2014-02-02
933Форми навчання у вищих навчальних закладах.
План
План
I. Організаційна робота з сім’єю
ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ ШКОЛИ І РОДИНИ
1. Форми позаурочної діяльності (похід, екскурсія, вечір, турнір, змагання …)
2. Загальношкільні форми позакласної роботи: (вечір зустрічей випускників, шкільний туристичний злет, свято останнього дзвоника, випускний вечір …)
3. Створення пришкільних таборів праці й відпочинку, дальні походи високої категорії складності, поїздки по містах, за кордон.
4. Участь у профорієнтаційній роботі.
5. Ведення факультативів і гуртків.
6. Участь у роботі ради школи, шкільного і класного батьківського комітету.
7. Матеріальна допомога в реалізації шкільних справ.
8. Участь у формах пізнавальної діяльності: спільні огляди знань, творчі звіти по предметах, дні відкритих уроків, свято знань і творчості, турніри знавців.
9. Сімейні конкурси.
II. Підвищення педагогічної культури батьків ( лекція, бесіда, практикум, конференція, зустрічі за круглим столом, відкриті уроки, педагогічна дискусія, рольові ігри, індивідуальні тематичні консультації, батьківські збори).
|
|
|
1. Загальна характеристика структури сучасної педагогіки:
а) самостійно сформовані педагогічні науки;
б) поділ педагогічної науки за галузями: загальнопедагогічні науки;функціональні педагогічні науки.
2. Місце педагогіки вищої школи в системі педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками
3. Сучасний рівень і стан розвитку наукового знання з педагогіки вищої школи (розглядати контекстіпріоритетних завдань педагогіки вищої школи).
4. Педагогіка вищої школи, її роль у формуванні гуманітарного стилю мислення (за результатами критичного осмислення теми).
Завдання для самостійної роботи
1. Підготувати повідомлення на одну із тем:
- Ніжинська гімназія вищих наук (1820 - 1832 рр.).
- Батуринський університет (проект 1790 р.).
- Острозька академія (1576-1636 рр.).
- Класичні університети України періоду нової та новітньої історії (Львівський університет (1661 р., 1784 р.), Харківський університет (1805 р.), Київський університет (1834 р.), Одеський університет (1865 р.), Чернівецький університет (1875 р.).
- Українська вища школа часів Центральної ради.
- Особливості розвитку вищих навчальних закладів України у ХХ – на початку ХХІ ст.
Контрольні запитання та завдання:
Примітка. Сократівське опитування (застосовується для прояснення ідей, дослідження контексту, розгляду основ, визначення припущень і формулювання точки зору. Сократівське опитування передбачає використання суб’єктами освітньої діяльності додаткової сукупності прийомів критичного слухання, які використовуються в процесі усної презентації. Сократівське опитування включає: 1. Запитання для прояснення. 2. Запитання з припущеннями. 3. Запитання, які визначають точку зору. 4. Запитання, що визначають факти, причини та докази. 5. Запитання, що досліджують висновки та результати).
|
|
|
1. Запитання і завдання, що визначають факти, причини та докази:
Вкажіть на істотні ознаки, що характеризують сучасний рівень і стан розвитку наукового знання з педагогіки вищої школи.
2. Запитання і завдання, що застосовуються для розгляду основ:
Що є теоретичним підґрунтям педагогіки вищої школи? Обґрунтуйте.
Що визначає розвиток педагогіки вищої школи як науки?
Педагогіка вищої школи, її роль у формуванні гуманітарного стилю мислення.
Які педагогічні терміни і поняття належать до основних категорій педагогіки вищої школи?
Охарактеризуйте сутність основних категорій педагогіки вищої школи та встановіть їх взаємозалежність.
3. Запитання і завдання, що застосовуються для формулювання точки зору:
Зіставте поняття „педагогічна наука” і навчальна дисципліна „Педагогіка вищої школи”. У чому, на Вашу думку, полягає їх взаємозв’язок?
На якому із етапів становлення наукової педагогіки було розпочато формування навчальної дисципліни „Педагогіка вищої школи”? Як Ви вважаєте, чим це було зумовлено?
Яке, на Вашу думку функціональне призначення теоретичних знань із педагогіки вищої школи?».
4. Запитання, що досліджують висновки та результати:
Використовуючи категорійний апарат педагогічної науки, сформулюйте власне визначення поняття „Педагогіка вищої школи”.
Проблемні теми для обговорення
1. Що необхідно для того, щоб певна галузь знань отримала назву „наука”?
2. Спробуйте, виступивши у двох амплуа (прибічника та опонента К.Д. Ушинського), довести справедливість і необґрунтованість тверджень автора про те, що педагогіка не є наукою.
Література для обов’язкового конспектування
1. Законодавчі акти з питань освіти / Верховна рада України. Комітет з питань науки і освіти: Офіц. вид. - К.: Парламентське вид-во, 2004. - 404 с.
Рекомендована література
1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. Підручник. - К.: Либідь, 1998. - 350 с.
2. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: модульне навчання: Навч. посібник. - К.:ІСДО,1993.
3. Вітвіцька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К, 2003.
4. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.
5. Історія педагогіки / За ред. М.С. Гриценка. - К.: Рад. шк., 1973. - 446 с.
6. Кнодель Л.В. Педагогіка вищої школи / Л.В. Кнодель: Посіб. для магістрів. - К. Вид. Паливода А.В., 2008. - 136 с.
7. Педагогіка / За ред. М.Д. Ярмаченка. - К.: Вища школа, 1986. - 544 с.
8. Педагогика / Под ред. Ю.К. Бабанского. - М., 1988. - 479 с.
9. Фіцула М.М. Педагогика / М.М. Фіцула: Навч. посібник. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2000. - 542 с.
10. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи / М.М. Фіцула: Навч. посібник. - К.: «Академвидав», 2006. - 352 с.
ЛЕКЦІЯ І. Предмет і завдання педагогіки вищої школи (2год.)
ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ
1. Педагогіка вищої школи як наука і навчальна дисципліна.
Наука – це: 1) сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність; 2) одна з форм суспільної свідомості; включає як діяльність з отримання нових знань, так і її результат – суму знань як основи наукової картини світу; назви окремих галузей наукового знання.
Самостійно сформовані педагогічні науки:
- історія педагогіки (вивчає розвиток педагогічної думки на різних етапах історичного розвитку людського суспільства);
- загальна педагогіка (вивчає загальні закономірності навчання і виховання, розробляє загальні основи навчально-виховного процесу в освітніх закладах різного типу), її розділи: загальні основи педагогіки,дидактика (теорія навчання), теорія і методика виховання, школознавство (система управління школою і діяльність органів освіти).
|
|
|
Поділ педагогічної науки за галузями:
1) загальнопедагогічні науки:
- вікова педагогіка - дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих (досліджує закономірності навчання і виховання, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу щодо різних вікових груп);
- корекційна педагогіка (
(зосереджена на вивченні форм і методів навчання людей із фізичними та розумовими вадами);
- соціальна педагогіка (вивчає закономірності та механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей і молоді в процесі розв'язання політичних, економічних та інших проблем суспільства);
- етнопедагогіка (вивчає етнічну приналежність людини)
2) функціональні педагогічні науки: професійна педагогіка,галузеві педагогіки (авіаційна, військова, медична, юридична, культуро-освітня тощо); педагогіка підвищення кваліфікації і перекваліфікації спеціалістів, часткові або предметні методики викладання. Порівняльна педагогіка (досліджує закономірності функціонування та розвитку освітніх і виховних систем у різних країнах через зіставлення).
Педагогіка вищої школи – наука про закономірності навчання і виховання студентів; їхню наукову та професійну підготовку як фахівців відповідно до вимог держави.
Предметом педагогіки вищої школи є:
- процес формування духовно багатого, свідомого гідного громадянина, спеціаліста вищої кваліфікації різних галузей народного господарства, науки, техніки, культури, освіти тощо (М.М. Фіцула);
- навчання та виховання студентів, формування особистості спеціаліста вищої школи, дослідження особливого виду педагогічної діяльності, спрямованої на розкриття закономірностей і пошук раціональних шляхів навчання та формування спеціаліста вищої школи (В.І. Бобрицька);
|
|
|
- теорія навчання, виховання та розвитку особистості спеціаліста вищої школи; цілеспрямований та організований процес підготовки спеціаліста вищої кваліфікації. (Л.А. Онищук).
Метою педагогіки вищої школи є розкриття закономірностей розвитку вищої освіти та професійної підготовки спеціалістів вищої кваліфікації відповідно до вимог українського суспільства та європейських стандартів.
Завданнями педагогіки вищої школи як навчальної дисципліни є:
1. Розроблення теоретичних, методологічних і методичних засад професійної освіти і навчання.
2. Визначення закономірностей становлення особистості в системі: «студент-викладач» в умовах функціонування вищого навчального закладу.
3. Формування гуманітарного мислення суб’єктів освітньої діяльності.
Вимоги до знань і вмінь.
Магістр повинен знати:
1. Нормативні та законодавчі документи про вищу освіту.
2. Історію розвитку вищої освіти в Україні та світі.
3. Загальні основи педагогіки вищої школи.
4. Дидактичний інструментарій: базові дидактичні поняття, категорії та принципи.
5. Сучасні теорії та системи навчання.
6. Характеристики суб’єктів освітньої діяльності.
7. Особливості педагогічної діяльності викладача вищої школи.
Магістр повинен вміти:
1. Здійснювати порівняльний аналіз різних дидактичних систем, їх принципів, змісту та технологій навчання.
2. Самовизначатися в освітньому просторі (іншими словами, магістр повинен вміти висловити мовою педагогічної науки власну позицію та визначити для себе актуальну освітню проблематику).
3. Планувати та здійснювати дидактичну діяльність.
4. Використовувати знання та вміння в режимі оргдіяльнісних, інтерактивних і проблемних семінарів, при моделюванні занять зі студентами.
5. Здійснювати рефлексивну діяльність.
Зміст навчальної дисципліни, яка розкриває закономірності й принципи навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах, професійні і навчальні проблеми щодо здобуття вищої освіти, зорієнтований на формування у студентів системи фахових знань, умінь і навичок. Джерелом розвитку педагогіки вищої школи як науки є: а) педагогічна спадщина минулого; б) передовий вітчизняний і зарубіжний педагогічний досвід; в) результати педагогічних досліджень проблем педагогіки вищої школи. Розвиток і становлення педагогіки вищої школи як науки, так і навчальної дисципліни здійснюється за умови його раціонального використання суб’єктами освітньої діяльності.
2. Місце педагогіки вищої школи в системі педагогічних наук. Зв'язок педагогіки вищої школи з іншими науками.
Педагогіка вищої школи ґрунтується на базі загальної педагогіки, якавивчає загальні закономірності навчання і виховання, розробляє загальні основи навчально-виховного процесу в освітніх закладах різного типу та різних форм власності. Педагогіка вищої школи тісно пов’язана з науками психолого-педагогічного циклу: історією педагогіки; віковою педагогікою – дошкільною, шкільною, педагогікою дорослих (андрагогікою); дефектологією; порівняльною педагогікою; гендерною педагогікою (функціонує як сукупність підходів, спрямованих на формування статеворольової поведінки в суспільстві); професійною та галузевими педагогіками. Зв'язок педагогіки вищої школи з науками психолого-педагогічного циклу забезпечується спільністю поняттєво-термінологічного апарату.
Педагогіка вищої школи нерозривно зв’язана з філософськими науками, які дають можливість визначити та сформулювати сутність і цілі виховання з урахуванням дії загальних закономірностей розвитку суспільства.
Велике значення для становлення і розвитку педагогіки вищої школи має її зв'язок із психологією, яка вивчає загальні закономірності і механізми функціонування психіки людини. Як наукова дисципліна педагогіка використовує знання з психології в процесі вивчення, тлумачення та систематизації педагогічних явищ і процесів.
Педагогіка вищої школи тісно пов’язана із фізіологією. З метою вивчення механізмів управління фізичним і психічним розвитком студентів у педагогічній науці та практиці широко застосовуються закономірності життєдіяльності організму людини.
Гуманізація та гуманітаризація освіти і навчання підсилили зв'язок педагогіки вищої школи з медициною, яка має займатися проблемами здоров’я громадян країни. Інтеграція знань з медицини, біології та екології сприяла розвитку такої спеціальної науки як валеологія.
Сучасний стані розвитку українського суспільства зумовлює необхідність підсилення зв’язку педагогіки вищої школи з соціологією – наукою про становлення, розвиток і функціонування суспільства. Педагогіка вищої школи досить широко використовує знання з юриспруденції, економіки, історії, етнології та технічних наук.
3. Пріоритетні завдання педагогіки вищої школи. Розвиток і становлення педагогіки вищої школи передбачає реалізацію таких завдань:
1. Розроблення теоретичних, методологічних і методичних засад професійної освіти і навчання.
2. Гуманізація та гуманітаризація вищої освіти.
3. Проектування освітніх систем вищої школи.
4. Розроблення державних стандартів вищої освіти.
5. Розроблення змісту вищої освіти з урахуванням закономірностей розвитку суспільства, науки, техніки та культури.
6. Розроблення та впровадження теоретико-методичних засад блочно-модульної організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі.
7. Організація науково-дослідницької діяльності у вищих навчальних закладах.
8. Науково-методичне забезпечення розвитку особистості спеціаліста вищої школи.
9. Педагогічна спрямованість науково-методичного забезпечення професійного становлення викладача вищої школи та розвиток його педагогічної майстерності.
10. Упровадження форми екстернату в діяльність вищих навчальних закладів та науково-методичне забезпечення її супроводу.
11. Використання суб’єктами освітньої діяльності вищих навчальних закладів інноваційних технологій, вітчизняного та зарубіжного передового педагогічного досвіду.
12. Розроблення теоретичної моделі випускника сучасного вищого навчального закладу.
13. Раціональне поєднання різноманітних форм організації наукового пізнання студентами вищих навчальних закладів.
14. Організація та науково-методичне забезпечення роботи з обдарованими студентами.
15. Упровадження педагогічної діагностики в діяльність вищих навчальних закладів.
16. Розроблення дидактичного інструментарію щодо відбору студентів і науково-педагогічних працівників до навчання в докторантурі та аспірантурі.
17. Демократизація управління вищими навчальними закладами.
ТЕМА 2. Система вищої освіти в Україні (2 год.)
Поняттєво-термінологічний апарат теми. Загальна характеристика системи освіти в Україні. Принципи побудови системи вищої освіти. Структура системи вищої освіти. Форми навчання у вищих навчальних закладах. Вступ до вищих навчальних закладів. Напрями вдосконалення системи вищої освіти.
СЕМІНАР 2. Система вищої освіти в Україні (2 год.)
1. Аналіз сутнісних ознак поняття «освіта» на різних наукових рівнях його розуміння.
2. Загальна характеристика структурних елементів системи освіти в Україні.
3. Загальні засади та принципи побудови системи вищої освіти в Україні.
4. Форми навчання у вищих навчальних закладах.
5. Повідомлення «Напрями вдосконалення системи вищої освіти».
Завдання для самостійної роботи
1. Проаналізувати поняття „освіта” на різних наукових рівнях його розуміння та скласти словник термінів.
2. Здійснити порівняльний аналіз системи вищої освіти України із системою вищої освіти будь-якої зарубіжної країни.
Контрольні запитання та завдання
1. Запитання, яке визначає точку зору магістрів:
Видатному американському мислителю Д.Дьюї належить твердження, згідно з яким фундаментальна мета сучасної освіти полягає не просто в наданні інформації суб’єктам освітньої діяльності, а в тому, щоб розвивати їхній критичний спосіб мислення. Сформулюйте свою точку зору.
2. Запитання, що визначає факти, причини та докази:
Порівняйте поняття; педагогічний закон” і „педагогічна закономірність”. Чи можна вважати їх тотожними. Наведіть приклади прояву педагогічних законів і закономірностей у контексті розвитку система вищої освіти в Україні.
3. Запитання для прояснення ідей:
Наскільки, на Вашу думку, є доцільним перехід вищої школи на підготовку фахівців за рівнями?
Проблемні теми для обговорення
1. Розвиток вищої освіти в Україні: проблеми та реалії.
Література для обов’язкового конспектування
1. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. - К.: „Шкільний світ”, 2001
Рекомендована література.
1. Андрущенко В.П. Теоретико-методологічні проблеми розвитку вищої освіти в Україні в трансформаційний період // Освіта, всеукраїнський громадсько-політичний тижневик, 2-9 жовтня 2002 р. - № 47. - С. 9.
2. Балл Г.О. Гуманізація загальної та професійної освіти: суспільна актуальність і психолого-педагогічні орієнтири / Г.О. Балл. // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи / За ред. І. А. Зязюна. - К., 2000. - С. 134 - 157.
3. Вища освіта в Україні: Інформаційно-аналітичні матеріали до засідання колегії Міністерства освіти і науки України. – К, 2003.
4. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред. В. Г. Кремень. - Юрінком. Інтер. 2008. - 1040 с.
5. Законодавчі акти з питань освіти / Верховна рада України. Комітет з питань науки і освіти: Офіц. вид. - К.: Парламентське вид-во, 2004. - 404 с.
Модернізація освіти України у контексті євроінтеграційних процесів: історико - педагогічний аспект: Монографія / Авт. кол. О.А.Дубасенюк, Н.Г. Сидорчук, Н.В. Якса, В.М. Єремеєва, Т.П. Москвіна, Л.О. Данильчук, М.Б. Агапов та ін. / За заг. ред. Н.Г. Сидорчук. - Житомир: Вид. - во ЖДУ ім. І. Франка, 2008. - 300 с.
7. Моніторинг стандартів освіти [За заг. ред. А. Тайджнмана і Т.Невілла Послтвейта]. - Львів: Літопис, 2003. - 328 с.
8. Моніторинг якості освіти: становлення та розвиток в Україні: Рекомендації з освітньої політики [За заг. ред. О.І. Локшиної]. - К.: "К.І.С.", 2004. - 160 с.
9. Олійник В.В. Дистанційна освіта за кордоном та в Україні: стислий аналітичний огляд / В.В. Олійник. Дистанційна освіта за кордоном та в Україні: стислий аналітичний огляд.- К.: ЦІППО, 2001. - С. 9 - 13. - 48 с.
10. Онищук Л.А. Моделювання в освіті // Л.А. Онищук. Моделювання в освіті // Педагогічна освіта: теорія і практика. Педагогіка. Психологія: Зб. наук. пр. / Редкол.: Огнев’юк В.О., Бех І.Д., Хоружа Л.Л. - К.: Університет, 2008. - № 9. - 152 с. - С. 38 - 43.
11. Стратегія реформування освіти в Україні: рекомендації з освітньої політики. - К.: Вид-во «К.І.С.», 2003. - С. 25-26.
12. Шевелева С.С. К становлению синергетической модели образования / С. Шевелева. К становлению синергетической модели образования // Общественные науки и современность. - 1997. - № 1. - С. 125 - 133.
ЛЕКЦІЯ 2. Система вищої освіти в Україні (2 год.)
Поняттєво-термінологічний апарат теми.Загальна характеристика системи освіти в Україні.Загальні засади тапринципи побудови системи вищої освіти.Структура системи вищої освіти. Форми навчання у вищих навчальних закладах. Вступ до вищих навчальних закладів.Напрями вдосконалення системи вищої освіти.
ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ
1. Поняттєво-термінологічний апарат теми.
Термін «система» в перекладі з грецької означає ціле, що складається з частин; поєднання; множина зв’язаних між собою елементів, що утворюють певну цілісність, єдність. В іншому значенні цей термін відображає порядок, визначений планомірним, правильним розміщенням частин та їх взаємозв’язками. Термін «система» вживається у всіх сферах і галузях науки та практики. Лексичний аналіз терміну свідчить, що він не має синонімів ні в російській, ні в українській мові, при цьому відрізняється величезною різноманітністю смислових контекстів і словосполучень (Э. Квейд).
Система освіти - наявна в масштабах країни структура освітньо-виховних закладів. До неї входять ясла, дитячі садки, загальноосвітні і професійні школи, професійні установи, вищі навчальні заклади. Основу системи складають початкова (або елементарна), середня й вища освіта.
Система вищої освіти – сукупність вищих навчальних закладів, які забезпечують фундаментальну, наукову, професійну і практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їхніх запитів, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації.
2. Загальна характеристика системи освіти в Україні. Структурними елементами системи освіти в Україні є: дошкільні установи – ясла, дитячі садки; загальноосвітні і професійні установи; вищі навчальні заклади. Початкова (елементарна), середня та вища освіта є основою системи освіти в Україні. В Україні законодавчо встановлені такі рівні освіти (освітні цензи): 1) основна загальна; 2) середня (повна) загальна; 3) початкова професійна; 4) середня професійна; 5) вища професійна; 6) післядипломна професійна. Одержання громадянином України освіти відповідно до певного освітнього цензу засвідчується документом – атестатом, дипломом, посвідченням тощо.
3. Загальні засади та принципи побудови системи вищої освіти.
Система вищої освіти України відображає її освітню політику та рівень суспільного розвитку. Стаття 3 Закону України «Про вищу освіту» гарантує громадянам України право на безкоштовну вищу освіту в усіх державних вищих закладах освіти незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду і характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин.
Право на безкоштовну вищу освіту в усіх державних вищих закладах освіти забезпечується через: 1) розгалужену мережу закладів вищої освіти; 2) забезпечення організаційно-педагогічних умов щодо вибору профілю навчання з урахуванням здібностей та інтересів громадян; 3) різні форми навчання - стаціонарну, заочну, вечірню, екстернат.
З метою забезпечення рівного доступу громадян України до здобуття вищої освіти розроблено Національну доктрину розвитку освіти в Україні – систему офіційних поглядів і положень, розроблених науково-освітянською громадськістю та політичним керівництвом країни, які передбачають: 1) інформування громадян про можливості здобуття вищої освіти; 2) створення організаційно-педагогічних умов для здобуття на конкурсних засадахбезоплатної вищої освіти; 3) удосконалення правових основ щодо здобуття вищої освіти всіх рівнів за рахунок бюджетів і коштів юридичних і фізичних осіб: 4) забезпечення умов для здобуття освіти дітьми-сиротами, дітьми, які позбавлені батьківського піклування та інвалідами; 5) розширення можливостей отримання вищої освіти через індивідуальне кредитування; 6) забезпечення якості вищої освіти через запровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій; взаємодію вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації з іншими науковими установами, підприємствами та організаціями; 7) реалізацію у навчально-виховному процесі принципів гуманізму та демократії.
Система освіти України відповідно до статті 6 Закону України «Про освіту» ґрунтується на таких принципах, як: 1) доступність (п. передбачає вільний вибір громадянами будь-якого типу вищого навчального закладу); 2) рівність умов для реалізації здібностей, таланту та всебічного розвитку кожної особистості; 3) демократизація та гуманізація навчально-виховного процесу; 4) органічний зв'язок вищої освіти з історією, культурою та традиціями народу (зазначений принцип реалізується через національну спрямованість виховання); 5) незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій (п. забезпечується конституційною вимогою про недопустимість втручання в освітній процес вищих навчальних закладів політичних, громадських, релігійних об’єднань); 6) науковий, світський характер вищої освіти; 7) інтеграція з наукою та виробництвом (передбачає вдосконалення змісту вищої освіти на основі досягнень науки, техніки та культури); 8) взаємозв’язок із наукою інших країн; 9) гнучкість і прогностичність вищої освіти (передбачає варіативність, саморегуляцію і безперервне оновлення системи вищої освіти); 10) єдність і доступність системи освіти (реалізація п. забезпечується єдністю мети; 11) безперервність і різноманітність системи вищої освіти (реалізується шляхом узгодження змісту й координації навчально-виховної діяльності на різних ступенях освіти); 12) Поєднання державного управління та громадського самоврядування в освіті (реалізація п. здійснюється через розподіл функцій).
4. Структура системи вищої освіти. Вищий навчальний заклад є основним структурним елементом системи вищої освіти. Вищий навчальний заклад (ВНЗ)– освітній, освітньо-науковий заклад, який реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійної програми вищої освіти за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їхнього покликання, інтересів, здібностей і нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.
Головними завдання вищих навчальних закладів є: задоволення потреб особистості в інтелектуальному, культурному та моральному розвитку, отриманні вищої освіти та кваліфікації в обраній галузі професійної діяльності; задоволення потреб суспільства в кваліфікованих спеціалістах і науково-педагогічних кадрах вищої кваліфікації; організація та проведення фундаментальних, пошукових і прикладних наукових досліджень та інших науково-технічних і конструкторських робіт; перепідготовка та підвищення кваліфікації викладачів і спеціалістів; пропаганда знань серед населення, підвищення його загальноосвітнього та культурного рівня.
У структурі системи вищої освітивиокремлюють: державний вищий навчальний заклад (фінансується з державного бюджету і підпорядковується центральному органу виконавчої влади); вищі навчальні заклади комунальної форми власності (засновуються і підпорядковуються місцевим органам влади, фінансуються з місцевого бюджету); вищі навчальні заклади приватної форми власності (засновуються на приватній власності і підпорядковані власникові).
В Україні функціонують такі типи вищих начальних закладів – університети, академії, консерваторії, інститути, коледжі, технікуми (загальну характеристику цих закладів подано в енциклопедії освіти за ред. В.Г. Кременя на стор.100-101. Автор статті «Вищий навчальний заклад» - академік Ю.Ф. Зінковський). Сьогодні в Україні налічуються 339 вищих навчальних закладів, серед яких141 університет, 63 академії, 135 інститутів, консерваторій (музичних академій), у тому числі 235 – державної форми власності та 104 – інших форм власності. У цих закладах навчається 1,8 млн. чоловік.
Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами навчання, як очна, заочна, очно-заочна(вечірня), екстернат, дистанційне навчання.
Очна форма навчання (здійснюється з відривом від виробництва; аудиторні заняття забезпечують взаємодію в системах: «студент-студент»; «викладач - студент», сприяють створенню організаційно-педагогічних умов для активного впровадження в освітній процес сучасних технологій навчання та виховання).
Заочна форма навчання (здійснюється без відриву від виробництва; самостійна робота є пріоритетним видом освітньої діяльності студентів-заочників; використовуються семестровий і випусковий контроль).
Очно-заочна (вечірня) форма навчання (одна з форм підготовки спеціалісті вищої кваліфікації без відриву від трудової діяльності у вечірніх ВНЗ чи на вечірніх факультетах).
Екстернат (особлива форма навчання екстернів, які мають відповідний освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень: бажаний рівень освіти отримують самостійно, при цьому заліки, іспити складають у ВНЗ).
Дистанційне навчання (форма навчання, за якої студент взаємодіє з викладачем за допомогою листування, відеокасет, комп’ютерних мереж, кабельного та супутникового телебачення).
Система контролю знань та умови складання комплексного підсумкового модулю (заліку). Навчальна дисципліна «Педагогіка вищої школи» оцінюється за модульно-рейтинговою системою. Вона складається з двох змістових модулів.
Результати навчальної діяльності студентів оцінюються за 100-бальною шкалою.
Форми поточного контролю:
| Форма контролю | Максимальна кількість балів | Комплексний підсумковий модуль (залік – 20 балів) | ||||
| Змістовий модуль 1 (20 балів) | Змістовий модуль 2 (20 балів) | Змістовий модуль 3 (20 балів) | Змістовий модуль 4 (20 балів) | форма контролю | за одиницю | |
| за одиницю | за одиницю | за одиницю | за одиницю | |||
| Актуалізація знань студентів у процесі проведення інтерактивних лекціїй: | ||||||
| повідомлен. | лекції (конспект) | |||||
| виступ | словник термінів | |||||
| доповнення | літ-ра для обов’язкового конспектування | |||||
| Самостійна робота | розроблення творчих завдань | |||||
| модульна контрольна робота | ||||||
| виконання завдань заліку | ||||||
| Всього | Всього |
Модульний контроль: модульна контрольна робота здійснюється за змістом модулю.
За результатами роботи впродовж семестру магістр отримує підсумкову оцінку за 100-бальною системою за такою формулою:
| Змістові модулі | ЗМ1 | ЗМ2 | ЗМ3 | ЗМ4 | Комплексний підсумковий модуль (залік) - КПМ | Разом (підсумкова оцінка - ПО) |
| Оцінка (бали) |
Розрахунок підсумкової оцінки за перший семестр (накопиченої): ПО = ЗМ1 + ЗМ2 + ЗМ3 + ЗМ4 + КПМ. При цьому, кількість балів відповідає оцінці: 1-59 – «незадовільно»; 60-74 – «задовільно»; 75 - 89 – «добре»; 90 - 100 – «відмінно».
Шкала відповідності:
| За 100-бальною шкалою | Оцінка за національною шкалою | |
| 90 – 100 | відмінно | |
| 75 – 89 | добре | |
| 60 – 74 | задовільно | |
| 1 – 59 | незадовільно |
Навчально-тематичний план лекцій
| №за п/п | Назва теми | Кількість годин | |
| Лекції | Самостійна робота | ||
| Змістовий модуль І Загальні основи педагогіки вищої школи (6 год.) | |||
| Предмет і завдання педагогіки вищої школи | |||
| Система вищої освіти в Україні | |||
| Суб’єкти освітньої діяльності ВНЗ | |||
| Змістовий модуль ІІ Розвиток дидактики вищої школи (20 год.) | |||
| Основи дидактики вищої школи | |||
| Зміст освіти у вищій школі | |||
| Особистісно орієнтований зміст освіти | |||
| Методологічні основи процесу навчання | |||
| Організація процесу навчання | |||
| Форми навчання у вищій школі | |||
| Рефлексія в навчанні | |||
| Сучасні технології навчання у внз | |||
| Засоби навчання і контролю у внз | |||
| Розвиток особистості студента в процесі навчання | |||
| Модуль ІІІ (4 год.) Виховна робота у вищому навчальному закладі | |||
| Основи теорії і методики виховання | |||
| Куратор академічної групи | |||
| Модуль VІ Система управління вищим навчальним закладом (4 год.) | |||
| Наукові засади управління внз | |||
| Методична робота у внз |
Загальний обсяг: ____ год.
Лекції – 34год.
Самостійна робота – 20 год.
Йоганн Фрідріх Гербарт (1776 - 1841) - німецький філософ, психолог і педагог. Педагогічні ідеї виклав у творах «Загальна педагогіка, виведена з мети виховання», «Нариси педагогічних читань». Педагогіка Гербарта - це перша спроба буржуазії створити систему педагогіки як науки, побудованої на етиці і психології. Будучи тісно пов'язаною з психологією і етикою, педагогіка має відстоювати свою самостійність і самостійний шлях розвитку.
Мета виховання - формування доброчесних людей, які здатні пристосовуватись до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому.
Процес виховання поділяв на три розділи:
•керування дітьми;
•виховуюче навчання;
•моральне виховання.
Систему керування дітьми він будував на власній ідеї про те, що дитині від природи притаманні «дика пустотливість», тому вона порушує встановлені в школі порядки, виявляє недисциплінованість. Щоб забезпечити навчання і виховання, її потрібно приборкати. Засобами системи керування є нагляд, наказ, погроза, заборона, фізичне покарання, як допоміжні - авторитет і любов вихователя.
Гербарт вважав навчання основним і найголовнішим засобом виховання. Він висунув ідею виховуючого навчання, в процесі якого розвивається різнобічний інтерес, який має шість видів:
• емпіричний інтерес, який відповідає на питання «Що це таке?» і збуджує прагнення до спостереження;
• умоглядний інтерес, який відповідає на питання «Чому це так?» і налаштовує на роздуми;
• естетичний інтерес, який забезпечує художню оцінку явищ;
• симпатичний інтерес, спрямований на членів родини і найближче оточення;
• соціальний інтерес, спрямований на ширше коло людей, на суспільство, свій народ і все людство;
• релігійний інтерес, спрямований на спілкування з Богом.
Перші три види інтересу повинні задовільнятися вивченням предметів природничо-математичного циклу, а решта - гуманітарних дисциплін. Гербарт розробив вчення про 4-ри ступені навчання.
•на 1-му (виразність) - початкове ознайомлення учнів з новим навчальним матеріалом з широким використанням наочності;
•на 2-му (асоціація) - під час вільної бесіди встановлюються зв’язки нових уявлень з попередніми;
•на 3-му (система) - здійснюється зв’язний виклад нового матеріалу з визначенням головних положень, з виведенням правил і формулюванням законів;
•на 4-му (метод) - під час виконання вправ в учнів виробляються навички застосування набутих знань на практиці.
Йому належить розробка теорії видів навчання:
• описове (має на меті виявити досвід учня і розширити його за допомогою наочності, розповіді та заучування матеріалу);
• аналітичне (має завданням навчальний матеріал ділити на складники і надавати уяві учнів певної системи);
• синтетичне (узагальнення вже відомого матеріалу, зведення його до системи).
Система морального виховання, яку розробив Гербарт ґрунтується на 5-ти моральних ідеях:
Ідеї внутрішньої свободи - що робить людину цілісною, без душевного розладу, усуває внутрішні суперечності між судженнями і вчинками;
Ідеї вдосконалення - яка поєднує силу і енергію волі та забезпечує внутрішню гармонію людини, повноту життя, потребує наполегливості, організованості;
Ідеї приязні - яка сприяє узгодженості волі однієї людини з волею інших, унеможливлює будь-які соціальні конфлікти;
Ідеї права - має вирішальне значення у розв'язанні конфліктів між волею людей, регулює ці конфлікти;
Ідеї справедливості - якою треба керуватися, визначаючи винагороду за добру послугу суспільству, або покарання тому, хто порушив закони і правила.
На його думку, вихована на таких ідеях людина ніколи не конфліктуватиме з середовищем, завжди буде підтримувати суспільно-політичний лад, який існує.
Гербарт був представником асоціативної психології. Він намагався теоретично обґрунтувати педагогіку, вважаючи, що філософія вказує мету виховання, а психологія - шляхи до цієї мети.
Педагогічна теорія Гербарта, особливо його теоретичне обґрунтування педагогіки, ідея виховуючого навчання, опрацювання методичних прийомів, які враховують виховні можливості навчальних предметів - вплинули на подальший розвиток теорії і практики виховання в багатьох країнах Західної Європи, набули поширення. Він мав багато послідовників, які оформили і розвинули його ідеї в окремий педагогічний напрям - гербертіанство.
