результаті поступового наростання тривоги і виражається в почутті жаху. При цьому дане переживання пов’язано не з вмістом почуття, а лише з наростанням тривоги. Подібне переживання може викликати невизначена, але дуже сильна тривога.

6. Найбільш високий рівень – тривожно-боязка акцентуація, яка виражається в потребі рухової розрядки, панічному пошуку допомоги. Дезорганізація поведінки і діяльності викликається тривогою, досягає при цьому свого максимуму. Тривожність робить негативний вплив на особистісний розвиток; наявність тривожності вказує на його неблагополуччя. Такий же вплив надає і нечутливість до реального неблагополуччя, обумовлена дією захисних механізмів, таких як витіснення, і представляє собою відсутність тривоги навіть у потенційно небезпечних ситуаціях. Тривожність входить в якості одного з основних компонентів в посттравматичний синдром, тобто комплекс переживань, зумовлених психічною або фізичною травмою. З тривожністю пов’язані також такі психічні розлади, як фобії, іпохондрія, істерія, нав’язливі стани. Тривога зазвичай обумовлена очікуванням невдач у соціальній взаємодії і неможливістю ідентифікувати джерело небезпеки. Вона може проявлятися як: безпорадність; невпевненість в собі; відчуття безсилля перед зовнішніми чинниками внаслідок перебільшення їхньої могутності і загрозливого характеру [3].

Таким чином, тривожність, опосередковує поведінку людини в широкому діапазоні ситуацій. Незважаючи на те що існування феномена тривожності у психологів не викликає сумніву, її прояви в поведінці простежити досить складно. Це пов’язано з тим, що тривожність часто маскується під поведінкові прояви інших проблем: такі як агресивності, залежності і схильності до підпорядкування, брехливості, лінощів як результату «вивченої безпорадності», помилкової гіперактивності, відходу у хворобу.

Особливості прояву тривожності в юнацькому віці

Згідно періодизації Д.Б. Ельконіна, рання юність – це вік від 15 до 17 років. Юнацький вік – період життя людини між підлітковим віком і дорослістю. У схемі вікової періодизації онтогенезу, прийнятої фахівцями з проблем вікової морфології, фізіології і біохімії, юнацький вік визначається як 17–21 рік – для юнаків і 16–20 років – для дівчат. У вітчизняній науці юність визначається в межах 14–18 років і розглядається як самостійний період розвитку людини, її особистості та індивідуальності. Вік 15–17 років називають раннім юнацьким або віком ранньої юності.

У юнацькому віці в основному завершується фізичний розвиток організму, закінчується статеве дозрівання, приходять в відповідність серцево – судинна система, сповільнюється темп росту тіла, помітно наростає м’язова сила і працездатність, закінчуються формування і розвиток тканин та органів.

Виділяють такі основні завдання розвитку в ранній юності: набуття почуття особистісної тотожності і цілісності (ідентичності); набуття психологічної ідентичності – усвідомлення і самовідчуття себе як гідного представника певної статі; професійне самовизначення – самостійне і незалежне визначення життєвих цілей і вибір майбутньої професії; розвиток готовності до життєвого самовизначення, що припускає достатній рівень розвитку ціннісних уявлень, вольової сфери, самостійності та відповідальності.

Тривожність у юнацькому віці має дуже різні прояви, які коливаються від повної апатії до демонстративної жорстокості. Один із частих проявів тривожності в юнацькому віці – апатія, в’ялість, безініціативність. Конфлікт між суперечливими прагненнями розв’язується за рахунок відмови від будь-яких прагнень. Нехтування інтересами учня веде до незадоволення основних потреб, до зниження інтенсивності цих потреб. Апатія часто є наслідком безуспішності інших механізмів подолання тривожності, коли ні фантазія, ні ритуали, ні навіть така розповсюджена форма адаптації як агресія, не допомагає подолати тривогу. Маска апатії ще більш оманлива, ніж маска агресії. Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних реакцій заважають розпізнати тривогу, внутрішнє протиріччя, яке призвело до розвитку цього стану.

Е. Берн прийшов до висновку, що є тривожні діти, які приходять до простих висновків, – щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися мене. Тому агресивна поведінка часто буває формою приховування особистої тривожності. Тривожність іноді дуже важко розгледіти за агресивністю. Самовпевнені, агресивні, при кожному зручному випадку принижують інших, тривожними аж ніяк не виглядають. І, тим не менше, нерідко в глибині душі у таких дітей ховається тривога. А поведінка і зовнішній вигляд – лише способи позбавлення від почуття невпевненості в собі [27].

Усі дослідники психології юнацького віку (Ч. Спілбергер, З. Фрейд, Ю.Л. Ханін, А.М. Прихожан, О.В. Мікляєва) визначають велике значення, яке має для юнака спілкування з однолітками. Спілкування з товаришами займає одне із провідних місць у житті юнака, багато в чому визначаючи всі інші сторони його поведінки і діяльності. В основі зниження успішності, зміни поведінки, виникнення афективної напруги лежить порушення стосунків юнака з однолітками, батьками, вчителями. Причиною порушення соціальних зв’язків з дорослими і однолітками нерідко виступає тривожність юнака.

Спілкування тривожного учня стає виборчим, емоційно нерівним і, як правило, обмежується вузьким колом прихильностей. Утрудняються контакти з незнайомими людьми, важко почати розмову, легко виникає замішання і гальмування при раптових питаннях. Особливо це помітно при задаванні юнаку питань, коли він не може відразу відповісти, зібратися з думками і сказати найголовніше. Таким чином, почуття неспокою в залежності від психічної структури особистості юнака, його життєвого досвіду, взаємин з оточуючими може набути значення страху. Учень, що знаходиться в стані несвідомого, невизначеного занепокоєння, відчуває тривогу, а учень, боячись певних об’єктів чи думок, відчуває страх.

Для будь-якого віку є універсальна особливість проявлення тривожності – погіршення соматичного здоров’я. 

Серед соматичних проявів тривожності виділяють:

• серцево-судинні: прискорене серцебиття, тахікардія, неприємні відчуття або болі в грудях, коливання артеріального тиску, переднепритомний стан, припливи жару або холоду, пітливість, холодні і вологі долоні;

• дихальні: відчуття браку повітря, задишка, нерівномірність дихання, незадоволеність вдихом;

• неврологічні: запаморочення, головні болі, перед непритомний стан, тремор, м’язові посмикування, здригування, парестезії, напруга і біль у м’язах, порушення сну;

• шлунково-кишкові: нудота, сухість у роті.

Поведінкові прояви тривожності можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості.

Зайва старанність при виконанні завдань може також бути непрямим свідченням тривожності учня. Прагнення зробити все «як треба» і «бути краще за всіх» можуть вказувати на конфліктність самооцінки юнака.

Дратівливість і агресивні прояви учня також можуть виступати симптомами тривожності. Тривожні діти можуть «маскувати» емоційний дискомфорт тим, що огризаються у відповідь на зауваження, виявляють зайву уразливість у стосунках з однолітками.

Неуважність, або зниження концентрації уваги, тільки «фізична» присутність на уроці характерні для юнаків, які таким чином намагаються уникнути занепокоєння шкільного середовища. У підсумку вони або витісняють тривожні елементи з поля свідомості, або перебувають у світі власних думок та ідей, які не викликають тривоги, завдяки чому цей стан є для них найбільш комфортним [31].

Таким чином, тривожність впливає на міжособистісну взаємодію юнаків, на поведінку, а, отже, і на навчання. Учні, що мають високий рівень тривожності не можуть стати лідерами, тому що невпевнені в собі, замкнуті, сором’язливі, нетовариські. Як правило, такі діти самотні. Підвищений рівень тривожності може свідчити про недостатню емоційну пристосованість до ситуації, в якій знаходиться юнак.

Особливості психологічного розвитку у ранньому юнацькому віці багато в чому пов’язані зі специфікою соціальної ситуації розвитку, суть якої сьогодні полягає в тому, що суспільство ставить перед молодою людиною нагальне, життєво важливе завдання здійснити професійне самовизначення. Причому цей вибір здійснюється двічі: перший раз у 9 класі, коли школяр вибирає форму завершення середньої освіти (профіль навчання в школі, де навчався, гімназія, технікум); другий – в 11 класі, коли плануються шляхи здобуття вищої освіти або безпосереднього включення в трудову життя.

Л.І. Божович писала: «Самовизначення, як особистісне, так і професійне, – характерна риса юнацтва». В юності у молодої людини виникає проблема вибору життєвих цінностей. Юність прагне сформувати внутрішню позицію стосовно себе, стосовно інших людей, а також до моральних цінностей.

Провідна діяльність у юнацькому віці – навчально–професійна. Мотиви, пов’язані з майбутнім, починають спонукати навчальну діяльність. Проявляється велика вибірковість до навчальних предметів. Основний мотив пізнавальної діяльності – прагнення набути професію [29].

Відзначимо ще одну дуже важливу проблему, вперше досить чітко виникаючу саме в 11 класі – це проблема здачі зовнішнього незалежного оцінювання. Усі учні здають іспити, від результатів яких залежить в який навчальний заклад вони будуть вступати. Іноді учні, які не дуже добре навчалися, а часом і відмінники змушені поступати в середньоспеціальні навчальні заклади, для уникнення здачі зовнішнього незалежного оцінювання. Йдуть зі школи з низькою успішністю та низькою самооцінкою. Вони мало дбають про свої життєві перспективи, у прийнятті важливого рішення про свої освітні плани спираються головним чином на думку своїх приятелів, а не на власні інтереси і потреби.

Психологічними особливостями особистості, які негативно впливають на успішність здачі зовнішнього незалежного оцінювання є демонстративна і тривожно-боязка акцентуації характеру, підвищений рівень особистісної тривожності, низький рівень спрямованості на знання при низькій і середній спрямованості на оцінку, низький рівень домагань, високий неадекватний рівень домагань, низький рівень самооцінки. Дані особливості є одними з основних у визначенні успішності учня в процесі навчання і в процесі складання іспитів.

Найбільш часто екзаменаційні переживання юнака пов’язані з невір’ям у свої сили, що проявляється в заниженій самооцінці. У юнацькому віці самооцінка нестійка, коливається від гранично високого рівня до вкрай низького.

В даний час виділяються в основному два типи джерел стійкої тривожності: тривала зовнішня стресова ситуація, що виникла в результаті частого переживання стану тривоги; внутрішні психологічні та психофізіологічні причини.

Згідно В.М. Поліщук найбільш типово виникнення тривожності у юнака під впливом соціально-психологічних факторів і факторів освітніх програм:

•     навчальні навантаження: дослідження психологів показують, що після 6 тижнів активних занять у дітей різко знижується рівень працездатності і зростає рівень тривожності;

•     нездатність учня впоратися зі шкільною програмою: вибір навчальної програми, не відповідної рівню розвитку психічних функцій, станом здоров’я дитини, наявним знанням, умінням, навичкам сприяє збільшенню тривожності;

•     неадекватні очікування з боку батьків: чим більше батьки орієнтовані на досягнення дитиною високих навчальних результатів, тим більше виражена в учня тривожність;

•     несприятливі стосунки з педагогами: найбільш високий рівень тривожності демонструють класи, де педагогічний стиль вчителя характеризується високим рівнем авторитарності, високою вимогливістю, нетерпимістю до порушень дисципліни, схильністю переходити від обговорення конкретних помилок до оцінок особистості учня.

•     зміна шкільного колективу або неприйняття колективом: тривожні школярі значно частіше, ніж їх емоційно благополучні однолітки, оцінюють групу однолітків як ненадійну, домінантну. Основні переживання тривожних юнаків, пов’язаними з спілкуванням з своїми однолітками. Тому ситуація встановлення нових взаємозв’язків може виступати для них потужним стресогенним чинником підсилюючим тривожність і, як наслідок, знижує ефективність їх діяльності (як навчальної, так і в плані спілкування, поведінки) [32].

Таким чином типовими детермінантами тривожності у учнів юнацького віку є: невизначеність подальших життєвих перспектив; переживання відповідальності вибору, підкріплюваного «посланнями» батьків і вчителів; зіткнення з ситуацією випускних іспитів; хронічна або епізодична неуспішність; неуспішність у взаємодії з учителями або однокласниками; різке ускладнення навчальної програми; зміна системи контролю і оцінки знань; необхідність адаптуватися до нового (або зміненого) класного колектива; різке підвищення навчальних навантажень, пов’язане з підготовкою до вступу у ВНЗ.

Отже, існує дуже багато детермінант, які можуть викликати відчуття тривоги, а у подальшому і відчуття тривожності. Вони можуть бути достатньо різноманітними, це стосунки з однолітками, з батьками, неуспішність у навчанні, переживання через складання іспитів. Але потрібно пам’ятати, що постійна тривожність, може привести до різноманітних ускладнень, які будуть заважати юнаку жити повноцінним життям. Тривожність буде заважати юнаку при навчанні, при перевірці знань, при написанні зовнішнього незалежного оцінювання. Старшокласник може навіть отримати низькі результати по іспитам, не через те, що у нього недостатньо знань, а через високий рівень тривожності. І це значно погіршить життя юнака, бо від результатів зовнішнього незалежного оцінювання залежить його подальше майбутнє.

Юнацький вік у розвитку особистості є важливим періодом, що ускладнюється нестабільною соціально-економічною ситуацією, невпевненістю у завтрашньому дні, високими вимогами, які ставить суспільство перед молоддю. Це стає причиною розвитку високого рівня тривожності, зокрема в учнів старшого шкільного віку, яка виступає негативним чинником їх учбової діяльності. Формування тривожності, як риси особистості, негативно впливає на інші компоненти структури особистості, зокрема на самооцінку, рівень домагань і мотивацію, викликає негативні зміни у їх розвитку. Саме тому, важливим завданням шкільного психолога та кожного вчителя є попередження, профілактика та корекція (у разі необхідності) тривожності учнів юнацького віку [45].

Для зниження рівня тривожності існують різні комплекси прийомів та вправ. Окремі питання прояву та корекції тривожності школярів розглядалися С.В. Васьківською, І.В. Дубровіною, Р.В. Овчаровою, А.М. Прихожан, С.О. Ставицькою. Так, М.І. Буянов вказує на застосування ігрової психотерапії, трудотерапії, бібліотерапії і музикотерапії у подоланні тривожності особистості. До терапії музикою зверталися В.С. Лобзін, М.М. Решетніков, А.А. Коротаєв та. Проте, аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що існують лише окремі праці, де сформульовані умови профілактики та подолання тривожності юнаків, зокрема, з точки зору підвищення їх рівня домагань у навчальній діяльності.

Профілактика тривожності в учнів юнацького віку включає наступні завдання: виховання впевненості у собі, зниження емоційної напруги; допомога в подоланні негативних переживань; допомога у знятті страхів, агресивності; зменшення рівня тривожності.

Роботу з попередження тривожності учнів здійснюється на трьох взаємопов’язаних рівнях:

1. Вироблення конструктивних способів поведінки у важких для учня ситуаціях, а також оволодіння прийомами, які дозволяють впоратися з зайвим хвилюванням та підвищеною тривожністю.

2. Розширення функціональних та операційних можливостей учнів, вироблення у них необхідних знань, навичок та умінь, які дозволяють підвищувати результативність діяльності, створити запас емоційної рівноваги і стійкості.

3. Розвиток певних властивостей особистості учня, перш за все, його мотивації, вироблення і закріплення впевненості у собі, розвиток самооцінки, формування адекватного рівня домагань тощо.

Спираючись на роботи таких авторів, як Р.В. Овчарова, А.М. Прихожан, Є.І. Рогов, нами була підібрана система психопрофілактичних вправ, спрямованих на зниження рівня тривожності учнів юнацького віку.

1. «Переінтерпретація» симптомів тривоги. Стан тривоги переживає більшість людей, і дозволяє краще виконувати певний вид діяльності. Тренування допомагає учням сприймати своє хвилювання саме так і використовувати його для мобілізації власних знань, сил, можливостей.

2. «Налаштування на певний емоційний стан». Учню пропонується подумки пов’язати хвилюючий, тривожний емоційний стан з певною мелодією, кольором, пейзажем, жестом; спокійний розслаблений стан – з іншою музикою та уявними образами; стан впевненості, націленості на перемогу – ще з іншими.

3. «Приємні спогади». Учню пропонуємо уявити ситуацію, в якій він відчував повний спокій, розслабленість, і як найяскравіше пригадати всі відчуття, які пов`язані з цією ситуацією.

4. «Використання певної ролі». В складній ситуації учню пропонується яскраво уявити собі і обрати роль для наслідування, ввійти в цю роль і діяти так, ніби це він сам.

5. «Контроль голосу і жестів». Учням розповідаємо, як за голосом і жестами можна визначити емоційний стан людини, а також, про те, що впевнений голос і спокійні жести можуть мати зворотній вплив – заспокоювати, надавати впевненості. Для оволодіння цим контролем необхідне тренування перед дзеркалом і «глядачами». Наприклад, при уявній відповіді на уроці, спілкуванні з кимось.

6. «Посмішка». Навчання цілеспрямованому управлінню м’язами обличчя. Учню даємо ряд стандартних вправ для розслаблення м’язів обличчя і пояснюємо значення посмішки для зняття нервово-м’язової напруги.

7. «Дихання». Розповідаємо про значення ритмічного дихання для зняття напруги.

8. «Мислене тренування». Ситуація, яка викликає тривогу завчасно уявляється у всіх деталях, складних моментах, які викликали її переживання; детально продумується і програється власна поведінка.

9. «Репетиція». Програємо з учнями ситуації, які викликають у них тривожність. Учень ніби відповідає біля дошки, пише контрольну, де ми виконуємо роль «суворого вчителя» або ж «насмішкуватого однокласника», «докоряючого батька». Детально відпрацьовуємо спосіб поведінки учня.

10. «Доведення до абсурду». В бесіді з психологом та інших спокійних ситуаціях учню пропонується грати сильну тривожність, страх, роблячи це навмисно.

11. «Переформулювання завдання». Відомо, що одним з моментів, які заважають результативній діяльності тривожних дітей є те, що вони зосереджені не тільки на її виконанні, а на тому, як вони виглядають збоку. Тому, навчаємо дітей формулювати цілі діяльності і шляхи її досягнення, повністю відволікаючись від зовнішніх і внутрішніх несуттєвих особливостей, вчимо тривожних дітей знижувати значущість ситуації, розуміти відносні значення «перемоги» чи «поразки».

12. «Інверсія тривоги». Учні записують епізоди, що тривожать їх, у вигляді невеликого оповідання в теперішньому часі від першої особи. Слід прагнути чітко пригадати всі події, відтворити діалоги, фіксуючи, при цьому, свої відчуття. Потім, вони переписують історію таким чином, ніби хотіли, щоб вона відбулася насправді.

Отже, можна зазначити, що одним із найважливіших завдань шкільного для психолога та кожного вчителя у роботі із юнаками є попередження, профілактика та корекція (у разі необхідності) тривожності. Бо є дуже висока кількість причин, які можуть впливати на рівень тривожності, а учні не завжди знають як із нею впоратись. Високий рівень тривожності може впливати на усі важливі аспекти життя юнака.

Радченко Сергей Валерьевич

студент 3 курсу, кафедри практичної психології. 350 групи навчально-наукового інституту соціально-педагогічної та мистецької освіти Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького

Украина, Днепропетровская область, г.Синельниково, ул. Мира, д.26, кв. 72, 52500

skawew@gmail.com

+380934603246