Географічні назви слов’янських та інших країн передаються в українській мові відповідно до вимог транскрипції.
Російська літера е передається через е: Верхоянськ, Новочеркаськ, Воронеж, Нева.
Російська літера е передається через є:
а) на початку слова: Євпаторія, Єнісей, Європа, Єреван;
б) після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Єгор’євськ, Колгуєво, Посьєт;
в) після приголосного (крім ж, ч, ш, щ, р, ц) у суфіксах -єв, -єєв: Лежнєво, море Лаптєвих, але: Плещеєво, Ржев, мис Рем’янцева;
г) коли російському е основи відповідає в аналогічних українських основах і: Бєлово, Бєлгород, Благовєщенськ, Желєзноводськ, Орєхово-Зуєво.
У географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, е передається через і: Арабатська Стрілка, озеро Біле, Біловезька Пуща, Піщане, Біла Церква, Стрілка.
Літера ё передається:
а) через йо на початку слова та в середині, коли воно означає сполучення й+о: Йолкіно, Соловйово;
б) через ьо в середині слова, коли воно означає сполучення м’якого приголосного з о: р. Оленьок, мис Дежньова, але: р. Березова, Орел.
|
|
в) через о під наголосом після ч, щ: Рогачово, Сичовка, Щолкіно.
Літера э передається через е: Ельбрус, Естонія.
Російська літера и передається:
1. Через і:
а) на початку слова: Іркутськ, Іжевськ, Іваново;
б) після приголосного (крім ж, ч, ш, щ, ц): Челябінськ, Ніжин, Австрія;
в) у кінці невідмінюваних назв: Сочі, Батумі, Сухумі.
2. Через ї після голосного й при роздільній вимові: Кутаїсі, Троїцьк, Мар’їно;
3. Через и:
а) після ж, ч, ш, щ, ц перед приголосними: Жигалово, Нальчик, Тушино;
б) у географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для російської та української мов: Дмитров, Михайловське, Гаврилово, але Ніколаєвськ-на-Амурі та ін.;
в) у коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української та російської мов: Виноградово, Кисловодськ, Липецьк;
г) у префіксі при: Приволжя, Приморськ;
д) у суфіксах - ик, -ич, -ищ: Зимовники, Боровичі, Осиповичі, Углич, Митищі.
е) у закінченні географічних назв, які вживаються тільки у множині: Березники, Горки, але Жигулі.
є) у словах Сибір, Симбірськ і похідних від них: Новосибірськ.
Прикметникові закінчення географічних назв передаються:
а) -ый, -ой – через –ий: Грозний, Донський;
б) - ий після твердого приголосного – через - ий: Великий Устюг; після м’якого – через - ій: Нижній Тагіл;
в) - ая, -яя – через -а, -я: Зелена Пристань, Нижня Тунгуска;
г) - ое, -ее – через - е, -є: Бологе, Покровське, Крайнє.
Прикметникові закінчення географічних назв -ые, -ие передаються через і: Нові Ключі, Набережні Човни, Карські Ворота.
|
|
Російські назви з кінцевими -ово, -ево, -ино передаються через -ово, -єво, -іно (-їно), після шиплячих – -ино: Внуково, Орєхово-Зуєво, Бородіно, Пушкіно, Мар’їно, Рощино.
Апостроф пишеться в географічних назвах після б, п, в, м, ф, г, к, х, р перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, П’ятихатки, Ак’яр, Гур’єв.
Апостроф не пишеться перед йо: Муравйово, Соловйово.
М’який знак пишеться в географічних назвах після д, т, з, с, ц, л, н:
а) перед я, ю, є, ї: Пхеньян, Усольє;
б) перед приголосним: Клязьма, Льгов;
в) у кінці слів: Гомель, Нахічевань, Тянь-Шань.
Суфікси географічних назв -ск, -цк передаються відповідно українським - ськ, -цьк: Братськ, Брянськ, Курськ.
У географічних назвах, які мають в російській мові основу на приголосний (крім б, п, в, м, ф, р) і закінчення -ье, відбувається подвоєння приголосних: Запорожье – Запоріжжя, Полесье – Полісся, Закавказье – Закавказзя, але Приазов’я, Причорномор’я.