2015-02-18
385Переклад – порушення авторського права?Досягнення науково-технічного прогресу стрімко призвели до збільшення потоку різноманітної інформації на людину. Уже не викликає труднощів доступ до більшості необхідних нам у повсякденному житті документів та ресурсів з інформацією. А з розвитком програмного забезпечення та Інтернету став доступним вільний переклад будь-якого твору на зрозумілу мову та подальше використання його на власний розсуд. Але чи є правомірними такі дії?
Щоб дати відповідь на це питання, необхідно звернутися, в першу чергу, до Цивільного Кодексу України та Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993р. № 3792-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями).
Так, ст. 433 Цивільного кодексу України та ст. 8 Закону України «Про авторське право та суміжні права» визначає, що об'єктами авторського права, серед іншого, є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).
|
|
|
Охороні за цим Законом підлягають всі зазначені вище твори, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).
Стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає майнові права автора твору.
Так, до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.
Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому, крім інших, право дозволяти або забороняти відтворення та переклади творів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 441 Цивільного кодексу України використанням твору є також його переклад.
Слід зазначити, що право на переклад – одне з найголовніших прав автора, вперше введених до вітчизняного авторського права після приєднання України до Всесвітньої конвенції про авторське право. Використовуючи це право, автор літературного твору може сам змінювати його мовну форму (авторський переклад) чи дати дозвіл робити його іншим (перекладачам). При наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей же твір на ту саму мову. Від авторського перекладу необхідно відрізняти авторизовані переклади, тобто переклади, які було схвалено автором твору. При цьому той самий твір можуть перекладати різні перекладачі. Кожен з них зберігає авторське право на свій переклад.
|
|
|
Таким чином, переклад твору – є його використанням, виключне право на яке належить автору.
Для того, щоб переклад набув законного статусу, перекладачу необхідно укласти з автором твору або іншою особою, що має авторське право, авторський договір, оскільки відповідно до ст. 443 Цивільного кодексу України, використання твору будь-якою іншою особою допускається виключно на основі авторського договору.
Підводячи підсумок, хочу зазначити, що використання літературного твору повинно відбуватися таким чином, щоб не було порушено майнові права автора або іншої особи, що володіє авторським правом.
Тобто, якщо твір охороняється авторським правом, його переклад є порушенням такого права, якщо перекладачем не було отримано від автору дозволу на переклад та не укладено авторський договір.
Як розподіляються авторські права при перекладі на українську матеріалів іноземних ЗМІ?
Питання: Було б дуже цікаво під вашою рубрикою "Юридична консультація" дізнатися, переклад – чия то інтелектуальна власність? І чи є вiдмiнностi в залежності від того, видання якої країни служить першоджерелом?
"Було б дуже цікаво під вашою рубрикою "Юридична консультація" побачити висвітлення актуальної теми "Розподіл авторських прав при перекладанні українською – з наступним використанням у mass-media – матеріалів іноземних ЗМI". Тобто: яка законна процедура використання закордонних публікацій у перекладі, чи є вiдмiнностi в залежності від того, видання якої країни служить першоджерелом, зрештою, переклад - чия то інтелектуальна власність?
Відповідь: Відносини, які виникають у ситуації, що ілюструється в запитанні, досить повно регламентовані чинним в Україні законодавством.
Перш за все, слід зазначити, що у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 433 Цивільного кодексу України (далі –„ЦК”) та пункту 14 частини 1 статті 8 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, переклади творів є самостійним об’єктом авторського права. Суб’єктом авторських прав на переклади, тобто особою, яка володіє виключними авторськими особистими немайновими і майновими правами є той, хто здійснив переклад. Такими чином, людина, яка є автором перекладу має право на власний розсуд, без будь-яких обмежень, використовувати переклад (безумовно, з урахуванням винятків, які можуть бути зумовлені тим, що переклад здійснено за чиїмось замовленням і т. ін).
Водночас, не слід забувати, що і сама стаття в іноземному виданні є об’єктом авторського права, а це означає, що авторові статті належить виключне право дозволяти або забороняти будь-яке її використання. Зважаючи на те, що переклад, у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 441 ЦК, визнається одним із способів використання твору, можемо зробити висновок про те, що, за загальним правилом, для того, щоб зробити переклад будь-якої опублікованої статті, необхідно отримати згоду її автора.
Разом з тим, закон допускає два винятки з цього правила.
Перший виняток передбачено у пункті 3 частини 1 статті 434 ЦК і продубльовано у пункті „а” частини 1 статті 10 Закону „Про авторське право...”. Зміст цього винятку полягає в тому, що повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації, не є об’єктами авторського права і не охороняються в такій якості законом. Це означає, що будь-яке використання таких об’єктів (включаючи переклад) може бути здійснено без згоди їх автора.
Зміст другого винятку розкрито у пункті 3 частини 1 статті 21 Закону „Про авторське право і суміжні права”. Закон встановлює, що відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором. При цьому, посилання на видання і автора статті є обов’язковим.
|
|
|
Попри те, що про такий спосіб використання як переклад, у даній нормі не йдеться, використовуючи принцип аналогії, все ж можна сказати, що це положення можна застосовувати і до відтворення статті у вигляді перекладу.
Практика свідчить про те, що застереження щодо передруку досить рідко здійснюються у тексті статті чи, навіть, після редакційного матеріалу. Однак, переважна більшість видань розміщує такі застереження щодо усіх без винятку статей в тій частині видання, яка містить інформацію про видавця, редакційний колектив тощо. У таких випадках, наявність подібного застереження, все ж, доцільно розглядати як вказівку про необхідність отримання згоди автора (частіше – видання) на здійснення передруку статті. У свою чергу, відсутність такого застереження взагалі, дозволяє зробити переклад і опублікувати його без згоди автора, обмежившись лише вказівкою його імені та джерела первісної публікації.
Нарешті, у відповідності до статті 6 Закону „Про авторське право...” іноземні особи та особи без громадянства, відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності, мають однакові з особами України права, передбачені цим Законом. Не вдаючись в подробиці міжнародних відносин України у сфері захисту авторського права, можна (з дуже невеликим перебільшенням) стверджувати, що будь-який іноземець може заявити претензії з приводу неправомірного використання його статті в іноземному виданні українським журналістом. Країна походження такого іноземця великого значення, при цьому, не має.
Отже, редакційна стаття є об’єктом авторського права, а тому здійснювати її переклад без згоди автора або особи яка наділена авторськими правами (найчастіше – це видання в якому опубліковано статтю) не можна. Виняток становить лише ситуація, коли у виданні, в якому опублікована стаття, не міститься будь-яких застережень з приводу можливості використання розміщених у ньому статей, проте, в цьому випадку обов’язково треба посилатись на ім’я автора статті та назву першоджерела.
|
|
|
Якщо переклад статті здійснено з дотриманням прав автора оригіналу, то автор перекладу сам набуває авторських прав на переклад, якими може самостійно розпоряджатись (в тому числі забороняти використання перекладу іншим особам).
Країна, в якій було опубліковано твір, переклад якого опубліковано в Україні, принципового значення при вирішенні даної ситуації не має.
3. Об'єкти авторського права
Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У ст. 5 Закону про авторське право вміщено перелік об'єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.
Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження в об'єктивній формі.
Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка — редагування, коректура тощо).
Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об'єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.
Об'єктами авторського права можуть бути хореографічні твори і пантоміми. Збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо породжують авторське право лише тоді, коли це має творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів.
Самостійним об'єктом авторського права є переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається творчою. Перекладач має право позначити своє ім’я, право на винагороду, відтворення і поширення перекладу. Для здійснення перекладу необхідна згода автора первісного твору.
До об'єктів авторського права належать різні види музичних творів з текстом або без нього (інструментальні — симфонії, сонати, квартети і вокальні — пісні, романси тощо), а також музично-драматичні — опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.
Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).
Зміст художнього чи наукового твору також може бути виражений у тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну науково-літературну або інші форми — карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, макети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів — література, музика, живопис, архітектура, графіка. Іноді художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад музично-драматичні твори (або музика і текст, або музика і танець).
Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору (ст. 21 Закону про авторське право).
Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, у яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ — рукопис, картину, примірник книги. На річ, у яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав (ст.10 Закону про авторське право).
4. Майнові права авторів творів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав та суб'єктів промислової власності
За своєю вагомістю майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності є найбільш важливими. Далеко не всі автори шедеврів інтелектуальної діяльності створюють їх заради свого особистого морального задоволення, хоча такі також не виключаються. Переважна більшість творців, яким Бог дав талант, використовують цей божий дар для здобуття певної вигоди для себе та для своїх близьких. Адже творіння, творчий процес це, передусім, важка і копітка праця, якою певна група людей здобуває собі хліб насущний. І такого визнання не варто боятися чи осуджувати його. Це природна об'єктивна властивість людей — прагнути забезпечити собі достойний рівень свого життя-буття.
Тому варто визнати, що в більшості випадків мета інтелектуальної творчої праці є здобуття певних матеріальних благ. Саме тому законодавство всіх країн прагне належним чином забезпечити творців відповідними матеріальними благами і правами за використання їх творінь. Одні країни, економічно більш розвинені, надають творцям більше матеріальних благ і відповідних прав, інші менше. Але в усьому світі творці нового, суспільно значимого наділені певними правами, в тому числі майновими. Майнові права творців наділяють їх юридично забезпеченою можливістю одержувати певні матеріальні блага за рахунок монопольного використання результатів інтелектуальної діяльності. Законодавства багатьох країн, крім майнових прав, наділяють творців також певними майновими пільгами. Така увага до творців нового зрозуміла, адже використання результатів інтелектуальної діяльності у значній, а може навіть вирішальній мірі, визначає рівень соціально-економічного прогресу.
Закон України “Про авторське право і суміжні права” в ст. 15 визначає коло майнових прав, які належать авторам творів науки, літератури і мистецтва. Автору або іншій особі, що має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Отже зазначений Закон усі можливі способи і форми вилучення будь-якої вигоди із творів науки, літератури і мистецтва та суміжних прав охоплює поняттям “використання твору”. Право на використання — це і є вилучення із твору його корисних якостей будь-якими способами, що не суперечать закону. Це, перш за все, забезпечення вільного доступу інших осіб до твору. Яким чином, в який спосіб визначити цей доступ третіх осіб до твору — вирішує автор.
Стаття 15 Закону України про авторське право надає право автору чи іншій особі, що має авторське право, правову можливість дозволяти або забороняти:
1) відтворення твору;
2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;
3) публічну демонстрацію і публічний показ;
4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
5) переклади творів;
6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників творів;
9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;
11) імпорт примірників творів.
Наведений перелік не є вичерпним, можуть бути й інші форми використання твору.
Виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.
Однією із причин виникнення авторського права є виникнення можливості відтворення творчого результату, досягнутого автором, іншими особами. Треба було захистити автора від свавільного використання твору без дозволу автора, в силу чого було закріплено монопольне право автора на відтворення твору. Це право на відтворення твору, закріплене за автором, є фундаментальною основою сучасного авторського права. Адже право на відтворення є право на повторне надання твору об'єктивної форми, яка робить твір доступним для сприйняття іншими особами.
За Законом України про авторське право відтворення є виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Примірник твору — це копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі.
1. Імпорт примірників творів. Це також виключне майнове право автора, яке є різновидом розповсюдження твору. Адже ввіз в Україну примірників творів, які охороняються авторським правом, без дозволу автора є порушенням його виключних прав. Відповідно до Закону про авторське право ввіз на митну територію України примірників творів, які були відтворені за кордоном навіть з дозволу автора, визнається порушенням авторських прав. Таке обмеження імпорту примірників творів зумовлюється тим, що авторське право носить територіальний характер, тобто його чинність поширюється лише на територію, де воно виникло. В силу цього розповсюдження примірників відтвореного за кордоном твору мають бути під контролем автора. Якщо такі примірники твору будуть завезені в Україну із-за кордону, то це може привести до порушення майнових прав автора шляхом зменшення попиту на примірники творів, відтворених в Україні з дозволу автора.
2. Виключне право авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва включає в себе і право участі у практичній реалізації проектів цих творів. Сутність цього права полягає в тому, що автор зазначених творів має право вимагати своєї особистої участі при їх реалізації. Це означає також, що автор має право брати участь уже при розробці документації для реалізації зазначених творів. Але в договорі може бути передбачено й інше. Закон України “Про архітектурну діяльність” від 20 травня 1999 р. та інші акти підкреслюють, що замовник і підрядчик, які реалізують архітектурний проект, зобов'язані залучати архітектора — автора проекту до участі в розробці проектної документації на будівництво, а також до авторського нагляду. Основною метою цього припису є необхідність забезпечення контролю за точним втіленням авторського твору архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва в реальні об'єкти. Авторський нагляд здійснюється на підставі спеціального цивільно-правового договору, який укладається між замовником і розробником проекту.
3. Закон України “Про авторське право і суміжні права” передбачає ще одне, нове виключне право, якого авторське право, що діяло раніше, не знало. Мова йде про право слідування. Відповідно до ст. 27 цього Закону автор протягом життя, а після його смерті спадкоємці протягом строку чинності авторського права щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва користуються правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору. Це право виникає за умови, що твір продавався через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (право слідування).
Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюється особисто автором, через його повіреного або через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.
Право слідування характеризується такими ознаками. Передусім цим правом відповідно до Закону наділяються автори тільки творів образотворчого мистецтва. При цьому право слідування виникає у авторів при продажу тільки оригіналів твору, тобто саме унікальних матеріальних носіїв творів живопису, скульптури, графіки тощо. Це право не поширюється на оригінали рукописів літературних, драматичних, музичних та інших творів, хоча останні також можуть бути предметом купівлі-продажу як самих авторів, так і їх спадкоємців, а пізніше перепродуються по більш високій ціні.
Зазначене право поширюється тільки на публічний перепродаж творів. Публічний перепродаж — це перепродаж, який здійснюється через аукціон, галерею образотворчого мистецтва, художній салон, крамницю тощо. Якщо перепродаж здійснюється в приватному порядку, права слідування не виникає. Перепродажем вважається будь-який продаж картини чи скульптури, що здійснюється за першим продажем. Безперечно, перепродаж має своєю метою перехід права власності на твір від однієї особи до іншої.
Зазначене право слідування є невідчужуваним, хоча й носить майновий характер і його скоріше варто було б віднести до особистих прав. За життя автора воно залишається за ним.
4. Проте найважливішим майновим правом автора є право на винагороду. Раніше уже підкреслювалося, що переважна більшість результатів інтелектуальної діяльності створюються саме з метою одержати за них відповідну винагороду. Інтелектуальна, творча діяльність — це своєрідний спосіб добування коштів для пристойного існування.
У спеціальній літературі тривалий час йшла жвава дискусія про юридичну природу авторської винагороди. Не вдаючись у сутність цієї дискусії, все ж слід визнати, що це своєрідна плата за працю, підвищена плата за більш високий рівень праці.
Принципове положення Закону про авторське право полягає в тому, що будь-який твір може бути використаний тільки за дозволом автора і за обумовлену договором винагороду. За винятком випадків, передбачених статтями 21 – 25 цього Закону, особа, яка має авторське право, вправі вимагати виплати винагороди за будь-яке використання її твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.
Розмір, порядок обчислення і виплати винагороди за створення і використання твору встановлюється сторонами в авторському договорі. Винагорода може визначатися також у договорах, що укладаються організаціями, які управляють майновими правами авторів на колективній основі, з користувачами.
Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди, які індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати.
Отже, розмір винагороди, порядок її обчислення і виплати встановлюється угодою між автором і користувачем, яка укладається обов'язково в письмовій формі.
Зміст права на винагороду полягає в тому, що автору твору надається забезпечена законом можливість вимагати виплати винагороди за будь-яке використання його твору. Але це право не поширюється на визначені законом випадки так званого вільного використання твору.
Визначення розміру винагороди та умови її виплати, що визнаються угодою сторін, є новою нормою в сучасному законодавстві. Практика дії цієї норми ще не узагальнювалася і тому важко судити про її ефективність. Проте на деякі особливості варто звернути увагу.
Однією з таких особливостей є те, що Закон передбачає виплату винагороди і за використання службового твору. Стаття 16 цього Закону містить припис, відповідно до якого розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, порядок її виплати встановлюється в договорі між автором і роботодавцем. З цього припису випливає, що роботодавець за створення і використання службового твору все ж має виплатити певну авторську винагороду. Очевидно законодавець виходив з того, що теперішня зарплата автора, який працює за наймом у роботодавця, ніякою мірою не може компенсувати вартість інтелектуальної, творчої праці, вкладеної у створення службового твору. Виключне майнове право на службовий твір Закон надає роботодавцю.
Отже, Закон допускає можливість виплати авторської винагороди і за створення і використання службового твору. Це особлива винагорода, яка перевищує звичайну заробітну плату. Вона визначається договором між автором і роботодавцем. Такий договір може бути укладений ще при прийомі автора на роботу, а може і після створення твору. Якщо ж домовленості з роботодавцем досягти не можна, спір вирішується у суді.
Закон не містить правил визначення розміру авторської винагороди за створення і використання того чи іншого твору, що істотно ускладнює укладення таких договорів. Видається логічним, що розмір авторської винагороди має зумовлюватися тим прибутком чи доходом, який одержить роботодавець від використання твору. Але в будь-якому випадку розмір авторської винагороди не повинен бути меншим від мінімальних ставок, визначених постановою Кабінету Міністрів “Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва” від 18 листопада 1994 р.
Такий висновок підтверджується п. З розділу 11 додатка № 3 “Мінімальні ставки авторської винагороди за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування в промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування” від 28 листопада 1994 р.
Спеціальний порядок виплати винагороди встановлений ст. 25 Закону про авторське право. Відповідно до цього Закону допускається відтворення виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою їм винагороди.
Винагорода за відтворення і використання зазначених творів виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо). До названого обладнання відносяться також матеріальні носії (звуко- і (або) відеоплівки, касети, лазерні диски, компакт-диски тощо), які використовуються для такого відтворення.
Розмір винагороди та умови її виплати визначаються на підставі договорів між вказаними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновими правами авторів на колективній основі.
Зазначені організації самі узгоджують з користувачами розмір винагороди, здійснюють її збір і розподіляють між суб'єктами авторських і суміжних прав — пропорційно фактичному використанню творів і об'єктів суміжних прав.
До спеціальних випадків виплати винагороди за використання творів відноситься також виплата за використання музичного твору, створеного для аудіовізуального твору. Стаття 17 в п. 2 проголошує, що автори музичних творів зберігають за собою право на винагороду за кожне наступне використання твору. Це спеціальна винагорода, встановлена за публічне виконання його твору при публічному виконанні аудіовізуального твору. Така норма відповідає міжнародним стандартам. Зазначене право на винагороду мають лише ті композитори, які створили музичний твір спеціально для аудіовізуального твору. Воно має метою забезпечення майнових інтересів авторів музичних творів у тих випадках, коли аудіовізуальний твір або його відповідна частина виконуються з спеціальною метою використати саме музичний твір.
5. Автор будь-якого твору має право дозволяти чи забороняти використовувати свій твір й іншими способами, які не зазначені в Законі про авторське право. В умовах інтенсивного розвитку технічних засобів існує можливість використовувати твір шляхом доведення до публіки такими способами, які не підпадають в точному значенні слова ні під передачу в ефір, ні під повідомлення по кабелю. До таких способів відносять, наприклад, спеціально підготовлені програми передач через внутрішні акустичні чи відеосистеми для мешканців готелей та пасажирів поїздів, кораблів, літаків тощо. Таке використання творів без дозволу авторів і без виплати їм винагороди безперечно є порушенням авторського права.
Вільне використання творів (обмеження майнових прав авторів).
За загальним правилом використання творів науки, літератури і мистецтва може мати місце на підставі договору автора з користувачем твору. Проте в окремих випадках у суспільних інтересах з метою ознайомлення більш широкого кола публіки з останніми досягненнями науки, літератури і мистецтва допускається у визначених законом випадках і способах використання твору без згоди автора і без виплати йому винагороди. Безперечно, це є обмеженням майнових прав авторів, але обмеженням, встановленим у державних і суспільних інтересах. Такі обмеження відомі законодавству багатьох країн, передбачаються вони також і міжнародними угодами.
Перша вимога. Проте обмеження майнових прав авторів за чинним законодавством України мають відповідати певним вимогам. Передусім таке вільне використання може мати місце лише стосовно правомірно відтворених творів. Не оприлюднені твори не можуть використовуватися іншими особами без дозволу автора. Закон України “Про авторське право і суміжні права” з цього загального правила все ж встановив два винятки. Перший стосується публічного виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів, що виправдовується характером цих церемоній. Другий — відтворення творів для судового і адміністративного провадження, що також виправдовується цією метою (ст. 21, п. п. 7 і 8). При цьому відтворення для судового чи адміністративного провадження стосується як оприлюднених, так і не оприлюднених творів. В усіх інших випадках відтворення і використання творів стосується тільки оприлюднених творів.
Другою вимогою до вільного використання творів є недоторканність, непорушність особистих немайнових прав автора. За яких би обставин твір вільно не використовувався, має бути гарантована непорушність права на авторство, на ім'я і недоторканність твору.
Третя вимога до вільного використання полягає в тому, що при такому використанні не повинна наноситися шкода нормальному використанню і не повинні обмежуватися законні інтереси авторів. Кожне вільне використання твору, встановлене законом, обґрунтовується метою використання, чим визначається також і обсяг такого використання. Зловживання правом на вільне використання може розцінюватися як порушення авторського права.
Четверта особливість обмежень авторського права шляхом вільного використання творів характеризується тим, що перелік видів вільного використання творів, встановлений законом, є вичерпним. Норми, що стосуються випадків вільного використання творів не можуть тлумачитися ширше, ніж передбачено законом. Зазначений перелік не може доповнюватися підзаконними актами чи судовою практикою.
Визначені законом обмеження авторського права різняться між собою за різними ознаками — метою, характером винятків, способом їх використання. Винятки, встановлені законом на право вільного використання творів, досить різноманітні і численні. Все ж законодавець визначив певні критерії для згрупування винятків у чотири умовні групи:
1. Першу групу таких винятків складають визначені законом випадки вільного використання творів, які мають своєю метою забезпечення більш широкої інформації населення і можливості ознайомлення з певними досягненнями у науці, літературі і мистецтві. Одним із найбільш поширених таких випадків вільного використання є цитування в оригіналі і перекладі правомірно оприлюднених творів з певною метою. Обсяг цитування також зумовлюється цією ж метою.
Цитата є дослівний уривок із якого-небудь тексту, уривок музичного твору, графічне відтворення частини твору образотворчого мистецтва тощо. Мета такого цитування підтвердити думку автора чи, навпаки, спростувати її, аргументувати висновок автора про ту чи іншу подію тощо. Цитування найчастіше використовується в наукових творах, коли уривки з наукового твору одного автора включаються в твір іншого автора з метою підтримати чи розкритикувати висновки чи думки колеги.
За загальним правилом цитування допускається з науковою, критичною або інформаційною метою. Навпаки, не прийнято цитування в художній літературі, музичних, сценарних та інших творах, які за своїм змістом та характером не є науковими, критичними та іншими подібними творами.
Проте допускається відтворення у пресі, передачах в ефір або інших публічних повідомленнях попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань чи переданих в ефір творів такого ж характеру. Але такі випадки відтворення можливі лише за умови, що право на таке відтворення, передачу в ефір і по проводах або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором.
Допускається відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою. З цією ж метою дозволяється відтворення в газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому цією метою.
2. Другу групу винятків із загального правила про вільний порядок використання творів складають випадки вільного використання творів бібліотеками та архівами репрографічним способом.
3. Вільне використання примірників творів для навчання складає третю групу обмежень майнових прав авторів. Допускається без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право.
4. Четверта група обмежень майнових прав авторів стосується окремих випадків використання комп'ютерних програм.
5. Строки чинності майнових прав авторів творів науки, літератури і мистецтва.
Відповідно до ст. 28 Закону України “Про авторське право і суміжні права”:
1. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору.
2. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею.
3. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті.
4. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.
5. У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.
6. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.
7. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування.
8. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.
9. Дія строку охорони авторського права встановленого частинами другою—сьомою цієї статті, закінчується 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце юридичні факти, передбачені у зазначених частинах.
10. Особисті немайнові права автора охороняються безстроково. Закон Російської Федерації “Об авторском праве и смежных правах” передбачає збільшення строків охорони авторських прав на 4 роки тих авторів, які брали участь у Великій Вітчизняній війні або працювали в цей час. Закон України “Про авторське право і суміжні права” такої норми не містить.
Закінчення строку охорони майнових прав авторів припиняє їх чинність, твір виходить з-під правової охорони. Він стає неохороню-ваним. У такому разі твір стає надбанням суспільства. Таким же надбанням суспільства стають твори, які в межах України ніколи взагалі не охоронялися. Такі твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за його використання. Проте Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, які стали суспільним надбанням.
При використанні творів, що стали суспільним надбанням, повинні зберігатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора.
Права виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення. Права виконавців, розробників фонограм, відеограм та організацій мовлення в основному складаються із майнових прав. Істотною особливістю суміжних прав є те, що вони знаходяться в залежності від прав творців творів літератури і мистецтва. їх можна назвати також похідними від прав на твори літератури і мистецтва, оскільки вони є правами на способи реалізації творів літератури і мистецтва. Проте не завжди суміжні права є похідними від прав на твори літератури і мистецтва. Може мати місце виконання, запис на фонограму, відеограму чи передача в ефір чи по кабелях таких творів, які за тих чи інших причин не мають правової охорони. Отже, в такому випадку суміжні права будуть носити самостійний, а не похідний характер.
За загальним правилом виробник фонограми, відеограми, організація мовлення можуть діяти лише в межах тих прав, які їм надані договорами з виконавцями і автором зафіксованого на фонограмі, відеограмі або автором твору, що використовується організаціями мовлення. Права виконавців користуються правовою охороною за умови дотримання ними прав автора твору, що виконується.
Особливістю суміжних прав є також те, що вони виникають із факту виконання твору, створення фонограми, відеограми чи програми мовлення. Виникнення і здійснення суміжних прав також не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм, відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм, відеограм або на їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається із латинської літери “Р” у колі — ®, імені (назви) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми).
Права виконавців. Слід підкреслити, що чинний Закон України “Про авторське право і суміжні права” надає охорону не тільки вико-навцям-професіоналам, а будь-якій особі, що виконує твір. При цьому Закон не проводить ніякої різниці між виконавцями-професіона-лами і простими любителями. Для надання охорони виконанню не вимагається, щоб воно мало якісь формальні ознаки, особливості чи певну оригінальність. Виконання охороняється незалежно від його якості і достоїнств, оскільки останні є суб'єктивними категоріями.
Права виконавців також можна поділити на дві групи: особисті немайнові і майнові. Відповідно до п. 1 ст. 38 виконавцям належать особисті немайнові права на ім'я, на охорону своїх виступів від спотворення і на згадування свого імені у зв'язку з використанням виконання там, де це можливо. Виконавець передусім має право на захист свого виконання від будь-якого спотворення чи іншого посягання на виконання, яке здатне нанести шкоду честі і репутації виконавця. Право на ім'я означає, що виконавець має право вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо).
Будь-які поправки, зміни чи доповнення до виконання можуть вноситися лише з дозволу виконавця.
Майнові права виконавців полягають у тому, що тільки вони мають виключне право дозволяти чи забороняти вчиняти такі дії:
- публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);
- фіксацію на матеріальному носії раніше незафіксованого виконання;
- передачу в ефір і по кабелях їх виконань;
- відтворення та розповсюдження своїх виконань шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограм (відеограм) на її подальше відтворення;
- надання в комерційний прокат, майновий найм примірників фонограм (відеограм), на яких зафіксоване їх виконання незалежно від першого продажу чи іншої передачі у власність чи володіння.
Виконавці можуть передавати на підставі договору іншим особам право на використання виконання. У договорі повинні бути визначені спосіб використання виконання, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконання тощо.
Використання виконання певних видів має свої особливості. Так, при використанні виконання в аудіовізуальному творі вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору або продюсеру всі майнові права. Але в договорі між виконавцем і користувачем виконання може бути передбачено й інше.
При першій фіксації виконання виконавець може надати право виробнику фонограми на її подальше відтворення. В такому разі відповідно до Закону виконавець передає виробнику фонограми також право на її розповсюдження шляхом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння. Це правило поширюється також і на здавання у майновий найм, комерційний прокат та інші способи передачі. При цьому виконавець має право на винагороду за будь-який спосіб використання виконання через організації, що управляють майновими правами на колективній основі.
При цьому слід мати на увазі, що майнові права на використання виконання можуть передаватися будь-якій особі. Часто користувачами виступають особи, що спеціалізуються у сфері комерційного використання об'єктів суміжних прав.
Проте виконавцю не надається охорона проти будь-якого наслідування чи імітації. Наприклад, будь-який виконавець, співак, музикант тощо не може заборонити іншим особам запозичувати їх манеру, форму чи стиль виконання.
Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм. Відповідно до Закону виробники фонограм (відеограм) мають виключне право дозволяти чи забороняти вчинення щодо фонограм (відеограм) таких дій:
- відтворення і розповсюдження способом першого продажу;
- іншого відчуження;
- комерційний прокат фонограм, відеограм і їх примірників, навіть після першого продажу, а також будь-яку видозміну і імпорт фонограм (відеограм).
Майнові права виробників фонограм (відеограм) можуть передаватися на підставі договору іншим особам. У договорі має бути визначено спосіб використання фонограм (відеограм), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і строк використання фонограми (відеограми) тощо.
Майнові права виробників фонограм (відеограм) виникають із самого факту першої фіксації звуків (зображень) за допомогою технічних засобів в яку-небудь матеріальну форму, що дозволяє здійснювати їх сприйняття неодноразово, відтворювати або повідомляти незалежно від виконання виробником фонограми (відеограми) будь-яких формальностей. За виробником фонограми (відеограми) визнаються лише майнові права, в тому числі право на винагороду за будь-яке публічне використання фонограми (відеограми).
Як уже підкреслювалося, виробник фонограми (відеограми) може за договором передати свої майнові права іншій особі. Перехід права власності на примірник фонограми (відеограми) сам по собі ще не тягне уступки яких-небудь суміжних прав, що належать виробнику фонограми (відеограми). Проте якщо примірники правомірно опублікованої фонограми (відеограми) введені в цивільний обіг шляхом продажу, то можливе подальше розповсюдження без згоди виробника фонограми (відеограми) і без виплати йому винагороди. Власник примірника фонограми (відеограми) може ним розпорядитися на свій розсуд. Проте й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм, комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми). Зазначене право виробник може передати іншій особі за спеціальним договором.
Майнові права організації мовлення. Організації мовлення також мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції, фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення, публічне виконання своїх програм у місцях з платним входом. Зазначені організації мають право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.
Організації мовлення мають право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач.
Організаціями мовлення є радіо- і телестудії, а також інші організації, які розповсюджують звуки і (або) зображення засобами без-провідного зв'язку (організації ефірного мовлення) або за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю провідникового, оптоволоконного чи іншого виду (організації кабельного мовлення).
Обмеження прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Обмеження суміжних прав полягає в такому:
- допускається використання виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення і без виплати їм винагороди;
- їх фіксація, відтворення, передача в ефір і по кабелях;
- доведення іншими способами до загального відома виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення.
Таке використання виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення може мати місце без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення і без виплати їм винагороди за умови, що це не завдає шкоди нормальному використанню виконань, фонограм, відеограм і передач організацій мовлення і не обмежує безпідставно законних інтересів виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення.
Такі обмеження допускаються у тих же випадках, які передбачені Законом України “Про авторське право і суміжні права” про вільне використання творів науки, літератури і мистецтва (статті 21—25 Закону).
Зазначені обмеження суміжних прав (вільне використання виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення) зумовлено тими ж факторами, що й обмеження авторських прав. Обмеження суміжних прав має місце в інтересах суспільства, яке заінтересоване у вільному розповсюдженні інформації, сприянні розвитку науки, освіти тощо. Зазначені обмеження встановлені Законом і не підлягають будь-якому розширеному тлумаченню.
Подібні обмеження передбачаються законодавством багатьох зарубіжних країн, а також Римською конвенцією 1961 р.
Допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:
1) публічне виконання фонограми (відеограми);
2) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі, в ефір;
3) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі, по проводах (через кабель).
Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюється однією із організацій, яка управляє майновими правами виробників фонограм, відеограм і виконавців на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. У зазначеній угоді має бути визначений і розмір винагороди та її розподіл. Якщо цією угодою не передбачено інше, то винагорода розподіляється між виробниками фонограм, відеограм і виконавцями порівну. Зазначена угода укладається між організацією, що управляє майновими правами виробників фонограм, відеограм і виконавців на колективній основі, і організаціями, які використовують фонограму (відеограму).
Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодою між користувачем фонограми, відеограми чи об'єднанням таких користувачів, з одного боку, і організаціями, які управляють майновими правами виробників фонограм, відеограм і виконавців, з другого боку.
Строки чинності майнових прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення.
Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Майнові права виробників фонограм (відеограм) охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу. Організації мовлення користуються наданими їм правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.
Визначені строки охорони суміжних прав починаються з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце юридичні факти, передбачені Законом.
До спадкоємців виконавця та правонаступників виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, передачі в ефір і по проводах (через кабель). До зазначених осіб переходить і право на одержання винагороди. Зазначені права переходять у межах частини строків, що залишились.
ПЕРЕКЛАДИ ТВОРІВ!
Законом України про авторське право переклади творів визначаються як окремий об'єкт авторського права і як окремий вид використання уже оприлюдненого твору. Виключне право на переклад його твору належить автору або його правонаступникам. За своїм змістом воно є правом на переклад і використання перекладу самим автором або видачею дозволу на переклад і використання перекладу іншим особам. Видача дозволу іншій особі на переклад і використання перекладу оформляється договором між автором і перекладачем. Як правило, такий договір укладається автором з тією організацією, яка має намір використати твір автора.
Право на переклад існує протягом усього строку чинності авторського права. Дача дозволу на переклад твору на іншу мову є не що інше як ліцензійний договір. Автор може залишити за собою право під час дії договору на переклад давати дозвіл на переклад на ту ж саму мову й іншим особам. Проте в договорі на переклад може бути умова, за якою автор бере на себе обов'язок не видавати такого дозволу.
За наявності авторського перекладу (перекладу, здійсненого самим автором) ніхто інший не може перекладати цей же твір на ту ж саму мову. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором.
Автор твору і його перекладач не є співавторами твору. При цьому перекладач не несе відповідальності за зміст оригіналу, а автор оригіналу не несе відповідальності за якість перекладу.
Можливий переклад не з мови оригіналу, а з проміжного перекладу. Наприклад, твір французького автора перекладений російською мовою. Якщо передбачається цей твір перекласти українською мовою, але не з французької, а з російської мови, то російський переклад буде проміжним. Переклад українською мовою зазначеного твору може бути здійснений з дозволу як французького автора, так і автора російського перекладу.
Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. У результаті зазначених перетворень твору створюються так звані похідні твори. Ними Закон визнає продукти інтелектуальної творчості, створені на основі іншого існуючого твору (переклад, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інші переробки творів). Така переробка не повинна шкодити охороні оригінального твору. Оригінальність похідного твору полягає у творчій переробці твору, що існував раніше. До похідних творів не належать аудіовізуальні твори, у тому числі іноземні, дубльовані, озвучені, субтитровані українською та іншими мовами.
Право на переробку належить самому автору, який може здійснити її особисто або видати дозвіл на переробку іншим особам.
Створені в результаті переробки похідні твори є окремим об'єктом авторського права, а, отже, і об'єктом правової охорони. Будь-яка переробка твору може мати місце лише на підставі договору з автором.
Адаптація твору — це пристосування або полегшення твору для сприйняття малопідготовленими читачами або пристосування літературно-художнього твору для осіб, що починають вивчати іноземну мову.
Аранжування — перекладення музичного твору, написаного для одного інструменту чи складу інструментів (голосів) стосовно до іншого інструменту або іншого складу — розширеного чи звуженого.
Розповсюдження твору шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору. Майновим правом автора є також право на розповсюдження твору будь-яким способом, що не суперечить закону. Проте розповсюджуватися можуть тільки твори, які зафіксовані на певному матеріальному носії. Можливість розповсюдження твору може бути лише за умови, що є копії твору, які можуть бути випущені в цивільний обіг. Зрозуміло, що не відтворений твір не може бути випущений в обіг.
Закон не визначає, в якій кількості твір має бути відтворений для розповсюдження. Розповсюдженням визнається продаж примірників творів, здавання в прокат чи випуск творів в обіг іншим способом навіть в обмеженій кількості. Закон не визначає також способів і форм розповсюдження, називаючи лише продаж, майновий найм, прокат, але це не означає, що розповсюдження обмежуються лише цими способами.
Правомірно опубліковані твори, введені в цивільний обіг, можуть розповсюджуватися далі без згоди автора і виплати авторської винагороди. Адже власник матеріального носія твору може ним розпорядитися на свій розсуд незалежно від волі автора. Власник примірника твору може його продати, подарувати, передати в тимчасове безоплатне користування тощо. Проте Закон про авторське право Російської Федерації містить таку норму: “Право на розповсюдження примірників твору шляхом їх здавання в прокат належить автору незалежно від права власності на ці примірники”. Це означає, що російський Закон забороняє власнику без згоди автора розповсюджувати твір шляхом його здавання в прокат, оскільки це право за прямою вказівкою Закону зберігається за автором, незалежно від права власності на примірники твору. Закон України “Про авторське право і суміжні права” такої норми не містить.
Здавання в майновий найм після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп 'ютер. Це особливість авторського права України. Як виняток із загального правила, за яким твори, випущені в цивільний обіг правомірним чином, тобто з дозволу автора, примірники аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також твори, зафіксовані у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер і після першого продажу можуть розповсюджуватися лише з дозволу автора. Автору (авторам) цих творів належить право дозволяти їх розповсюдження і після першого продажу, а також забороняти розповсюдження зазначених творів, якщо таке розповсюдження мало місце.
