2015-04-20
1618| №п/п | Назва | Призначення |
| 1. | Блок живлення | Здійснює живлення усіх електронних та електромеханічних вузлів відеомагнітофона. |
| 2. | Захисний пристрій | Запобігає виникненню пошкоджень складної механіки і електроніки відеомагнітофона під час різких перепадів напруги у мережі живлення. |
| 3. | Антенний підсилювач–розподілювач | До складу входять: прохідні антенні входи і виходи, широкополосний антенний підсилювач. Завдяки цьому радіочастотний (РЧ) з антени через підсилювач–розподілювач потрапляє на антенний вхід телевізора, що дозволяє переглядати телевізійні передачі, відмінні від тієї, на яку налаштований тюнер відеомагнітофона. |
| 4. | Таймер | Постійно знаходиться в увімкнутому стані, тому у відеомагнітофоні постійно працює годинник, схема контролю часу та індикатор. Блок призначений для відліку та фіксування астрономічного часу і виконання функції вмикання відеомагнітофона на запис. Забезпечує автоматичне вмикання і вимикання відеомагнітофона у заданий і запрограмований проміжок часу. |
| 5. | Блок електронного управління режимами роботи | Здійснює контроль за станом усіх датчиків стрічкопротяжного механізму, які впливають на процес управління. Керування послідовністю операцій при переході відеомагнітофона на інший режим здійснюється електронними схемами згідно команд з панелі управління шляхом натискання відповідних кнопок. |
| 6. | Механізм заправки плівки | Здійснює поворот на 180º, зачіплює важелями магнітну стрічку, витягує її з касети і вкладає навколо блоку відеоголовок. |
| 7. | Стрічкопротяжний механізм | Забезпечує рівномірний рух магнітного носія (відеоплівки) (див. рис. 7.2). |
Спрощену схема стрічкопротяжного механізму подано на рис. 7.2. Магнітна плівка 1 розмотується з бобіни 2, через натяжний ролик 3 і направляючий ролик 4 проходить поблизу стираючої магнітної головки 5. Далі плівка рухається через блок магнітних відеоголовок 6 та блок універсальних магнітних головок 7 звукового супроводу. Рух плівки забезпечує ведучий вал 8, до якого вона притискується роликом 9. Після направляючого ролика 10 і натяжного ролика 11 плівка намотується на приймальну бобіну.
Рис. 7.2. Стрічкопротяжний механізм відеомагнітофона: 1 – магнітна стрічка; 2 – змотувальна бобіна; 3, 11 – натяжні ролики; 4, 10 – направляючі ролики; 5 – стираюча магнітна головка; 6 – блок головок запису і відтворення відеосигналу; 7 – блок головок запису і відтворення звуку; 8 – ведучий вал; 9 – прижимний ролик; 12 – приймальна бобіна.
У блоці магнітних головок 6 розташовані декілька магнітних головок, з’єднаних з підсилювачами запису і відтворення зображення. Дані головки змонтовані на спеціальному дискові, який обертається електродвигуном. При обертанні диска кожна із магнітних головок знаходиться у контакті з магнітною плівкою. Рух магнітної плівки прямолінійний і обертання магнітних головок у поперечному напрямку синхронізовані спеціальними автоматичними системами. Відеомагнітофон записує і відтворює одночасно зображення і звук.
2. Терміни і поняття відеотехніки. В інструкціях до всіх видів відеотехніки досить докладно (в картинках) описані правила користування цими побутовими приладами, які використовують у якості сучасних засобів навчання для створення навчального середовища. Окрім того, у технічних паспортах наведено основні робочі (технічні) характеристики, яким повинні відповідати описані пристрої. Але немає пояснення деяких термінів та понять, що зустрічаються у цих інструкціях і якими треба вільно володіти вчителю у процесі підготовки до проведення уроків та застосування відеоапаратури на заняттях. Наведемо деякі з них:
HQ. Високоякісний відеозапис.
VPS. Відеопрограмний сервіс. Запроваджений в 1985 році для забезпечення програмного вмикання на запис і вимикання в/м синхронно з вибраною телевізійною передачею. Ця функція забезпечує запис телепередачі, незалежно від того, перенесли її трансляцію на інший час чи ні, бо VPS–код починає передаватися за 10 хв. до початку телепередачі.
VІSS – VHS Іndex Search System (система індексного пошуку). При наявості у відемагнітофоні даної системи початок кожної відеофонограми автоматично позначається спеціальним кодом. Крім цього, за бажанням вчителя, з пульту керування можна відмінити відтворення будь–якого фрагменту чи окремого кадру. Ця функція забезпечує автоматичний пошук необхідної інформації на відеокасеті. Тоді в анотації до касети доцільно вказувати код кожного фрагмента.
Пульт дистанційного керування на інфрачервоних променях використовують для зручності управління відеоапаратурою з можливістю програмування її режимів.
«Лупа часу». Режим уповільненого перегляду відеофонограм, зокрема у режимі «Стоп–кадр».
Трекінг. Регулятор трекінга призначений для компенсації відхилень відеоголовок від «своїх» рядків під час відтворення «чужих» відеофонограм (тих, які записані на іншому відеомагнітофоні).
Тюнер. Високоякісний блок відеомагнітофона, який призначений для сприймання телевізійних програм з наступним записом їх на плівку. Саме наявністю цього блока відрізняється відеомагнітофон від відеоплеєра.
Пристрій часового ущільнення. Режими прискореного перегляду (в 3...12 разів) відеофонограм.
3. Методика застосування відеозаписів. Якщо матеріально–технічна база школи належним чином розвинута (є сучасні програвачі, магнітофони, телевізори, відеомагнітофони тощо), то вчитель має можливість використовувати їх у навчально–виховному процесі. Маючи запис на відеоплівці телевізійної передачі, вчитель зможе декілька разів переглянути його у процесі підготовки до уроку, відібрати з телевізійного матеріалу найважливіші фрагменти, які необхідні на уроці, визначити місце програми на уроці, завчасно спланувати діяльність по підготовці учнів до його сприйняття та засвоєння, а під час перегляду відеозапису на уроці у якийсь момент зупинити його з метою детального перегляду конкретних елементів зображення об’єкта вивчення, або з метою введення у відеопрограму дидактичної паузи. Записану на відеокасету телепередачу вчитель може неодноразово використовувати у будь–який час і не залежати від шкільного телецентру (потреба в ньому відпадає).
Застосування у шкільному процесі відеомагнітофонів ставить на нові засади використання навчального телебачення у шкільних умовах. На уроках використовують відеозаписи навчальних телепередач, кінофільмів, виробничих процесів, дослідів, деяких явищ мікросвіту тощо.
Телебачення під час прийому навчальних передач безпосередньо з ефіру має суттєві недоліки. Перешкоди організаційного характеру виникають постійно. Основним недоліком є невідповідність розкладу телепередач і розкладу уроків у школі. Крім цього, можуть бути об’єктивні причини (наприклад, хвороба вчителя), які приводять до розходження темпу вивчення навчального матеріалу в школі з часом запланованих телепередач.
Використання замкнутої телевізійної системи в школі теж має суттєві недоліки. Наприклад, необхідно терміново припинити телепрограму, бо в класі виникла непередбачена ситуація. У цьому випадку миттєво припинити демонстрацію практично неможливо. Передбачити всі такі ситуації у реальному шкільному житті практично неможливо.
Використання відеодвійки у класі значною мірою розв’язує вищеназвані проблеми і діяльність вчителя набуває нового змісту.
Учитель зможе самостійно записувати і відтворювати будь–яку телепрограму, брати напрокат готові відеопрограми, а при наявності в школі відеокамери – і самостійно створювати навчальні відеопрограми.
Досить надійними є відеопристрої зарубіжних країн, зокрема продукція ведучих фірм: «GOLDSTAR», «PANASONІC», «LG» тощо. Апаратура цих виробників розрахована на термін експлуатування понад 15 років. Крім цього, дистанційні пульти управління дають можливість керувати пристроями з будь–якого місця у класі.
Відеоапаратура дає учням багатий матеріал для спостережень, для організації найрізноманітніших вправ і видів робіт як письмових, так і усних. Відеопрограми повинні давати не лише певну суму знань, а й викликати в учнівській уяві зорові, музично–слухові та інші образи, змусити інтенсивніше думати, а потім знаходити адекватні засоби для передачі змісту переглянутого матеріалу.
Саме так званий “ефект присутності” особливо сприяє підвищенню мотивації у навчанні. Найчастіше він досягається за допомогою ведучого – цілком конкретної людини (учителя, артиста, вченого, письменника), якому у відеопрограмі належить першочергова роль; за його допомогою здійснюється процес засвоєння знань, забезпечується виховний вплив.
Текст ведучого має, то форму монологу (але такого, що поширює словесні можливості, інтенсифікує їх за рахунок конкретного адресата – учня і його можливої реакції на слово), то форму умовного діалогу з різного роду запитаннями, проблемним викладом теми, обґрунтуванням її актуальності, поділом на логічно завершені фрагменти тощо. В усіх варіантах розповідь ведучого чергується з демонструванням картин, схем, кінофрагментів, інсценувань, ігрових сюжетів тощо.
Метою деяких відеофільмів є постановка проблемного завдання (його мають вирішити учні під керівництвом учителя, звертаючись до переглянутого матеріалу), спрямування учнів на пошук знань.
Відеофільми вирішують на уроці й інші дидактичні завдання, зокрема:
а) передачі–екскурсії дають можливість побувати на тих чи інших об’єктах і ознайомитися з ними з певною дидактичною метою (особливо це корисно для учителів фізики й праці, бо організувати екскурсії на підприємства не завжди можливо);
б) екранізація літературних творів не лише полегшує засвоєння художнього тексту (вона сприяє виробленню як суб’єктивних оцінок на той чи інший твір та активізації власних вражень, так і об’єктивних – глибокому проникненню у зміст твору, конкретизації явища, розуміння авторської позиції), а й збільшує коло читачів, оскільки після перегляду виникає підвищена зацікавленість художнім твором, бажання перечитати його знову;
в) введення у зміст відеофільму краєзнавчого та історичного матеріалу є особливо цінним на сучасному етапі відродження нашої державності та виховання національної гідності українців.
Таким чином, знання особливостей побудови таких навчальних посібників як відеофільми, допоможе вчителеві раціонально добирати їх і методично правильно застосовувати на уроках.
Це далеко не повний перелік педагогічних можливостей відеоапаратури. Його можна доповнити матеріалами передового педагогічного досвіду та конкретними прикладами ефективного застосування цього типу ТЗН у навчально–пошуковому процесі.
4. Відеопрогравачі. До відеопристроїв, які активно використовуються у навчальному процесі, відносяться CD–відеопрогравачі. Протягом деякого часу запровадження їх у навчальний процес стримувалося тим, що виникали труднощі у процесі багаторазового використання вже записаних компакт–дисків. Але та їхні технічні характеристик, внаслідок технічного удосконалення будови лазерних програвачів зникли перешкоди, які стримували використання апаратури цього типу у навчальних закладах різного профілю.
На сучасному етапі ці пристрої позитивно себе зарекомендували і мають переваги у порівнянні з іншими. Компакт–диски практично не зношуються, мають менші розміри, майже ту ж вартість, що й звичайні носії інформації (наприклад, відеокасети). Важливо ще й те, що відеопрогравачі широко застосовуються у навчальних системах, які працюють у діалоговому режимі. На один компакт–диск можна записати текст, який за обсягом вміщається у п’ятистах книгах.
Носієм інформації є лазерний диск, який складається з декількох шарів. Основою його є скляний диск, який для усунення нерівностей поверхні покривають шаром пластика. На пластик наносять відбиваючий шар з алюмінію. Наступні два шари – з діелектрика, один з яких – захисний, а інший – інформаційний. Останній – прозорий, його фазовий стан змінюється при записуванні з кристалічного на аморфний. Між цими шарами знаходиться ще один діелектричний шар, завдяки якому відбувається розсіювання надлишкової теплової енергії, що накопичується у процесі роботи відеопрогравача.
Для записування інформації промінь лазера нагріває робочий шар до температури Кюрі, а створене магнітне поле намагнічує його ділянки відповідно до цифрової інформації (логічні одиниці і нулі), яка записується.
При зчитуванні інформації (рис. 7.3) промінь від лазера ЛЗ фокусується лінзою Л так, що фокус Ф розташовується на поверхні диска Д. Відбитий світловий потік має таку ж інтенсивність як і сигнал, що записується. Він сягає розчеплювача Р і фотоприймача ФП, який перетворює його на електричні імпульси. Потім вони подаються на пристрій відтворення зображення.
Рис. 7.3. Схема зчитування інформації з оптичного компакт–диска.
За спрощеною структурною схемою відеопрогравача (рис. 7.4) зручно розглянути призначення і принцип дії його основних вузлів. Установка головки відтворення ГВ у потрібну зону запису забезпечується системою радіального слідкування СРС. Диск Д приводиться у рух електродвигуном, який є виконавчим елементом частоти обертання СТС (системи тангенціального слідкування). Принципово важливе розташування фокусу об’єктива головки відтворення на поверхні диска забезпечується системою автоматичного фокусування САФ. З головки відтворення зчитана інформація подається до електронного підсилювача ЕП.
Рис. 7.4. Спрощена функціональна схема відеопрогравача.
Тема 8: Техніка безпеки у шкільних кабінетах,
обладнаних технічними засобами навчання
Питання:
1. Правила техніки безпеки при роботі з ТЗН.
2. Технічні засоби електробезпеки.
3. Горіння та його фактори. Причини виникнення пожеж.
4. Протипожежне обладнання кіноустановки.
5. Вогнегасники.
6. Санітарно–гігієнічні вимоги на уроках з використанням ТЗН.
1. Правила техніки безпеки при роботі з ТЗН. Переважна більшість технічних засобів, які використовуються у загальноосвітніх школах, розраховані на мережу змінного електричного струму напругою 220В. Це потребує неухильного додержання правил електробезпеки:
1.Перед вмиканням приладу в мережу необхідно переконатися у справності запобіжників та відповідності їх розрахунковому струму. Ігнорування цієї вимоги може не тільки вивести з ладу прилад, але й стати причиною пожежі та інших трагічних випадків.
2.Не можна вмикати у розетку прилад із знятими фальшпанелями та захисними кришками, бо це відкриває доступ до деталей, які знаходяться під напругою. Крім того, зняття кришок приводить до забруднення внутрішніх частин приладів, що стає причиною порушень нормальної роботи кінематичних та електричних їх вузлів.
3.Під час пошкодження технічних засобів у процесі їх експлуатування розпочинати ремонт можна лише при умові відключення апаратури від мережі.
4.Не можна встановлювати нові запобіжники у прилади, що знаходяться під напругою.
5.При ввімкненому телевізорі забороняється знімати захисну кришку і вмикати телевізор без неї. У телевізорах є елементи, що живляться напругою 6000–27000В (у залежності від модифікації). Навіть після вимкнення телевізора, кінескоп та конденсатори зберігають небезпечний потенціал протягом 5–20 хвилин.
6.Для захисту кінодемонстратора від ураження електричним струмом кіноустановка має бути заземлена (корпус проектора і підсилювача з’єднують провідником із спеціальним контуром). Для виконання на кіноустановці профілактичних робіт треба мати гумові діелектричні рукавиці та калоші. На підлозі біля кінопроекторів кладуть гумові діелектричні ковдри або доріжки.
При проходженні через тіло людини електричний струм може викликати опіки, судоми, припинення дихання, людина може втратити свідомість і в результаті може наступити смерть. Тому, кожному вчителю необхідно не лише добре знати і дотримуватись правил експлуатування різних електричних приладів, але й уміти правильно надати першу допомогу потерпілому. Якщо учень доторкнувся до струмопровідної частини приладу або провідника, які знаходяться під напругою, потерпілого якнайшвидше слід звільнити від дії струму, попередньо вимкнувши живлення устаткування. Якщо це неможливо, то надівають гумові рукавиці та калоші або стають на гумову ковдру і обережно, взявши потерпілого за одяг, відтягують його від предмета, який знаходиться під напругою. Потім потерпілого переносять у приміщення, яке добре провітрюється, створюють доступ повітря до грудної клітки і кладуть його на спину, трохи піднявши голову. Якщо він втратив свідомість, то йому дають нюхати нашатирний спирт. Коли ж він дихає рідко та судомно, або дихання відсутнє – негайно роблять штучне дихання.
Крім дотримання правил електробезпеки слід уникати доторкання руками до зубчастих барабанів, які обертаються, бо вони можуть поранити пальці. Кінопроекційні, проекційні, «звукові» та електронні лампи сильно нагріваються і можуть викликати опіки. Тому лампи необхідно замінювати на нові після вимикання та охолодження. При юстируванні освітлювально–проекційних систем уникайте прямого попадання світла, щоб запобігти ураження очей потужним пучком світла.
2. Технічні засоби електробезпеки. Дотехнічних засобів електробезпеки відносять: ізоляцію струмопровідних частин, захисне заземлення, занулення, електричне розподілення, загороджувальні та запобіжні пристрої, блокування, засоби індивідуального захисту тощо.
Ізоляція – це захист струмопровідних елементів обладнання, що забезпечує їхню роботу й захист людини від ураження електричним струмом. У виробничих умовах ізоляцію мережі слід перевіряти не рідше одного разу на рік. Опір ізоляції силових та освітлювальних електропровідників має бути не меншим 0,5 МОм.
Принцип улаштування занулення полягає у тому, що неструмопровідні частини електроприладів з'єднують із багаторазово заземленою нейтраллю трансформатора.
Захисне заземлення – це навмисне електричне з'єднання металевих неструмопровідних частин електрообладнання, які можуть опинитися під напругою, із заземлювальним пристроєм. Захисне заземлення використовують для запобігання випадків ураження людей електричним струмом. Якщо корпус приладу перебуває під напругою, то його слід негайно вимкнути навіть при наявності надійного захисного заземлення.
Заземлювач – це провідник чи декілька з’єднаних між собою провідників, які мають надійний контакт із землею. Заземлювачі бувають природними й штучними. До природних належать металеві конструкції будівель та споруд, які з’єднані із землею, а також прокладені в землі неізольовані металеві трубопроводи (за винятком трубопроводів із займистими рідинами та вибухонебезпечними газами). Як штучні заземлювачі використовують вертикально забиті в землю металеві труби або стержні.
3. Горіння та його фактори. Причини виникнення пожеж на вузькоплівкових кіноустановках. Вузькоплівковий фільм виготовляють на ацетилцелюлозній основі, яка погано горить, але дотримання правил техніки пожежної безпеки є обов’язковим. Причинами виникнення пожежі може стати:
² непридатність до експлуатування електромережі у приміщенні;
² перевантаження з’єднувальних провідників, наявність струмопровідних елементів із пошкодженою ізоляцією, що стає причиною короткого замикання;
² недотримання правил пожежної безпеки глядачами (учнями);
² дія відкритого вогню.
Горіння – це хімічна реакція сполучення горючої речовини з киснем, при якій змінюється хімічний стан цієї речовини, внаслідок чого виділяється тепло і випромінюється світло. Горіння характеризується такими факторами: наявністю кисню; наявністю горючого матеріалу; температурою займання. У приміщенні (класній кімнаті) завжди є горючий матеріал (парти, столи, стільці тощо). Повітря у своєму складі завжди має кисень. У зв’язку з цим, постійно існує вірогідність виникнення пожежі.
Працюючу апаратуру залишати без нагляду не дозволяється. У приміщенні для перегляду кінофільмів забороняється палити, зберігати легкозаймисті речовини та запалювати вогонь. Особливу увагу необхідно приділяти стану запобіжників у лінії живлення кіноустановки та якості контактів у місцях з’єднання провідників з електричними розетками. Запобіжник у колі живлення навчальної техніки запобігає нагріванню провідників при їх перевантаженні чи короткому замиканні.
Коротке замикання – це явище, при якому опір електричного кола стає дуже малим, внаслідок чого сила струму зростає (по закону Ома), провідники нагріваються, а ізоляція на них розплавляється і займається.
Запобіжники підбирають на певну величину струму, але так, щоб при збільшенні сили струму у 1.5–2 рази проти розрахункової, вони швидко розплавлялися і, таким чином, розривали електричне коло. Погані контакти при з’єднанні провідників електричного кола створюють порівняно великий опір для струму. У місцях цих контактів провідники нагріваються, що теж може стати причиною пожежі.
На рис. 8.1 зображено будову запобіжника типу Бозе, який має вигляд скляної або керамічної трубку з металевими контактами на кінцях, всередині якої знаходиться провідник із легкоплавкого металу. У випадку збільшення сили струму вище розрахункової, провідник у запобіжнику миттєво розплавляється.
Рис. 8.1. Схематичне зображення запобіжника.
Усі запобіжники типу Бозе встановлюються у спеціальні гнізда–контакти. Коли запобіжник виходить з ладу, перш ніж його замінити новим, треба вимкнути напругу і з’ясувати причину аварії. Запобіжники використовують відповідно до величини сили струму, яка вказана у технічному паспорті приладу. Не можна застосовувати замість запобіжників «жучки» та провідники різних перерізів. При займанні ізоляції електричних провідників необхідно негайно вимкнути напругу і лише потім починати гасити пожежу. Кіноустановку дозволяється вмикати тільки у розетку, яка має запобіжник.
4. Протипожежне обладнання кіноустановки. Під час демонстрування фільму біля апаратури повинен обов’язково бути протипожежний інвентар: відро із сухим просіяним піском; сукняна або азбестова тканина (кошма) розмірами 1,5х1,5м; вогнегасник. У випадку виникнення вогню його засипають піском, збиваючи полум’я. При цьому доступ кисню з повітря припиниться і горіння відбуватися не буде. Якщо предмет, що горить, покрити суцільним шаром піску неможливо, то застосовують тканину. Накривши нею предмет, перекривають доступ кисню.
Для гасіння твердих предметів, які не знаходяться під напругою, можна користуватися водою. Гасити горючі рідини водою не дозволяється, бо вони легші за воду і спливають на поверхню, продовжуючи горіти. На початку виникнення пожежі найкраще користуватися вогнегасниками, які бувають таких типів: пінні – типу ОХП, вуглекислотні – типу ОУ, та порошкові – типу ОП–1 («Момент»).
5. Вогнегасники. Вогнегасник ОХП–10 (рис. 8.2) – хімічний густопінний, являє собою стальний балон червоного кольору.
Рис. 8.2. Будова вогнегасника ОХП–10.
Заряд складається з кислотної (суміш сірчаної кислоти та сірчанокислого або хлорного заліза) і лужної (водний розчин двовуглекислої соди) частин. Для приведення його в дію необхідно прочистити отвір 10, піднести якомога ближче до місця пожежі і повернути до кінця рукоятку на кришці. Після цього перевертають вогнегасник дном догори і спрямовують струмінь піни на предмет, що горить. Вогнегасна дія піни полягає у тому, що вона огортає предмет, знижує його температуру й ізолює його від доступу повітря. Біля кожного вогнегасника повинен бути паспорт, де зазначено тип, рік випуску, дату зарядки, вид заряду (літній, зимовий).
Вогнегасник ОХП–10 забороняється використовувати для гасіння електроустановок, які знаходяться під напругою (вода і суміш електропровідні)!
Технічні дані вогнегасника ОХП–10
Тривалість дії, с 65
Кількість піни, л 45
Далекість дії, м - 8
Переваги: Недоліки:
1) велика далекість дії; 1) вода може замерзнути;
2) велика ємність. 2) електронебезпечний.
Вогнегасник ОУ–2 (рис. 8.3) – вуглекислотний, являє собою стальний балон червоного кольору з вентилем і розтрубом–снігоутворювачем, має мембрану–запобіжник.
Рис. 8.3. Зовнішній вигляд вогнегасника ОУ–2.
Зарядом є зріджений вуглекислий газ (вуглекислота), що перебуває під тиском власних парів у межах Р=16–18 МПа. Щоб привести вогнегасник у дію, слід спрямувати на вогонь розтруб–снігоутворювач, взяти вогнегасник за рукоятку і другою рукою відкрити вентиль проти годинникової стрілки. Завдяки різниці тисків вуглекислота буде підніматися вгору, інтенсивно випаровуватися і, тим самим, охолоджуватися. Унаслідок цього з розтруба викидатиметься снігова хмара. Потрапляючи на предмет, сніг охолоджує його, а потім переходить у газоподібний стан (СО2). Вуглекислий газ важчий, ніж повітря у 1,5 раза, тому він осідає на поверхню предмета та ізолює його від доступу повітря.
Увага! Поверхня розтруба при роботі охолоджується до мінус 70 градусів по Цельсію, тому до неї не можна торкатися руками.
Вогнегасники ОУ–5, ОУ–8 відрізняються від ОУ–2 лише місткістю балона (5л, 8л). Вогнегасниками типу ОУ–2, ОУ–5, ОУ–8 можна гасити електрообладнання під напругою, легкозаймисті речовини та тверді предмети. З усіх перерахованих типів вогнегасників такі є найнадійнішими, не вимагають частої перезарядки, придатні для гасіння усіх видів пожеж.
Технічні дані вогнегасників ОУ
ОУ–2 ОУ–5 ОУ–8
Ємність балону, л 2 5 8
Вага заряду, кг 1,5 3,5 5,8
Тривалість дії, с 30 30–35 35–40
Далекість дії, м 1,5 2 3,5
Вогнегасники ОП–1 широко використовують у лабораторіях, шкільних кабінетах, автомобілях тощо.
Заряд складається зі спеціального порошку, який під дією температури понад 150°С розкладається з виділенням вуглекислого газу (СО2). Вогнегасник ОП–1 являє собою пластмасовий балон, ємністю 1,5 л, в якому знаходиться порошок і вмонтована капсула–балон з вуглекислотою. Для приведення вогнегасника у дію необхідно зняти з вихідного отвору захисний ковпачок, піднести вогнегасник до місця пожежі, перевернути і вдарити головкою вогнегасника по твердому предмету. Капсула при цьому пробивається і вогнегасник викидає під тиском струмінь порошку. ОП–1 можна використовувати для знешкодження пожеж, які виникають на електроустановках.
Технічні дані вогнегасника ОП–1
Тривалість дії, с 15–20
Далекість дії, м 1–2
Переваги: Недоліки:
1) компактність; 1) невеликий час та радіус дії;
2) не замерзає; 2) невисока надійність.
3) електробезпечний.
Гасіння пожежі зводиться до таких основних правил: а) гасити тверді предмети (стіни та інше) треба згори донизу – тоді вогонь не поширюватиметься вгору; б) горючі рідини треба гасити обережно, локалізуючи полум’я із країв до середини, щоб не розбризкувати їх по приміщенню; в) перш, ніж гасити електропроводку, слід вимкнути електричний струм.
6. Санітарно–гігієнічні вимоги на уроках з використанням ТЗН. Для забезпечення належних умов праці викладача та учнів на заняттях із використанням ТЗН необхідно знати і виконувати вимоги санітарної гігієни. Завданням санітарної гігієни є дотримання таких умов навчання, які забезпечували б збереження сталого рівня працездатності учнів протягом тривалого часу.
На рівень працездатності учнів під час занять з використанням ТЗН впливають такі чинники:
1) тривалість і частота застосування ТЗН;
2) характер предмета та структура уроку;
3) місце уроку у розкладі занять;
4) організаційні умови.
Розроблені інститутом гігієни та підлітків санітарні норми рекомендують залежно від віку учнів та видів ТЗН допустиму тривалість використання їх на уроці (див. табл.8.1).
Таблиця 8.1
Рекомендована тривалість використання ТЗН на уроках
| Тривалість перегляду, хв. | Тривалість просл., хв. | ||||
| Клас | Д/ф | К/ф | Т/п | Радіопередача | Звукозапис |
| 1–3 | 7–15 | 15–20 | 6–11 | ||
| 3–4 | 15–20 | 15–20 | 17–20 | 11–25 | |
| 5–9 | 20–35 | 20–25 | 20–25 | 15–20 | |
| 9–12 | 15–25 | 25–30 | 25–35 |
Скорочення: д/ф – діафільм; к/ф – кінофільм; т/п – телепередача.
Спостереження показали, що триваліший перегляд діафільмів, кінофільмів, телепередач, відеопрограм стомлює школярів і може негативно позначитися на їхньому здоров’ї. Щоб запобігти стомлюваності та значному перевантаженню учнів на уроках з використанням технічних засобів навчання, необхідно виконувати такі вимоги:
1. Слідкувати за правильним освітленням кабінетів і класів.
2. Витримувати оптимальні зони перегляду (мінімальна віддаленість глядачів від екрана, кути зору тощо).
3. Правильно добирати і розміщувати проекційну та звукотехнічну апаратуру у приміщеннях.
Тема 9: Методика проведення контролю знань
Питання:
1. Основи програмованого навчання.
2. Типи тестових завдань.
3. Довідковий матеріал.
1. Основи програмованого навчання. Одним із шляхів організації навчально–виховної роботи, які забезпечують індивідуальне та активне навчання за допомогою ТЗН і які підвищують темпи і глибину засвоєння знань, є програмоване навчання. терміном
Теорія програмованого навчання базується на досягненнях математики, психології, фізіології, педагогіки; на її основі виникла кібернетика. Кібернетика – це наука про способи сприймання, зберігання, переробки і використання інформації. Вона розробляє теорію про загальні риси зв’язку, керування і контролю в машинах, живих істотах та їх об’єднаннях. Для процесу навчання, якщо його розглядати з позицій кібернетики, характерні риси керування. Тут є керований об’єкт – учень, керуючий суб’єкт – учитель. Передавання інформації можливе у двох напрямках: від учителя до учня і від учня до вчителя.
Саме це і дає змогу створювати систему програмування, яка передбачає увесь процес навчання подати у формі програми дій учня. Цю навчаючу програму (алгоритм дій) учень використовує як навчальний посібник або інструкцію для роботи з навчаючою машиною. Дози (порції, кроки) інформації і послідовність її подання встановлюється у відповідності з вимогами теорії інформації, математичної логіки, психології та інших наук.
Програмоване навчання, спираючись на принципи кібернетики, підвищує самостійну пізнавальну активність учнів і роль вчителя, як організатора і керівника педагогічного процесу. На сучасному етапі існує лінійне, розгалужене і мішане програмування. Лінійне програмування передбачає розподіл навчального матеріалу на порції і кроки, які нібито розкладені у лінію одна за одною і які учень вивчає послідовно. Працюючи за лінійною програмою, учень повинен виконати всі кроки. Тільки опанувавши певну порцію, можна успішно рухатися далі. Активізуючі бар’єри мають вигляд запитань, задач або пропусків у тексті окремих слів чи словосполучень.
Лінійна програма орієнтується на найнижчий рівень підготовки учнів. У сильніших школярів порівняно зі слабкими буде лише швидший темп роботи. Для лінійного програмування характерним є самостійність учнів у конструюванні відповідей.
Розгалужене програмування дає змогу усунути недоліки лінійного програмування і розраховане на посилення індивідуальної діяльності учнів у навчанні.
Відповіді на запитання учні не конструюють, а вибирають серед кількох правдоподібних. Навчальний матеріал подається також порціями і учень, вибравши правильну відповідь і діставши підтвердження, має можливість ознайомитися з новою порцією інформації.
Мішане програмування враховує недоліки і поєднує все раціональне, що є в лінійному і розгалуженому програмуванні, створює ефективніший метод навчання і на сучасному етапі досить розповсюджене.
Програмоване навчання завжди поєднується із традиційними методами. Учитель переходить на уроці до програмованих занять з тих розділів курсу, де треба набути основних знань з предмета або засвоїти поняття, факти, правила чи виробити певні вміння. Описовий матеріал, як правило, не програмується. При програмованому навчанні у класі вчитель може вести роботу за програмованим підручником або за допомогою навчаючих машин, які є різновидом ТЗН. За допомогою їх передається інформація і утворюється зворотній зв’язок.
Отже, програмоване навчання є опосередкованим управлінням пізнавальною діяльністю учнів на основі подання навчальної інформації порціями. Залежно від засобів, які використовуються під час перевірки рівня засвоєння знань, програмоване навчання поділяють на безмашинне і автоматизоване. Програмоване безмашинне навчання здійснюється за допомогою програмованих навчальних матеріалів, а автоматизоване – за допомогою технічних засобів (від простих інформаційно–контролюючих пристроїв до автоматизованих навчальних систем на базі ЕОМ).
Стандартизований контроль знань – програмований контроль, в якому чітко визначені та матеріально забезпечені однакові для всіх учнів об’єктивні умови його проведення: мета, засоби, способи виявлення знань, критерії оцінювання знань. Сутність стандартизованого контролю полягає в опосередкованому виявленні якості засвоєння знань, який здійснюється за допомогою спеціально підібраних питань і завдань, що вимагають однозначних коротких відповідей у вигляді вибору одного з пропонованих варіантів, конкретного числового значення чи символу. Такі відповіді зручно аналізувати за допомогою технічних засобів і оцінювати знання на основі єдиних для всіх учнів критеріїв. Стандартизація контролю є необхідною умовою його автоматизації. Але не всі програмовані завдання можуть бути автоматизовані, наприклад, контроль із завданнями, що вимагає довільно сформульованих відповідей.
Одним із нескладних методів безмашинного стандартизованого контролю є використання карток–завдань. У кожній такій картці є декілька доз інформації, розташованих у логічній послідовності, на які учень повинен дати відповідь у письмовій або усній формі.
Для поточного контролю успішності, контрольних робіт зручно використовувати картки–шаблони. Учням дають аркуші паперу з декількома запитаннями, кожне з яких має кілька відповідей (з однією правильною). Згідно картки–шаблону учень повинен записати номери правильних відповідей. У вчителя є картка–дешифратор, в якій вирізані клітини, що відповідають правильним відповідям. Підсумовуючи кількість правильних відповідей, вчитель виставляє оцінки.
2. Типи тестових завдань. Поряд із використанням традиційних форм і засобів організації контролю є проведення тестування, яке відноситься до стандартизованого контролю знань. Різноманітні типи тестових завдань дозволяють: здійснювати контроль за самостійною роботою учнів, проводити поточний і рубіжний контроль, на цій основі керувати процесом засвоєння знань. Розрізняють такі основні типи тестових завдань:
1. Завдання з простим вибором одноелементних відповідей використовуються для перевірки вміння правильно відтворювати набуті знання. Завдання складається з двох частин: у першій якомога стисло і чітко, без двозначностей формулюється запитання, а в другій пропонується на вибір кілька відповідей, одна з яких є правильною. Варіанти відповідей повинні: не бути абсурдними, бути близькими до правильної відповіді, відрізнятися один від одного повнотою і точністю. Для того, щоб вибрати правильну відповідь, учень або студент повинен проаналізувати всі відповіді, які пропонуються. Наприклад:
Для чого призначена шкільна проекційна апаратура?
1. Для демонстрування діафільмів.
2. Для демонстрування діапозитивів.
3. Для демонстрування непрозорих об’єктів.
4. Для створення світлового зображення проектованого об’єкта.
Правильна відповідь – 4, перші три – це призначення окремих апаратів, а не апаратури у цілому.
2. Завдання з простим вибором багатоелементних відповідей використовуються для перевірки вмінь характеризувати або знаходити схоже в явищах, які вивчаються. Наприклад:
Які несправності кінопроектора приводять до зникнення звуку?
1. Несфокусований на оптичну фонограму «читаючий штрих».
2. Не горить звукова лампа.
3. Не обертається гладенький барабан.
4. Незадовільний технічний стан кінофільму.
Правильними відповідями будуть 1 і 2, всі ці дефекти приводять до відсутності звуку.
3. Завдання з перехресним вибором одноелементних відповідей використовуються з метою перевірки вміння вільно орієнтуватися у групі схожих понять, процесів чи явищ. Завдання містять кілька запитань і стільки ж відповідей. Треба для кожного запитання, розміщеного у лівій колонці, вибрати однозначну відповідь з правої колонки. Наприклад:
Знайти відповідні визначення видів проекції:
І. Діаскопічна А. Проекція прозорих об’єктів.
II. Епіскопічна Б. Проекція непрозорих об’єктів.
III. Динамічна В. Одержання на екрані нерухомих зображень.
ІV. Статична Г. Одержання на екрані рухомих зображень.
Правильні відповіді І – А; ІІ – Б; ІІІ – 4; ІV – В.
4. Завдання з перехресним вибором багатоелементних відповідей використовуються для перевірки вмінь узагальнювати, виділяти, застосовувати знання при розв’язанні конкретних практичних завдань. Кожному запитанню з лівої колонки може відповідати кілька відповідей з правої. Наприклад:
Які ТЗН належать до:
І. Візуальних? А. Навчальне кіно.
Б. Радіо.
В. Звукозапис.
II. Аудитивних? Г. Навчальне телебачення.
Д. Засоби статичної проекції.
Е. Відеозапис.
III. Аудіовізуальних? Є. ПЕОМ.
Правильні відповіді: І – Д,Є; II – Б,В; III – А,Г,Е.
5. Завдання з поетапним вибором відповіді використовуються для перевірки вміння аналізувати і синтезувати факти, процеси, явища, визначати послідовність подій. Відповіді можуть бути одно– або багатоелементними. Наприклад:
До якого виду проекції належить проекція діапозитивів, яким апаратом вона здійснюється, яке зображення одержується на екрані?
1. Діаскопічна. 5. Кадропроектор. 9. Зменшене.
2. Епіскопічна. 6. Графопроектор. 10. Збільшене.
3. Статична. 7. Епідіаскоп. 11. Дійсне.
4. Динамічна. 8. Епіпроектор. 12. Пряме.
Правильна відповідь на першу частину запитання – 1,3; на другу – 5,7; на третю – 10,11,12. Повна відповідь 1,3,5,7,10,11,12.
6. Завдання з альтернативними відповідями використовуються для перевірки правильного вибору або прийняття рішення у згорнутій формі. Можливі альтернативні відповіді типу «так–ні», «І–0», «змінний – постійний» тощо. Наприклад:
Чи справедливе твердження, що відеозапис – це фіксування відеосигналу на носії?
1. Так. 2. Ні. 3. Не знаю.
Правильна відповідь – 1. Форму відповіді «Не знаю» доцільно вводити для зняття елемента відгадування правильної відповіді.
7. Завдання на заповнення пропусків застосовуються для перевірки чіткого, однозначного розуміння явищ, процесів і понять. У таких завданнях пропускаються ключові слова або символи, які треба вставити самостійно або вибрати із запропонованих. Наприклад:
Як правильно заправити діафільм?
Емульсією до..............., зображення..............
1. Нормальне (неперевернуте).
2. Перевернуте.
3. Екрана.
4. Джерела світла.
Перший пропуск заповнюється відповідно – 4, другий – 2. Повна відповідь – 2,4.
8. Завдання на конструювання правильної відповіді використовуються для перевірки знань і умінь орієнтуватися у сутності окремих понять, явищ, процесів, вирішувати завдання, різної складності. У таких завданнях вимагається самостійно, без підказки сформулювати відповідь. Такого роду завдання використовуються лише тоді, коли відповідь може бути сформульована однозначно у формі слова, букви, знака або цифри. Наприклад:
Яким терміном позначається проекція прозорих об’єктів?
Правильна відповідь – діаскопічна.
Перелічені типи тестових завдань можуть бути змінені та подані у графічній формі. Наприклад, згідно схеми діапроекції назвати, якою цифрою позначений конденсор (рис.1)? Правильна відповідь – 2.
3. Довідковий матеріал. Діалоговий режим – спосіб роботи користувача з комп’ютером з метою спільного вирішення завдань, при якому людина відправляє комп’ютеру повідомлення і за короткий проміжок часу одержує відповідь.
Комп’ютерне навчання – автоматизоване навчання, яке здійснюється за допомогою комп’ютерів у діалоговому режимі. Дозволяє найповніше реалізувати потенційні можливості програмованого навчання у вирішенні завдань опосередкованого управління процесом засвоєння навчальної інформації.
Навчаюча програма – повний опис процесів програмованого навчання, який має точні вказівки про зміст і дозування навчального матеріалу, прийоми навчання, закріплення і контролю правильності засвоєння.
Комп’ютерна навчаюча програма – опис навчаючого алгоритму, який виконано на доступній для даного комп’ютера мові (Бейсік, Паскаль тощо).
Тема 10. Комплексне застосування ТЗН і Технологія створення навчальних відеофільмів
Питання:
1. Дидактичні засади комплексного використання засобів навчання нового покоління.
2. Педагогічна доцільність створення навчальних відеофільмів.
3. Методика створення навчальних відеофільмів.
1. Дидактичні засади комплексного використання засобів навчання нового покоління. Основними функціями вчителя у навчальному процесі з використанням сучасних ТЗН є: відбір навчального матеріалу та завдань; планування процесу навчання; розробка форм представлення інформації учням; контроль засвоєння відповідної інформації й коригування процесу навчання.
Функція відбору матеріалу й завдань за змістом є важливою, але найскладнішою та вимагає творчого підходу до її реалізації. Значну роль при цьому відіграє досвід роботи вчителя, глибина оволодіння ним навчальним матеріалом із відповідної дисципліни та сформованість навичок щодо впровадження новітньої техніки у навчальний процес. Основними вимогами щодо реалізації цієї функції є необхідність чіткого виділення головних і другорядних аспектів у навчальному матеріалі з конкретної дисципліни, а також диференціація матеріалу за рівнем складності.
Планування процесу навчання повинно здійснюватися за напрямами максимальної його індивідуалізації, зокрема: за послідовністю представлення понять, що вивчаються; за методами повідомлення навчального матеріалу (індуктивний, дедуктивний); за рівнем науковості й глибини матеріалу; за якістю роз’яснювальних і довідкових матеріалів; за терміном навчання.
Різноманітні форми представлення інформації учням, контроль засвоєння відповідних знань й коригування процесу навчання на сучасному етапі розвитку педагогічних технологій можуть здійснюватися завдяки унікальним можливостям динамічних відео– і проекційних засобів (відеокомплекси з комп’ютерним управлінням, електронні (мультимедійні) проектори тощо), які стають доступними для значної кількості закладів освіти різного типу і профілю та все частіше використовуються у навчально–виховному процесі. Наприклад, нові цифрові технології дають змогу проектувати на екран великих розмірів (0,5–7,5 м по діагоналі) зображення з комп’ютерного монітора, із відеомагнітофона або цифрової відео– фотокамери (рис. 10.1). Управління може здійснюватися дистанційно за допомогою пульта, що дає змогу вчителеві вільно рухатися аудиторією.
Інформація для проектування з комп’ютерного монітора на великий екран може бути:
· статичною (текстовою, табличною, графічною), яка створюється за допомогою широко популярних комп’ютерних програм Microsoft Word, Microsoft Excel, Corel Draw, Adobe Photoshop та ін.;
· анімаційною (мультиплікаційною), яка створена із застосуванням програм Macromedia Flash, Corel PhotoPaint і т.п.;
· презентаційною (текстово–графічною, динамічно змінною у часі інформацією зі звуковим супроводом і відеофрагментами), котра підготовлена за допомогою програм Microsoft PowerPoint, Adobe Premire.
Рис. 10.1. Схема з’єднання пристроїв для комплексного
інформаційного впливу на заняттях
При викладанні шкільних предметів статичною може бути текстова інформація, що відображає різні дефініції, які важко сприймаються на слух, розкриває сутність явищ і процесів тощо. У таблично–цифровому вигляді може подаватись інформація, яка аналітично підтверджує виклад навчального матеріалу, а в графічному – та, що відображає організаційні структури, логічні залежності процесів, фотографічні зображення предметів, ознак і параметрів.
Анімаційна інформація застосовується для відтворення засобами мультиплікації послідовності прихованих явищ і процесів, взаємозв’язків між ними і т.п. Цей вид інформації серед усіх названих є найбільш захоплюючим, але вимагає й відповідних трудовитрат на підготовчому етапі.
2. Педагогічна доцільність створення навчальних відеофільмів. Останнім часом у навчально–виховному процесі широко використовуються відеокамери різного типу. Тому, у презентаційну інформацію доцільно подавати тексти теоретичного (лекційного) матеріалу і додаткових консультацій, які за допомогою динамічно змінних фрагментів, синхронного озвучення та відеовставок, сприятимуть ефективності сприйняття, осмислення й запам’ятовування інформації та формуванню нового навчального досвіду учнів. Крім цього, такі методики створюють ефект реальної присутності на уроці, адже звуковим матеріалом може бути голосовий супровід учителя.
Практика свідчить, що особливу зацікавленість педагогів викликає можливість відеозапису дослідів, демонстраційних експериментів, бесід–зустрічей з цікавими людьми для подальшого аналізу, коригування й використання цих матеріалів у навчально–виховному процесі. Записи відповідей школярів для подальшого обговорення у класі можуть бути корисними при підготовці учнів до екзаменів, а фіксування на відеоносіях передового педагогічного досвіду стане цінним матеріалом для обговорення на методичних семінарах і курсах підвищення кваліфікації й майстерності вчителів.
Методисти радять за допомогою відеокамери, використовуючи потенціал учнівського й педагогічного колективу, створювати навчальні відеосюжети. При цьому учні самостійно визначають, який матеріал потрібно знімати відеокамерою, готують сценарій і знімають сюжети, а при демонстрації її у класі дають додаткові пояснення, обговорюють разом з учителем суперечливі моменти, аргументовано відстоюють свою думку тощо. Тому необхідність створення власних відеофільмів у середній школі та їх застосування у процесі навчання й виховання учнів достатньо обґрунтована, а перспективність такого підходу очевидна.
Унаслідок педагогічних пошуків педагогів упродовж багатьох років вироблені конкретні методичні прийомами ефективного використання відеокамери у навчально–виховному процесі, зокрема:
1. Фрагмент чи частину відеозапису доцільно використовувати дляпроведення поточного чи підсумкового контролю знань, а також при повторенні й узагальненні вивченої теми, наприклад, на узагальнюючих заняттях. Для цього вчитель пропонує учням пояснити фрагмент або самостійно підготувати до нього звуковий супровід (якщо сюжет демонструвався без звуку), і насамкінець запропонувати свій варіант продовження відеозапису.
2. Застосування традиційних форм роботи для закріплення сформованого навчального досвіду: складання плану, переказування, обговорення змісту тощо. Існує кілька варіантів даної роботи, наприклад, у школах практикується складання сценаріїв окремих фрагментів і навіть цілих програм (телепередач). Ці сценарії обговорюються в класах, а при наявності відеокамери – сюжети самостійно знімаються учнями.
3. На уроках поєднують застосування відеозапису з іншими засобами навчання (організація демонстраційного експерименту; проведення лабораторних робіт із відповідним обладнанням; демонстрування символізованої наочності завдяки представленню інформації у вигляді таблиць, схем, карт, графіків і т.п.; вивчення муляжів, моделей тощо).
4. Використання відеозаписів допомагає створювати на уроці різні проблемні ситуації, які сприяють розвитку школярів. Наприклад, відеозапис, який містить умову досліду та інструкції щодо його організації, допоможе учням провести його самостійно у навчальному кабінеті (лабораторії). Водночас відеозапис може детально відновити хід авторської правки, що дає можливість прослідкувати за думкою письменника і збагатити стилістичну культуру школярів.
5. Використання відеозапису як інструктивного матеріалу або рекомендацій для самостійної роботи учнів. У шкільному кабінеті, бібліотеці, технічному центрі корисно забезпечити умови для самостійного перегляду учнями потрібного матеріалу, наприклад, у процесі їхньої підготовки до доповіді чи повідомлення за обраною темою.
6. Створення відеозаписів краєзнавчих матеріалів і наступне їхнє використання в різноманітних варіантах: виступи відомих людей міста чи району, учасників Великої Вітчизняної війни, ветеранів праці, випускників школи тощо. На екрані шкільного телевізора можна показати місцеві визначні місця або розповісти про походи за місцями битв. Інакше кажучи, відеозапис створює нові ситуації в усіх варіантах шкільного краєзнавства і в пропагандистській роботі при вивченні рідного краю.
7. Використання відеосюжетів на уроках трудового навчання, зокрема з профорієнтаційною метою. Наприклад, перед камерою виступають відомі люди різних професій, які досягли значних успіхів у професійній діяльності. Записані на відеоносіях, такі зустрічі зберігаються у школі, де поступово нагромаджується необхідний матеріал для створення відеотеки (відеозаписи екскурсій на виробництво, записи телепередач і т.п., що допомагає шкільним педагогам вести цілеспрямовану профорієнтаційну роботу з учнями.
8. Застосування відеокамери у позакласній роботі. Для цього у школах, в яких є відеокамери, створюються телевізійні центри, до складу котрих входить декілька груп учнів: редакційно–сценарна, режисерсько–операторська, група художників, директорів тощо. Ефективність діяльності центрів залежить від рівня організації та контролю з боку педагогічного колективу.
9. Використання відеозапису як могутнього засобу підвищення кваліфікації учителів. Наприклад, за допомогою відеокамери можна зафіксувати частину чи фрагмент уроку, проаналізувати й обговорити цей запис із колегами, відзначити досягнення і недоліки, а при необхідності вчителі мають можливість повторно переглянути фрагмент. Але, відеозапис будь–якого уроку важливий не тільки для обговорення адміністрацією школи і колегами. Учителі отримують можливість побачити себе "збоку", самим оцінити свою працю, зокрема побачити помилкові прийоми у своїй роботі, у керівництві пізнавальною діяльністю і спілкуванні з дітьми. Як засвідчує досвід, спочатку вчитель почуває себе незручно перед камерою (такої незручності у школярів, як правило не буває, або вона зникає дуже швидко), але поступово вчитель звикає, перестає помічати індикаторкамери.
Інститути післядипломної педагогічної освіти мають великі відеотеки записів уроків кращих учителів міста, району, країни. Усе це створює сприятливі умови для підвищення якості навчання й виховання учнів, дає змогу подавати учням більш повну і точну інформацію про явища та процеси навколишньої дійсності, краще унаочнювати різні етапи уроку, робити заняття змістовним і цікавим, підвищувати інтенсивність навчальної роботи та продуктивність праці вчителів і учнів, заощаджувати навчальний час, організовувати ефективний контроль за якістю сприймання та засвоєння навчального матеріалу.
3. Методика створення навчальних відеофільмів. Досвід засвідчує, що одразу після створення шкільного відеотелецентру, з’являється дуже багато відеосюжетів. Школярі і вчителі розпочинають зйомки як потрібних так і не дуже потрібних матеріалів, накопичуючи операторський досвід і захоплюючись можливостями сучасної електронної техніки. Але згодом, їх перестає задовольняти художня якість знятих сюжетів. Хочеться донести до глядача певну думку, змінити порядок проходження фрагментів, прикрасити свій фільм красивими титрами і спецефектами, додати фонової музики і власноруч прокоментувати все, що відбувається на екрані.
Іншими словами, відеоаматори переконуються в необхідності монтажу. Для цього достатньо доповнити обладнання шкільного відеотелецентру комп’ютером та встановити спеціальну плату для обробки відео або підключити до нього додатковий зовнішній блок.
Відеомонтаж – це складання фільму з окремих, попередньо відзнятих і ретельно відібраних відеосюжетів. Практика свідчить, що з усього відзнятого матеріалу до навчального фільму входить близько 10 %. Існують три основних методи монтажу: лінійний, нелінійний і комбінований.
3.1. Лінійний монтаж. Технологія лінійного монтажу досить проста й відома з кінематографії. Сама назва цього способу походить від спеціального пристрою – монтажної лінійки, на якій різали й клеїли плівку при створенні кінофільмів. Сьогодні у цьому потреби немає, бо з'єднавши вихід відеокамери із входом відеомагнітофона, ми також одержимо найпростішу “монтажну лінійку”. При цьому камеру необхідно увімкнути в режим плейера, а відеомагнітофон налаштувати на запис. Натискаючи в потрібний момент кнопки Pause і Record на магнітофоні, ми перезаписуємо на відеоносій тільки потрібні сцени. Саме цей процес називається монтажем (assemble).
Деякі магнітофони високого класу дозволяють вмонтовувати фрагменти у вже записаний фільм (режим Insert) чи накладати на готовий відеоряд власний звуковий супровід (режим Audio Dubbing). Напівпрофесійні відеомагнітофони можуть керувати відеокамерою завдяки вмонтованому монтажному контролеру. При цьому до десяти попередньо відмічених сцен запишуться на магнітофон–рекордер автоматично. Для проведення цієї роботи камера повинна мати відповідне гніздо, наприклад, “5–pin edit” (камери від Panasonic чи LANC) або “mini jack” (SONY, Samsung, Canon). Через таке гніздо камеру за допомогою спеціального кабелю з’єднується з монтажним контролером магнітофона. При цьому потрібно звертати увагу на сумісність технологій керування камерою та магнітофоном і пам’ятати, що гніздо “Sinchro Edit” не є монтажним інтерфейсом. Освоїти такий спосіб монтажу – це лише той мінімум, без якого не може обійтися навіть відеоаматор–новачок. Адже будь–який навчальний фільм повинен містити титри, графічні заставки, які доносять до глядача інформацію про авторів даного доробку, а також мають певну художню цінність. З цією метою доцільно використати комп’ютер.
І варіант. На рис. 10.2 зображена схема найпростішої телевізійної студії. Для накладення на відеоряд комп'ютерної графіки, титрів і анімації доцільно використати зовнішній блок AVer Overlay Box. Будь–яке графічне зображення в екранному із 16–бітовою глибиною кольору перетвориться в цьому блоці в телевізійне зі стандартними частотами ТВ–разгорток у системі PAL і синхронізується із вхідним відеосигналом. Для накладення графіки на відеофрагмент використовується технологія так названого прорізання по кольору. При цьому кожний з 256 доступних кольорів можна зробити прозорим, і у відповідних місцях картинки, які мають цей колір, буде проглядатися відео.
Рис. 10.2. Схема з’єднання обладнання у шкільній відеостудії.
Для створення титрів використовують презентаційні програми: MS Power Point, Curtain Call, SCALA, Macromedia Action, Ulead COOL3D. З таким же успіхом для створення титрів можна застосовувати і плату Pro Video PV–601, яка встановлюється в комп'ютер у слот ISA. Обидва цих пристрої мають професійний флікер–фільтр, який пригнічує мерехтіння дрібних елементів зображення. Цей ефект (flicker effect) виникає внаслідок того, що в телевізорі застосовується порядкова система розгортки.
Для створення титрів можна використовувати і плату AVer Title Mate, яка також призначена для з’єднання із гніздом ISA. Плата постачається із програмою Win Title, яка забезпечує титрування фільму будь–якими TTF–шрифтами. У цій програмі можна відтворювати прості геометричні фігури, зокрема прямокутники, рамки, еліпси, а також завантажувати різноманітні картинки.
У плати AVer Title Mate є ще одна особливість. Вона має власний буфер пам'яті, куди і завантажується через шину ISA сторінка титрів або картинка. Якщо цей об'єкт зберігається в буфері, то він буде відображатися на передньому плані відеозображення на екрані телевізора, навіть якщо вийти з програми WinTitle і працювати в будь–якому іншому додатку. Таким чином, цей адаптер можна використовувати як генератор фірмового кольорового логотипа.
Крім графіки, титрів і анімації, комп'ютерні системи, оснащені подібними пристроями, дають змогу озвучувати створений фільм на власний розсуд. За допомогою найпростішої звукової карти можна буде додати у сюжет необхідні шумові ефекти, синтезовану музику, фоновий музичний супровід із CD чи голосові коментарі. Усе це можна також прикрасити цікавими звуковими спецефектами.
ІІ варіант. Рисунок 10.3 ілюструє набір технічних пристроїв, які з’єднуються для утворення другого варіанта відеостудії. У комп'ютер установлений VGA–адаптер з відеовиходом, що дозволяє записувати на стрічку не тільки комп'ютерну графіку й титри, але і 3D–анімацію. При цьому всі рухи об'єктів будуть дуже плавними, оскільки VGA–карта під час роботи в телевізійному режимі змінює частоту розгортки таким чином, щоб вони відповідали телевізійним. Для цього фахівці рекомендують використати плату ATI Expert&Play, Matrox G200, ASUS Riva TNT, а як програмне забезпечення можуть слугувати програми SCALA, MS Power Point, Ulead COOL3D.
Рис. 10.3. Схема з’єднання обладнання у шкільній відеостудії (варіант ІІ).
Накладення комп'ютерної графіки на відеоряд дуже зручно виконувати за допомогою відеомікшера DVM–3 (від фірми CYPRESS), який дає змогу використовувати у процесі створення фільму велику кількість спецефектів: ефект “шторки”, мозаїку, стробоскоп, стоп–кадр, негатив, розчинення тощо. Вмонтований чотирьохканальний аудіомікшер має два стереовходи для відеоплейерів, один лінійний вхід і одне гніздо для стереомікрофона. У роботі такий аудіомікшер зручніший, ніж подібний віртуальний пристрій, який програмно реалізований у середовищі Windows і керований за допомогою “миші”.
ІІІ варіант. Наступний варіант домашньої відеостудії представлений на рис. 10.4. Принципово подібна студія вже практично нічим не відрізняється від дійсної професійної для лінійного відеомонтажу. У її склад входять два джерела відео – плейер і камера. Тут з'являється можливість робити склейки сцен з накладенням спеціальних ефектів, наприклад плавного "розчинення" одного відеофрагмента в іншому. мовою професіоналів такий монтаж називається A/B–roll. Відеомікшер DVM–5 (біля $650) аналогічний DVM–3, але на відміну від його має тільки цифрові канали. У принципі, у цій схемі можна використовувати тільки одне джерело відео і, таким чином, заощадити на устаткуванні. Але тоді виникає питання: як же в такому випадку одержати ефект плавного переходу від однієї сцени до інший? Відповідь проста. Необхідно сигнал від джерела подати на обидва входи відеомікшера. Далі зберегти останній кадр сцени в пам'яті мікшера, натиснувши на кнопку Still (стоп–кадр). Після чого знайти на касеті початок наступного сюжету і призначити бажаний ефект переходу. Наприкінці фрагмента знову робимо "стоп–кадр" і т.д. Такий метод монтажу з одним плейером називається A/X–roll.
Рис. 10.4. Схема з’єднання обладнання у шкільній відеостудії (варіант ІІІ).
Для титрування фільмів у цьому випадку дуже зручна компактна титрувальная машина американської фірми Videonics PTM–1 (біля $490). Вона має клавіатуру і підтримує велику кількість мов, у тому числі українську, і практично всі європейські. За її допомогою легко створити десятки ефектів переходу між сторінками тексту на екрані: рядок, що біжить, вертикальний рулон, слайди, різноманітні шторки. Крім того, написи можна прокручувати з однією із восьми різних швидкостей, позначати літери окантовкою, тінню, підкладкою, призначати кожному з цих елементів свій власний колір і текстуру. Складені тексти можуть містити до 4 тис. символів, а літієва батарея гарантує збереження їх протягом п'яти років.
Всі описані вище відеостудії мають досить великі можливості для редагування, але вимагають від монтажера певного досвіду, знань і терпіння, оскільки кожен компонент такої апаратури необхідно самому з’єднувати і самому ним керувати.
ІV варіант. Однак зовсім недавно на нашому ринку з'явився один дуже цінний пристрій для домашнього комп'ютерного відеомонтажу – miro Video Studio 400 (біля $370) від американської фірми Pinnacle. Цей продукт уже встиг завоювати величезну популярність, зокрема у Німеччині, Англії, Франції, США і був відзначений низкою престижних нагород. Цей пристрій дозволяє легко і швидко створити якісний відеофільм з титрами і вражаючими відеоефектами замість простих склейок.
Цей відеомікшер виконано у виді невеликого блоку, який підключається до принтерного порту комп'ютера (LPT1). Блок має композитні ("тюльпан") і S–Video (Y/C) відеовходи і виходи для з’єднання з камерою і відеомагнітофоном. У мікшері використано такі само відеопроцесори, як і в дорогих професійних системах для телевізійних студій. Фірма Pinnacle випускає такі процесори у величезній кількості, що дозволило радикально знизити на них ціну і застосовувати навіть у недорогих системах. Мікшер має у своєму арсеналі десятки різноманітних 2D–ефектів – слайди, шторки, функцію стоп–кадру і, крім того, дозволяє накладати на відео високоякісні титри і комп'ютерну графіку.
Miro Video Studio 400 комплектується професійною, однак дуже прос
