Державний екологічний контроль

собів. Відповідно до Закону України «Про дорожній рух» (1993 р.). ДАІ здійснює контроль за дотриманням власниками (володільця­ми) транспортних засобів вимог щодо охорони довкілля від шкідливого впливу транспортних засобів. Під час виконання служ­бових обов'язків працівники ДАІ мають право перевіряти виконан­ня власниками (володільцями) транспортних засобів вимог законо­давства, у тому числі правил, норм, стандартів, щодо забезпечення охорони атмосферного повітря; зупиняти транспортні засоби за наявності ознак, що свідчать про їх технічну несправність або за­бруднення навколишнього природного середовища (Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ України).

Держсанепідемслужба України відповідно до вимог Закону Ук­раїни «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуч­чя населення» здійснює державний нагляд щодо впровадження за­ходів щодо санітарно-епідемічного благополуччя населення, а та­кож контроль за дотриманням юридичними і фізичними особами санітарного законодавства для запобігання, виявлення, зменшення та усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей, за виконанням програм, що стосуються впливу факторів навколишнього середовища на здоров'я людей.

Заклади санітарно-епідеміологічної служби відповідно до Поло­ження про Державну санітарно-епідеміологічну службу України здійснюють санітарно-епідеміологічний контроль і нагляд у пунк­тах пропуску через державний кордон, контролюють здійснення санітарних і протиепідемічних (профілактичних) заходів. Санітар­но-епідеміологічна служба видає обов'язкові для виконання при­писи і постанови щодо усунення або обмеження шкідливого впли­ву на стан здоров'я і життя людини факторів середовища життє­діяльності, причин та умов виникнення і поширення інфекційних хвороб тощо.

Служба державної охорони природно-заповідного фонду України відповідно до Положення про неї від 14 липня 2000 р. забезпечує охорону та збереження природних заповідників, біосферних за­повідників, національних природних парків, ботанічних садів, ден­дрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного зна­чення, регіональних ландшафтних парків. Особливість організації служби полягає в тому, що ця діяльність здійснюється спеціальни­ми службами охорони і вони не підпорядковуються єдиному дер-

10 5-2оо 289

Розділ IX. Екологічний контроль

жавному органу, а створюються у складі адміністрацій зазначених категорій природно-заповідного фонду.

До складу служб державної охорони входять служби охорони природних заповідників, національних природних парків, бо­танічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загаль­нодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, які очолюють керівники адміністрації відповідних тери­торій та об'єктів природно-заповідного фонду.

У сфері виконання контрольних функцій основними завдання­ми служби державної охорони природно-заповідного фонду є: здійснення охорони природних заповідників, біосферних за­повідників, національних природних парків, ботанічних садів, ден­дрологічних парків, зоологічних садів загальнодержавного значен­ня, регіональних ландшафтних парків; здійснення охорони диких тварин і місць їх перебування у межах територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду; забезпечує порядок використання при­родних ресурсів; забезпечує додержання вимог щодо відвідування територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Працівники служби державної охорони мають право:

— вимагати від громадян і службових осіб пояснення у зв'язку з порушенням ними режиму територій та об'єктів природно-за­ повідного фонду, їх охоронних зон;

— перевіряти у громадян і службових осіб посвідчення на пра­ во перебування, використання природних ресурсів та провадження іншої діяльності в межах відповідних територій та об'єктів природ­ но-заповідного фонду;

— доставляти порушників природоохоронного законодавства у територіальні органи внутрішніх справ чи до виконавчого комітету селищної, сільської ради з метою з'ясування особи;

— складати протоколи про порушення адміністративного зако­ нодавства в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів, надсилати їх відповідним органам для притягнення вин­ них до відповідальності;

— вилучати у порушників предмети і знаряддя незаконного ви­ користання природних ресурсів, транспортні засоби, незаконно добуту продукцію, відповідні документи;

— проводити особистий огляд осіб, речей, транспортних засобів та перевірку знарядь і продукції, одержаної в результаті природо­ користування;

§ 3. Відомчий і виробничий екологічний контроль

— безперешкодно відвідувати і перевіряти підприємства, уста­ нови, організації, судна та інші транспортні засоби в межах тери­ торій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон стосовно додержання вимог природоохоронного законодавства;

— давати обов'язкові для виконання приписи з метою усунен­ ня порушень, виявлених у межах територій та об'єктів природно- заповідного фонду;

— подавати клопотання про припинення, зупинення чи обме­ ження будь-якої діяльності, що проводиться з порушенням вимог природоохоронного законодавства або забороняється згідно з режимом охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

— направляти в установленому порядку матеріали про пору­ шення природоохоронного законодавства до відповідних органів для вирішення питання щодо притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

£ 3. Відомчий і виробничий екологічний контроль

Особливість здійснення відомчого екологічного контролю поля­гає в тому, що він здійснюється міністерствами і відомствами в ме­жах своєї галузі. Об'єктами такого контролю є діяльність держав­них підприємств, установ, організацій, які знаходяться у підпоряд­куванні відповідних органів виконавчої влади. На відміну від дер­жавного екологічного контролю, що має надвідомчий характер, відомчий екологічний контроль здійснюється державними органа­ми щодо суб'єктів, які їм підпорядковані. Відомчий екологічний контроль обмежується галузевою сферою та більш вузьким колом завдань, які визначаються спеціальними положеннями про міністерства та відомства. Контрольні функції таких міністерств і відомств досить різнорідні, оскільки це пов'язано із специфікою Діяльності підконтрольних підприємств, установ, організацій: в од­них випадках їх діяльність більшою мірою пов'язана з використан­ням природних ресурсів, а інших — лише не значною мірою сто­сується питань природокористування. Слід зазначити, що остан­німи роками сфера відомчого контролю істотно звузилася, що зумовлено процесом приватизації підприємств різних галузей про­мисловості.

Розділ IX. Екологічний контроль

Виконання функцій відомчого екологічного контролю регу­люється переважно відповідними положеннями про центральні державні органи. Зокрема, Мінпаливенерго України відповідно до Положення про нього від 14 квітня 2000 р. у межах своїх повнова­жень здійснює контроль за виконанням вимог щодо фізичного за­хисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних від­ходів, інших джерел іонізуючого випромінювання на підприєм­ствах, установах, організаціях, що належать до сфери його управ­ління.

Виробничий екологічний контроль здійснюється у сфері вироб­ничо-господарської діяльності підприємств та інших суб'єктів підприємництва, які мають виконувати правові вимоги щодо раціонального використання природних ресурсів та не допускати погіршення стану навколишнього природного середовища. Відповідно до вимог ст. 246 Господарського кодексу України здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється. Аналогічна норма міститься і в ст. 153 цього кодек­су, де говориться, що суб'єкт господарювання, здійснюючи госпо­дарську діяльність, зобов'язаний здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускаючи зниження їх якості у процесі господарювання.

Отже, необхідність проведення виробничого екологічного кон­тролю зумовлена специфікою підприємств, які у своїй виробничій діяльності або використовують природні ресурси, або відходами свого виробництва забруднюють навколишнє природне середови­ще. Всі підприємства, установи, організації, діяльність яких пов'язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середо­вище і використанням природних ресурсів, повинні здійснювати такий контроль.

Зміст виробничого екологічного контролю залежить від того, яким природним ресурсам загрожує діяльність того чи іншого під­приємства, тобто від специфіки діяльності підприємства. Так, керівник (або власник) підприємства, виробнича діяльність якого пов'язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферу, зо­бов'язаний здійснювати в установленому порядку постійний облік і контроль за якісним і кількісним складом забруднюючих речо­вин, які викидаються в атмосферне повітря, а також за додержан-

§ 3. Відомчий і виробничий екологічний контроль

ням нормативів гранично допустимих викидів. Якщо ж діяльність підприємства пов'язана з виробництвом або експлуатацією авто­мобілів чи інших транспортних засобів з двигунами внутрішнього згорання, то головним завданням виробничого екологічного кон­тролю буде здійснення контролю за додержанням вимог державних стандартів згідно з галузевими інструктивно-методичними доку­ментами, погодженими з органами державного санітарного нагля­ду (п. 6.1.1 Державних санітарних правил охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічни­ми речовинами), затверджених наказом МОЗ України від 9 липня 1997 р.).

Підприємства-водокористувачі також здійснюють виробничий контроль за якістю й кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин. З цією метою вони повинні забезпе­чувати монтування та експлуатацію пристроїв, призначених для регулярного контролю за обсягами та якістю зворотних вод, спри­яти працівникам контролюючих органів під час проведення пе­ревірок і відбору проб (Правила охорони поверхневих вод від за­бруднення зворотними водами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1999 р.). Для забезпечення кон­тролю якості та обліку скидання зворотних вод, що відводяться до водного об'єкта, водокористувачі зобов'язані встановлювати на во­дозабірних та водоскидних спорудах гідрометричне обладнання, здійснювати контроль за якісним складом та обсягом зворотних вод власними або іншими акредитованими лабораторіями (Прави­ла охорони внутрішніх морських вод і територіального моря Украї­ни від забруднення і засмічення, затверджені постановою Кабіне­ту Міністрів України від 19 лютого 1996 р.).

Функції виробничого екологічного контролю виконує керівник підприємства, керівники функціональних служб (головний інже­нер, головний технолог, головний енергетик та інші) та структур­них підрозділів. Вони ж вживають заходів до усунення недоліків, виявлених під час виробничого екологічного контролю.

Розділ IX. Екологічний контроль

£ 4. Громадський контроль за дотриманням екологічного законодавства

Участь громадян у здійсненні громадського екологічного кон­тролю певною мірою є реалізацією їх конституційного права на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції Ук­раїни). Законодавчі засади цього виду екологічного контролю вста­новлені в ст. 36 Закону України «Про охорону навколишнього при­родного середовища», в якій визначені основні повноваження гро­мадських інспекторів. Так, громадські інспектори беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного еко­логічного контролю рейдів і перевірок додержання підприємства­ми, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорону навколишнього природного середовища, додержання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів; проводять перевірки і складають проколи про порушення законо­давства про охорону навколишнього природного середовища і по­дають їх органам державного екологічного контролю та правоохо­ронним органам для притягнення винних до відповідальності; по­дають допомогу органам державного екологічного контролю в діяльності щодо запобігання екологічним правопорушенням. От­же, громадяни і громадські екологічні організації мають законодав­чо закріплену можливість реалізувати надані їм контрольні функції. Громадський контроль за дотриманням вимог екологічно­го законодавства суб'єктами господарювання та органами уп­равління здійснюється як на стадіях підготовки і прийняття еко­логічно значущих рішень, так і на стадіях їх виконання, а також у процесі повсякденної господарської діяльності.

Громадський екологічний контроль здійснюється фомадськими інспекторами відповідно до Положення про громадських інспек­торів з охорони довкілля, затвердженого наказом Міністерства еко­логії та природних ресурсів від 27 лютого 2002 р. Ним встановле­но, що фомадськими інспекторами з охорони довкілля можуть бу­ти фомадяни України, які досягли 18 років і мають досвід приро­доохоронної роботи. Статус фомадського інспектора фомадяни отримують після призначення Головним державним інспектором України або головними державними інспекторами з охорони на­вколишнього природного середовища відповідних територій після

§ 4. Громадський контроль за дотриманням екологічного законодавства

проходження співбесіди з питань попередньої природоохоронної роботи та знань основ природоохоронного законодавства. Кожний громадський інспектор закріплюється за відповідним підрозділом органу Мінприроди України або за державним інспектором з охо­рони навколишнього природного середовища. При органах Мінприроди України та екологічних організаціях можуть створю­ватись штаби громадських інспекторів з охорони довкілля.

Громадські інспектори мають право: брати участь у проведенні перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами вимог природоохоронного за­конодавства, норм екологічної безпеки та використання природ­них ресурсів, які здійснюють органи Мінприроди, інших держав­них органів; проводити рейди та перевірки і складати акти пе­ревірок; складати протоколи про адміністративні правопорушення при виявленні порушень природоохоронного законодавства (відповідальність за які передбачена статтями 65^і, 77, 77^і, 78, 82, 85, 85^і, 88^і, 89 (щодо диких тварин), 90, 91, 91², 153 КпАП) і по­давати їх відповідному органу Мінприроди для притягнення вин­них до відповідальності; доставляти осіб, які вчинили порушення природоохоронного законодавства, до органів місцевого самовря­дування, внутрішніх справ та штабів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, якщо особу порушника не може бути встановлено на місці порушення; пе­ревіряти документи на право використання об'єктів тваринного світу, зупиняти транспортні (у тому числі плавучі) засоби та про­водити огляд речей, транспортних засобів, знарядь полювання і рибальства, добутої продукції та інших предметів; проводити у ви­падках, установлених законом, фотографування, звукозапис, кіно-і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання і розкриття порушень законодавства в галузі охорони використання і відтво­рення тваринного світу; брати участь у підготовці для передання До судових органів матеріалів про відшкодування збитків, запо­діяних унаслідок порушення екологічного законодавства, та висту­пати у ролі свідків; брати участь у проведенні громадської екологічної експертизи відповідно до Закону України «Про еколо­гічну експертизу».

З метою сприяння діяльності спеціально уповноважених дер­жавних органів у галузі охорони окремих природних ресурсів гро­мадський контроль щодо охорони тваринного світу здійснюється

Розділ IX. Екологічний контроль

також громадськими мисливськими інспекторами та громадськими інспекторами рибоохорони.

Загальне керівництво і контроль за діяльністю громадських мис­ливських інспекторів здійснюється Управлінням мисливського гос­подарства Держкомлісгоспу України та відповідними відділами йо­го місцевих органів. Головною метою діяльності громадських мис­ливських інспекторів є сприяння цим державним органам у здійсненні контролю за полюванням. Інспектори мають право: брати участь у проведенні рейдів з охорони державного мисливсь­кого фонду, організованих спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного се­редовища та раціонального використання природних ресурсів, мисливського господарства та полювання; перевіряти документи на право полювання, зупиняти транспортні (у тому числі плавучі) засоби, проводити їх огляд та огляд речей, знарядь полювання, до­бутої продукції та інших предметів (у межах території, зазначеної в посвідченні); доставляти осіб, які порушують правила полювання, в органи внутрішніх справ, органи місцевого самоврядування; складати протоколи про порушення правил полювання; проводити фотографування, звукозапис, кіно- та відеозйомку як додаткові за­ходи для запобігання та.розкриття порушень правил полювання (Положення про громадських мисливських інспекторів, затвердже­не наказом Держкомлісгоспу України 1 березня 2002 р.).

Громадський контроль у галузі охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства здійснюють громадські інспекто­ри рибоохорони, які призначаються спеціально уповноваженим цен­тральним органом виконавчої влади в галузі рибного господарства та його територіальними органами. Громадські інспектори рибо­охорони працюють під керівництвом і в межах відповідного тери­торіального органу рибоохорони. В сфері громадського екологічно­го контролю вони мають право:

— брати участь у проведенні перевірок (спільно з працівниками органів рибоохорони) дотримання вимог законодавства у галузі охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання ри­ бальства підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності, та громадянами, які здійснюють вилучення водних живих ресурсів;

— складати протоколи або брати участь у складанні протоколів про правопорушення відповідно до вимог КпАП;

§ 4. Громадський контроль за дотриманням екологічного законодавства

— разом із працівниками органів рибоохорони доставляти осіб, які порушують законодавство в галузі охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства, до органів внутрішніх справ, органів місцевого самоврядування, якщо особа порушника не може бути встановлена на місці порушення;

— перевіряти документи на право використання рибних та інших водних ресурсів, проводити огляд речей, знарядь рибальст­ ва, добутих об'єктів лову;

—проводити у випадках, передбачених законом, фотографуван­ ня звукозапис, кіно- та відеозйомку як допоміжні заходи для за­ побігання та розкриття порушень законодавства в галузі охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства;

—брати участь у підготовці для передання до судових органів матеріалів про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок пору­ шення законодавства у галузі охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства, та виступати у ролі свідків (По­ ложення про громадських інспекторів рибоохорони, затверджене наказом Міністерства аграрної політики України 9 жовтня 2002 р.).

Крім громадських інспекцій, що створені при відповідних дер­жавних органах, громадський екологічний контроль здійснюють та­кож екологічні об'єднання громадян. При Мінприроди України ство­рена Громадська рада, до якої увійшли всеукраїнські громадські організації екологічного спрямування. Одним із головних завдань Громадської ради є сприяння розвиткові законодавчо-нормативної бази та практичному здійсненню екологічного контролю і моніто­рингу стану навколишнього природного середовища.

Найбільш активну, лідируючу позицію у здійсненні громадсько­го екологічного контролю займають вже досить відомі в Україні громадські екологічні організації. Йдеться, зокрема, про Всеук­раїнську екологічну лігу, Українське товариство охорони природи, Українську екологічну асоціацію «Зелений світ», Всеукраїнську екологічну громадську організацію «Мама — 86», регіональний екологічний центр РЕЦ-Київ та іншії. Усього в Україні діє близь­ко 500 громадських організацій, діяльність яких спрямована на розв'язання гострих екологічних проблем.

' Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства У навколишньому середовищі. Спеціальне видання до 5-ї Всеєвропейської конфе­ренції міністрів навколишнього середовища «Довкілля для Європи». — К., 2003. — С 81-82.

Розділ IX. Екологічний контроль

Рекомендована література

1. Авер'янов В. Б., Андрійко О. Ф., Битяк Ю. П., Кізіма Н. В., Ко­ валенко В. Л. Виконавча влада і адміністративне право. — К., 2002.

2. Андрийко О. Ф. Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции. — К., 1994.

3. Бринчук М. М. Экологическое право (право окружающей сре­ ды). - М., 2004.

4. Величко О. М., Зеркалов Д. В. Екологічне управління: Навч. посібн. — К., 2001.

5. Гаращук В. М. Теоретико-правові проблеми контролю та на­ гляду у державному управлінні: Автореф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — X., 2003.

6. Екологічний контроль: питання теорії і практики. — К., 1999.

7. Коваленко Л. П. Адміністративно-правові заходи охорони на­ вколишнього природного середовища: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна юридична академія України ім. Яро­ слава Мудрого. — X., 2003.

8. Сівак В. К, Солодкий В. Д. Природоохоронне інспектування: Навч. посібн. — Чернівці, 2003.

9. Шестак В. С. Державний контроль у сучасній Україні (теоре­ тико-правові питання). — X., 2003.

10. Шемшученко Ю. С. Организационно-правовые вопросы ох­ раны окружающей среды в СССР. - К., 1976.

Розділ X

Економіко-правовий механізм

природокористування та охорони

навколишнього природного середовища

§ 1. Поняття економіко-правового механізму

природокористування та охорони навколишнього природного середовища

Економіко-правовий механізм природокористування та охорони навколишнього природного середовища — це закріплена в законо­давстві система економічних заходів та стимулів, спрямованих на забезпечення охорони навколишнього природного середовища, еко­логічної безпеки та організацію раціонального природокористування.

Вирішальну роль у впровадженні цього механізму відіграє дер­жава, створюючи відповідні умови, за яких поєднуються як дер­жавні інтереси, так і інтереси суб'єктів господарювання, забезпе­чується сталий розвиток економічної та екологічної політики.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» основними напрямами економіко-правового механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовища є:

—встановлення взаємозв'язку усіх видів діяльності підпри­ ємств, установ, організацій з раціональним використанням при­ родних ресурсів та ефективністю заходів щодо охорони навколиш­ нього природного середовища на основі економічних важелів;

—визначення джерел фінансування заходів щодо охорони на­ вколишнього природного середовища;

299 Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони...

— встановлення лімітів використання природних ресурсів, ви­ кидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне се­ редовище та розміщення відходів;

—встановлення нормативів збору і розмірів зборів за викорис­ тання природних ресурсів, викидів (скидів) забруднюючих речовин у навколишнє середовище, розміщення відходів;

—надання суб'єктам господарської діяльності податкових, кре­ дитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійснення інших ефективних заходів щодо охорони на­ вколишнього природного середовища;

—відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства.

Економіко-правовий механізм природокористування та охорони навколишнього природного середовища складається із таких основних елементів, як:…………………………………………………………………………………………………………………………………………………………...

—фінансування заходів щодо охорони навколишнього природ­ ного середовища;

—встановлення лімітів використання природних ресурсів, ви­ кидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне се­ редовище та розміщення відходів;

—збір за спеціальне використання природних ресурсів;

—збір за забруднення навколишнього природного середовища;

—збір за погіршення якості природних ресурсів;

—фонди охорони навколишнього природного середовища;

—комплекс заходів стимулювання;

—екологічне страхування;

—екологічний аудит.

Кожен елемент механізму впроваджується в сферу економіко-правових відносин на основі Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», природоресурсних кодексів та законів, інших нормативно-правових актів щодо конкретного елементу ме­ханізму та порядку його впровадження.

Питанням економіко-правового механізму присвячені: глава 35 Земельного кодексу України «Економічне стимулювання раціо­нального використання та охорони земель», Закон України «Про плату за землю»; глава 7 Водного кодексу України «Економічне регулювання раціонального використання і охорони вод та відтво­рення водних ресурсів»; розділ VII Лісового кодексу України «Пла-

§ 1. Поняття економіко-правового механізму природокористування...

та за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду. Економічне стимулювання охорони, за­хисту, раціонального використання та відтворення лісів»; розділ VI Закону України «Про природно-заповідний фонд» «Економічне за­безпечення організації і функціонування природно-заповідного фонду»; розділ VII Закону України «Про відходи» «Економічне за­безпечення заходів щодо утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення»; глава 4 Кодексу України про надра «Плата за користу­вання надрами»; розділ VII Закону України «Про екологічну екс­пертизу» «Фінансування екологічної експертизи».

Оскільки збори за спеціальне використання природних ре­сурсів та забруднення навколишнього природного середовища віднесені до загальнообов'язкових податкових платежів, то відповідні питання регулюються передусім фінансовим правом, зо­крема податковим законодавством. Закон України «Про систему оподаткування» передбачає вичерпний перелік податків і зборів, що стягуються в Україні. Серед загального переліку загальнодер­жавних податків і зборів (обов'язкових платежів) окремими пунк­тами передбачаються: плата (податок) за землю; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколиш­нього природного середовища та деякі інші (ст. 14 закону).

Питання формування та розподілу фінансових коштів, призна­чених для фінансування природоохоронних потреб, зокрема фор­мування доходної та витратної частин Державного бюджету регу­люються Бюджетним кодексом України, законами України про Державний бюджет України та іншими актами.

У найбільш загальному вигляді аналізований механізм виконує дві важливі управлінські функції: а) забезпечення раціонального природокористування і охорони навколишнього природного сере­довища; б) стимулювання екологічної діяльності.

Перша з цих функцій реалізується шляхом встановлення лімітів на природокористування, введення платності природокористуван­ня, створення системи фінансування екологічних заходів тощо.

Стимулювання природоохоронної діяльності полягає в тому, що економіко-правовий механізм природокористування створює для суб'єктів господарювання такі правові умови, за яких справа охо­рони навколишнього природного середовища ставала б еко­номічно привабливою та стимулюючою до її більшого інвестуван­ня. Відповідно до ст. 48 Закону «Про охорону навколишнього при­родного середовища» таке стимулювання включає:

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони...

— надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, ор­ ганізацій і громадян у разі реалізації заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього при­ родного середовища, при переході на маловідходні, ресурсо- і енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровад­ женні ними очисного обладнання, устаткування для утилізації та знешкодження відходів, а також приладів контролю за станом на­ вколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин, виконанні інших заходів, спрямо­ ваних на поліпшення охорони навколишнього природного сере­ довища;

—надання на пільгових умовах короткострокових і довгостро­ кових позичок для реалізації заходів щодо забезпечення раціональ­ ного використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища;

—встановлення підвищених норм амортизації основних вироб­ ничих природоохоронних фондів;

—звільнення від оподаткування фондів охорони навколиш­ нього природного середовища;

—передача частини коштів фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, ус­ тановам, організаціям і громадянам на заходи для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин і зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан на­ вколишнього природного середовища, на розвиток екологічно без­ печних технологій та виробництв;

—надання можливості отримання природних ресурсів під за­ ставу тощо.

Законом України «Про охорону земель» деякі повноваження щодо економічного стимулювання впровадження заходів охорони земель і підвищення родючості грунтів надаються відповідним місцевим державним адміністраціям, сільським, селищним, міським радам та Мінприроди України, і передбачається механізм впровадження таких заходів. До стимулюючих заходів віднесено, зокрема, звільнення землевласників і землекористувачів від плати за землю, за земельні ділянки, на яких виконуються роботи з меліорації, рекультивації, консервації земель, компенсування сільськогосподарським товаровиробникам недоодержаної частки доходу внаслідок консервації деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земель тощо.

§ 2. Фінансування екологічних заходів

Ефективність економіко-правового механізму природокористу­вання та охорони навколишнього природного середовища вирі­шальною мірою залежить не тільки від законодавчої бази у цій галузі, а й від чіткої та злагодженої взаємодії усіх елементів даного механізму. Втім, кожний із цих елементів становить і персональ­ний інтерес.

$ 2. Фінансування екологічних заходів

Охорона навколишнього природного середовища є фінансо-воємкою діяльністю, що потребує значних фінансових затрат. На­ша держава не виділяє належних коштів для цього. Щорічне фінансування екологічних заходів з державного бюджету коли­вається в межах 1 % від ВНП. У розвинутих зарубіжних країнах цей показник становить 3—5 %.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 42) визначає, що в Україні фінансування екологічних заходів здійснюється за рахунок: Державного бюджету України, рес­публіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів; коштів підприємств, установ та організацій; фондів охо­рони навколишнього природного середовища; добровільних внесків та інших коштів.

Закон передбачає принцип цільового витрачання коштів на відповідні заходи. Цей принцип полягає в тому, що збори та пла­тежі за використання природних ресурсів мають витрачатися на охорону та відтворення відповідних природних ресурсів, а збори за забруднення навколишнього природного середовища — на цільове фінансування середовищеохоронних та ресурсозберігаючих за­ходів. За цим законом збори за використання природних ресурсів надходять до місцевих бюджетів, республіканського бюджету Авто­номної Республіки Крим та Державного бюджету України і спря­мовуються на виконання робіт по відтворенню, підтриманню цих ресурсів у належному стані. Збори за використання природних ре­сурсів місцевого значення надходять до республіканського бюдже­ту Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів (ст. 46).

Розпорядниками відповідних коштів за видатками є Мінприро­ди України, Держводгосп України, Держкомлісгосп України, Держкомзем України та деякі інші органи.

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони...

Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що над­ходять до Державного бюджету України, здійснюється Верховною Радою України. Розподіл коштів за використання природних ре­сурсів, що надходять до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними обласними та міськими (міст загальнодержавного значення) радами народних де­путатів за поданням органів Мінприроди України.

З прийняттям у 2001 р. Бюджетного кодексу України фінансу­вання екологічних заходів здійснюється із загального та спеціаль­ного фондів Державного бюджету України відповідно до вимог даного кодексу, а також законів про Державний бюджет України. У законі про Державний бюджет України щорічно визначаються бюджетні призначення видатків у сфері довкілля за рахунок загального фонду Держбюджету України згідно з їх програмною класифікацією та видатків спеціального фонду. Основними захода­ми, що мають фінансуватися за рахунок Державного бюджету є: охорона і раціональне використання водних ресурсів (заходи бо­ротьби із шкідливою дією води, розчищення річок, берего­укріплення); охорона і раціональне використання земель; створен­ня захисних лісонасаджень та полезахисних і лісових смуг; охоро­на і раціональне використання мінеральних ресурсів; утримання місцевих природоохоронних органів; збереження природного за­повідного фонду та інші природоохоронні заходи, розробка еко­логічних програм, підтримання моніторингу тощо.

Фонди охорони навколишнього природного середовища — це спеціалізований інститут акумулювання грошових коштів з метою цільового фінансування екологічних потреб. У 1992 р. в Україні бу­ло засновано позабюджетні фонди охорони навколишнього при­родного середовища на загальнодержавному, обласному (рес­публіканському АРК) і місцевому рівнях. До відповідних фондів надходила частина зборів за забруднення навколишнього природ­ного середовища, штрафів за екологічні правопорушення та коштів, стягнутих як компенсація за екологічну шкоду.

З 1998 р. ці фонди консолідовано у складі державних бюджетів усіх рівнів. Законом України «Про внесення змін до Закону Украї­ни «Про охорону навколишнього природного середовища» від 5 бе­резня 1998 р. запроваджено Державний, республіканський Авто­номної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі відповідних державних бюджетів.

§ 2. Фінансування екологічних заходів

Порядок формування коштів Державного фонду, їх розподіл та контроль за використанням регулюється також Положенням про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 15 лютого 2002 р. Зокрема, у Положенні зазначено, що Держав­ний фонд є складовою частиною Державного бюджету України. Фонд створено з метою концентрації коштів і цільового фінансу­вання природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, пов'яза­них з охороною навколишнього природного середовища, які спря­мовані на запобігання, зменшення та усунення забруднення навко­лишнього природного середовища, в тому числі фінансування на­укових досліджень з цих питань.

Фонд формується за рахунок коштів збору за забруднення на­вколишнього природного середовища та інших коштів, визначених законодавством. Головним розпорядником коштів Державного фонду є Мінприроди України в особі його міністра. Кошти Фонду спрямовуються на фінансування середовищеохоронних та ресур­созберігаючих заходів, що відповідають основним напрямам дер­жавної політики у сфері довкілля. Кошти Фонду можуть надава­тися і на повороьній основі як пільгові коротко- і довгострокові позички у випадках, передбачених законом про Державний бюджет України. Ці кошти використовуються в межах бюджетних програм, визначених законодавством, згідно з кошторисами доходів і ви­датків, які затверджуються міністром охорони навколишнього при­родного середовища за погодженням з Мінфіном. Переліки приро­доохоронних заходів у межах бюджетних програм Фонду погоджу­ються Кабінетом Міністрів України за поданням Мінприроди Ук­раїни. Забороняється використання коштів Фонду на заходи, не включені до затвердженого Кабінетом Міністрів України Переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів¹.

У складі республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих бюджетів створюються республі­канський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища за рахунок зборів за за­бруднення навколишнього природного середовища, цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та

¹ Відповідний Перелік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1147. — Зібрання постанов Уряду України. — 1996. — № 18. - Ст. 505.

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони...

громадян. Положення про республіканський фонд Автономної Республіки Крим, обласні та місцеві (сільські, селищні, міські) фонди охорони навколишнього природного середовища затверд­жуються відповідними радами. Принципи використання коштів цих фондів такі ж, як і коштів Державного фонду.

Відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природно­го середовища» кошти від збору за забруднення навколишнього природного середовища розподіляються між відповідними місце­вими, обласними та республіканським Автономної Республіки Крим, а також Державним фондами охорони навколишнього при­родного середовища у співвідношенні відповідно 20, 50 і 30 %, а між Київським та Севастопольським міськими та Державним фон­дами охорони навколишнього природного середовища — у співвідношенні 70 і 30 %.

В Україні можуть утворюватись й інші фонди для стимулюван­ня і фінансування заходів щодо охорони навколишнього природ­ного середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Власні кошти підприємств, установ та організацій. Основним джерелом фінансування капітального будівництва в екологічній сфері залишаються кошти підприємств, установ та організацій. Обов'язкових нормативів для відрахування на зазначені потреби законодавство не встановлює. Питанню залучення коштів підприємств, установ та організацій відповідає принцип «забрудню­вач платить». Відповідно до цього принципу будь-який суб'єкт господарювання має платити за негативний вплив своєї діяльності на навколишнє середовище. Принцип грунтується на ідеї створен­ня умов економічної заінтересованості забруднювачів здійснювати екологічні заходи. Запровадження цього принципу є однією з умов входження нашої країни до Європейського Союзу.

В період переходу до ринкових відносин формування стабільних джерел фінансування екологічних заходів, створення відповідних фінансово-економічних важелів (інвестиційних, податкових, кре­дитних тощо) має стати органічною складовою системи управління і регулювання економіки, стимулювання охорони і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни. І це при тому, що в найб­лижчій перспективі країна буде обмежена у коштах, необхідних для поліпшення стану навколишнього природного середовища та забез­печення раціонального використання природних ресурсів. «Основні

§ 3. Збори за спеціальне природокористування та забруднення...

напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, ви­користання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпе­ки» (1998 р.) у зв'язку з цим передбачають систему фінансування екологічних заходів у нових умовах, яка формується на основі виз­начених у Законі «Про охорону навколишнього природного середо­вища» джерел, а також іноземних надходжень, інвестицій та інших не заборонених чинним законодавством надходжень.

§ 3. Збори за спеціальне природокористування та забруднення навколишнього природного середовища

Введення плати за спеціальне використання природних ре­сурсів та забруднення навколишнього природного середовища є одним з основних принципів природокористування. Відповідно до чинного законодавства платність природокористування було впро­ваджено з метою поповнення державного та місцевих бюджетів, стимулювання природокористувачів до раціонального використан­ня тих ресурсів, за які вони платять.

Закон України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» встановлює три види зборів в екологічній сфері (еколо­гічних зборів). До них віднесено: збори за спеціальне використан­ня природних ресурсів (ст. 43), збори за забруднення навколиш­нього природного середовища (ст. 44), збори за погіршення якості природних ресурсів (ст. 45). Кожен із цих зборів, крім збору за погіршення якості природних ресурсів, який поки що не знайшов механізму свого впровадження, поділяється на підвиди. До зборів за використання природних ресурсів належать збори за викорис­тання того чи іншого природного ресурсу чи корисних копалин; до зборів за забруднення навколишнього природного середовища — збори за забруднення атмосферного повітря, води, розміщення від­ходів тощо.

Структура зборів та порядок їх стягнення регулюються, крім екологічного законодавства, передусім фінансовим (податковим) законодавством. Так, серед загальнодержавних податків і зборів, встановлених ст.14 Закону України «Про систему оподаткування», названі: плата (податок) за землю (п. 8); збір за спеціальне вико­ристання природних ресурсів (п. 13); збір за забруднення навко­лишнього природного середовища (п. 14).

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони...

Розглянемо послідовно кожен із цих видів екологічного збору.

Збір за спеціальне використання природних ресурсів — це форма екологічного податкового платежу, що підлягає сплаті фізичними та юридичними особами за одиницю природного ресурсу, надано­го (переданого) для спеціального використання.

Збори за спеціальне використання природних ресурсів залежно від виду природного ресурсу поділяються на такі, як: плата за зем­лю, збори за спеціальне використання водних ресурсів, збори за спеціальне використання лісових ресурсів, збори за спеціальне ви­користання надр, збори за спеціальне використання об'єктів тва­ринного світу тощо.

Відносини в сфері встановлення і справляння плати за землю регулюються главою 35 Земельного Кодексу України, законами України «Про плату за землю» в редакції від 19 вересня 1996 р., «Про оренду землі» в редакції від 2 жовтня 2003 р., Методикою грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 23 березня 1995 р., Методикою грошової оцінки земель несільсько-господарського призначення (крім земель населених пунктів), за­твердженою Кабінетом Міністрів України від ЗО травня 1997 р., Методикою експертної грошової оцінки земельних ділянок, за­твердженою Кабінетом Міністрів України від 11 жовтня 2002 р., іншими законодавчими актами.

Плата за землю здійснюється для подальшого фінансування за­ходів щодо раціонального використання та охорони земель, підви­щення родючості грунтів, ведення земельного кадастру, здійснен­ня землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної ре­форми тощо.

Власникам землі й землекористувачам плата встановлюється у вигляді земельного податку, а для орендарів — у вигляді орендної плати. Ставки земельного податку за земельні ділянки затверджу­ють відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаход­ження земельної ділянки.

Розмір плати за землю визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової грошо­вої оцінки земель і не залежить від результатів господарської діяль­ності землевласників чи землекористувачів. Закон «Про плату за землю» містить диференційовані правила визначення ставок зе-

§ 3. Збори за спеціальне природокористування та забруднення...

мельного податку для земель сільськогосподарського призначення, земель населених пунктів, земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, а також земель природо­охоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення і земель лісового і водного фондів.

Підставою для нарахування земельного податку є дані Держав­ного земельного кадастру. При цьому юридичні особи щороку са­мостійно обчислюють суму земельного податку за спеціальною формою станом на 1 січня кожного року. Громадянам нарахуван­ня земельного податку здійснюють податкові органи. Земельний податок сплачується рівними частками: двічі на рік виробниками товарної сільськогосподарської та рибної продукції та щокварталь­но — всіма іншими платниками податку.

За земельні ділянки, надані в оренду, стягується орендна пла­та. Орендна плата за землю — це платіж, який вносить орендар орендодавцю за користування земельною ділянкою. Закон України «Про оренду землі» встановлює загальні умови щодо укладання до­говорів оренди землі, порядку обчислення, надходження і роз­поділу річної орендної плати, а також умови перегляду розмірів орендної плати. Розмір, умови, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі орен­ди, що укладається між орендодавцем (власником) і орендарем. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. У договорі оренди сторони можуть передбачити поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні ділянки, що перебува­ють у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі. Внесення орендної плати оформлюється пись­мово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Законодавство встановлює пільги щодо сплати земельного по­датку. Від плати за землю повністю звільняються: заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказ­ники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятки природи, за­повідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва; вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і на­вчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ; органи державної влади та місцевого самовря­дування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони...

повністю утримуються за рахунок бюджету; (за винятком Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України); вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту; релігійні та благодійні організації; установи, організації та підприємства, що віднесені до відання Національної академії наук України та деякі інші суб'єкти.

Грошова оцінка землі застосовується для економічного регулю­вання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

У сфері використання вод відповідно до ст. ЗО Водного кодексу України встановлюється: збір за спеціальне водокористування, який включає збір за використання води водних об'єктів та за ски­дання забруднюючих речовин; збір за користування водами для потреб гідроенергетики; збір за користування водами для потреб водного транспорту; збір за використання поверхневих та підзем­них вод для потреб рибництва та підприємствами житлово-кому­нального господарства.

Збір у сфері використання вод стягується на підставі підзакон-них нормативно-правових актів, а саме: Порядку справляння збо­ру за спеціальне використання водних ресурсів та збору за корис­тування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серп­ня 1999 р., та Нормативів збору за спеціальне використання вод­них ресурсів та збору за користування водами для потреб гідрое­нергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1999 р.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуван­ням споруд або технічних пристроїв, та скидання в них зворотних вод.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики справ­ляється за користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, а для підпри­ємств водного транспорту — за користування водою під час експлуатації водних шляхів вантажними, самохідними, несамо­хідними та пасажирськими суднами.

Відповідні збори справляються за водні ресурси загальнодер­жавного і місцевого значення. Платниками збору є підприємства,

і

§ 3. Збори за спеціальне природокористування та забруднення...

установи, організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси.

Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, використаний водокористувача­ми; для потреб гідроенергетики — обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанцій; для водного транспорту — тоннаж (місце) за добу експлуатації суден.

Розмір збору за забір води та за користування водою для потреб гідроенергетики та водного транспорту встановлюється на основі нормативів збору, фактичних обсягів використання води та лімітів використання. Ліміти використання водних ресурсів видаються на певний період у формі дозволів на спеціальне водокористування або договорів на поставку води. Нормативи збору встановлюються окремо для поверхневих вод, підземних вод, для потреб гідроенер­гетики та водного транспорту, для потреб рибництва та житлово-комунального господарства.

Збір за використання вод не справляється за воду, що викори­стовується для потреб населення, для протипожежних потреб, за морську воду, за воду, що використовується для потреб зовнішньо­го благоустрою тощо.

Законодавством встановлено, що збір за спеціальне викорис­тання водних ресурсів справляється з метою забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Кодекс України про надра (ст. 28) встановлює плату за надра, яка справляється у вигляді: плати за користування надрами; відра­хувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок дер­жавного бюджету; плати за видачу спеціальних дозволів (ліцензій); акцизного збору.

До плати за користування надрами відповідно до статей 29—32 Кодексу України про надра належать: а) платежі за користування надрами за видобування корисних копалин; б) платежі за користу­вання надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі для будівництва і експлуатації підземних споруд; в) плата за користування надрами для видобування міне­ральних підземних вод. ■

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони...

Плата за користування надрами загальнодержавного і місцево­го значення справляється на підставі підзаконних нормативних актів. Це постанови Кабінету Міністрів України «Про платежі за користування надрами» (1996 р.), «Про затвердження базових нор­мативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин» (1997 р.), «Про затвердження диференційованих нормативів плати за користування надрами для видобування мінеральних підземних вод» (2000 р.) та ін.

Платежі (збори) за користування надрами стягуються з усіх суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від форм влас­ності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями. Об'єктом для встановлення відповідної плати є обсяг погашених у надрах балансових та позабалансових запасів корисних копалин; при видобутку нафти, конденсату, газу, та гідромінеральних ре­сурсів — обсяг фактично видобутих з надр корисних копалин; при видобутку урану та дорогоцінного каміння — вартість сировини відносять до обсягу видобутку чи обсягу погашених у надрах за­пасів корисних копалин.

Сплата збору за користування надрами для видобування корис­них копалин не звільняє суб'єктів підприємницької діяльності від збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держав­ного бюджету.

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держав­ного бюджету, повністю зараховується до державного бюджету і спрямовується на розвиток мінерально-сировинної бази. Закон Ук­раїни «Про систему оподаткування» виділяє цей збір окремим пунк­том серед інших загальнообов'язкових зборів та платежів. Безпосе­редньо правове регулювання збору регулюється відповідним Поряд­ком встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння, за­твердженим постановою Кабінету Міністрів від 29 січня 1999 р.

Плата за видачу спеціальних дозволів (ліцензій) та акцизний збір (статті 34—35 ^Кодексу України про надра) визначається Кабінетом Міністрів України і вноситься до державного бюджету. Розмір збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій) встанов­люється, виходячи з витрат на експертизу заявок, матеріалів та обгрунтувань на користування надрами, організаційних та інших витрат. Акцизний збір може встановлюватися для надрокористу-

§ 3. Збори за спеціальне природокористування та забруднення...

вачів по окремих видах мінеральної сировини, що видобувається з родовищ з відносно кращими гірничо-геологічними і економіко-географічними характеристиками.

Кодекс України про надра (ст. 32) встановлює форми внесення плати за користування надрами, яка може бути: а) у вигляді гро­шових платежів; б) у натуральному вигляді (частина видобутої мінеральної сировини або іншої виробленої користувачем надр продукції, виконання робіт чи надання інших послуг). Платежі за користування надрами можуть справлятися у вигляді разових внесків або регулярних платежів, які визначаються на основі відповідних еколого-економічних розрахунків. Кодекс встановлює також законодавчі положення про звільнення від плати за корис­тування надрами та інші пільги, а також знижку за вичерпання надр, механізм реалізації якої поки що не було розроблено на за­конодавчому рівні.

Від плати за користування надрами звільняються:

—землевласники і землекористувачі, які здійснюють у встанов­ леному порядку видобування корисних копалин місцевого значен­ ня для власних потреб або користуються надрами для господарсь­ ких і побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках;

—користувачі надр — за проведення регіональних геолого-ге- офізичних робіт, геологічних зйомок, інших геологічних робіт; при організації геологічних об'єктів природно-заповідного фонду; за здійснення розвідки корисних копалин у межах гірничого відводу, наданого їм для видобування корисних копалин тощо.

У сфері спеціального використання рослинного світу встановлена плата за використання лісових ресурсів та збору за використання природних рослинних ресурсів. Правове регулювання цих платежів здійснюється Лісовим кодексом України (ст. 89), а також Поряд­ком справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р.

Плата за використання лісових ресурсів стягується за всі види спеціального використання ресурсів лісу, крім розміщення пасік, а також за користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекре­аційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони...

Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів встановлю­ються у вигляді такс, орендної плати чи доходу, отриманого від ре­алізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється на на­даній для цих цілей лісовій ділянці на підставі спеціального дозво­лу: а) лісорубного квитка (ордера); б) лісового квитка. Розмір збо­ру за спеціальне використання лісових ресурсів встановлюється на підставі лімітів їх використання і такс на лісову продукцію та по­слуги з урахуванням їх якості і доступності. Такси на лісові ресур­си державного значення і порядок їх справляння встановлюється Кабінетом Міністрів України, а такси на лісові ресурси місцевого значення — відповідними виконавчими органами обласного рівня та Радою міністрів АРК. Нормативи збору, тобто такси згідно з лісовим законодавством, встановлюються на підставі затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. Такс на деревину лісових порід, що відпускається на пні, і на живицю.

При встановленні іншої форми оплати (доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах чи орендної пла­ти) збір за спеціальне використання лісових ресурсів повинен вста­новлюватись не нижче встановлених такс. Розмір орендної плати визначається в договорі оренди за згодою сторін. Договірна форма відносин встановлюється при тимчасовому користуванні земель­ними ділянками лісового фонду (короткострокове — до трьох років, довгострокове — до 15 років). Постійним лісокористувачам для постійного користування земельними ділянками лісового фон­ду надається державний акт на право постійного користування землею.

Збір за спеціальне використання природних рослинних ресурсів регулюється ст. 12 Закону України «Про рослинний світ». Спеці­альне використання природних рослинних ресурсів загальнодер­жавного або місцевого значення здійснюється на підставі дозволів, що видаються відповідно в порядку, встановленогого Кабінетом Міністрів України або Автономною Республікою Крим та органа­ми місцевої влади. Розмір збору за спеціальне використання при­родних рослинних ресурсів визначається з урахуванням природних запасів, поширення, цінності, можливості відтворення, продуктив­ності цих ресурсів.

Від збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів звільняються: науково-дослідні установи, навчальні та

§ 3. Збори за спеціальне природокористування та забруднення...

освітні заклади, що проводять наукові дослідження об'єктів рос­линного світу з метою їх охорони, невиснажливого використання та відтворення, за винятком використання ними дикорослих су­динних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до Червоної книги України, та природ­них рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України; власники земельних ділянок; користувачі (в тому числі орендарі) земельних ділянок.

Відносини в сфері встановлення і справляння збору за спеціаль­не використання об'єктів тваринного світу регулюються ст. 18 Зако­ну України «Про тваринний світ». Цей збір справляється за такі види спеціального використання об'єктів тваринного світу: мис­ливство; рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин; використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності; добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі; ви­користання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях у разі їх вилучення з при­родного середовища з метою отримання прибутку.

Розмір збору за спеціальне використання об'єктів тваринного світу встановлюється залежно від виду (групи видів) тварин, мети та обсягів їх використання, поширення та цінності, з урахуванням місцезнаходження, якості, продуктивності території та інших еко­логічних і економічних факторів.

Збори за спеціальне використання природних ресурсів встанов­люються на основі нормативів збору і лімітів їх використання, які є економічними категоріями.

Нормативи зборів — це обов'язкові для сплати у фіксованому розмірі суми коштів за одиницю природного ресурсу, переданого у власність або у користування. Такі нормативи визначаються з ура­хуванням їх розповсюдженості, якості, можливості відтворення, Доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки знешкодження і утилізації відходів та інших факторів. Нормативи збору, а також порядок їх стягнення встанов­люються Кабінетом Міністрів України. З 1 січня 2004 р. щороку проводиться індексація нормативів збору за спеціальне викорис­тання водних ресурсів, збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, нормативів плати за корис­тування надрами тощо (Див. постанову Кабінету Міністрів України

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони...

від 6 листопада 2003 р. «Про проведення індексації нормативів плати (збору) за використання природних ресурсів»).

«Лімітні» збори — це збори за спеціальне використання при­родних ресурсів у межах встановлених лімітів або за понадлімітне їх використання. У першому випадку ці збори відносять на витра­ти виробництва, а другому — стягують з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій.

Обчислення та справляння зборів за спеціальне використання природних