Виникнення й розвиток свідомості

Свідомість людини виниклася й розвивалося в суспільний період його існування, і історія становлення свідомості не виходить, імовірно, за рамки тих декількох десятків тисяч років, які ми відносимо до історії людського суспільства. Головною умовою виникнення й розвитку людської свідомості є спільна продуктивна опосередкована мовою гарматна діяльність людей. Це така діяльність, що вимагає кооперації, спілкування й взаємодії людей один з одним. Вона припускає створення такого продукту, що всіма учасниками спільної діяльності зізнається як мета їхнього співробітництва. Індивідуальна свідомість на зорі історії людства виникло, імовірно (про цьому зараз, по закінченні десятків тисяч років, важко судити виразно), у процесі колективної діяльності як необхідна умова її організації: адже для того щоб разом людям займатися якою-небудь справою, кожний з них повинен ясно уявляти собі мету їхньої спільної роботи. Ця мета повинна бути зазначена, тобто визначена й виражена в слові.

Точно так само, очевидно, в онтогенезі виникає й починає розвиватися індивідуальна свідомість дитини. Для його становлення також необхідні спільна діяльність й активне спілкування дорослого з дитиною, виділення, усвідомлення й словесне позначення мети взаємодії. Із самого початку фило- і онтогенетического виникнення й розвитку людської свідомості його суб'єктивним носієм стає мова, що спочатку виступає як засіб спілкування (повідомлення), а потім стає засобом мислення (узагальнення).

Перш ніж стати надбанням індивідуальної свідомості, слово й пов'язане з ним зміст повинні одержати загальне значення для людей, що користуються ними. Це вперше й відбувається в спільній діяльності. Одержавши своє загальне значення, слово потім проникає в індивідуальну свідомість і стає його надбанням у формі значень і змістів. Отже, спочатку з'являється колективне, а потім індивідуальна свідомість, причому така послідовність розвитку характерна не тільки для філогенезу, але й для онтогенезу свідомості. Індивідуальна свідомість дитини формується на базі й за умови існування колективної свідомості шляхом його присвоєння (интериоризации, соціалізації).

Особливо важливе значення для розвитку людської свідомості має продуктивний, творчий характер людської діяльності. Свідомість припускає усвідомлення людиною не тільки зовнішнього миру, але й самого себе, своїх відчуттів, образів, подань і почуттів. Іншого шляху усвідомлення цього, крім одержання можливості «бачення» власної психології, опредмеченной в утворах, для людини немає. Образи, думки, подання й почуття людей матеріально втілюються в предметах їхньої творчої праці й при наступному сприйнятті цих предметів саме що як втілили в собі психологію їхніх творців стають усвідомленими. Тому творчість є шлях і засіб самопізнання й розвитку свідомості' людини через сприйняття їм своїх власних створінь.

На початку свого розвитку свідомість людини є спрямованим на зовнішній мир. Людина усвідомлює, що перебуває поза ним, завдяки тому, що за допомогою данных йому від природи органів почуттів бачить, сприймає цей мир як відділений від нього й існуючий незалежно від нього. Пізніше з'являється рефлексивна здатність, тобто усвідомлення того, що сама людина для себе може й повинен стати об'єктом пізнання. Така послідовність стадій розвитку свідомості у фило- і онтогенезі. Даний перший напрямок у розвитку свідомості можна позначити як рефлексивне.

Другий напрямок пов'язане з розвитком мислення й поступовим з'єднанням думки зі словом. Мислення людини, розвиваючись, усе більше проникає в суть речей. Паралельно із цим розвивається мова, використовуваний для позначення знань, що добувають. Слова мови наповнюються усе більше глибоким змістом й, нарешті, коли розвиток одержують науки, перетворюються в поняття. Слово-поняття і є одиниця свідомості, а напрямок, у руслі якого воно виникає, можна позначити як понятійне.

Кожна нова історична епоха своєрідно відбивається у свідомості її сучасників, і зі зміною історичних умов існування людей міняється їхня свідомість. Філогенез його розвитку можна, таким чином, представити в історичному ракурсі. Але те ж саме справедливо й відносно свідомості людини в ході його онтогенетического розвитку, якщо завдяки добуткам культури, створеним людьми, індивід усе глибше проникає в психологію народів, що жили до нього. Це напрямок у розвитку свідомості їсти зміст позначити як історичне.

У цей момент історії свідомість людей продовжує розвиватися, причому цей розвиток, очевидно, іде з відомим прискоренням, викликаним прискореними темпами наукового, культурного й технічного прогресу. Такий висновок можна зробити на підставі того, що всі процеси, описані вище в основних напрямках перетворення свідомості, існують і підсилюються.

Магістральним напрямом подальшого розвитку людської свідомості стає розширення сфери усвідомлюваного людиною в собі й навколишньому світі. Це, у свою чергу, пов'язане з удосконалюванням засобів матеріального й духовного виробництва, із соціально-економічною революцією, що почалася у світі, що згодом повинна перерости в революцію культурно^-моральну.

Перші ознаки такого переходу ми починаємо зауважувати вже зараз. Це - ріст економічного добробуту різних народів і країн, зміна їхньої ідеології й політики як на міжнародної, так і на внутрішній арені, зниження міждержавного військового протиборства, підвищення значимості релігійних, культурних і моральних цінностей у спілкуванні людей один з одним. Паралельним курсом іде проникнення людини в таємниці життя, макро- і мікросвіту. Завдяки успіхам науки розширюється сфера пізнання й керування людиною, влади над собою й миром, значно підвищуються людські творчі можливості й, відповідно, свідомість людей.