Фізіологічні основи темпераменту

Лекція № 14.

Тема: Темперамент

Мета: дати визначення темпераменту, довести його вплив на діяльність людини; ознайомити з різними теоріями, історією розвитку вчення про темперамент; з’ясувати фізіологічні основи темпераменту, проаналізувати основні властивості, за якими визначаються типи темпераментів; розглянути та дати психологічну характеристику типів темпераменту за І.П.Павловим; з’ясувати особливості організації діяльності із врахуванням типів темпераменту. Розвивати увагу, пам’ять, спостережливість, логічне мислення, зв’язне мовлення. Виховувати культуру розумової праці, інтерес до вивчення психології, підвищувати психологічну культуру учнів, поповнювати словниковий запас новою термінологією.

Тип заняття: лекція

Обладнання: роздатковий матеріал (схеми).

Основні поняття теми: темперамент, типи темпераменту: холеричний, сангвінічний, флегматичний, меланхолічний; пластичність, сенситивність, екстраверсія, інтроверсія, активність, темп реакцій, ригідність, лабільність.

План

1. Поняття про темперамент.

2. Фізіологічні основи темпераменту.

3. Психологічна характеристика типів темпераменту.

4. Врахування темпераменту в навчально-виховній роботі.

 

Література:

1. Психологія / За ред. В.А.Крутецького. – К.: Вища школа, 1978.

2. Психологія. Підручник для пед. училищ / За ред. П.Р.Чамати. – К.: Вища школа, 1970.

3. Психологія: Підручник / Ю.Л.Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л.Трофімова. – 3-тє вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001.

4. Загальна психологія. / За загальною редакцією академіка С.Д.Максименка. Підручник. – 2-ге вид., переробл. і доп. – Вінниця: Нова Книга, 2004.

5. Вовк В.П. Психологія: Навч. посібник для студентів пед. вузів. – Хмельницький: Вид-во Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту. – 2003. – С. 29-37.

6. Варій М.Й. Психологія: навчальний посібник / Для студ. вищ. навч. закладів. – К.: «Центр учбової літератури». – 2007. – 288с (70-73).

7. Гоноболін Ф.Н. Психологія: навчальний посібник для шкільних відділень педагогічних училищ. – К.: Видавниче об’єднання «Вища школа». – 1975. – 261 с (136-141).

8. Дубровина И.В. и др. Психология: Учебник для студ. сред. пед. учеб. заведений / И.В. Дубровина, Е.Е. Данилова, А.М. Прихожан; Под. ред. И.В. Дубровиной. – 2-е изд., стереотип. – М.: Издательский центр «Академия», 2003. – 464 с (197-209).

 

Поняття про темперамент.

 

Проблема темпераменту є однією з найбільш розроблених у психологічній науці. У дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених глибоко розкрито психологічну сутність темпераменту, його місце і значення у багаторівневій системі індивідуально-психологічних особливостей особистості, виділено основні властивості темпераменту, психологічна характеристика його типів, загальні ознаки властивостей темпераменту.

Наявність індивідуальних відмінностей у перебігу психічної діяльності людей привертала до себе увагу науковців іще за давніх часів. Наприклад, спостерігали, що одні люди дуже рухливі, енергійні, запальні, емоційно збудливі. Другі спокійні, повільні. Бралися до уваги тільки зовнішні прояви, а не інтереси, здібності людини. Такі індивідуальні особливості були названі темпераментом. З латинського співвідношення частин, пропорція.

Існує багато різноманітних визначень поняття темперамент. Розглянемо декілька з них.

Темперамент у розумінні І.П.Павлова - це загальна характеристика вищої нервової діяльності, що виражає основні природні властивості нервової діяльності.

Темперамент визначається як індивідуальні особливості людини, що виявляються в певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості й швидкості перебігу її психічної діяльності (за Г.С.Костюком).

Темперамент - це сукупність властивостей, які характеризують динамічні особливості перебігу психічних процесів і поведінки людини, її силу, швидкість, виникнення, припинення та зміну (за Р.М.Немовим)

Темперамент - це індивідуальні особливості людини, які визначають динаміку її психічної діяльності і поведінки (за Вовком).

ТЕМПЕРАМЕНТ - це стійка властивість особистості, що виражає індивідуально-своєрідну динаміку психіки і поведінки, котра однаково виявляється в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, мети і мотивів (за Варієм).

Іншими словами, від темпераменту залежить характер протікання психічної діяльності, а саме:

1) швидкість виникнення психічних процесів і їх стійкість (наприклад, швидкість сприймання, швидкість розуму, тривалість зосередження уваги);

2) психічний темп і ритм;

3) інтенсивність психічних процесів (наприклад, сила емоцій, активність волі);

4) направленість психічної діяльності на якість певні об'єкти (наприклад, постійне прагнення людиною контактів з новими людьми, до нових вражень від реальної дійсності або звертання людини до самої себе, до своїх ідей і образів).

Роль темпераменту в житті людини не можна переоцінити. Спробуйте навести приклад, як темперамент впливає на вирішення однієї і тієї ж ситуації людьми з різними типами темперамент). Наприклад, вчителю-холерику доручили посадити дерева на шкільній ділянці. Він, не продумуючи системи дій, вивів дітей на шкільну ділянку. В процесі виходу він міг забути інструменти, але для нього головне перебувати в процесі діяльності. Флегматик в свою чергу перед тим як іти на ділянку чітко продумає систему дій, розподілить обов'язки кожного учня, ретельно прослідкує за якістю виконання роботи.

 

Фізіологічні основи темпераменту.

 

Вперше обґрунтування фізіологічних основ темпераменту дав давньогрецький лікар і природознавець Гіппократ (5 ст. до н.е.). Він стверджував, що темперамент визначається порушенням у пропорції чотирьох рідин у тілі: крові (лат. «сангвіс»), лімфи (гр. флягма), жовчі (гр. «холе»), чорної жовчі (гр. «мелана холе»). Звідси пізніше виникли назви чотирьох типів темпераменту - холеричний, сангвінічний, флегматичний і меланхолічний. В залежності від того, яка рідина переважає в організмі людини визначається тип її темпераменту.

Подальший розвиток вчення про темперамент вказував на розширення його психологічної характеристики. Римський лікар Гален (II ст.), на відміну від Гіппократа, характеризує типи темпераменту, поряд з фізіологічними властивостями, психологічними і навіть моральними властивостями (він описав 13 темпераментів), Німецький філософ І.Кант в кінці XVIII ст. характеризує темперамент тільки як психічні властивості. В зв'язку з цим змінюється поняття про типи темпераментів. Вони характеризуються пропорцією вже не фізіологічних, а психічних властивостей, У Канта - це співвідношення різних почуттів і різної ступені активності діяльності. У Вундта (кінець XIX ст.) - це співвідношення швидкості і сили "душевних рухів".

Саме у Канта стали відрізняти властивості темпераменту від інших індивідуальних психічних властивостей (характеру особистості). Однак протягом тривалого часу не було запропоновано якого-небудь більш точного критерію для такої відмінності.

Нарешті, в історії вчення про темперамент змінилося розуміння його фізіологічних основ. Найбільше значення має боротьба двох основних напрямків - пояснення типів темпераментів співвідношенням діяльності залоз внутрішньої секреції (німецький психолог Кречмер, американський Шелдон) або співвідношенням властивостей нервової системи (І.П.Павлов). Характеризуючи роль темпераменту, радянський психолог В.С. Мерлін дає досить образне порівняння: "Уявіть собі, - пише він, - дві річки - одну спокійну, рівнинну, другу - стрімку, гірську. Течія першої ледь помітна, юна повільно несе свої води, в неї немає яскравих спалахів, бурхливих водоспадів, сліпучих бризків. Течія другої - повна протилежність. Річка швидко мчиться, вода в ній гуркоче, вирує, клекоче і, вдаряючись об каміння, перетворюється в лахміття піни...

Щось подібне можна спостерігати в динаміці (особливостях течії) психічної діяльності різних людей".

І це дійсно так. Спостерігаючи за людьми, можна побачити, що одні люди зовні завжди спокійні, врівноважені і навіть повільні. Вони рідко сміються, їх погляд завжди суворий і холодний, рухи скупі і доцільні. їх міміка і жести не відрізняються різноманітністю і виразністю, мовлення спокійне, хода тверда. Інші люди, навпаки, дуже рухливі, непосидючі, галасливі, завжди жваві. Мовлення їх швидке і пристрасне, рухи хаотичні, міміка виразна, багата і різноманітна. Іноді навіть в звичайній розмові їх слова супроводжуються жестами - людина розмахує руками, тупцює ногами. Такі люди завжди метушливі і нетерплячі. Звідси можна зробити висновок про те, що властивості темпераменту і є ті природні властивості, які визначають динаміку психічної діяльності людини, але не характеризують її поглядів, інтересів, не є показником суспільної цінності особистості, не визначають її можливостей тощо.

Наукове пояснення природи темпераменту намагались дати багато вчених ще з часів античності, але вперше це зробив російський фізіолог І.П.Павлов.

І.П.Павлов, вивчаючи вищу нервову діяльність тварин, а потім і людини, встановив, що нервові процеси збудження і гальмування можна характеризувати: по їх силі, яка залежить від працездатності нервових клітин; по їх рухливості, тобто по здатності швидко змінювати одне одного; по врівноваженості між ними.

Сила нервових процесів – здатність нервової системи стримувати сильні подразники. Вона характеризується витривалістю і працездатністю нервових клітин.

Врівноваженість нервових процесів – характеризується співвідношенням процесів збудження і гальмування.

Рухливість – це показник швидкості зміни процесів збудження і гальмування.

Досліди І.П.Павлова показали, що ці основні властивості проявляються і поєднуються у людей по різному: в одних нервова система сильна, у других -слабка, а в третіх - займає середнє місце по цій ознаці.

В результаті такого поділу І.П.Павлов виділив чотири основних типи нервової системи: врівноважений, неврівноважений, інертний, слабкий на основі типів нервової діяльності - сильного та слабкого.

Він співвідніс виділені ним типи нервової системи з психологічними типами темпераментів і виявив повне співвідношення. Темперамент є прояв типу нервової системи в діяльності, поведінці людини. Співвідношення типів нервової системи і темпераментів має такий вигляд:

· сильний, врівноважений, рухливий тип - сангвінічний темперамент.

· сильний, врівноважений, інертний тип - флегматичний темперамент.

· сильний, неврівноважений (з перевагою збудження) - холеричний темперамент.

· слабкий, неврівноважений, малорухливий тип - меланхолік.

У людини виявляються такі типи темпераменту: холеричний, сангвінічний, флегматичний і меланхолічний.