Загальна характеристика комплексу

Тема 5. Джерела з історії Європи пізнього Середньовіччя

1. Загальна характеристика комплексу джерел.

2. Законодавчі акти.

3. Діловодні й актові джерела.

4. Історичні твори.

5. Публіцистична, наукова література.

6. Джерела особистого походження.

Література:

Люблинская А. Д. Источниковедение истории средних веков: [Учеб. пособие для гос. ун-тов]. - Л., 1955.

Вайнштейн О.Л.Западноевропейская средневековая историография. – М.-Л.,1964.

Косминский Е.А. Историография средних веков, V — середина XIX в. -М., 1963.

Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники Российской истории. Учебное пособие. – М.,1998.

Аннерс Э. История европейского права. - М., 1996.

Ливанцев К. Е. История государства и права Средних веков. - СПб., 2003.

Каштанов С.М. Предмет, задачи и методы дипломатики// Источниковедение: Теоретические и методические проблемы. – М.: «Наука», 1969. – С.134-170.

Гуревич А. Я. Средневековый мир: Культура безмолвствующего большинства. - М., 1990.

Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. – М., 1984.

Тартаковский А.Г. Русская мемуаристика ХVIII – первой половины ХIХ вв. – М.,1991.

Наприкінці XV – сер. XVII ст. в Західній Європі сталися суттєві зміни, що зачепили всі сфери життя суспільства. Змінювалася картина світу та сприйняття її людиною, що зумовило перехідний, суперечливий характер цього етапу і суттєво вплинуло на формування корпусу джерел, який відрізняється поєднанням традиційних і нових видів джерел та їх форм.

Причини змін в корпусі джерел .Економічне та соціальне життя в цей період характеризується процесами руйнування феодальних відносин та генезису буржуазних відносин, загостренням соціальних конфліктів, що зумовлюють великі антифеодальні суспільні рухи, які рештою решт сприятимуть перемозі перших буржуазних революцій.

Економічна сфера також характеризується прогресом виробництва, швидким розвитком торгівлі, що потребувало вдосконалення діловодної документації.

У політичній сфері - оформлюється новий тип держави – абсолютна монархія. Ускладнюються функції та поширюється сфера діяльності держави, збільшується бюрократичний апарат.

Духовне життя суспільства розвивається під впливом гуманістичних ідей, реформації та контрреформації, ранньобуржуазних революцій. XVII ст. – це також переломний етап у розвитку природничих наук (першій етап наукової революції) і раціоналізму. Все це сприяє загальному підвищенню рівня культури населення, розповсюдженню писемності.

Чинники. Величезну роль відіграла поява та розвиток книгодрукування, яке в XVI ст. витиснуло рукописну книгу. Воно значно полегшило та прискорило публікацію книг та інших видань, збільшило їх наклади.

Розвиток архівної та бібліотечної справи, мода на колекціонування, що сприяла появі приватних зібрань і бібліотек.

Зміни в комплексі джерел:

1)Кількість писемних джерел, що дійшли до нас с цього часу незрівнянно більша за попередні етапи. Збереглися вони значно краще.

Більшість писемних джерел цього періоду написані національними мовами, при чому мовні норми XVI - XVII ст. наближені до сучасних, що полегшує суттєво їх аналіз. Латину використовували для міжнародних угод, дипломатичного листування, кореспонденції монархів, державних діячів, іноді – для написання наукових трактатів та історичних творів, а також як офіційну мову католицької церкви.

2) Сталися значні зміни в комплексі традиційних видів джерел. Передусім, суттєво збільшився обсяг діловодної та актової документації, при чому не тільки в економічній, а також в політичній сфері. До того ж, збереглися вони значно краще. В результаті, на відміну від попередніх часів, основну інформацію про розвиток суспільства в цей період історики черпають саме з документальних джерел. Наука зараз має в своєму розпорядженні майже всі документальні джерела, що ними користувалися історики XVI- XVII ст. Тому не має потреби у фактичному матеріалі, що міститься в історичних творах цього часу. Це не означає, що історичні твори як джерела повністю втратили своє значення – містять втрачені, не видані ще документи, відображають погляди автора на події.

Змінився також склад і характер самих історичних творів. Згасла літописна історична традиція. На зміну анналам і хронікам прийшли історії – монографічні та узагальнюючи історичні праці, при написанні яких автори застосовували елементи наукового дослідження – опрацьовували документальні джерела, аналізували їх достовірність і повноту, намагалися знайти справжній смисл подій. Нова історична література стала доступнішою для широких кіл населення, швидше розповсюджувалася через книгодрукування. На перших етапах часто стара форма твору (структура, зовнішній вигляд) поєднувалася з новим змістом.

Історичні твори, на відміну від документальних джерел, що уніфікуються, містять більше національних особливостей, але для цього періоду фактично втрачають значення як джерела, є переважно об’єктом історіографічного дослідження.

Збільшилася кількість та змінилися жанри і форма публіцистичних джерел, що пов’язане з характером епохи (революції та інше), а також з можливістю друкувати брошури, памфлети.

Втратила значення як історичне джерело житійна література.

3) З’явився новий вид писемних джерел – джерела особистого походження (мемуари, щоденники, листування). Окремі взірці існували і раніш (особисте листування, записи мемуарного характеру), проте як вид писемних джерел формуються саме в цей період (у Європі – на межі 15-16 ст., у Росії – на межі 17-18 ст.).

З’являються саме в епоху Відродження, що зумовлюється інтересом до людської особистості, а також її намаганням висловити своє ставлення до навколишнього світу, розвитку суспільства та ін. Причинами стали глибокі зміни як в самому суспільстві, так і в ментальності окремої особистості, які відбувалися в європейських країнах, Америці, Росії на межі переходу від феодальних до буржуазних відносин, правда у різні роки. Сучасні російські дослідники О.Медушевська, Данілевський розглядають джерело передусім як реалізований продукт людської психіки, тому зміну видової структури корпусу джерел, зокрема писемних, пояснюють процесом індивідуалізації (емансипації) людини при переході від середніх віків до нових часів. Людина починає усвідомлювати свій зв'язок не тільки з епохою, в яку живе та сучасниками, конкретною соціальною групою тощо, а також включається в еволюційне ціле, тобто, усвідомлює хід історичного часу, свій зв'язок із попередніми та наступними поколіннями.

Найбільш характерним індикатором переходу від середніх віків до нових часів є виникнення мемуаристики. На сьогодення в історичній науці визнано, що поява мемурів і щоденникив пов’язана із становленням індивідуальності. Людина починає усвідомлювати свою окремішність від навколишнього соціуму, розуміти цінність власного індивідуального історичного досвіду. Вона, як вважає О.Тартаковський, намагається «занотувати для сучасників і нащадків досвід своєї участі в історичному бутті, усвідомити своє місце в ньому» (саме в цьому він бачить цільове призначення мемуарів).

У цей період з’являються перші періодичні видання, статистичні джерела, проте вони ще не викристалізувалися як вид писемних джерел.

Водночас у частині країн Європи, переважно на схід від Рейну, в XVI ст. відбуваються зворотні процеси – «друге видання кріпацтва», знищення паростків буржуазних відносин. У цих країнах зміцнюється феодальне землеволодіння, сповільнюється розвиток промисловості. Тому склад писемних джерел для цих країн майже не змінюється, порівняно з західними країнами. Навпаки збільшується кількість та розмаїття вже відомих груп документів, що фіксують залежність селян від феодалів, порядки у великих феодальних маєтках. А джерела з історії міст і товарного виробництва бідніють. У наративних джерелах консервується аналітична традиція, особливо в церковних творах.

Це Італія, Німеччина, Чехія, Угорщина, Польща.