double arrow

Змішані хвороби


Взаємодія між різними паразитами, які паразитують в одному хазяїні

ПАРАЗИТОЦЕНОЛОГІЯ

В одній особині хазяїна зазвичай живе більше одного виду паразитів. В такому разі формуються більш-менш складні багатовидові та багаторівневі комплекси, угруповання паразитів, до яких досить часто входять і надпаразити. Отже, змістом паразитоценології як окремого наукового напряму є вивчення цих складних екологічних комплексів паразитів, відносини їх компонентів між собою та з гостальним середовищем (організмом хазяїна) в залежності від умов зовнішнього середовища. На відміну від паразитології у вузькому сенсі, яка вивчає відносини в межах одного виду паразитів, які знаходяться в одній особині хазяїна, або на популяційному рівні (це відповідає аутекології), паразитоценологія є відповідником синекології. Це означає, що паразитоценологія є комплексною наукою про екопаразитарні системи, які охоплюють паразитичні та умовно патогенні організми під час їх перебування в хазяїні, асоціації їх вільноісную­чих поколінь або стадій, а також гостальне середовище – хазяїв усіх рівнів.

За такого підходу паразитоценоз у вузькому сенсі визначається як динамічна асоціація мікропопуляцій різних видів симбіонтів, включаючи паразитів, що перебувають у постійній імунно-біологічній взаємодії між собою та організмом хазяїна як гостальним середовищем. Складовими цієї асоці­ації є паразити та інші симбіонта з різних таксономічних груп, а саме віруси, рикетсії, бактерії, гриби, найпростіші, гельмінти, кліщі, ракоподібні, комахи тощо.

Паразитоценологія є багатоплановою наукою. Одним із найважливіших основоположних напрямків досліджень є з’ясування характеру взаємовід­но­син мікропопуляцій паразитів в організмі хазяїна та закономірностей їх впливу одне на одного. Відомо, що відносини паразитів різних видів можуть мати характер антагонізму, синергізму або бути індиферентними. Вплив одних паразитів на інших може мати характер безпосередньої дії, впливу одних співчленів паразитоценозу на інших, або ж бути опосередкованим, шляхом зміни певних функцій організму хазяїна. Це можуть бути локальні змі­ни, напр. зміна кислотності вмісту кишечника чи розвиток локальної запаль­ної реакції, або ж зміни загального характеру, зокрема, в імунній системі, напр. розвиток імунодефіциту (СНІД та подібні стани), а також взаємодія співчленів паразитоценозу в епідемічному (епізоотичному) процесі на популяційному рівні.


Для медичної та ветеринарної паразитології суттєве значення має результуюча, сумарна дія окремих компонентів паразитоценозу, яка виявляється через особливості патогенезу і клініки відповідних хвороб і які мають назву змішаних або мікст-інфекцій (інвазій), специфіки їх терапії та профілактики.

Так, досить детально вивчена взаємодія трематод-опісторхів зі збудниками різних інфекційних та інвазійних захворювань – туберкульозу, дизентерії, гепатиту, бруцельозу, лямбліозу, дифілоботріозу. Показано, що в культурі in vitro опісторхи можуть бути середовищем для сальмонел – збудників черевного тифу, а в організмі людини вони ускладнюють перебіг цієї інфекції. На популяційному рівні в осередку опісторхозу підсилюється стійкість вогнища сальмонельозної інфекції та подовжується період бактеріоносійства у людей, які перехворіли на тиф.

Встановлено також, що умовно патогенні сальмонели та кишкова паличка виявляють патогенність лише за наявності в кишечнику хазяїна інших бактерій, тоді як у гнотобіонтів (спеціально вирощених безмікробних стерильних тварини) вони втрачають такі властивості. Личинки гельмінтів, мігруючи в тканинах і органах хазяїна, активно розповсюджують різні віруси та бактерії, створюючи сприятливе середовище для їх розмноження, травмуючи тканини і викликаючи запальні реакції. Наприклад, диктіокаульоз великої рогатої худоби досить часто супроводжується, ускладнюється пастерельозом (прояв синергізму). Фасціоли викликають патологічні зміни в тканинах печінки та жовчних ходах, що спричиняють скупченню бактерій в печінці та дисбактеріозу (порушення складу мікроорганізмів) у кишечнику. Відомі стабільні комплекси збудників, які лише разом викликають певні хворо­би, напр. вірус хвороби Ньюкастла + мікоплазма у курей, вірус анемії у качок + Plasmodium lophurae у качок, гельмінти-моніезії + Clostridium perfringens. Розрізняють змішані хвороби за природою збудників, що їх спричинюють. Відомі вірусно-вірусні, вірусно-бактеріальні, бактеріально-бактеріальні, бактеріально-грибкові, бактеріально-протозойні, бактеріально-гельмінтозні, протозойно-гельмінтозні захворювання тощо.

Досить часто взаємовідносини між двома хвороботворними факторами мають антагоністичний характер. Так, бактерія, що викликає туберкульоз, пригнічує розвиток багатьох гельмінтів. Сальмонели, оселяючись в кишечни­ку хазяїна, пригнічують розвиток кишкових нематод-стронгілід. З іншого боку, нематоди аскариди спричиняють дисбактеріоз в кишечнику хазяїна, пригні­чуючи так звану нормальну мікрофлору. Внаслідок цього деякі види мікро­організмів зникають з кишкового вмісту хазяїна, натомість швидко розмножуються інші види бактерій, які стають домінантами у складі мікрофлори.

Наявність в кишечнику людини грибів-кандид полегшує зараження лямбліями (синергізм).В той же час стійкість до зараження трихомонадами посилюється за наявності на слизовій оболонці вагіни лактобаціл (антагонізм). Експерименти із зараження трихінельозом хворих на кокцидіоз лабораторних мишей вказують на антагоністичні стосунки цих двох паразитів. У таких випадках в кишечнику мишей приживається менше нематод та суттєво знижується плодючість самок.

Механізми впливу одних співчленів угруповання на інших можуть бути різними. Встановлено, що шистозоматоз товстого кишечника сприяє оселенню у хворого дизентерійних амеб через травмування слизової оболонки кишечника яйцями цих трематод, шкаралупа яких озброєна гострим шипом. В інших випадках вирішальне значення мають інші механізми – біохімічні, імунологічні тощо. Інфекціоністи розрізняють три типи взаємодії збудників за мікст-інфекції (мікст-інвазії), відповідно до характеру прояву клінічних ознак та перебігу хвороби: екзальтація (наслідок синергізму), інтерференція (прояв антагонізму) та незалежний розвиток (перебіг) кожної хвороби окремо.

В останні десятиріччя величезного значення набула проблема опортуністичниххвороб. Ця проблема виникла в зв’язку з несподіваною появою нової хвороби – СНІДу та стрімким її поширенням по всій планеті. Досить скоро з’ясувалось, що хворі на СНІД гинуть не від самої цієї хвороби, не від імунодефіциту як такого, а від супутніх інфекційних та інвазійних хвороб. Збудниками опортуністичних хвороб є переважно мікроорганізми з низькою патогенністю, умовно патогенні або навіть зовсім непатогенні для людей, у яких добре працює імунна система. До категорії опортуністичних хвороб, разом з такими добре відомими інфекційними захворюваннями, як туберкульоз, кандидоз та іншими грибковими хворобами (мікозами), належить ціла низка інвазій, спричинених протозойними паразитами, насамперед токсоплазмоз, лямбліоз, криптококоз, пневмоцистоз, кокцидіоз.

Рекомендована література

1. Маркевич О.П. Основи паразитології. Київ: Рад. школа, 1950.

2. Догель В.А. Общая паразитология. Изд-во ЛГУ, 1962.

3. Шульц Р.С., Гвоздев Е.В. Основы общей гельминтологии. М.: Наука, 1970 (т.1), 1972 (т.2).

4. Кеннеди К. Экологическая паразитология. М.: Мир, 1978.

5. Невядомська К., Пойманська Т., Магніцька Б., Чубай А. Загальна паразитологія. Київ: Наук. думка, 2007.


Навчальне видання

Конспект лекцій курсу „Паразитологія”

Укладач: доктор біол. наук, професор. В.В. Корнюшин

Підписано до друку

Формат

Обл.-вид. арк.

Наклад

ВПЦ „Міжнародний Соломонів університет”

Замовлення №


* Схеми життєвих циклів побудовані за принципами, запропонованими Догелем В.О. (1947) зі змінами та доповненнями.


Сейчас читают про: