Психологічні аспекти спілкування. Активність суб’єктів спілкування. Спілкування як взаємодія: орієнтація на контроль і розуміння

1. Щодо ступеня включення суб'єкта в сферу предметної діяльності розрізняються формальне і неформальне спілкування.

Формальне спілкування є частиною певної сумісної діяльності людей, служить засобом підвищення якості цієї діяльності і є способом її організації. Спрямоване воно здебільшого на те, чим зайняті в даний момент люди, а не на їх внутрішній світ, внутрішні проблеми.

Формальне спілкування в свою чергу можна поділити на формально-рольове, «контакт масок», світське і ділове:

Анонімне спілкування — взаємодія між незнайомими чи між не пов'язаними особистісними стосунками людьми. Це можуть бути тимчасові зв'язки між суб'єктами, в яких вони виступають як гро­мадяни, жителі одного району, пасажири, глядачі. Вони зустріча­ються, вступають у контакти один з одним і розходяться. Партнери зі спілкування залишаються анонімними.

Функціонально-рольове (офіційне, формальне) спілкування перед­бачає зв'язки між його учасниками, які виконують певні соціальні ролі в часових відрізках різної тривалості. Партнерів у цьому спілку­ванні поєднують взаємні обов'язки: лікар — хворий, керівник — підлеглий, вчитель — учень тощо.

«Контакт масок» — спілкування, за якого відсутнє прагнення зрозуміти один од­ного. Використовуючи узвичаєні маски ввічливості, суворості, байдужості тощо, завдяки набору жестів, міміки, стандарт­них фраз приховується ставлення до іншої людини.

Світське спілкування — спілкування, яке визначається формальною ввічливістю, за якого люди виконують певний ритуал залежно від обставин.

Ділове спілкування — спілкування, метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників.

Неформальне спілкування зосереджене здебільшого навколо духовних і психологічних потреб внутрішнього характеру людей, їх інтересів (визначення свого місця в оточуючому світі, свого ставлення до тієї чи іншої людини, вирішення конфлікту, пошук сенсу життя та інше).

Неформальне спілкування здійснюється поза межами офіційних стосунків, скажімо, спілкування між друзями. Його особливістю є вибірковість щодо партнера.

Розрізняють спілкування першого роду (як комунікація, сторо­на спільної діяльності) і другого роду (як передача через виготовле­ний матеріальний продукт своєї індивідуальності іншим людям, закріплення і продовження себе в інших людях).

В єдиному процесі спілкування можна виділити три взаємопов'язані сторони: комунікативну (передача інформації), інте­рактивну (взаємодія) і перцептивну (взаємосприймання).

О Коли говорять про комунікативну сторону спілкування, то мають на увазі той факт, що в спільній діяльності люди обмінюються уяв­леннями, інтересами, ідеями, настроями, почуттями, установками, тобто інформацією. Людська комунікація має свою специфіку, тому що в умовах людського спілкування інформація не лише передаєть­ся, а й формується, уточнюється, розвивається. Обмін інформацією між двома особистостями має суб'єкт-суб'єктний характер: посила­ючи інформацію, ми орієнтуємось на іншого суб'єкта, враховуємо його цілі, мотиви, установки, одержуємо нову інформацію, тобто прагнемо виразити загальний смисл, а це можливо лише за умови,що інформація не просто прийнята, а й зрозуміла, осмислена. Тому в кожному комунікативному процесі реально представлені діяльність, спілкування і пізнання. Взаєморозуміння можливе лише за наявності єдиної системи значень для всіх членів групи (так зва­ного "тезаурусу"). При цьому мають на увазі не лише розуміння значення слів, а й розуміння значення ситуації. Відомо, що пряме висловлювання і його розуміння не завжди збігаються. Окрім того, в умовах людської комунікації можуть виникати абсолютно специ­фічні бар'єри, пов'язані з соціальними, політичними, релігійними, професійними обмеженнями або з індивідуальними психологічними особливостями тих, хто спілкується (сором'язливість, некомуніка­бельність, ворожість, недовіра тощо).

О Спілкування як міжособистісна взаємодія являє собою сукупність зв'язків між людьми і взаємовпливів, які виникають і закріплюють­ся в процесі їх спільної життєдіяльності. Регулятором цих зв'язків є суспільні соціальні норми, порушення яких приводить в дію ме­ханізми соціального контролю (несхвалення, осуд, покарання).

Очікуваний від людини спосіб поведінки залежно від її статусу чи позиції в суспільстві називають роллю. Ролі бувають:

• соціальними — визначаються об'єктивними соціальними відноси­нами;

• міжособистісними — залежать від місця людини в системі міжо­собистісних відносин;

• внутрішньогруповими — суддя, арбітр, опікун та ін.;

• індивідуальними — визначаються власними очікуваннями та ви­могами до себе особистості.

Кожна людина виконує набір різних ролей. Взаємодія людей ре­гулюється рольовими очікуваннями. Умовою безконфліктного спілкування є відповідність його учасників взаємним рольовим очікуванням.

• Перцептивный компонент спілкування — це сприймання, розу­міння і оцінка людини людиною. Сприймання іншої людини озна­чає співвіднесення її зовнішніх ознак з її особистісними характерис­тиками і інтерпретацію на цій основі її вчинків. Процес переходу міжособистісного сприймання в розуміння і в оцінку іншої людини є особистісним психологічним завданням.

У процесі розуміння людини виокремлюють два рівні. На пер­шому відбувається усвідомлення цілей, мотивів, настанов іншої лю­дини. Другий рівень взаєморозуміння характеризується здатністюприйняти цілі, мотиви, настанови іншої людини, як свої власні. Точність міжособистісної перцепції зумовлена такими чинниками: 1) чим краще, точніше людина знає себе, тим краще і точніше во­на може сприйняти іншого; 2) чим більше особистостей знає люди­на, тим краще вона може зрозуміти конкретну особу; 3) тільки за доброзичливого ставлення одна людина може краще пізнати іншу. Механізмами міжособистісного сприймання є:

• ідентифікація — спосіб розуміння іншої людини через усвідомле­не чи неусвідомлене ототожнювання її з собою;

• рефлексія — усвідомлення суб'єктом, як він сприймається і оці­нюється іншими індивідами або спільностями;

• емпатія — здатність проникати в психічний стан іншої людини та спрямованість емоційного відгуку на її проблеми (співпереживан­ня, співчуття).

У сприйманні людини людиною виявляються стереотипи. Сте­реотип — це відносно стійкий і спрощений образ об'єкта, який складається в умовах недостатньої інформації або є результатом уза­гальнення власного досвіду особистості. Стереотипи сприймання можуть відігравати як позитивну, так і негативну роль. Щоб подо­лати недоліки сприймання в учня, вчитель повинен добре вивчити дитину, вміти поставити себе на її місце, володіти психологічною культурою спілкування.