VІ. Музична культура Радянської України. (20 хв.)

Формально початок радянській музиці був покладений Постановою ЦК ВКП (б) від 1932 р. "Про перебудову літературно - художніх організацій". Нове музичне мистецтво знаходилося в стадії початкового становлення і охоплювало собою досить обмежене коло жанрів, в основному жанри, що спиралися на інтонаційність повсякденності - хорові та пісенні. Тільки у другій половині 1920-х років почалося інтенсивне опрацювання симфонії та опери.

У цей період формується нова композиторська школа. ЇЇ представляли митці як Наддніпрянщини (В. Косенко, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, М. Коляда, Б. Лятошинський), так і Галичини (С. Людкевич, В. Барвінський, М. Колесса та ін.). Найкрупнішими українськими композиторами ХХ ст. були:

Віктор Косенко (1896-1938) - його вокальна, камерна і симфонічна творчість наповнена романтичними інтонаціями слов'янської музики і народної пісні. В. Косенко був вундеркіндом (у шість років, не знаючи нот, грав на слух Патетичну сонату Бетховена), тому його унікальні здібності розвивали професори Варшавської та Петроградської консерваторії. Більшу частину життя В. Косенко прожив у Житомирі. Будучи професором Київської консерваторії, Косенко створив симфонічну «Молдавську поему», яку так і не зміг почути. Він залишив по собі десятки творів, які увійшли у золотий фонд української фортепіанної музики: для оркестру, для фортепіано, музика для кінофільмів (здебільшого німих).

Лев Ревуцький (1889-1977) – вважається найвпливовішим діячем української музичної культури своєї епохи.За спогадами самого композитора, у чотири роки він вивчив ноти, у нього проявився абсолютний слух, за що його жартома прозвали Камертоном. Л.Ревуцький автор творів великих та малих музичних форм: соната для фортепіано, дві симфонії (друга, на теми українських народних пісень, один з найкращих його творів), два концерти для фортепіано тощо.

Борис Лятошинський (1894-1968) - вважається одним з основоположників модерного напрямку в українській музиці. З його іменем пов'язане формування і розвиток симфонічного жанру на Україні. Його опера "Золотий обруч" (написана за романом І. Франка "Захар Беркут") та симфонії відкривали шлях українській музиці у світовий музичний простір. Зробив десять обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано, створив дві кантати («Урочиста кантата» і «Заповіт») і оперу «Щорс». Центральним твором Б. Лятошинського першої половини 40-х рр. став «Український квінтет». За цей твір Б. Лятошинському було присуджено Державну премію.

Станіслав Людкевич (1879-1979) - творчість С. Людкевича перейнята громадянським пафосом, позначена масштабним національним колоритом. До найграндіозніших творів композитора належить кантата-симфонія «Кавказ», написана на вірші однойменної поеми Шевченка. Кантату «Заповіт» Людкевич створив до 120-річчя від дня народження Кобзаря (1934).

Високого рівня в ці часи сягає й українське вокальне мистецтво, зокрема відомі в Україні та за її межами імена співаків до та після воєнної пори: Бориса Гмирі, Івана Козловського, Оксани Петрусенко та ін.

Борис Гмиря (1903-1969) - геніальний український оперний і камерний співак (бас). Мав голос широкого діапазону, безмежних виражальних можливостей, м'якого, красивого тембру. Де б не гастролював обов'язково виконував українські народні пісні та твори на вірші Кобзаря. Зокрема, в Китаї чотири рази бісірував «Реве та стогне Дніпр широкий». В 1962 р. ім'я Б.Гмирі внесено до престижної Міжнародної енциклопедії «Who is who». У 80-х роках ХХ ст. фірма «Мелодія» разом із французькою фірмою випускала серію платівок під рубрикою «Из сокровищницы мирового исполнительского искусства», в якій Україну представляв лише Борис Гмиря. ЮНЕСКО в своєму Посланні від 11.09.2003 р. констатувало: «…Гмиря відомий як „Борис Великий“ і його величний бас визнаний як унікальний феномен, що належить не лише Україні, а й світовій культурі в цілому».

Іван Козловський (1900-1993) - був великим українським патріотом. Серед репертуару співака були «політично небезпечні» українські твори: «Мені однаково» на слова Тараса Шевченка, пісні українських січових стрільців (із дещо зміненим текстом) та ін. По закінченні служби в Червоній армії І. Козловський співав у спектаклях Харківського і Свердловського театрів опери, а 1926 року був прийнятий у трупу Великого театру СРСР. Першою роллю І. Козловського на сцені Великого театру стала невелика партія Юродивого в опері «Борис Годунов» М. Мусоргського, яка, однак, принесла співакові всесоюзне визнання.

Тяжких втрат зазнала музична культура України під час лихоліття Другої світової війни. У цей час провідними в музичній творчості були пісенні й хорові жанри завдяки виховним, мобілізуючим функціям у боротьбі проти фашизму. Так широко відомою завдяки виконанню фронтових пісень стала уродженка Черкащини Клавдія Шульженко.

Клавдія Шульженко (1906-1984) - У 1923 році стає артисткою Харківського драматичного театру. У 1928 році — співочий дебют на сцені Маріїнського театру в Ленінграді. В 1936 році були зроблені перші грамофонні записи Клавдії Шульженко. К. Шульженко отримала всесоюзне визнання завдяки виконанню фронтових пісень «Синий платочек», «Давай закурим», «Друзья-однополчане» та ін. На початку війни К. Шульженко опинилась на Ленінградському фронті, і лише за час блокади Ленінграда дала понад 500 концертів для солдатів.

У довоєнні та післявоєнні роки самобутність українського багатоголосного співу відтворювали у хорових обробках та оригінальних хорах композитори П. Козицький, М. Вериківський, Г. Верьовка (у 1943 р. організував у Харкові Український державний народний хор), М. Коляда.

1960-ті роки відзначаються проривом української композиторської школи на світову арену, опануванням новітніх течій європейської музичної культури. У Києві створюється група митців «Київський авангард», до якої увійшли композитори, як Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Ґодзяцький, Володимир Губа. Внаслідок розходження з ретроґрадними тенденціями офіційних музичних кіл СРСР Члени «Київського авангарду» зазнавали різного роду утисків. В подальшому кожен з композиторів пішов своїм шляхом в мистецтві, а неформальна група розпалася.

У 1970-ті — 1980-ті роки стають відомими композитори, що розширили традиційну для української музики пізньоромантичну стилістику за рахунок новітніх прийомів європейського модернізму — М.Скорик, Є.Станкович, І.Карабиць, В.Бібік та інші.

Мирослав Скорик (1938) – характерна ознака його симфонічного стилю – це поєднання самобутніх взірців гуцульського фольклору із сучасними виразовими засобами. У «Карпатському концерті» та в циклі «Гуцульський триптих» він оркестровими засобами відтворює звучання народних інструментів Карпатського регіону – трембіти, цимбалів.

Євген Станкович (1942) – до основних стильових ознак його творчості належать глибинні зв'язки з фольклором Закарпаття. У доробку композитора масштабні та камерні симфонії, балети «Ольга», «Прометей», музика до кінофільмів. На засіданні Міжнародної музичної ради при ЮНЕСКО Камерну симфонію № 3 визнано одним з десяти найкращих музичних творів світу за 1985 р.

Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. Яскраві імена української оперної сцени — А. Солов'яненко, Д. Гнатюк, Б. Руденко, Є. Мірошниченко та інші.

Анатолій Солов'яненко (1932-1999) - всесвітньовідомий український співак (лірико-драматичний тенор). В 1962 був запрошений до Київського театру опери та балету, проходив стажування в театрі Ла Скала (Мілан), де став лауреатом конкурсу «Неаполь проти всіх». З 1965 — соліст Київської опери. Пласідо Домінґо і Лучано Паваротті вважали, що майстерність А. Солов'яненка не поступалась їхній власній.

Дмитро Гнатюк (1925) - видатний український оперний співак (баритон). Перший виконавець хітів 1960-тих — пісні «Два кольори» та «Мій Київ». Виступав як концертний співак, гастролював за кордоном (Угорщина, США, Канада, Російська Федерація, Португалія, Німеччина). Записав понад 15 платівок, 6 компакт-дисків.

Надзвичайне поширення жанру масової пісні припадає на 60-80 рр. ХХ ст. Популярна пісня активно пропагується засобами масової інформації, проводяться пісенні фестивалі конкурси. Значний доробок у розвитку пісенного жанру доби належить композиторам В. Івасюку (основоположник української естрадної музики «Червона рута», «Водограй»), П. Майбороді («Рідна мати моя», «Пісня про вчительку», «Київський вальс»), О. Білашу («Два кольори»), І. Шамо («Києве мій»), О. Пашкевичу («Мамина вишня»), В. Верменичу («Чорнобривці») та ін.

У 60-70 рр. набула популярності українська естрадна пісня. У цей час на музичному обрії виникають численні вокально-інструментальні ансамблі: «Мрія», «Смерічка», «Червона рута». Провідними співаками тогочасної естради були Назарій Яремчук, Софія Ротару, Василь Зінкевич, Тарас Петриненко.