Тлумачення закону про кримінальну відповідальність

Тлумачення закону полягає у з з’ясуванні і всебічному розкритті його змісту з метою його точного застосування. Тлумачен­ня не може бути довільним, таким, що виходить за межі волі законодавця, вираженої в тексті закону.

Тлумачення закону поділяється на види залежно від суб’єкта тлумачення, прийомів (засобів) та обсягу тлумачення. У теорії кримінального права існують й інші критерії класифікації тлумачень кримінального закону.

Залежно від суб’єкта, який роз’яснює закон, розрізняють автентичне, лега­льне (або офіційне), судове і наукове (або доктринальне) тлумачення.

Автентичне тлумачення дає орган, що прийняв закон. На сьогодні таке тлумачення дається у тесті самого КК у примітках до окремих статей.

Легальним (офіційним) зветься тлумачення, що здійснюється ор­ганом державної влади, уповноваженим на те законом. Згідно з п. 2 ст. 150 Конституції України правом офіційного тлумачення законів, в тому числі кримінальних, наділений Конституційний Суд України. Це тлумачення – вид правової діяльності високого юридичного рівня, оскільки акти конституційного тлумачення законів мають силу остан­ніх. У цьому тлумаченні можливі елементи розвитку закону, але су­воро в межах норми права, що тлумачиться. Положення, що наводять­ся в акті легального тлумачення, є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Судове (казуальне) тлумачення – це найбільш поширене тлумачення кримінального закону. Воно має такі різновиди:

а) казуальне тлумачення, що дається судами при розгляді конк­ретної кримінальної справи. Цей вигляд тлумачення здійснює суд будь-якої інстанції. Таке тлумачення є обов’язковим тільки по тій справі, у зв’язку з якою воно проводилося. Оскільки судове тлума­чення може виходити від вищих судових органів, то одночасно воно може бути взірцем правильного застосування закону для нижчих судів при розгляді аналогічних справ;

б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних питань за­стосування КК. Внаслідок вивчення і узагальнення судової практи­ки, а також у відповідь на запити судових органів і прокуратури Пленум Верховного Суду України має право давати роз’яснення про правильність застосування того чи іншого закону при здійсненні правосуддя. Такі роз’яснення впливають на практику судів при роз­гляді ними конкретних кримінальних справ. Ними широко користу­ються інші суб’єкти застосування норм кримінального права. Такі роз’яснення Пленуму Верховного Суду України носять рекомендаційний характер.

Наукове (доктринальне) тлумачення – це тлумачення закону, що дається науковими і навчальними юридичними установами, окремими вченими і практиками в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях, науково-практичних коментарях. Таке тлумачення не має обов’язкової сили.

Залежно від прийомів (засобів) тлумачення законів про кримінальну відповідальність можна поділити на такі види.

Лінгвістичне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту кримінально-правової норми шляхом етимологічного або синтаксичного аналізу її тексту, а також з’ясування значення і змісту слів, термінів, понять, застосованих в законі про кримінальну відповідальність. Так, для того, щоб визнати особу неосудною, потрібно встановити, що вона окрім наявності певного психічного захворювання не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними (у ст. 19 КК використовується роз’єднувальний сполучник “або”).

Логічне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту закону на підставі правил логіки.

Систематичне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту закону, його окремих положень шляхом зіставлення з іншими положення­ми цього ж або іншого закону. Найчастіше зіставляються положення різних норм КК. Наприклад, поняття “службова особа”, використане в ст. 238, з'ясовуєть­ся шляхом звернення до п. 1 примітки до ст. 364, де дається визна­чення службової особи.

Історичне тлумачення закону полягає у з’ясуванні умов, причин, соціальних чинників, що обумовили його прийняття, зверненні до аналогічних кримінальних законів, що були чинними раніше. Іноді для розкриття змісту закону знайомляться з його проектом, поясню­вальними записками, матеріалами обговорення проекту, думками окремих вчених, які брали участь у розробці закону. Цей прийом тлумачення застосовується, як правило, науковцями при дослідженні кримінального законодавства. Історичне тлумачення дає можливість більш точно з’ясувати ті завдання, які ставив законодавець, прийма­ючи КК або окремі норми, що входять в нього.

Тлумачення за обсягом (результатом) може бути буквальним, обмежувальним та поширювальним.

Буквальним (або адекватним) називається тлумачення, згідно з яким дійсний зміст кримінально-правової норми точно (буквально) відповідає її текстуальному вираженню (тексту, букві). Таке тлума­чення має місце у випадках, коли зміст норми закону або якоїсь її частини збігається з її словесним викладенням. Наприклад, диспози­ція ч. 1 ст. 114 “Шпигунство” дає точне уявлення про предмет злочи­ну та суб'єкта шпигунства – це іноземець або особа без громадянст­ва. Жодна з цих ознак не може бути витлумачена більш широко або вузько від буквального змісту. Як правило, буквально тлумачаться санкції норм Особливої частини КК.

Обмежувальне тлумачення має місце при неспівпаданні тексту і змісту кримінально-правової норми, коли її значення більш вузьке за словесне вираження. Обмежувальне тлумачення дає підставу за­стосовувати закон до більш вузького кола випадків, ніж це виходить з його тексту. Наприклад, у ст. 304 встановлена відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. За текстом ст. 22 кри­мінальна відповідальність за цей злочин може мати місце, якщо осо­ба досягла шістнадцятирічного віку. Хоч ніяких винятків з цього положення немовби і немає, однак очевидно, що у ст. 304 маються на увазі випадки втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність доро­слими, тобто особами, що досягли вісімнадцятирічного віку.

Поширювальне тлумачення має місце при неспівпаданні тексту і змісту кримінально-правової норми, коли її значення ширше за текстуальне словесне вираження. Поширювальне тлумачення надає кримінально-правовій нормі більш широкого змісту і дозволяє застосовувати її до більш широкого кола випадків, ніж це буквально вказано в самому тексті статті КК. Наприклад, у ч. 1 ст. 213 вказано на операції з брухтом кольорових і чорних металів, здійснювані без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством. У цьому разі поняття “законодав­ство” охоплює не тільки закони в буквальному значенні, а й підзаконні (нормативно-правові) акти, якими регулюються порядок та умови дер­жавної реєстрації або одержання відповідного дозволу (ліцензії).

Обмежувальне і поширювальне тлумачення не “звужують” і не “розширюють” зміст закону, а лише виявляють його дійсний смисл, який може бути або більш вузьким, або більш широким порівняно з текстом цього закону, його буквальним вираженням.

Поширювальне тлумачення закону потрібно відрізняти від зовні схожого на нього застосування закону за аналогією. Під аналогі­єю закону розуміють застосування до суспільне небезпечного діян­ня, що прямо не передбачене законом в момент його вчинення, статті КК, яка встановлює кримінальну відповідальність за найбільш Схо­жий за важливістю і характером злочин. До 1958 р. аналогія закону допускалася кримінальним законодавством (ч. З ст. З Основних на­чал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 р., ч. 2 ст. 7 КК Української РСР 1927 р.). На відміну від ана­логії закону поширювальне тлумачення засноване на існуванні в КК кримінально-правових норм, де ознаки злочину описані або загальним чином, або не досить чітко, або суперечливо. Тлумачення цих ознак, встановлення їх змісту відповідають дійсному смислу конкретної нор­ми, тобто законодавець “мав на увазі” саме такий її зміст. Отже, по­ширювальне тлумачення нічого до закону не додає, а лише більш точно розкриває його зміст. Аналогія ж має місце тоді, коли дане діяння як злочинне в законі не передбачене, коли в законі є прога­лина. КК України 2001 р. у ч. 4 ст. З прямо заборонив застосування закону за аналогією. Кримінальна відповідальність за КК можлива тільки за вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого статтею Особливої частини, де дається вичерпний перелік злочинів. Неможливо застосування за аналогією і статей Загальної частини КК, що практика іноді використовувала при дії КК 1960 р.

Література до теми:

1. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М., 1967.

2. Блум М.И., Тилле А.А. Обратная сила уголовного закона. – М., 1969.

3. Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. – М.,1967.

4. Кленова Т.В. Структура уголовно-правовой нормы и выражение ее предписаний в законодательстве // Советское государство и право. – 1988. – №11.

5. Ляпунов Ю.И. Об обратной силе уголовного закона // Законность. – 1996. – №4.

6. Ляпунов Ю.И. Обратная сила новых уголовно-правовых норм //Законность. – 1994. – №6.

7. Наумов А.В. Применение уголовно-правовых норм. – Волгоград, 1973.

8. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций. – М., 1976.

9. Тилле А.А. Время, пространство, закон. – М., 1965.

10. Тхешелиадзе Г.Т. Судебная практика и уголовный закон. – Тбилиси, 1975.

11. Шаргородский М.Д. Уголовный закон. – М, 1958.

12. Шляпочников С.В. Толкование уголовного закона. – М., 1960.