Виникнення олімпійських ігор

Центром олімпійського миру у давнину був священний округ Зевса в Олімпії - гай вдовж ріки Алфей при впадині ні в неї струмка Кладей. У цьому мальовничому містечку Еллади майже 300 разів організовувалися традиційні загальногрецькі змагання на честь бога-громовержця. Вітри іонічного моря турбували могутні сосни та дуби на пагорбі Кронос. У його підніжжя розкинулась заповідна територія, тишу якої раз на 4 роки порушували Олімпійські ігри.

Така вона Олімпія, колиска ігор. Про її минулу велич нагадують у наш час не лише руїни. Свідоцтво античних авторів статуї та зображення на вазах та монетах відтворюють картину Олімпійських ігор.

Біля священної Олімпії згодом виросло однойменне містечко серед апельсинових та оливкових гаїв.

У наш час Олімпія - типове провінційне містечко, яке живе туристами, що з'їжджаються до олімпійських руїн зі всього світу. У ньому все олімпійське: від назви вулиць та готелів до страв у тавернах та сувенірів у численних лавках. Відоме воно своїми музеями - археологічним та олімпійським. Якби не ці скарби глибокої давнини, можна було б без суму залишити містечко, перейти кам'яний місток через струмок Кладей, по інший бік якого - Олімпія. Майже не звертаючи на себе уваги вхід у священний гай. Під ногами змарнілий мармур сходинок та плити священного ракушняка. Варто лише простягнути руку, і можна доторкнутися до гілки дикої оливи, якою вінчали голову Олімпіоніка. Над головою простерли свої крони могутні сосни та дуби. А вище - блакить неба, під шатром якого були збудовані величезні споруди. Нажаль, їх не пошкодували ні землетруси, ні розливи річок, ні час. Але як вражають ці залишки минулої величі!!!

Своєю до цього часу збереженою славою Олімпія винна Олімпійським іграм, хоч проводились вони там лише раз на 4 роки та продовжувались раховані дні. У перервах між іграми великий стадіон був спустошений, він розташовувався неподалік пагорбах Кронос. Поросли травою бігова доріжка стадіону та схили пагорба та насипу, які були трибуною для глядачів. Не лунає стукіт копит та колісниць на іподромі. Не було атлетів, що тренувалися на майдані гімнасія та в монументальній споруді палестри. Не лунали голоси в леонідайоні - отелі для почесних гостей.

Натомість під час Олімпійських ігор тут вирувало життя. Десятки тисяч прибуваючих атлетів та гостей повністю заповнювали грандіозні на той час спортивні споруди. їх ансамбль по своєму складу мало відрізнявся від сучасних спортивних комплексів. В той далекий час на Олімпіадах виявлявся лише переможець в окремих видах змагань - олімпіонік.

Говорячи сучасною мовою, ніхто не фіксував абсолютні досягнення атлетів. Досконалість місць змагань мало кого турбувало. Усіх більш турбувала обрядова сторона свята, присвяченого Зевсу.

Як відомо, давньогрецька історія в якійсь мірі відображає міфологію. Один з поетичних міфів давньої Греції розповідає про те, як виник Олімпійський стадіон. Якщо прислухатися до цієї легенди, то його засновником був Геракл з Крита. Приблизно у 17 сторіччі до н.є. він та його 4 брати зійшли на Пелопонеський півострів. Там у пагорба з могилою титана Кроноса, згідно з легендою переможеного у битві сином Зевса, Геракл на честь перемого власного батька над дідом організував змагання зі своїми братами у бігу.

Для цього на майданчику у підніжжя пагорба він відміряв відстань вії стадій, котра відповідала 600 його ступням, імпровізована бігова доріжка довжиною 192м 27 см слугувала основою майбутнього Олімпійського стадіону. Протягом трьох сторіч саме на цій примітивній арені далеко нерегулярно проходили ігри, пізніше названі Олімпійськими.

Поступово Олімпіади завоювали прихильність всіх держав, розташованих на Пелопонеському півострові, ау776рдон.е. набули загальногрецького характеру. Саме с цієї дати почалась традиція закарбовувати імена переможців.

Канун урочистого відкриття ігор поблизу стадіону на березі річки Алфей розташовувалося давнє наметове містечко. Сюди окрім численних прихильників спорту з'їжджалися торговці різноманітними товарами, власники розважальних установ, так ще в прадавні часи піклування про підготовку до ігор включало в організаційні справи різноманітні соціальні верстви населення Греції. 5 днів офіційно тривав грецький фестиваль, присвячений прославленню фізичної сили та єдності нації, звеличуючи вроду людини. Олімпійські ігри по зростанню їх популярності здійснювали вплив на центр Олімпії - Альтиса. Більш 11 сторіч в Олімпії проводились загальногрецькі ігри. Подібні ігри проходили і в інших центрах держави, але жоден з них не міг зрівнятися з олімпійськими.

Проблема "Нової філософії сучасного олімпійського руху на початку XXI сторіччя"

В одному зі своїх недавніх виступів МОК Х.А.Самаранч заявив, що на його думку, проблему сучасного олімпійського руху полягає у тому, що він не має проблем. Позиція пошуку істини спонукає нас більш критично підходити до оцінки ситуації у сучасному олімпійському русі. Проблеми існують і проблеми дуже серйозні та важливі.

Свій виступ я хотів би присвятити одній проблемі, яка стосується філософії олімпізму, яка відіграє важливу роль у рамках олімпійського руху. "Що придає виключність та силу олімпійському руху, - наголосив у своєму виступі на XI олімпійському конгресі в Баден-Бадені прем'єр міністр Тунісу і член МОК М.Мзалі, - то це, зрозуміло, філософія, котру воно відображає, філософія, яка є стимулом для руху та сама їм стимулюється".

Олімпійська хартія у вигляді філософської основи сучасного олімпійського руху вказує розроблену П'єром де Кубертеном гуманістичну концепцію олімпізму - філософію життя, звеличуючу та об'єднуючу у збалансоване ціле переваг тіла, волі та розуму.

В зв'язку з тими великими змінами які за останні десятиріччя відбулися як у спорті так і у суспільстві в цілому, природно виникає питання: чи повинні ці зміни вплинути та яким чином на олімпійську філософію?

Для позиції МОК з даного питання характерні два моменти. По-перше, передбачається, що в новій ситуації мова не йде про зміну основних ідеалів і цінностей олімпійської філософії. Про це прямо заявив президент ХОК X. А. Самаранч: "Я могу смело утверждать, что олимпийское движение сегодня больше, чем когда бы то ни было опирается на идеалы Кубертена. Эти идеалы братства, дружбы, взаимопонимания и гармоничного развития личности способствуют созданию лучшего и более спокойного мира. Никто не может утверждать, что они устарели или что нет смысла их сохранять" [ Samaranch, 1989 ]. По-друге, ставиться задача всесвітньої активізації олімпійської освіти, головна мета якої - роз'яснення і пропаганда основних ідей олімпійського руху, ідеалів і цінностей олімпізму. У заключному документі XI Олімпійського конгресу у Парижі (1994 г.) підкреслено, що " распространение этических, культурных и воспитательных ценностей олимпизма должно быть интенсифицировано всеми участниками олимпийского движения".

В теперішній час робота з олімпійської освіти набуває все більш широкого розмаху - як в окремих країнах, у тому числі у нашій, так і на міжнародному рівні.

Олімпійська освіта, особливо дітей і молоді, безумовно, має важливе значення. Виходячи з цього, автор доповіді ще на початку 80-х pp. по суті справи вперше у нашій країні почав розробляти науково-методичні основи олімпійської освіти і активно продовжує цю роботу в теперішній час.

І все ж найважливіше значення має не підвищення рівня олімпійських знань і навіть не декларативно проголошуваної орієнтації на ідеали і цінності олімпізма, а формування реальної поведінки, образу (стилю) життя, відповідного цим ідеалам і цінностям. Не випадково в Олімпійській хартії в якості важливого завдання олімпізму, поєднуючого " спорт с культурой и образованием " вказується (на це рідко звертають увагу) завдання створення " образа жизни, основывающегося на радости от усилия, на воспитательной ценности хорошего примера и на уважении к всеобщим основным этическим принципам ".

Помилково вважати, як це часто робиться, начебто цю проблему можна вирішити на основі лекцій, бесід під час " олімпійських уроків ", з допомогою одних лозунгів і закликів. Як справедливо зауважує К. Volkwein [1995] лозунги і заклики дотримуватись принципів моральної поведінки у спорті навряд чи здатні внести будь - які серйозні зміни в ту реальну ситуацію, котра існує в теперішній час в олімпійському спорті, де господарює принцип " успіх за будь-яку ціну".

В роботі з пояснення і пропаганди ідеалів олімпізма все більш явно вимальовуються дві суттєві проблеми.

Перша із них - невизначеність і неоднозначність трактовки олімпізма і його ідеалів. Це проявляється як в багатстві термінів, котрими вони позначаються ("олімпійська ідея "," олімпійський дух "," олімпійська ідеологія "," олімпійська філософія " та інше), так і у невизначеному поясненні цих термінів. Така ситуація дає основи для вельми песимістичних висновків: " то, что можно было бы назвать философией олимпизма находиться пока в зачаточном состоянии " [ Речек, 1986 ]; "...те, кто проявляет к Олимпийским играм научный интерес, почти единодушно сходятся во мнении, что, несмотря на все великолепие и символику, олимпизм фактически лишен внутренней сущности" [ Педдик, 1992] та інше.

Друга проблема – протиріччя між реальною орієнтацією учасників олімпійського руху на прагматичні цінності і тими гуманістичними ідеалами і цінностями, котрі проголошує олімпійська філософія. Ці ідеали, як відмічає відомий німецький вчений О. Групе, " можно свести к следующим пяти моментам: концепция гармоничного развития личности; возможность самосовершенствования на пути к высшим спортивным достижениям; принцип любительства как проявление самодисциплины и отказ от материальной выгоды; этический кодекс спорта; формирование спортивной элиты ".

Практично ці ідеали, вважає вчений, все рідше реалізуються в олімпійському спорті: самовдосконалення вже не розцінюється вище перемоги на Олімпійських іграх; рідко зустрічається орієнтація на гармонічний розвиток: " чи багато знайдеться в сучасному спорті прибічників принципу єдинства физического, интеллектуального и духовного развития личности " [ Групе, 1986 ].

У цій ситуації більшість учених і суспільних діячів звертають увагу на зростаючу " потребность в обновленной олимпийской философии, в новой формулировке философской основы олимпийского движения ", ставлять питання про необхідність розробки " новой философии олимпизма " [ Ленк, 1982; Boulongne, 1993; Leiper, 1980; Lenk, 1980; Parry, 1989 та інші ], підкреслюють як це робить, наприклад, С. Ердем, член МОК, президент НОК Турції, що "нуждается в переосмыслении и сама концепция олимпизма, да и сама роль спорта в современном мире в целом " [ Ердем, 1992 ].

Все питання заключається у тому, в якому напрямку повинно відбуватись це переосмислення - в сторону підсилення чи ослаблення гуманістичної направленості олімпізму і спорту. Часто висловлюється думка, що нова соціокультурна ситуація потребує ослаблення гуманістичної орієнтації олімпійської філософії, відмови від раніше проголошуваних цінностей. Так, вважають, що в теперішній час неможливе виконання " потрібність універсальності, що не має смислу вимагати від спортсменів дотримання вже застарівших моральних норм та принципів, по типу " fair play" [Volkwein, 1995] та інше.

Висловлюється і думка проте, що нравственно - етичний початок нібито вже не є провідним в олімпійському русі, що на перший план тут виступають "реалістичні, прагматичні тенденції "," прагматичний підхід ", котрий в майбутньому стане переважаючим: на початку XXI ст. зміниться сприйняття спорту. Він буде сприйматися не як феномен культури, а як звичайна послуга, " товар ", тобто як бізнес... С порт в першій половині XXI ст. - це симбіоз спорту та бізнесу в глобальному масштабі" [ Гуськов, 1996 ]. Протилежний підхід полягає в тому, що сучасна соціокультурна ситуація, ті проблеми і труднощі, з котрими зустрічається олімпійський рух, потребують не послабити, а підсилити гуманістичну направленість олімпійської філософії.

Перш за все мова йде про те, щоб у цій філософії більш чітко були визначені гуманістичні пріоритети, мета і засоби олімпійського руху. Пропонується внести деякі зміни і у Олімпійську хартію. Так, неодноразово ставилось питання про те. щоб змінити олімпійський девіз " Citius. Altius. Fortius ", оскільки він формує у спортсменів і тренерів бажанні досягти перемоги за будь - яку ціну.

Пропонувались і інші пропозиції: більш чітко відобразити в Олімпійській хартії положення про миротворчу місію олімпійського руху, ідею гармонічного розвитку особистості та інше. Внесення такого роду змін в олімпійську філософію і відповідних формулювань в Олімпійську хартію навряд чи здатне кардинально змінити ситуацію. Більш того, це ще більше загострить указані протиріччя, якщо в олімпійському русі не будуть створені такі умови і стимули, котрі б спонукали всіх учасників цього руху орієнтуватись у своїй реальній поведінці на гуманістичні ідеали і цінності. При вирішенні цієї проблеми важливо враховувати, що модель організації олімпійських змагань, котра використовується на практиці (їхня програма, система визначення та заохочення переможців та інше) орієнтує учасників на перемогу за будь-яку ціну (навіть за рахунок здоров'я, порушення моральних принципів), на односторонній розвиток та інше, тобто не сприяє, а перешкоджає їхній орієнтації на ідеали олімпізму.

Відповідно з цим найважливіше завдання олімпійської філософії полягає в тому, щоб знайти таку нову, науково - обґрунтовану модель спорту (організація спортивних змагань і підготовка до них), яка відповідно до ідеалів олімпізма орієнтує спортсменів на красу дій і вчинків, на різнобічний і гармонічний розвиток.

В 1990 році автором даної доповіді розроблений проект під назвою " СпАрт "/" SpArt "/" (воно походить від трьох англійських слів " Spirituality" -духовність, "Sport" - спорт і "Art" - мистецтво),в якому запропонована ця нова модель спорту - Спартанські ігри. З 1991 року ці Ігри регулярно проводяться в Росії, активну участь у них приймають особи різного віку, статі, фізичного стану, включаючи інвалідів.