2015-02-27
279
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 1996.
2. Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40 - 44. - Ст. 356.
3. Цивільний кодекс України: Коментар.: /Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р./ За загал. ред.: Харитонова Є. О., Калитенко О. М. / Х.: Одисей. – 2003.
4. Сімейний кодекс України. Прийнятий Верховною радою України 10 січня 2002 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 21-22. – Ст. 135.
5. Господарський кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – 19-22. - Ст. 144.
6. Гражданский процессуальный кодекс Украины // Голос Украины. – 2004. - № 89 (3339), 91(3341). – 18, 20 мая.
7. Закон України „Про правовий статус закордонних українців” № 1582-IV від 04.03.2004 р. // Офіційний Вісник України. – 2004. – № 27 (471). – 3-9 липня.
Тема № 5
Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних
правовідносин
Приблизний план:
Вступ
1. Юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин.
1.1. Поняття юридичних фактів. Юридичний склад.
1.2. Класифікація юридичних фактів.
2. Правочин у системі юридичних фактів.
2.1. Поняття та ознаки правочину.
2.2. Види правочинів.
2.3. Вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.
2.4. Форма правочину.
2.5. Тлумачення змісту правочину.
Висновки
Література
Методичні вказівки
Розглядаючи перше питання теми студенту, слухачеві потрібно з'ясувати, що підставою виникнення, зміни та при припинення цивільних правовідносин є юридичні факти – факти реальної дійсності, з якими законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин. При цьому слід звернути особливу увагу на те, що мова йдеться про такі юридичні факти, внаслідок котрих у суб’єктів набуваються цивільні суб'єктивні права і юридичні обов’язки.
Вони можуть залежати від волевиявлення набувача, а можуть бути наслідком інших обставин, що не охоплюються волею і волевиявленням людини. Тож з урахування цього та інших обставин необхідно дати розгорнуту класифікацію юридичних фактів.
Особливість набутих прав і обов'язків може зумовлюватися специфікою та видом самого юридичного факту, що слід розглянути в курсовій роботі детальніше.
Усі юридичні факти мають неоднакові правові наслідки. В доктрині науки теорії права і цивільного права їх прийнято поділяти за різними підставами.
Підставами виникнення цивільних правовідносин може бути одиничний юридичний факт або певна їх усистемлена необхідна сукупність — юридичний склад. До юридичного складу, як правило, входять юридичні факти з матеріальним і процесуальним (процедурним) змістом. Ці положення доцільно проаналізувати в роботі.
Особливе значення у цивільному праві має строк. Студент та слухач повинен самостійно з'ясувати їх місце у системі юридичних фактів цивільного права.
При відповіді на друге питання необхідно звернути увагу на те, що з огляду на специфіку цивільного права, одним із найпоширеніших юридичних фактів є правочин. Термін «правочин» введено в українське законодавство вперше натомість терміну «угода», який співпадав за сенсом з терміном «договір» і не повною мірою відображав особливість співвідношення угоди та договору як загального, так і спеціального. Будь-який договір є правочином, але не всякий правочин є договором. Більшість провідних учених, які досліджували римське приватне право, вказують на правочин як підставу виникнення зобов'язань, хоч є й такі, хто обережно використовував цей термін, користуючись ним як синонімом договору, тобто не акцентуючи уваги на існуванні правочинів у якості окремого юридичного факту.
Варто відзначити, що на теренах СНД термін «правочини» є суто українським цивілістичним надбанням. Цивільні законодавства більшості пострадянських країн використовують термін «угода». Це пов'язано з термінологічною особливістю і необхідністю надати більшої розрізняльної здатності таким категоріям як «договір», де угода є його еквівалентом.
Для характеристики правочину та визначення його поняття, як юридичного факту, необхідно в першу чергу розкрити основні ознаки цієї категорії. В легальному визначенні вказані лише дві головні ознаки правочину: 1) це завжди дії фізичних і юридичних осіб; 2) дії спрямовані на досягнення конкретного юридичного результату - встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. В науці цивільного права таких ознак значно більше, тому це питання необхідно проаналізувати в роботі детальніше.
Залежно від ознак, що передбачаються законодавством, правочини поділяються (класифікуються) на певні види чи групи. Це питання потребує розгорнутого дослідження з урахуванням того, що воно має теоретичне та практичне значення.
Для того, щоб правочин мав природу юридичного факту, тобто міг породити той правовий результат, якого прагнули сторони, потрібно, щоб його було визнано дійсним. При цьому, закон передбачає презумпцію правомірності правочину, якщо тільки його недійсність прямо не встановлено законом або якщо його не визнано судом недійсним. Тому студент, слухач повинен звернути увагу на умовами дійсності правочину, проаналізувавши їх належним чином. Варто зауважити, що у новому ЦК України вони чітко формалізовані за групами, правовими наслідками їх недотримання, способами кваліфікації.
Важливу роль для дійсності правочину відіграє його форма. ЦК України передбачає ці форми. Тому доцільно проаналізувати це питання, обов’язково визначивши його практичне значення.
Завершити написання курсової роботи студенту та слухачеві необхідно звернувши увагу на те, якщо волевиявлення виражено не чітко, то виникає необхідність тлумачення волі сторін правочину та виявлення підстав на яких таке тлумачення може здійснюватися. Вказані підстави тлумачення легально визначені у ЦК України (ст. 213). Їх варто не тільки розглянути у курсовій роботі, а також проаналізувати питання відносно того, яку роль відіграє тлумачення у разі здійснення правочину.
