Поняття, ознаки та особливості транспортних правовідносин

Правові відносини — це частина суспільних відносин, врегульованих нормами права, суб'єкти яких є носіями прав і юридичних обов'язків. Вони завжди являють собою відомий суспільний зв'язок між особами — громадянами, організаціями, державними органами, транспортними підприємствами, підприємницькими структурами, державою в цілому, який визначає забезпечену законом міру можливої та необхідної поведінки.

Специфічні ознаки правових відносин виділяють їх серед інших суспільних відносин, а саме:

а) правові відносини — це зв'язок між особами на основі норм права;

б) зв'язок між особами виникає на основі норм права через їх суб'єктивні юридичні права й обов'язки;

в) цей зв'язок між особами на основі норм права підтримується і гарантується державою (в окремих випадках її примусовою силою);

г) цей зв'язок між особами на основі норм права має індивідуальний характер. Причому, як зазначає С.С. Алексеев, в одних випадках має місце повна двостороння індивідуалізація (стосовно транспортного права — це права й обов'язки щодо надання транспортних послуг), в інших випадках одностороння індивідуалізація, коли фіксуються суб'єктивні права тільки однієї сторони правовідношення (наприклад, право транспортного органу встановлювати правила завантаження).

Отже, норма права є основною або необхідною передумовою виникнення, зміни і припинення правовідносин. В юридичній літературі під правовідносинами розуміються врегульовані нормами права суспільні відносини, в яких сторони виступають як носії взаємних прав і обов'язків, установлених і гарантованих державою.

Дійсно, право — це особливий регулятор суспільних відносин. У своєму соціальному та юридичному змісті воно достатньо чітко виражає владні засади. Ані цивільно-правові, ані адміністративно-правові відношення, ані які інші правовідносини не виникають самі по собі, оскільки вони узаконенні й виникнення їх зумовлено нормами права. Отже, влада проявляє себе в усіх випадках, оскільки вона має змогу спонукати суб'єкти діяти в інтересах влади.

Нагадування про владну природу права має пряме відношення до виявлення змісту транспортних правовідносин, проблема яких завжди була гостро дискусійною для поняття сутності транспортного права взагалі і засобів транспортно-правового регулювання зокрема.

У юридичній літературі й досі вважається, що транспортні правовідносини мають всі ознаки цивільно-правових відносин, які врегульовані нормами цивільного права на підставах договору перевезень і не враховують інші засоби транспортно-правового регулювання. Звичайно, транспортне право як комплексна галузь права регулює і значне коло інших суспільних відносин (цивільних, трудових, земельних), що ґрунтуються на рівності сторін суб'єктів цих відносин.

Проте, транспортне право — це окрема спеціальна галузь права, де транспортні правовідносини мають свої особливі ознаки, серед яких можна виділити такі.

1. Транспортні правовідносини складаються у сфері, де перевезення виступає у формі процесу виробництва на транспорті, закінченим продуктом якого є доставка вантажу до споживача або надання послуг. Вироблена в галузях промисловості та сільського господарства продукція має бути доставлена до споживача — це основне завдання транспорту. Доведення продукту від виробника до споживача є продовженням процесу виробництва у сфері обертання «все равно, перевозит ли она людей или товары» (Маркс К, Энгельс Ф. Собр. Соч. - Т.26.- Ч.1.- С. 422). Але виробництво продукції транспорту є одночасно і її споживанням. Тобто продукція транспорту існує в формі корисного ефекту (діяльності).

2. Транспортні правовідносини виникають у разі обов'язкової участі відповідного транспортного органу або посадової особи цього органу (підприємства, організації, установи). Для цих відносин характерна наявність державно-вкладного організуючого впливу або виконавчо-розпорядчої діяльності (наявність відповідних нормативних актів, планів перевезень, графіків руху транспортних засобів, дозволів на використання шляхів сполучення, ліцензування тощо).

3. Транспорті правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін. Проте згода чи бажання другої сторони майже завжди є обов'язковою (крім випадків, передбачених законодавством — військові перевезення, перевезення зв'язку із запровадженням у країні особливого стану, ліквідація наслідків стихійного лиха та ін). Наявність згоди другої сторони відокремлює транспортні правовідносини від адміністративних.

4. Транспортні правовідносини виникають з приводу експлуатації транспортних засобів і шляхів сполучення, які виконують роль засобів виробництва, а відповідно і роль засобів праці робітників транспорту.

Предметом транспортних правовідносин завжди є діяльність з наданням послуг. Як зазначає В. В. Луць, головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, як цe має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання послуги.

Перераховані особливості транспортних правовідносин та їхня характеристика дають змогу зробити висновок про те, що не будь-які суспільні відносини входять до кола транспортно-правових. Деякі ознаки мають місце і в інших, наприклад, цивільно-правових відносинах. Лише наявність у правовідносинах сукупності всіх наведених вище ознак дає підстави вважати його транспортним.

Самі по собі факти експлуатації транспортних засобів — рухомого складу залізниць, морських і річкових суден, авіаційного та автомобільного транспорту — не дають підстав вважати їх транспортними правовідносинами. Експлуатація транспортних засобів має правову природу договорів майнового найму, передбачених відповідною главою Цивільного кодексу України, або договору лізингу відповідно до Закону України «Про лізинг» або до статті 215 Кодексу торговельного мореплавства.

Участь транспортного підприємства (чи організації) в правовідношенні теж не дає права вважати його транспортним, оскільки це можуть бути відносини підряду на капітальне будівництво або кредитні відносини, або відносини з постачання енергетичних та інших ресурсів чи зберігання, страхування та інші зобов'язання, де однією із сторін може бути транспортне підприємство чи організація. Отже, послугу, яку надають за допомогою транспорту, сама по собі не породжує транспортні правовідношення.

Ще раз зазначимо, що для визнання правовідношення транспортним необхідна сукупність усіх зазначених вище ознак.

Транспортні правовідносини мають свою структуру, яка складається з таких елементів:

а) юридична основа;

б) юридичні факти;

в) суб'єкти транспортних правовідносин;

г) об'єкти транспортних правовідносин;

г) зміст правовідношення.

Юридичною основою транспортних правовідносин є транспортно-правові норми, що містяться в законодавчих і нормативних актах. Ці норми опосередковують зміст транспортних правовідносин, визначають права й обов'язки учасників таких відносин, їхню поведінку і впливають на характер і мету діяльності.

Юридичні факти — це певні дії та події, які слугують фактичною підставою для виникнення, зміни чи припинення транспортних правовідносин.

Дії — це результат діяльності й волевиявлення людей. Дії бувають як правомірні, так і неправомірні.

Правомірні дії — це такі юридичні факти, що відповідають вимогам транспортного законодавства та умовам надання транспортних послуг.

Неправомірні дії — це такі дії або бездіяльність, що не відповідають вимогам законодавства, порушують транспортно-правові норми, а також умови надання послуг. Наприклад, несвоєчасна подача транспортних засобів під навантаження чи розвантаження визнається порушенням умов надання послуг і тягне за собою юридичну відповідальність.

Події — це явища, незалежні від волі людей, але мають юридичне значення в разі невиконання або неналежного виконання умов про надання послуг і притягнення до юридичної відповідальності. Це, зокрема, непереборна сила, стихійне лихо — повінь, пожежа, інші природні явища.