Соціальна філософія і філософія історії

 

Суспільство - система людей і специфічних відносин між ними. С. - це складна система, елементами якої, у свою чергу, є системи меншого ступеня складності - держава, церква, політичні партії, інші громадські організації, родина і т.п. С. як складна система істотно відрізняється від таких систем, як череда, рій, мурашник, газ, галактика і т.п. насамперед тим, що його елементи - це люди, у яких є свідомість, а відносини, що складаються між ними - це відносини між суб'єктами, між особистостями. Такі відносини якісно відрізняються від відносин між усіма біологічними об'єктами і - тим більше - від відносин між об'єктами в неживій природі, наприклад, від фізичних взаємодій.

суспільство, в широкому сенсі - сукупність історичних форм,що склалися під впливом сучас. діяльності людей; в вузькому сенсі - історично конкретний тип соціальної системи, певна форма соціальних відносин (напр., С., протиставлене державі, у Гегеля). Суспільство - система конкретно-історичних форм соціальної діяльності людей, їх груп.

Соціальна структура суспільства - усталений взаємозв’язок та взаємодія людей, їх груп у

суспільстві, конкретно-історичний вираз системи суспільних відносин як продукту соціальної діяльності людини, груп людей.

Соціальна група— обмежена в розмірах спільність людей, виокрем­лених із соціального цілого на основі специфіки діяльності, соціальної нале­жності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки, що склались у ме­жах історично визначеного суспільства.

Соціальна роль — сукупність дій, які мусить виконувати особа, маючи певний статусу соціальній системі.

Соціальна спільнота — реально існуюча сукупність індивідів, що емпі­рично фіксується, відрізняється відносною цілісністю і є самостійним суб'єк­том соціальної дії.

Свобода — одна з характерних рис людини, яка полягає в тому, що во­на (подібно до Бога) може діяти (чи не діяти) з власної волі, не детерміную­чись обставинами. С. є підставою моральності людини. В політичній сфері розширення свобод передбачає посилення відповідальності.

Цивілізація (від лат. civilis - громадянський, державний), Цивілізація (лат. civilis — громадянський) — в широкому розумінні — те ж. що й культура; у вужчому — певний рівень розвитку культури, який пе­редбачає наявність державності, письма, техніки тощо. Представники «фі­лософії життя- (Шпенглер) Ц. тлумачили як раціональні здобутки культури (бю­рократію. науку, техніку), що легко передаються від народу до народу і є сві­дченням занепаду культури.1) синонім культури. 2) Рівень, сходинка суспіл. розвитку, матеріальної і духовної культури (антич. Ц., сучас. Ц.). 3) Сходинка суспіл. розвитку, наступна за варварством (Л. Морган, Ф. Енгельс). 4) В деяких ідеалістич. теоріях епоха деградації і занепаду в противагу цілісності, органічності культури.

Культура (від лат. cultura - виховання, утворення, розвиток, почитання), історично визнач. рівень розвитку сусп-ва, творч. сил і хисту людини, висловлений в типах і формах орг-ції життя і діяльності людей, в їхніх взаємовідносинах, а також в створюваних ними матеріальних і духовних цінностях. Поняття "К." вживається для характеристики певних іст. епох (антич. К.), конкретних сусп-в, народностей і націй (К. майя), а також специфіч. сфер діяльності або життя (К. праці, політій. К., худ. К.); в більш вузькому сенсі - сфера духовного життя людей. Включає в себе предметні результати діяльності людей (машини, споруди, результати пізнання, вир-ва, мистецтва, норми моралі і права і т. д.), а також людські сили і хист, що реалізується в діяльності (знання, вміння, навики, рівень інтеллекта, нравств. і естетич. розвитку, світогляд, засоби і форми спілкування людей).

Альтруїзм — моральний принцип, в основі якого бажання блага іншо­му. А. протилежнийегоїзму.

Аморалізм — нігілістичне ставлення до моральних норм.

Політична свідомість - форма суспільної свідомості, яка відображає політичні відносини, політичну діяльність, що відбуваються у суспільстві. Вона є сукупністю ідей, поглядів, вчень, політичних установок, тих чи інших політичних методів, з допомогою яких обгрунтовуються і втілюються в життя політичні інтереси суб'єктів політичних процесів.Політична свідомість включає в себе ідеологічний та психологічний аспекти.Перший аспект пов' язаний з політичною ідеологією як системою поглядів, ідей, що відображають корінні інтереси певних соціальних спільностей - верств, груп, страт тощо. Другий аспект безпосередньо пов'язаний з політичною психологією, що грунтується на несистематизованих поглядах, почуттях, настроях певних суб'єктів політичних відносин.

Правова свідомість тісно взаємопов'язана з правовими нормами та законами у відповідності з пануючим у суспільстві уявленням про законність, порядок, справедливість. Право як юридичне оформлення соціально-економічних відносин виражає насамперед їхнє відношення до засобів виробництва, а також до інтелектуальної власності. Взаємодіючи з політикою, право справляє великий вплив на її реалізацію, будучи основою розвитку правосвідомості. Таким чином, свій зміст правова свідомість реалізує насамперед в основних сферах життєдіяльності суспільства - соціально - економічний та політичний, там, де і відбувається процес формування правосвідомості, правової культури членів суспільства.

Моральна свідомість - ця форма свідомості тісно пов'язана з правосвідомістю.Мораль являє собою сукупність, систему норм, правил поведінки людей в суспільстві. На відміну від правових норм, норми моралі не закріплені юридично, а регулюються в суспільстві силою громадської думки. Моральна свідомість особистості найкраще проявляється в її активній життєвій позиції, бо справжня мораль - це мораль активної діяльності.

Естетична свідомість, в основі естетичної свідомості лежить художня культура, головним у якій є художнє виробництво та споживання. Художня культура включає в себе естетичну активність особистості, її естетичне виховання, а також естетичні потреби, почуття, смаки, які реалізуються в художній творчій діяльності людей. В основі естетичного ставлення людини до світу, її естетичної активності лежить соціально культуротворча діяльність, котра не обмежується лише сферою художньої творчості, а має поширюватися на все суспільне життя.

Релігійна свідомість, релігія як форма суспільної свідомості охоплює релігійну ідеологію та релігійну психологію. Релігійна ідеологія являє собою більш чи менш струнку систему релігійних ідей, поглядів на світ. Релігійна ідеологія, як правило, розробляється і розвивається теологами. Релігійна психологія, складаючись головним чином стихійно, безпосередньо в процесі відображення повсякденних умов життя людей, включає в себе несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані головним чином з вірою в надприродне. Суттєве місце в побутовій релігійній свідомості відіграє процес поклоніння, або культ, що являє собою найбільш консервативний елемент будь- якої релігії.

Екологічна свідомість - це позитивні якості людини, які направлені на пригнічення негативних і аморальних думок і прагнень по відношенню до оточуючого середовища і природи. Наприклад, егоїстичного, утилітарного, споживацького, неекономного підходів до використання природних ресурсів. Вона спрямоване і проти безгосподарності, марнотратства, що завдають відчутної шкоди навколишньому середовищу.

Громадянське суспільство — суспільство, в якому існує і постійно роз­ширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкриттю внутріш­нього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та їх­ніх об'єднань.

Етатизм (франц. etatisme, від etat —держава) — активне втручання дер­жави в економічну, політичну, духовну та інші сфери суспільства.

Історичного коловороту теорія — історичні концепції О. Шпенглера, А. Тойнбі та ін., згідно з якими існують окремі ізольовані культури (єгипет­ська, вавилонська, китайська, індійська, греко-римська, західноєвропейсь­ка, російська та ін.), що розвиваються по циклу— дитинство, юність, зрі­лість, старість і занепад.

Нація — духовно-соціальний різновид стійкої людської спільності, що склалась історично на певній території і характеризується глибоким внутрі­шнім відчуттям, самоусвідомленням власної належності до певної етнічної групи та спільністю мови, культури, побуту й звичаїв, історичних переживань, психічного складу, антропологічних особливостей, економічних інтересів у творенні матеріальних цінностей, території («життєвого простору>>).

Аморалізм – моральний принцип, за яким виправдовується зневажливе ставлення до моральних вартостей та норм співжиття

Нігілізм – світоглядно-філософська позиція, що грунтується на запереченні культурних цінностей, релігійних і моральних норм, історичного минулого

Конформізм – пристосуванство, пасивне сприйняття існуючого стану справ, панівних думок тощо

Філософія історії — сфера філософського знання про загальність і сутнісність історичного процесу, іманентну логіку розвитку суспільства.

Лінійний, або унітарно-стадійний (формаційний), підхід до вивчення історичного процесу виявляється в поглядах на всесвітню історію як на єдиний процес поступального розвитку, що передбачає існування взаємопов'язаних стадій соціокультурного розвитку людства.

Нелінійна, або плюралістично-циклічна, концепція є другою найзагальнішою просторовою моделлю історичного часу, яка визнає існування множинності самодостатніх історичних утворень із власною самодостатньою історією

Спрямованість історичного процесу – внутрішня логіка історії, яка відбувається через

діалектичне сходження до реалізації тотожності сутності людини та сутності історії.

Визначається у розв’язанні суперечностей матеріально-практичних та

ідеально-теоретичних підстав предметно-практичної та культуротворчої діяльності

людей.

“Історична особа ” – філософське поняття, яке визначає таку характеристику

особистості, сенс життя і практична діяльність якої направлені на розвиток історичного

процесу.

 

Філософія науки

Аналіз — метод пізнання, який полягає в розчленуванні цілого на частини.

Гіпотеза — форма знання, основою якого є передбачення, сформульо­ване за допомогою певнихфактів. але це знання є невизначеним і потребує доведення.

Гіпотетико-дедуктивний метод — спосіб теоретичного дослідження, який передбачає створення системи дедуктивне пов'язаних між собою гіпо­тез. з яких виводять твердження про емпіричні факти.

Синтез — метод пізнання, який полягає у поєднанні частин у ціле. Сім'я як мікросоціальна група — соціально-біологічна спільнота, іцо існує на основі шлюбних зв'язків, кровної спорідненості або всиновлення, яка регулює стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми й відпові­дає за виконання притаманних їй різноманітних функцій.