Владний ресурс як базова категорія політичного маркетингу

Владні ресурси – засоби здійснення владарювання і закріплення владних позицій у політичному полі, або на політичному ринку. У своїй сукупності вони завжди репрезентують політичний капітал. Користуючись великим попитом у політичному суб’єкті, уособлюють в собі ринок владних ресурсів. На такому ринку відбувається 3 рівні зв’язків.

1 – процеси накопичення, придбання владних ресурсів

2 – обмін одних владних ресурсів на інші

3 – управління владними ресурсами

Політичний простір, який досліджується в рамках відносин обміну владними ресурсами розглядається як політичний ринок, на якому здійснюються торги і гуди. Суб’єктами є представники політичного класу. Ресурси, акумульовані і в персоніфікованому вигляді представляють політичний капітал. Тому вважається, що на сучасному етапі розвитку політичного маркетингу саме ринок є наукою і мистецтвом нарощування політичного капіталу шляхом ефективного управління ринком владних ресурсів.

Основними гравцями на ринку владних ресурсів є дві великі групи:

1. Представники політичного класу або ті, хто вже отримав доступ до ключових владних ресурсів. Володіють потужним політичним капіталом.

Існують умови при яких політичний клас має працювати на суспільство:

- Прозорість і транспарентність діяльності

- Постійне оновлення політичного класу

- Професійні якості: знання, розуміння логіки прийнятих політичних рішень, вміння за допомогою законів створювати правильний вектор розвитку країни

- У процесі порівняння з представниками такого ж класу інших держав

2. Політичні суб’єкти, які тільки борються за владний ресурс.

3. Політичний клас «екс-».

Всередині кожної із груп а також між першою і другою групою укладаються угоди по відношенню до владних ресурсів.

О.Криштановська «Анатомія російської еліти».

Найважливішими ресурсами, навколо яких розгортається торг, є посади із привілеями, правами дозволяти, винагороджувати, карати і розпоряджатися державним бюджетом. Державні посади – найбільший політичний капітал, який є політичним ресурсом, але отримав назву адміністративного ресурсу. Саме він вважається інсайдерським ресурсом. І є ефективним тоді, коли виступає у якості політичного товару. Завжди обмінюється на лояльність, довіру, вірність, слухняність, ввічливість, інформаційну підтримку.

Науковці ділять владні ресурси на 3 групи за основними джерелами владарювання.

1. Насилля

2. Багатство

3. Знання

Тофлер. Тріада влади.

Тріада комплексів владних ресурсів:

1. Соціально-енергетичні ресурси політичної влади. Адміністративні і правові ресурси. Громадські і організаційні ресурси. Особисті ресурси (лідерство, харизма).

2. Економічні ресурси. Природні і демографічні ресурси. Матеріально-виробничі ресурси (фінансові і військові ресурси).

3. Культурно-інформаційні ресурси. Міфи. Ідеологія. Масова культура. Медіа. Освіта. Наука.

Адмінресурси – призначені і обрані посади, бюрократичний апарат, єдність формального і неформального політичного капіталу. Формальний капітал – місце, яке займає особа в офіційній посадовій ієрархії. Неформальний – система зв’язків, знайомств, професійний досвід, навички, які сформовані владним суб’єктом у процесі роботи управлінських і владних структурах.

Риси: компетентності, комунікативні здібності, інтуїція, збіг обставин.

Наявність адміністративного ресурсу завжди дають переваги інсайдерам перед аутсайдерами. Адміністративні ресурси виступають джерелом правових ресурсів влади. В політиці право – інструмент зміцнення владних відносин.

Право – інструмент політичних маніпуляцій в недемократичних державах.

Один із проявів авторитаризму – імітація законної діяльності шляхом підміни сила права адміністративним ресурсом. Тиск адміністрації на органи суду і прокуратури, наприклад. Телефонне правило..

Громадські ресурси влади.

Уявлення про ці ресурси сконцентровано в понятті «громадська думка».

Організаційні ресурси. Партійні і громадські організації із управлінським ядром. Потужність ресурсу залежить від дисципліни і згуртованості апарату, стабільних прихильників.

Для впровадження в дію важливим є мобілізація і посилення особистих ресурсів влади.

Лідерство – поєднання формальних і неформальних ресурсів.

Пассіонарність (Гумільов).

Харизма (Вебер). Одночасно – нав’язувати свої думки, почуття і т.д. Культ – головне джерело. Продукт колективної творчості маси.

Утилітарна держава – виступ політичного лідера на площі чи стадіоні.

Проблеми типології харизматичних лідерів описував Серж Московичі. Виокремлює два протилежних типи харизматичних лідерів. Мозаїчні вожді і тотемні вожді. Вони найбільше турбуються про розповсюдження ідей, зваблення мас власною персоною для них не є першочерговим завданням. Вони не прагнуть до зовнішніх ознак величі. Їх головна політична зброя – сила власної впевненості в правоті своєї справи.

Мозаїчні вожді притягують виборців палкістю своїх переконань, наполегливістю, завзятістю. Мозаїчни вождь розповсюджує політичні ідеї заради самих ідей, а не заради винагород чи величі. Його ціль – виконати своє призначення, яке він призначає собі сам.

Тотемні представляють себе у вигляді виключних особистостей. Свою діяльність обставляють ритуалами, церемоніями, підкреслюючи всю свою велич. Явлення народу супроводжуються інсценованими шоу.

Об’єднує їх сторонність (таємність), стигматум, новизна, ритуал, боротьба.

Економічні ресурси становлять економічну міць держави. Розвиток науки, техніки, культури, освіти.

Адмінстративний ресурс і фінансовий ресурс стоять на одному рівні політичних технологій. Поєднання цих ресурсів призводить до олігархічного політичного режиму.

Грошовий капітал. Тофлер. Горохов Р.Ф. «Денежный капитал в политической сфере»

Культурно-інформаційні ресурси. Комунікації, які транслюють і зберігають в ментальних і медійних формах ментальну форму суспільства. (Давні – міф і релігійні вірування). Роберт Барт.

Ключовим поняттям ринкової орієнтації є успіх.

Школи

1. Менеджеріальна

2. Політична взаэмодія

-голосувальна (колумбійська, мічиганська школи, політекономія)

-макромаркетинг (комунікативна модель, менеджеріальна)