double arrow

Класифікація екскурсій за метою, завданням та формою проведення


Лекція №5. Теорія екскурсійної справи

План

1. Екскурсія, її сутність, основні ознаки.

2. Функції екскурсії.

3. Класифікація екскурсій (за змістом екскурсій, за складом учасників, за місцем проведення (вид екскурсії), за способом перебування, за формою проведення, за циклічністю проведення, за метою, завданням та формою проведення).

4. Формування екскурсійної тематики (тема та об’єкти, назва екскурсії).

1.Поняття сутності екскурсії дає можливість правильно вирішувати основні питання, пов’язані з організацією та змістом екскурсійної справи.

Екскурсія – це наочний процес пізнання навколишнього світу. Особливість цього процесу полягає в тому, що він пов’язаний зі заздалегідь підібраними об’єктами, які являють собою основу для розкриття теми і вивчаються на місці їх знаходження, бо кожна оглядова чи тематична екскурсія – це ніщо інше як цілеспрямований, заздалегідь запрограмований процес, побудований на поєднанні зорових, слухових та інших вражень [Емельянов Б.В. Экскурсоведение. – Ч.1. – М.: Рекл.-информац. бюро “Турист”, 1992. – С.8].

Екскурсія спирається на дві форми пізнання: чуттєве і логічне (мислення).

Під час екскурсії екскурсовод допомагає екскурсантам побачити об’єкти, на основі яких розкривається тема (перше завдання), отримати необхідну інформацію про них (друге завдання), відчути велич, значення історичної події (третє завдання), оволодіти практичними навичками самостійних висновків, спостереження та аналізу екскурсійних об’єктів (четверте та п’яте завдання). Видатний український педагог С.Ф.Русова так визначала завдання екскурсій: “... Екскурсії навчають не тільки дивитися навкруги себе, а й бачити усякі з’явища в усіх деталях, придивлятись до цих з’явищ і розуміти їх зв’язки між собою, і зв’язок їх з тою сферою, в якій вони утворилися” [Русова С. Шкільні екскурсії і їх значення // Світло. – 1911. – квітень. – Кн.8. – С.27].

Отже, автори екскурсії – методисти та екскурсоводи – повинні уявляти для себе, що і як повинен побачити, почути та відчути екскурсант, які висновки повинен зробити під час екскурсії.

Екскурсія, її матеріал, сам характер його подачі на аудиторію повинні вчити людину правильно мислити, аналізувати, приходити до певних висновків.

Основою екскурсії є наявність двох основних елементів – показу та розповіді, певне поєднання (сполучення) яких дозволяє досягти її ефективності.

Зростання “екскурсійності” можна прослідкувати на таких етапах сполучень:

· розповідь має перевагу над показом (Р>П),

· розповідь і показ рівні (Р=П),

· показ переважає над розповіддю (Р<П).

Перший етап являє собою усний виступ типу лекції чи доповіді, де наочність використовується незначною мірою (Р>П). Лектор ілюструє свій виступ навчально-наочними посібниками – репродукціями картин, кресленнями, картами, гербаріями, фотографіями тощо.




Керівник групи (не екскурсовод) під час подорожі туристів до іншого веде подорожню екскурсійну інформацію. Розповідь при цьому підсилюється показом лише окремих об’єктів-пам’яток історії та культури, історичних місць.

Розповідь за виховним впливом на аудиторію на цьому етапі має більше значення ніж показ, який у такому випадку підпорядкований розповіді. Фактично такий захід при проведенні на маршруті ще не є екскурсією, а лише першою зі сходинок на шляху перетворення некваліфікованого огляду об’єктів на екскурсію. У цьому випадку методика показу фактично відсутня, розвиток має лише методика розповіді. Екскурсант пасивний, особливо як глядач, він більше спостерігає.

Особливо це має місце при звичайній швидкості автобуса (40-60 км. на годину). Об’єкти сприймаються лише оглядово. Екскурсант сприймає та запам’ятовує лише 30% близько екскурсійного матеріалу.

Екскурсійна практика свідчить, що огляд об’єктів та їх показ не одне й те саме.

Огляд – поверхове, найчастіше безсистемне знайомство пам’яткою. Кожна людина може без сторонньої допомоги оглянути зовнішній вигляд будинку, пам’ятки на площі, експозицію музею чи твори живопису.

Показ – глибоке ознайомлення, цілеспрямоване виявлення об’єкта під керівництвом кваліфікованого спеціаліста. При огляді людина сприймає лише зовнішній вигляд пам’ятки. При показі вона не тільки бачить пам’ятку, але при допомозі екскурсовода вивчає та аналізує окремі деталі, художні якості.



Другий етап– поєднання елементів, які складають екскурсію, при яких розповідь рівна показу (Р=П). Питома вага наочності, яка супроводжує усний виступ (розповідь) збільшується. При цьому зрівнюються в своєму значенні та виховному впливі на екскурсантів обидва складові елементи – розповідь та показ.

Учасник екскурсії тут уже виступає в іншій якості. Якщо раніше він був лише слухачем, то зараз він слухач і глядач одночасно.

На названому етапі становлення екскурсії відбувається розподіл об’єктів на основні та додаткові. Робиться спроба створити постійний текст розповіді, який поки що називають по-різному: конспект, розгорнутий план викладення матеріалу, тези екскурсії тощо.

Виділяються підтеми. Починають використовуватися методичні прийоми показу об’єктів. Добираються логічні переходи як словесні містки між підтемами, які розкриваються на об’єктах. На цьому етапі посилюється методика показу, активність методики розповіді зменшується, активність екскурсанта зростає, з’являється вже прийом вивчення об’єкту. Засвоюється приблизно 40% екскурсійного матеріалу.

У цьому випадку показ об’єктів відбувається при невеликій швидкості автобуса.

Третій етап.Поєднання показу та розповіді набуває дедалі(ще) більш екскурсійного характеру. Показ, який збільшився в обсязі, тепер займає чільне місце в екскурсії (П>Р). У розповіді важлива роль відводиться аналізу об’єктів, які сприймає зір. Вона ведеться в екскурсійних формах: у вигляді коментаря, довідки, пояснення, вступного слова до показу об’єктів або заключного (пояснюючого) після їх показу. Екскурсант уже виступає у ролі дослідника. Засвоюється понад 50-60% матеріалу. Це, в основному, показ об’єктів на зупинці з вікна автобуса, без виходу групи, і найбільше сприймання відбувається безпосередньо біля пам’ятки при підході до неї.

На цьому етапі домінує цілеспрямований показ екскурсійних об’єктів. Розповідь займає другорядне місце і цілком підпорядковується показу. Показ і розповідь ведуться екскурсоводом на основі методичних прийомів. У підтемах виділені основні питання. Логічні переходи, виконуючи роль словесно-зорових містків між підтемами та об’єктами, з’єднують екскурсію у цілісний твір. Вступне та заключне слово екскурсовода стають постійними частинами екскурсії. Місце зорових ланок, яких не вистачає, відтворюють експонати “портфеля екскурсовода”. Захід стає екскурсією у повному розумінні цього слова.

Один з зачинателів екскурсійної справи професор Б.Є.Райков писав: “... Під екскурсією ми розуміємо вивчення об’єктів на місці їх природного знаходження (локальний принцип) і в зв’язку з пересуванням свого місця у просторі (моторний принцип). Ось ці два принципи, які тісно пов’язані між собою, і складають сутність екскурсійного методу” [Райков Б.Е. Методика и техника экскурсий. Изд. 3-е, переработан. и дополнен. – М., 1927. – С.11].

Отже, екскурсійний метод – це такий метод, основою якого є наочність, обов’язкове поєднання показу, розповіді та руху.

Яким же повинно бути співвідношення цих елементів?

Кількісно показ та розповідь векскурсіях весь час змінюються. Це залежить, перш за все, від числа об’єктів по темі (пам’ятки історії та культури, споруди, будівлі, визначні місця, техніка та ін.), фактичного матеріалу, який їх характеризує, та події, з ними пов’язаних.

До речі тут думка професора С.П.Сингалевича: “Ясно, що чим більше розповідає про минуле пам’ятка, яку вивчаємо, тим менше про неї розповідає керівник екскурсії, в разі ж, коли екскурсійний матеріал недостатній, якщо в пам’ятці минулого сліди епохи, яку вивчаємо, вже стерті часом чи зруйновані діями пізніших поколінь, тут необхідні усні доповнення, документальні обґрунтування фактів минулого...”.

Саме тоді відбувається перетворення лекції на екскурсію. Її основні елементи – показ та розповідь – не можуть існувати самостійно, доповнюють одна одне, створюючи цілісний твір-екскурсію.

Таким чином, екскурсія – це твір, в якому її творцям – методистам та екскурсоводам – вдається досягти чіткої взаємодії між показом об’єктів, розповіддю про них та подіями, що з ними пов’язані.

Якщо рівновага показу та розповіді у чіткому співвідношенні, яке задумане авторами у кожній екскурсії, буде порушена, екскурсія, зробивши кілька кроків назад, легко знову перетвориться на лекцію на міських вулицях.

Ознакиекскурсії

Ознака – все те, що робить схожими між собою або відрізняє одне від одного предмети та явища. Йдеться лише про істотні ознаки, ті, без яких предмет, явище, форма не можуть існувати.

На відміну від лекції основними ознаками екскурсії є висока ступінь наочності та рух. Екскурсія насичена рухом. Без переїздів, переходів від об’єкта до об’єкта, без руху при огляді об’єктів, а також підйомів, спусків тощо екскурсії не може бути.

Екскурсія подібно до інших форм культурно-просвітньої діяльності – лекції, диспуту, тематичного вечора тощо – має свої ознаки та особливості в організації, методиці підготовки та проведення. Отже, в чому вони полягають?

У міський та загородній (позаміській) екскурсії таких ознак нараховується сім:

1. Обмеженість у часі – від однієї академічної години до однієї доби. Багатоденних екскурсій не буває, це вже транспортні подорожі.

2. Наявність екскурсійної групи (екскурсантів).

3. Участь кваліфікованого керівника – спеціаліста певної галузі знань, обов’язки якого виконує екскурсовод.

4. Показ екскурсійних об’єктів у місцях їх природного розташування (знаходження).

5. Пересування екскурсантів за заздалегідь складеним маршрутом.

6. Цілеспрямованість огляду, наявність визначеної теми.

7. Активна розумова діяльність учасників (спостереження, вивчення, дослідження об’єктів).

Крім цих, загальних для всіх екскурсій ознак, кожний вид має свої специфічні, лише йому притаманні ознаки.

Для автобусних екскурсій – це обов’язковий вихід з автобуса для безпосереднього огляду пам’яток та визначних місць.

У музейних – знайомство з матеріалами, що знаходяться на стендах та стінному просторі. У цьому випадку до експозиції ніби переміщуються наочні матеріали з “портфеля екскурсовода” (при численному збільшенні кількості експонатів).

У пішохідних – місце короткого логічного переходу займає більш докладна розповідь про події.

При відсутності навіть однієї з цих ознак ефективність екскурсії знижується.

Безсистемний огляд визначних місць, пам’яток історії та культури призводить до “спотворених форм гідизму” [Герд В.А. Экскурсионное дело: Сб. статей по методике экскурсий. – М.-Л.: Госиздат, 1928. – С.23], негативного явища в екскурсійній практиці, що “компрометує екскурсійну справу” [Там само. – С.12] і що завжди непокоїло вчених-екскурсіоністів. “Сформувалося два типи оглядаючого та показуючого. Турист і гід обумовлюють і створюють одне одного за власним образом та подобою. Гід – слуга інтересів туриста, турист – раб навичок гіда. Гуманітарні екскурсії знаходяться в міцній залежності від старих навичок визначних пам’яток...”Методи” гіда склалися ще за часів фараонів, але не дивлячись на свій поважний (чималий) вік, панують й донині не тільки по всій Європі, а, цілком імовірно, й в усьому світі, не внаслідок свого авторитету, а через неорганізованість екскурсійної справи” [Анциферов Н. О методах и типах историко-культурных экскурсий. – Петроград: культурно-просветительное кооперативное товарищество «Начатки знаний», 1923. – С.4].

Для подальшого розвитку екскурсійної справи, вдосконалення методики та виконавської діяльності, яка грунутується на високій професійній майстерності екскурсовода, найбільш важливим є поняття та визначення (тлумачення) самого терміну “екскурсія”.

Упродовж останнього століття давалися різні визначення цього терміну, в нього вкладався різний зміст. Перше з них, виходячи з часу публікації: “Екскурсія – це прогулянка, що ставила собі за мету вивчення обумовленої теми на конкретному матеріалі, який доступний спогляданню” [Анциферов Н. О методах и типах историко-культурных экскурсий. – Петроград: культурно-просветительное кооперативное товарищество «Начатки знаний», 1923. – С.4]. Видатні теоретики екскурсійної справи вважали основними ознаками екскурсій:

1. “Подорожування” та “Моторність” (І. М. Гревс);

2. Вивчення об’єктів у їх природному оточенні (І.О.Рейнике).

Видатний екскурсіоніст В.О.Герд дав більш точне визначення: “Екскурсія – це форма суспільно-освітньої роботи, коли група осіб (екскурсантів) під керівництвом більш знаючої особи (екскурсовода) вивчає тіло або явище в його природному оточенні, відправляється з цієї метою до об’єкту свого вивчення” [Герд В.А. Экскурсионное дело: Сб. статей по вопросам методики экскурсий. – Л.: Госиздат, 1928. – С.26].

Характеризуючи екскурсії у позашкільній роботі з дітьми в діяльності туристичних установ, Л.Бархаш писав: “Екскурсії – це наочний метод одержання певних знань... шляхом відвідування певних об’єктів (музей, завод, колгосп та ін.) по заздалегідь розробленій темі з спеціальним керівником (екскурсоводом)” [Бархаш Л. Виды и формы туристских путешествий и экскурсий. – М.: Заочн. курсы туристского актива ЦС ОПТЗ, 1934. – С.9].

Нарешті, одне з визначень, яке було зроблено в 1970-і роки: “Екскурсія – особлива форма навчальної та позакласної роботи, в якій здійснюється спільна діяльність вчителя-екскурсовода та керованих ним школярів-екскурсантів у процесі вивчення явищ дійсності, які спостерігаються у природних умовах (завод, колгосп, пам’ятки історії, культури, визначні місця, природа тощо) чи спеціально створених сховищах колекцій (музей, виставка); вона служить справі виховання підростаючого покоління” [Родин Л.Ф., Соколовский Ю.Е. Экскурсионная работа по истории: Пособие учителей. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1974. – С.16].

Прослідкуємо визначення поняття “екскурсія” у словниках.

Найбільш давнє (1864 р.) зустрічаємо в “Настольном словаре для справок по всем отраслям знання” В.Ф.Зотова та І.Толля: “Екскурсія – поїздка з ученою метою; подорож для розваги, вчені пошуки в рукописах, книжках та ін.” [Настольный словарь для справок по всем отраслям знання: В 3 т. / Под руковод. .В.Р.Зотова и Ф. Толля / Изд-во Ф. Толля. – СПб.: Типография В. езобразова и комп, 1864.– Т.III. – С.1076.].

Трохи пізніше (1882 р.) В.Даль у “Толковом словаре великорусского языка” визначає: “Екскурсія – проходка, прогулянка, вихід на пошук когось, для збирання трав та ін.” [Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. – М., 1882. – Т.4. – С.663].

У “Настольном энциклопедическом словаре” Граната говориться: “Екскурсія (лат.) – подорож з навчальною чи науковою метою” [Гранат. Толковый энциклопедический словарь. – М., 1895. – Т.8. – С.52, 53.].

У “Малом энциклопедическом словаре” Брокгауза-Ефрона узагальнюються всі визначення, які мали місце раніше: “Екскурсія (лат.) подорож з науковою, виховною чи розважальною метою” [Малый энциклопедический словарь. – Вып.IV. – Изд.II. – Т.II. – СПб.: Изд-во Блокгауз и Эфрон, 1909. – С.2126].

У Малій Радянській енциклопедії дається таке пояснення: “Екскурсія – колективне відвідування якоїсь місцевості, промислових підприємств, радгоспів, музеїв, ін. переважно з науковою чи просвітньою метою” [Малая советская энциклопедия. – М., 1931. – Т.10. – С.195].

Більш докладно, ніж в інших, пояснювався термін “екскурсія” у першому виданні Великої Радянської енциклопедії: “Один із видів масової, культурно-просвітньої та навчальної роботи, мета якої – розширення та поглиблення знань підростаючого покоління, робітників та колгоспників шляхом виходу із звичного оточення не тільки для безпосереднього спостереження та дослідження явищ природи та суспільного життя, природних продуктивних сил, процесів... виробництва, фактів культури та побуту тощо, але й для наочного ознайомлення з певними об’єктами (напр. музей, виставка) за заздалегідь складеним планом і, як правило, під спеціальним керівництвом” [Большая Советская энциклопедия. – М.: ОМЗ, 1933. – Т.63. – С.316]. У “Словнику іноземних слів” поняття “екскурсія” формулюється так: “Подорож, прогулянка, відвідування будь-якої установи з освітньою, спортивною чи розважальною метою” [Словарь иностранных слов. – М.: Гос. изд-во иностраныіх национальыїх словарей, 1941. – С.751].

У “Малой Советской энциклопедии” визначено, “Екскурсія – колективна подорож чи похід у визначні місця з науковою, освітньою або культурно-просвітньою метою” [Малая Советская энциклопедия: В 10 т. 3-є изд. – Т.10. – М.: Советс. энциклопедия, 1960, – С.770].

“Большая Советская энциклопедия” визначає: “Екскурсія – відвідування визначних об’єктів (пам’ятки культури, музеї, підприємства, місцевість та ін.), форма та метод набуття знань. Проводиться, як правило, колективно під керівництвом спеціаліста-екскурсовода” [Большая Советская энциклопедия: В 30 т. 3-е изд. – Т.29. - М.: Советская энциклопедия, 1978. – С.638.].

І, нарешті, в “Українській Радянській енциклопедії” “Екскурсія – (лат. поїздка, подорож, похід) – пізнавальний вид діяльності, який сприяє активному сприйманню людиною набутих знань, колективні подорожі, походи до визначних місць, музеїв, промислових підприємств, сільськогосподарських виробництв, на різні географічні, природні, економічні, історичні об’єкти з науковою, загальноосвітньою, культурно-просвітньою метою” [Українська Радянська енциклопедія: У 12 т. Вид. 2. – Т.3. – К.: Головна редакція УРЕ, 1979. – С.541].

У усіх приведених визначеннях мають місце деякі розбіжності. Це закономірно і пояснюється тим, що протягом більше ніж вікового шляху розвитку екскурсійної справи змінювалися вимоги, які ставилися перед екскурсією, і в залежності від цього змінювався, постійно поглиблюючись, її зміст, як явища суспільного життя.

На початковому етапі екскурсія – прогулянка для розвитку, далі вона вже переслідує практичні завдання, наприклад, збирання лікарських трав. Далі перед екскурсією ставиться вже наукова мета – вияв експонатів для краєзнавчого музею. Поява навчальних завдань залучила на екскурсії школярів. Пошуки нових форм самоосвіти поставили перед нею освітню мету. Намагання вдосконалити процес виховання, зробити його більш ефективним, перетворило екскурсію на один з видів культурно-освітньої роботи.

За двадцять років (1969-1989) екскурсії збагатилися за змістом, формами та методикою проведення, про що більш детально сказано у працях Б.В.Ємельянова, П.С.Пасічного та ін. На кінець 1980-х рр. являли собою “цілеспрямований наочний процес пізнання навколишнього світу, процес, який будується на заздалегідь підібраних об’єктах у природних умовах або тих , які знаходяться в цехах промислових підприємств, приміщеннях лабораторій, науково-дослідних інститутів, залах музеїв, виставок-майстерень архітекторів, живописців, скульпторів, графіків тощо. Показ об’єктів проходить під керівництвом кваліфікованого спеціаліста-екскурсовода. Процес сприйняття підпорядкований завданню висвітлення певної теми. Екскурсовод передає аудиторії науково обґрунтоване власне бачення об’єкту, оцінку визначного місця, поняття, історичної події, пов’язаної з зазначеним об’єктом[Емельянов Б.В. Экскурсоведение. – Ч.1. – М.: Рекламно-информационное бюро “Турист”, 1992. –-С.12].

Закон України “Про туризм” (1995 р.) дає більш стисле визначення екскурсійної діяльності, розглядаючи її лише як один з видів подорожей, тим самим, на наш погляд, зводить нанівець її значення як самостійної послуги: “Екскурсійна діяльність – і, по організації подорожей, що не перевищують 24 години, у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам’ятками історії, культури, природи, музеями, визначними місцями тощо” [Закон “Про туризм”. – К.: РІ ТОВ “Аванпост”, 1995].

Міждержавний стандарт “Туристсько-екскурсійне обслуговування” дає вже визначення терміну “екскурсія”, враховуючи її виховне значення: “Екскурсія – туристська послуга, що забезпечує задоволення духовних, естетичних, інформаційних потреб туристів” [Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.2-95 “Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги].

Виходячи з цього положення і слід розглядати призначення екскурсії або її основні функції.

2.Функція, від латинського – виконання, звершення, еквівалентний зміст. Функція – це зовнішній прояв будь-якого об’єкта, форма роботи установи, підприємства тощо.

У функції реалізуються основні ознаки сутності речі в залежності від умов існування.

Функціональні відношення характерні тільки для певним чином організованих речей, здатних до самозбереження, спрямованих і цілеспрямованих систем, тобто до явищ живої природи і суспільства” [Українська радянська енциклопедія: У 12 т. – Вид. 2-е. – Т.12. – К.: Головна редакція УРЕ, 1985. – С.75].

Функції екскурсії слід розглядати як її основні властивості, а саме: інформативну, наукову, просвітницьку, виховну, гуманістичну та культурологічну.

Кожна екскурсія в залежності від теми містить у собі певну наукову інформацію. Основні вимоги до змісту екскурсії – достовірність (вірогідність) та повнота наукової інформації, викладення її відповідно до сучасних наукових досліджень і сприяння розповсюдженню об’єктивних наукових знань.

Творці екскурсійної теорії підкреслювали, що “екскурсія – це одна з форм просвітницької роботи. А всяка просвітницька робота має за мету виховання тих, хто є її об’єктом, будуть це діти чи дорослі” [Герд В.А. Экскурсионное дело. – М.-Л.: Госиздат, 1928. – С.19] і “основними властивостями екскурсії є освіта та інтелектуальне виховання” [Там само. – С.41].

“Виховна функція екскурсії реалізується у формуванні світогляду, переконань, почуттів, інтересів, способу та стійкого мислення, що проявляється в різних видах наступної діяльності учасників екскурсії” [Науменко Г.Ф. Методика организации непрерывного обучения екскурсоводов. – М.: ЦРИБ “Турист”, 1991. – С.15].

Зі створенням незалежної Української держави український народ потребує своєї філософії, основаної на багатстві пройденої народом історичного шляху, його культурі, моралі, і завданням екскурсій всіляко сприяти цьому. Тут велике значення мають гуманістичні функції екскурсій.

На це звертала увагу ще видатний український педагог С.Ф.Русова, підкреслюючи, що “мета їх – дати екскурсантам свідомий погляд на громадське життя в його історичному розвитку та в сучасному становищі, збудить чулість до громадянської психіки, розуміння зв’язку людського життя з природним осередком, придивлятись до творчої діяльності людини в різних напрямках” [Русова С. Шкільні екскурсії і їх значіння // Світло. – 1911. – квітень. – С.30]. Вона підкреслювала, що “нам бракує щирого патріотизму саме через те, що ми занадто мало знаємо свій рідний край, додивляємось до життя народу” [Там само. – С.34].

Ці питання залишаються дуже актуальними і тепер, і дуже сучасними є вимоги С.Русової до екскурсій, які слід проводити так, “щоб старовина рідного краю запала у душу й на все життя запалила святу іскру кохання до цих рідних місцин, до землі, де сто віків живе рідний люд. Цього навчитися з книжок не можна, це і є справжнє живе гуманітарне виховання, оперте на свідомім розумінні зв’язку життя народу з природою його країни” [Там само. – С.31].

Перед українським народом нині неосяжна культурна спадщина минулого, культура сучасна, перед якою постає ще величніше завдання: закласти основи нової культури. Завдання екскурсій співвіднести культуру з соціальною історією через культурологічну функцію, яка поєднує в собі організацію дозвілля, відпочинку, спілкування.

Через взаємозв’язок економічної та духовної сфер життя суспільства екскурсії повинні об’єднувати, виховувати людей, саме в цьому полягає їх велике суспільне значення.

3.Класифікація екскурсій – це розподіл екскурсій на групи та види, виділення в кожній з них основних рис, які визначають характер її проведення.

Це питання привертало увагу вчених-екскурсіоністів ще в період становлення екскурсійної теорії. В.О.Герд зробив одну з перших спроб визначення цього питання: “Нашою метою буде розподіл екскурсій на групи та підгрупи, виділення в них тих основних рис, які визначають характер ведення екскурсії, а саме, допомагають керівникові орієнтуватися в усіх питаннях її розробки. Це визначення основних рис обумовлює кілька центральних типів екскурсій, до яких будуть приєднуватись проміжні класифікаційно невизначені екскурсії” [Герд В. Экскурсионное дело: Сб. статей по вопросам экскурсий. – М.-Л.: Госиздат, 1928. – С.27].

Б.Є.Райков зробив більш детальну класифікацію екскурсій. В її основу він заклав шість основних ознак, у залежності від фактичного матеріалу та методичної побудови, які мали місце як основні напрями і зміст екскурсійної роботи у 1920-і роки, а саме:

1. За змістом:

а) природно-географічні;

б) гуманітарні;

в) виробничі.

2. За обсягом матеріалу:

а) на одну тему;

б) на кілька близьких за змістом тем;

в) комплексні.

3. За завданням:

а) дослідницького типу;

б) ілюстративного типу.

4. За логічною побудовою чи структурою:

а) аналітичні;

б) синтетичні.

5. За тривалістю:

а) одноденні;

б) одноденні з ночівлею;

в) багатоденні.

6. За складом учасників:

а) шкільні;

б) дошкільні;

в) позашкільні [Райков Б. Е. Методика и техника экскурсий. – Изд. 3-е. – М.-Л.: Госиздат, 1927. – С.29-30].

Подальший розвиток екскурсійної справи та туризму цілому призвело до значних змін і в класифікації екскурсій. Зникли багатоденні екскурсії. Заходи такого типу сформували самостійну форму – подорожі: за місцевими маршрутами вихідного дня, багатоденні транспортні подорожі, туристичні походи.

Розвиток та збагачення змісту екскурсійної методики визначили неможливим поділ екскурсій на аналітичні та синтетичні. Аналіз і синтез при показі об’єктів використовується у кожній екскурсії. Більш складним став поділ екскурсій за складом учасників.

У процесі розвитку екскурсійної справи були неодноразові спроби більш чітко визначати екскурсії, які за класифікацією Б.Є.Райкова входили в групу “за завданням”, тобто такі екскурсії, коли екскурсанти виходили на маршрут з метою проведення дослідницької роботи. Їх поділяли на три основні типи: ілюстративні та комплектуючі; навчально-дослідницькі; змішані чи ілюстративно-дослідницькі.

Існували й інші класифікації екскурсій, особливо зверталась увага на склад учасників. Приведемо одну з них.

“В екскурсійній практиці визначилися п’ять основних напрямів:

1. масові культурно-просвітницькі екскурсії для різних категорій трудящих, переважно для місцевого населення;

2. навчально-програмні екскурсії з педагогічною метою;

3. культурно-освітні (позапрограмні) екскурсії для учнів;

4. екскурсії з радянськими туристами;

5. екскурсії з іноземними туристами” [Курлат Ф.Л., Соколовский Ю Е Экскурсии по памятникам истории и культури // Труды научно-исследовательского института культури: Сб. статей. – М., 1972].

У системі профспілкового туризму в 1980-90-і рр. склалася система класифікації, яка використовується і донині. Їх характеризують шість основних ознак:

· за змістом;

· за складом учасників;

· за місцем проведення;

· за способом пересування;

· за формою проведення;

· за циклічністю проведення (див. таблицю).

Кожна з зазначених груп має свої специфічні властивості та ознаки.

За змістом.До цієї групи належать два види екскурсій – оглядові багатопланові та тематичні.

Оглядові екскурсії, як правило, багатотемні. Тому не випадково їх називають багатоплановими. В оглядовій багатоплановій екскурсії використовують історичний та сучасний матеріал. Побудована вона на показі різноманітних об’єктів: пам’яток історії та культури, будинків та споруд, об’єктів природи, місць визначних подій, промислових, сільськогосподарських підприємств, культурно-освітніх закладів, будов тощо. Події тут подаються більш узагальнено, щоб відтворити “біографію” міста, області, району, його “портрет”, характер, основні особливості розвитку.

Хронологічні рамки такої екскурсії – час існування міста від першої згадки про нього дотепер. Побудовані такі екскурсії за тематико-хронологічним принципом.

Тематичні екскурсії розкривають одну тему. Якщо це історична екскурсія, то в основу її покладена одна значна подія, або декілька подій, з’єднаних однією темою. У кожній конкретній екскурсійній тематиці можна виділити екскурсії, які ставлять своїм завданням розкрити тему в цілому. Їх можна визначити як оглядові тематичні на відміну від оглядових багатопланових.

Наприклад, “Київ літературний”, “Літературна Одеса 1920-х років”, “Театральний Львів”, “Київ спортивний”.

На відміну від інших тематичних екскурсій вони створюються за принципом загального погляду на місто.

Чіткість у визначенні теми, вірно окреслені хронологічні рамки і згідно цього проведений добір фактів мають велике значення для засвоєння матеріалу екскурсантами, його ефективності в цілому.

В екскурсійній тематиці завжди переважали тематичні екскурсії. Так, якщо на кінець 1980-х – початок 1990-х рр. екскурсійні організації України проводили майже 1500 тематичних екскурсій, то оглядових багатопланових – лише 152.

Тематичні екскурсії можна поділити на вісім основних груп: історичні, воєнно-історичні, історико-релігієзнавчі, мистецтвознавчі, літературні, архітектурні, природознавчі, виробничі.

Кожну з цих тематичних груп у свою чергу можна розділити на певні підгрупи за основними історичними періодами та змістом.

За змістом в історичних екскурсіях виділяються основні підгрупи: історико-краєзнавчі, археологічні, етнографічні.

До підгрупи історико-краєзнавчих можна віднести екскурсію “По давній столиці Київської Русі”. Історичні екскурсії можна класифікувати залежно від періоду, до якого відносяться події, Наприклад, “Середньовічний Львів”.

Археологічні екскурсії будуються на показі матеріальних історичних витоків – пам’яток далекого минулого, що знайдені в місцях розкопів древніх городищ (поселень), поховань. Речовими доказами є знаряддя праці та створені за їх допомогою матеріальні блага: будівлі, зброя, твори мистецтва, знаряддя праці, прикраси та інші предмети. Такі екскурсії проводяться в музеях, у місцях, де знаходиться поселення, стоянки, кургани.

Цікава екскурсія була створена у Севастополі у давній Херсонес Таврійський, заснований у V ст. до н. е., де під час

розкопок було виявлено три яруси фортечних укріплень (стін) – грецькі, римські та візантійські, античний театр, водопровід, лазня, майстерні, винокурні, кілька житлових кварталів, поховальні споруди, фрагменти живопису, мозаїки. Все це датується V-І ст. до н. е.

У Миколаєві проводиться екскурсія до археологічного заповідника –давньогрецької колонії Ольвії VI-І ст. до н. е.

Етнографічні екскурсії знайомлять з побутом та культурою народів. Музеї під відкритим небом в Україні існують у багатьох обласних центрах і деяких містах. Та найбільші з них – в Переяславі-Хмельницькому та Києві. Музей народної архітектури і побуту України у Києві користується особливою популярністю. Тут встановлено майже 300 споруд – пам’яток української народної архітектури ХVІ-ХХ ст. Пам’ятки матеріальної культури різних епох з усі областей України згруповані відповідно до історичних, етнографічних районів. Екскурсія знайомить з народною архітектурою, характером забудови українського села, традиціями, звичаями та побутом народу, етнографічними особливостями різних регіонів України.

Найбільш численна за тематикою підгрупа історичні екскурсій – воєнно-історичні, які можуть бути кваліфіковані таки чином:

· по пам’ятних місцях військової слави;

· по військово-інженерних спорудах;

· по пам’ятних місцях, пов’язаних з виготовленням зброї;

· по пам’ятних місцях, пов’язаних з життям та діяльністю героїв;

· присвячені історії війни чи військової кампанії, конкретній історичній події чи подвигу (битва, бойова операція, оборона міста, штурм фортеці, звільнення міста), бойовим діям військової частини, загону, партизанському рейду тощо.

У релігієзнавчихекскурсіях виділяються три основні підгрупи: історико-релігієзнавчі, атеїстичні, релігійні (богословські).

Найбільш поширені серед них історико-релігієзнавчі.

За роки незалежності Української держави значно зріс потяг громадян до правди, розкриття духовних потреб. Осмислення місця і ролі релігії в контексті правових та духовних реалій нині є необхідною передумовою гуманітарної освіченості кожного громадянина.

Тому релігієзнавча екскурсійна діяльність на відміну від войовничого атеїзму, який активно насаджувався в свідомість людей за часів тоталітаризму, набуває все більшого поширення і стає важливою інтелектуальною складовою пізнання навколишнього світу та духовного виховання громадян.

Поступовий відхід від заідеологізованих шаблонів зводить нанівець попит на атеїстичні екскурсії, служить становленню світоглядної та правової культури членів суспільства.

В екскурсійних організаціях України на це звернули увагу ще в середині 1980-х років. Саме в Києві вперше на теренах колишнього Союзу до 1000-річчя Хрещення Русі були розроблені і користувалися великим попитом релігієзнавчі екскурсії “Язик до Києва доводив”, “Православ’я в Києві”, “988 рік, легенди та реальність”.

Одними з перших, хто створював екскурсії історико-краєзнавчої тематики були екскурсоводи Київського бюро подорожей та екскурсій А.Т.Халепо та А.О.Коваленко. Останній і нині не полишає цю роботу, працюючи в екскурсійному бюро Володимирського собору.

Серед екскурсантів все більшим попитом користується церковна археологія: церковні пам’ятки, архітектура, розписи, коментарі до того, що відбувається у церкві – тлумачення відправлень, як вони притаманні життю українців. Наприклад, чим відрізняються церковні обряди в православній українській церкві від католицької.

Історико-релігієзнавчі екскурсії – порівняно новий напрям екскурсійної діяльності у сучасній Україні, який має суто світський характер. Їх мета – допомогти кожному, хто бажає пізнати роль культів у духовній культурі та історії нашої держави. При їх розробці слід спиратися на сучасне релігієзнавство – самостійну теоретичну дисципліну, яка за своїми принципами корінним чином відрізняється від атеїзму, вивчаючи релігійні явища як складний комплекс соціально-історичних та психологічних проблем.

Релігійні (богословські) екскурсії вже розробляються. Прикладами слугують паломницькі відділи Києво-Печерської та Почаївської лавр. На такі екскурсії з’являється попит серед віруючих та студентів духовних навчальних закладів і вони мають право на існування. Ці екскурсії мають розкривати систему релігійно-догматичних доказів і обґрунтовувати надприродні “абсолюти”, істини, що випливають із необмеженої і надчасової природи Бога, його творчої потенції, ставлять суспільний прогрес у пряму залежність від кінцевої реалізації богословських істин, що викладені у різних церковних документах та канонічних книгах. Релігійна ідеологія – це система ідей, розробкою і пропаганду яких можуть займатися відповідні організації, професійні богослови та служителі культу. Але слід брати до уваги, що релігійна освіта закрита, а кількість священослужителів та активність релігійних громад, які за рівнем необхідної підготовки здатні брати участь у створенні та проведенні богословських екскурсій, поки що досить обмежена.

Отже, історико-релігієзнавчі (світські) та богословські (релігійні) екскурсії – це протилежні, хоча й зв’язані єдиним предметом проявлення та відображення типів світогляду і світосприйняття різних систем духовних цінностей.

У той же час зазначені види екскурсій мають деяку спільність, оскільки розкривають з різних точок зору одне і те ж явище – релігію та її інституції. Релігія подається як складова частина суспільства, що розвивається разом з ним і впливає на людську свідомість.

Мистецтвознавчіекскурсії об’єднують такі підгрупі театральні, музичні, історичні, художні, показ монументальної скульптури, яка як вид мистецтва володіє величезним пізнавальним та виховним потенціалом, дає змогу уявити конкретно втілені ідеали людини певної епохи, на їх прикладі сприяє вихованню сучасної людини. Це екскурсії в музеї, картинні галереї, майстерні художників та скульпторів, до виставкових залів, по народних художніх промислах, по місцях життя та діяльності артистів та художників.

Характерними для цих підгруп є такі екскурсійні теми: “Театральний Київ”, “Театрально-музичний Кіровоград”, “Врубель у Києві”, “Монументальний літопис міста”, “Художній літопис Севастополя”, “Полтава – натхнення моє”, “В гості до гуцулів” (Косів), “До опошнянських майстрів” (Полтава), “Петриківські розписи”.

Екскурсії названої тематики повинні сприяти естетичному вихованню людини, а воно полягає в тому, щоб розвивати творчі потенції та естетичну уяву екскурсанта.

Літературні екскурсії можна згрупувати таким чином:

· історико-літературні.

Їх можна умовно класифікувати як оглядові тематичні (“Житомир літературний”), і такі, які розкривають певний період розвитку літератури ("Літератори XIX ст. в Києві").

· літературно-біографічні, по місцях, які зберігають пам’ять про життя та творчість письменника. Це монографічні екскурсії “Т.Г.Шевченко в Києві”, “Наша Леся” (Новоград-Волинський);

· літературно-художні або поетико-текстові, наприклад, “Улюблені герої дитинства” – за творами В.Катаєва (Одеса), “Крим у казках та легендах”.

До них відносяться і екскурсії:

· по місцях, які відображені у творах того чи іншого письменника – “Київ у житті та творчості М.Булгакова”;

· літературно-краєзнавчі, присвячені вивченню певного природного чи культурного комплексу виключно за допомогою літературних творів [Анциферов Н.П. Теория и практика литературных экскурсий. – М.: Сеятель, 1925. – С.14];

· літературні екскурсії у природу, побудовані на літературному матеріалі художньо відображених у літературі природних об’єктів та явищ.

Для архітектурної тематики знайшли розповсюдження такі підгрупи:

· екскурсії, які пов’язані з показом пам’яток архітектури якогось певного періоду – “Подорож до Києва XVIII ст.”;

· екскурсії, які дають уяву про творчість одного архітектора. Такі екскурсії, як правило, будуються за монографічним принципом і демонструють, як у творчості архітектора відтворювався час та його ідеали, даючи змогу познайомитись з певним архітектурним стилем, у якому працював зодчий, а також місцем, яке він займав у розвитку архітектури та містобудівництві свого часу;

· архітектурні ансамблі.

Невід’ємними від міста стають пам’ятники в поєднанні з міськими архітектурними ансамблями, вони надають місту неповторність, вічність, внутрішній життєвий імпульс. До них належать пам’ятники князю Володимиру, Богдану Хмельницькому у Києві.

Своєрідною візитною карткою Одеси став Приморський бульвар, який з боку моря вінчає по центру пам’ятник герцогу (дюку) Арману де Рішельє (скульп. І. Мартос), одному з перших градоначальників міста. Навколо пам’ятника невисокі напівовальні будинки ніби розтулили обійми і кинули до моря всі сто дев’яносто два східці геніальних сходів (арх. Ф.К.Боффо).

· планування та забудова міста сучасними новобудовами.

Архітектурні екскурсії віддзеркалюють особливе архітектурного вигляду міста, створюють його архітектурний портрет, неминучу естетичну та історичну цінність міського середовища, створеного попередніми поколіннями майстрів, тим самим доводячи необхідність його охорони та вдумливого ставлення до проблеми поєднання традиційного та нового.

Природознавчіекскурсії фактично можуть створюватися в кожній місцевості. Вони не тільки знайомлять екскурсантів з природою рідного краю – його рослинним та тваринним світом, кліматом, водоймами, природними ландшафтами різних регіонів. Їх мета – навчити учасників цих заходів природокористуванню, взаєминам людини з навколишнім середовищем.

У них можна визначити такі найбільш розповсюджені підгрупи:

· ландшафтні екскурсії до лісів, гаїв, парків, зелених масивів;

· геологічні, які дають уяву про земну кору, більш глибинні сфери землі і процеси, які в них відбуваються;

· зоологічні – знайомлять з тваринним світом регіону;

· ботанічні – про життя та розвиток рослин;

· гідрологічні – знайомство з водними ресурсами – річками, озерами та іншими водоймами.

Природознавчі екскурсії повинні сприяти формуванні екологічної культури людини, вихованню цивілізованого господаря своєї землі.

Україна для цього має багатий природний потенціал. Досить сказати, що в нашій країні створено 11 національних парків, 16 природних заповідників, 4 біосферні заповідники.

Все більшого поширення набувають екологічніекскурсії. Їх слід визначити як різновид природознавчих екскурсій, які об’єднують екскурсантів для відвідування екскурсій зазначеної тематики з науково-пізнавальною метою, вивчення картин природи з естетичного боку. Сферою інтересів учасників таких екскурсій повинно стати не лише оточуюче середовище, його спостереження, а й охорона. Поняття екологічності екскурсії, включають конкретні заходи щодо захисту, відновлення навколишнього середовища.

Так, сафарі по яйлах Гірського Криму, які безумовно порадують любителів (аматорів) пригодницьких екскурсій, не можуть рахуватися екологічними через те, що бензин не є екологічно чистим паливом.

Або так звані “зелені” екскурсії, основна принадність яких – збір трав в екологічно чистих районах. Це також не відповідає основовній умові екологічних екскурсій “Не нашкодь” – нічого не рвати, не збирати, не виносити (навіть із печер). Ці екскурсії повинні знайти свою принадність у споглядальному та екологічному розвитку.

У ході екскурсій до національних парків та заповідників курсанти проходять за спеціально розробленими маршрутами, знайомлячись з природними та культурними пам’ятками, чудовими краєвидами.

Серед екологічних екскурсій можна виділити підгрупи: екологія міста; екологія і людина; екологія, тваринний та рослинний світ; екологія водного та повітряного басейна тощо.

Екологічні екскурсії – невід’ємна складова екологічного туризму, який в Україні тільки починає розвиватися, але з часом він, безсумнівно, стане не менш популярним, ніж у всьому цивілізованому світі.

Виробничіекскурсії повинні сприяти розширенню трудового досвіду екскурсантів, формуванню практичних умінь та навичок, вихованню поваги до масових професій, ознайомленню з умовами ринкової економіки, різними формами господарювання, підприємництва, забезпеченню мобільності фахівця на ринку праці тощо. Ці екскурсії поділяються на підгрупи:

· виробничо-історичні;

· виробничо-економічні (наприклад, банківська, біржова діяльність, ринок нерухомості та ін.);

· виробничо-екологічні;

· виробничо-технічні;

· професійно-орієнтаційні для учнів.

Необхідно зауважити, що таку класифікацію екскурсій можна назвати умовною, бо тематичні екскурсії того чи іншого виду дуже рідко існують в ізоляції одна від одної. Історичний матеріал використовується майже у кожній групі тематичних, те ж саме можна сказати і про елементи природознавчих; воєнно-історичні, релігієзнавчі є основою для поглибленого аналізу творів живопису (мистецтвознавчих).

Класифікація за складом учасників вимагає внесення змін до змісту екскурсій, методики та техніки їх проведення, тривалості. Склад учасників характеризується віковими категоріями (доросла аудиторія, діти, школярі); ступенем організованості (вітчизняні та іноземні туристи, учасники круїзів, випадковий склад групи – екскурсій з екскурсійних пунктів, з вокзалу); місцем проживанні екскурсантів (місцеве населення чи приїжджі); місцем роботи, соціальним статусом (сільське чи міське населення). Останнім часом поширюється замовлення екскурсій поодинокими туристам – індивідуалами. Але й у цьому випадку екскурсоводу необхідне врахувати психологію екскурсанта, його ставлення до екскурсії.

За місцем проведення екскурсії розподіляються на види: міські, позаміські (загородні, заміські), виробничі та музейні Окремим видом виділяється дорожня інформація. Міські – показ міста або однієї з його частин, наприклад, старого міста чи нової забудови. Вони можуть бути присвячені докладному знайомству з одним із районів, з однією з міських вулиць чи площ (майданів).

Міські екскурсії оглядові чи тематичні. Їх детально було розглянуто вище. Серед них практикуються комплексні екскурсії, під час яких огляд міста поєднується з відвідуванням музею чи оглядом певної частини музейної експозиції, в якій розкривається одна з підтем екскурсії. Наприклад, у міській екскурсії “Подвиг Одеси в роки Великої Вітчизняної війни” використовуються для відвідування Нерубайські катакомби, де діяли партизани.

Позаміська (загородня) екскурсія проводиться за межами міста, відстань до кінцевого пункту, як правило, не перевищує 150 км. Винятком серед таких екскурсій є загородня екскурсія до Умані, яка знаходиться на відстані від більшості міст, звідки возять туди екскурсантів, до 200 і більше кілометрів.

Ці екскурсії мають кілька видів. Перший – коли екскурсія проводиться у кінцевому пункті, наприклад, у Білій Церкві, де екскурсанти відвідують дендропарк “Олександрія”.

Другий – екскурсія проводиться по маршруту, якщо пам’ятки, на основі яких побудована екскурсія, знаходяться неподалік від дороги. Цей вид також характерний для природознавчих екскурсій по околицях міста.

Третій вид побудовано на поєднанні екскурсії у дорозі з екскурсією у кінцевому пункті. При цьому екскурсію у кінцевому пункті проводить екскурсовод екскурсійного закладу, що приймає групу або працівник музею. По дорозі екскурсію веде екскурсовод фірми, що організовує поїздку. Якщо він підготовлений, то може вести екскурсію по всьому маршруту.

Позаміські (загородні) екскурсії поділяються на оглядові та тематичні. Оглядова екскурсія об’єднує в собі ряд підтем: історія краю, економіка, культура, наука, природа. У тих випадках, коли маршрут пролягає через територію кількох адміністративних районів, в екскурсії дають характеристику кожного з них.

Місцем проведення виробничих екскурсій можуть бути промислові виробництва, комерційні фірми, банки, фермерські, сільські господарства, залізничні станції, вокзали, морські та річні порти, аеропорти, метрополітени, наукові установи тощо. Об’єктами показу у виробничих екскурсіях можуть бути як підприємства в цілому, так і окремі їх підрозділи.

Музейні екскурсії користуються широким попитом.

За профілем, відношенням до певної галузі виробництва, науки, мистецтва музеї можна поділити на історичні – загальні історичні, воєнно-історичні, археологічні, етнографічні та ін.; мистецтвознавчі – образотворчого, ужиткового мистецтва, театральні, музичні; технічні – політехнічні, галузеві (зв’язку, транспорту, сільського господарства, медицини тощо); природознавчі – зоологічні, ботанічні, геологічні та ін.

Крім зазначених музеїв є ще комплексні, у більшості це краєзнавчі, які поєднують історичний, мистецтвознавчий та природознавчий напрями.

Окрему групу складають меморіальні музеї, експозиції яких розкривають важливу подію або життя та діяльність видатних діячів історії, науки та культури. Наприклад, музей С.П. Корольова у Житомирі, садиба М.І.Пирогова у Вінниці.

Основою для розробки та проведення екскурсій у музеї служить його експозиція. Тому методика їх проведення має свої особливості.

За місцем проведення на міжміських маршрутах, під час подорожей використовується дорожня екскурсійна інформація.В разі переїзду екскурсійної групи в автобусі до пункту призначення, якщо цей цілях займає кілька годин, екскурсовод, який супроводжує групу, як правило, проводить оглядові тематичні екскурсії.

У вільний від екскурсії час, особливо це характерно для маршрутів вихідного дня, подається дорожня екскурсійна інформація. Це розповідь про об’єкти, населені пункти, визначні місця, пам’ятки історії та культури, природи, які знаходяться на шляху автобуса, туристичного поїзда чи теплохода.

Дорожня екскурсійна інформація вміщує короткі дані про історичні події, які відбувалися у цій місцевості, населеному пункті. Вона подається у формі документальних довідок, коментарів до об’єктів, які з’являються за вікнами. Екскурсовод чи керівник туристичної групи проводить бесіди про області та райони, де проходить маршрут, про історію боротьби за національну незалежність, видатних діячів, чиє життя зв’язане з місцевістю. Як правило, дорожня інформація багатотемна. Однак вона може бути присвячена й одній темі, наприклад, природним багатствам, характеристиці флори та фауни краю.

Особливо це важливо використовувати в дорожній інформації, яка проводиться на поїздах та теплоходах у подорожах та круїзах – тут найкраще будуть сприйматися тематичні розповіді про подію чи об’єкт. Наприклад, у круїзі по Дніпру можна використати тематичні поетичні розповіді про Україну, Дніпро, Запорозьку Січ тощо.

На відміну від екскурсії показ об’єктів під час проведення дорожньої інформації носить другорядний характер. На чільному місці тут – розповідь.

Крім того, у дорожній інформації відсутня така обов’язкова для екскурсії ознака, як вихід групи для знайомства з об’єктами.

Дорожня екскурсійна інформація, якщо вона правильно підготовлена та проведена, суттєво доповнює екскурсії, вона розширює уявлення учасників подорожі про край, де вони знаходяться.

За засобом пересування екскурсії бувають піші та з використанням різних видів транспорту. Перевага піших екскурсій у тому, що створюючи необхідний темп руху, вони забезпечують сприятливі умови для показу та розповіді. У багатьох містах світу функціонують спеціальні екскурсійні пішохідні зони (квартали), у яких заборонено рух усіх видів транспорту, наприклад, Львів, площа Ринок.

Транспортні – у своїй більшості автобусні екскурсії. Складаються з двох частин: аналізу екскурсійних об’єктів – пам’яток історії та культури – на зупинках з виходом групи з автобусу і розповіді на маршруті між об’єктами, пов’язаній з характеристикою пам’яток та пам’ятних місць, повз які проїжджає група.

Для проведення екскурсій використовують також тролейбуси, трамваї, річкові та морські теплоходи, гелікоптери. У Києві, Харкові з цією метою використовують поїзди метрополітену, а його станції – як об’єкти для тематичних екскурсій. Використання зазначених видів транспорту характерно для країн СНД.

За кордоном в екскурсійних зонах має місце використання екологічно чистого та безшумного наземного транспорту (тротуар, який рухається, фунікулер, електробус тощо).

За формою проведення екскурсії класифікуються на звичайні (традиційні), навчальні, екскурсії-масовки, екскурсії-прогулянки, екскурсії-концерти.

Крім звичайних екскурсій для масової аудиторії, про які йшлося вище, екскурсійні організації проводять ще навчальні екскурсії.

Мета проведення навчальних екскурсій може бути різною. Вони проводяться:

1. для майбутніх екскурсоводів;

2. підвищення фахової майстерності діючих екскурсоводів.

У ході проведення екскурсій для названих категорій увага слухачів звертається на вмілий показ об’єктів, використання методичних прийомів, аналіз архітектурних пам’яток, використання логічних переходів, співвідношення загального та локального матеріалу тощо;

3. удосконалення самої екскурсії. У цьому випадку обговорюється питання актуальності екскурсії, доцільності її змісту, відбору об’єктів, побудова маршруту, повнота висвітлення окремих підтем, методичний рівень екскурсії.

Екскурсовод, який проводить таку екскурсію, при показі об’єктів пояснює мету використання методичних прийомів, особливість змісту розповіді для різних груп, техніку демонстрації наочних посібників тощо.

Екскурсія-масовка. Такі екскурсії почали проводити ще за часів становлення екскурсійної справи. Їх описували так: “Для масових екскурсій типова, перш за все, їх масовість, багатолюдність. Вони можуть внутрішньо будуватись по різному. Це може бути одна багатолюдна маса, натовп, який провадить одну екскурсію. Це може бути багато груп, у кожної з яких є своє завдання, свій план. Але через те, що вони збираються разом, вони значною мірою підкоряються характерній ознаці, масовості” [Петров А.Д. Массовые экскурсии. – М.: Изд-во МТСПС “Труд и книга”, 1924. – С.7].

Для масових екскурсій далекого минулого характерними були веселі процесії з плакатами та знаменами під духовий оркестр. На щастя, тепер це вже далека історія.

Нині масові екскурсії на 5-10-ти автобусах проводяться, в основному, для школярів, які подорожують в туристичних поїздках і закінчуються колективним відвідуванням театру, цирку, інших закладів культури.

Екскурсія-прогулянка поєднує елементи загальноосвітності та відпочинку. Місце проведення – ліс, пай море, річка, гори тощо.

Екскурсія-концерт. Проводиться у загородніх екскурсіях, коли шлях до об’єкту досить тривалий. У міських – коли цього вимагає тема екскурсії (“Л.Утьосов в Одесі”).

За циклічністю проведення екскурсії бувають одиничні (по одній темі) та цикли, які об’єднують кілька екскурсій однієї тематики – історії, літератури, архітектури тощо. Цикли екскурсій можна створювати в містах, які мають широкі екскурсійні можливості – Києві, Львові, Одесі, Севастополі.

Окрім зазначених існують ще спеціальні екскурсії, які можна класифікувати наступним чином.

Класифікація екскурсій за метою, завданням та формою проведення

Мета Завдання Форма проведення
Відпочинок Пізнання оточуючого світу і відтворення сил, проводиться в лісі, парку, по морю, річці тощо прогулянка
Навчальна 1) засвоєння знань з навчального предмету (історії, географії, ботаніки, зоології тощо); урок поза класним приміщенням
  2) навчання і підвищення кваліфікації екскурсійних кадрів для спеціальної аудиторії
Пробна 1) завершальний етап колективної або індивідуальної роботи по підготовці та проведенню екскурсій; 2) перевірка знань у студентів або працюючих екскурсоводів при підготовці ними нової екскурсійної теми для спеціальної аудиторії – // –
Показова (форма навчальної) Показ зразка того чи іншого методичного прийому на конкретному об’єкті, розкриття визначеної підтеми тощо для спеціальної аудиторії
Наукова Вияв та поширення наукових поглядів, ідей, теорій серед фахівців відповідної галузі дослідження
Загально-освітня Розширення загального культурного світогляду, знань з різних галузей оглядова багатопланова екскурсія, шляхова екскурсійна інформація у транспортній подорожі
Культурно- просвітницька Підвищення рівня знань з історії, архітектури, літератури, мистецтва тощо тематична екскурсія
Анімаційна (культурно- розважальна) Проведення дозвілля з ігровими елементами, видовищні та розважальні заходи, використання живих експонатів під час екскурсії масовка, концерт, пригода, детектив (приклади: “Утьосов в Одесі”, “Кримінальна Одеса")
Рекламна Поширення знань щодо екскурсійних можливостей турфірми демонстрація

Класифікація екскурсій має велике значення для діяльності фірм, які займаються екскурсійною діяльністю, вона забезпечує умови для кращої організації роботи з екскурсоводами, сприяє їх спеціалізації.

Крім того, визначена класифікація екскурсій полегшить роботу фірм-туроператорів при формуванні турів.

4.Тематика екскурсій – це сукупність, набір чи означена група тем. Добре розроблена тематика – результат творчих зусиль колективу методичних працівників та екскурсоводів.

В основі оцінки правильності складеної тематики знаходяться кілька показників. Основний – більша чи менша питома вага, рейтинг діючих екскурсій, які користуються постійним попитом серед населення. Другий – забезпечення умов для розширення культурного, наукового світогляду екскурсантів, необхідності підвищення ролі екскурсій у справі національно-культурного відродження, здійснення диференційованого підходу до обслуговування різних верств населення. Ці вимоги сповна можна віднести до підготовки нових екскурсійних тем.

На початок 1990-х років екскурсійними організаціями України проводились екскурсії більше, ніж по чотирьох тисячах тем, серед яких широко була представлена тематика музейних екскурсій.

Однакових екскурсій не існує, вони відрізняються перш за все темою. Свою тему мають не лише тематичні, а й оглядові екскурсії.

Слово тема у перекладі з грецької означає “те, що покладено в основу”. Тема являє собою поняття, яке формує зміст. Чітко сформована тема – чіткий, стислий виклад основного змісту.

У літературі та мистецтві тема – коло життєвих явищ, відібраних письменником чи митцем і освітлених ними у художньому творі. Це поняття містить вказівки, якому саме колу явищ присвячується зазначений твір, до чого прагне автор привернути увагу читачів, слухачів, глядачів, що саме та з яких позицій хоче в ньому осмислити.

“Поряд з основною, як правило, існують і побічні теми, складаючи в сукупності тематику твору, яка охоплює все, в ньому зображене, і осягається лише при сприйманні твору в художній цілісності [Українська радянська енциклопедія: У 11 т. – Вип.II. – К.: Головна редакція УРЕ, 1984 – Т.11, кн. 1. – С.191].

Все це стосується і екскурсій. Кожна екскурсія повинна мати чітко визначену тему, яку мають не лише тематичні, а й оглядові екскурсії. Тема в екскурсії – предмет показу та розповіді. Формування теми – короткий концентрований виклад основного змісту екскурсії. Побічні теми в екскурсійній практиці отримали назву “підтем” і розкриваються вони на кожному основному об’єкті показу.

Головними вимогами до тематики екскурсій повинні бути актуальність, різнобічність, відповідність запитам та інтересам екскурсантів, зв’язок із сучасністю. Чітко визначена тема та вміле її розкриття дають екскурсантам певне коло знань. Народження нових екскурсійних тем призводить до виявлення нових об’єктів, урізноманітнення екскурсійного продукту.

Тема та об’єкти. Особливість кожної теми полягає в тому, що вона знаходиться в тісному зв’язку з об’єктами та тим екскурсійним матеріалом, який повинні засвоїти екскурсанти при показі цих об’єктів. Якщо наявність об’єктів робить екскурсію екскурсією, то певне поєднання об’єктів показу визначає її тему. Тому вирішальне значення в об’єднанні зовні розрізнених часток екскурсії в єдине ціле належить темі. Але не досить знайти об’єкти по темі, до них необхідно підібрати матеріал, на якому цю тему буде розкрито. Саме тема регулює розповідь екскурсовода, не даючи можливості розповідати про об’єкт все, що він про нього знає, особливо у тих випадках, коли об’єкт багатоплановий і містить різноманітну інформацію. Відповіді на запитання – як показати об’єкт, яку частину інформації в кожному разі використати та що саме сказати – визначаються темою екскурсії. Деякі об’єкти можуть бути використані у кількох екскурсіях: оглядовій, історичній, архітектурній, літературній та інших. У кожній з перелічених екскурсій той самий об’єкт, залежно від теми, має свою “мову”, свій зміст.

Тема вимагає від екскурсовода чітких знань, володіння великим фактичним матеріалом. Частина фактичного матеріалу, яким володіє екскурсовод, не має зв’язку з об’єктами і потрібен йому для висновків та узагальнень.

Недостатнє знання теми екскурсоводом призводить до того, що, показуючи пам’ятку, він не супроводжує свої дії необхідними поясненнями. Така екскурсія майже нічого не дає екскурсантам, особливо тим, які не мають підготовки по темі.

На маршруті в екскурсії можуть з’являтися об’єкти, відомості про які, можливо, дуже цікаві, але не мають відношення до конкретної теми. Екскурсовод не повинен перетворювати ці об’єкти у предмети показу, звертати на них увагу групи, щоб не порушувати тематичну послідовність екскурсії. Про них доречне повідомити лише при відповіді на запитання екскурсантів.

Найбільш складними у визначенні теми є міські оглядові екскурсії. Незалежно від місця їх проведення, вони фактично схожі між собою, перш за все структурою. Кожна з них висвітлює декілька обов’язкових підтем, а саме – історію міста, коротку характеристику промисловості, будівництва, науки, культури, освіти тощо.

У той же час оглядові екскурсії в різних містах мають характерні риси. Вони визначаються особливостями історичної розвитку, притаманному конкретному місту.

Майже в кожній оглядовій екскурсії одна з підтем у своїй значущості стає провідною, її композиційним центром. У великий промислових містах, таких як Дніпропетровськ, Запоріжжя, вона присвячена виробництву, у містах-героях – Одесі, Керчі – подвиги народу в роки Великої Вітчизняної війни, Севастополі – військовій морській славі.

Кожна тема екскурсії, в тому числі й оглядової – сукупність цілого ряду підтем. Вимоги до підтеми – повнота та логічна завершеність у висвітленні частини теми. Вірно розроблена підтема повинна сприйматися екскурсантами не сама по собі, а в поєднанні з основним змістом екскурсійної інформації. Розміщення, послідовність та співвідношення підтем, основних питань, вступу та заключної частини створюють композицію екскурсії.

Багатотемність оглядової екскурсії не дає змоги глибоко розкрити зміст, дати поглиблене висвітлення подій. У такій екскурсії, як правило, подається більше фактів і значно менше їх тлумачення та оцінок, а також узагальнень та висновків. Про це говорить і сама назва екскурсії – оглядова.

Треба зазначити ще одну особливість оглядової екскурси. Майже кожна її підтема у подальшій і більш детальній розробці може стати темою самостійної екскурсії. Так, на основі матеріалів оглядової екскурсії “Київ – столиця України” створено екскурсії “По давній столиці Київської Русі”, “Київ – місто-герой”, “Архітектурний Київ”. “Театральний Київ”, “Літературний Київ”, “Київ спортивний”, “По парках міста”, “Хрещатик – головна вулиця Києва”.

Кожна тематична екскурсія повинна розкривати певну, чітко визначену тему. Найчастіше тема – це відтворення певного історичного періоду, визначної події минулого чи сучасності. Тематична екскурсія, у порівнянні з оглядовою, більш складна за своєю структурою, змістом, методикою проведення.

Широкий розвиток екскурсійної тематики в різних містах дає змогу використовувати різні види групування тем. Так, туристам, які подорожуватимуть Україною, можна запропонувати спец

Заказать ✍️ написание учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Сейчас читают про:
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7