2015-05-10
275
Оцінювання результатів навчальної діяльності студентів здійснюється такими засобами: усне опитування, перевірка контрольних робіт, індивідуальних письмових та усних робіт, а також самостійної роботи. В першому семестрі оцінювання знань здійснюється на основі ПМК, а в другому семестрі студенти складають іспит.
1 семестр
| Модуль 1 = 50 балів | |||||||||||
| Тема | Т.1 | Т.2 | Т.3 | Т.4 | Т.5 | Т.6 | Т.7 | Модульна контрольна робота 16 балів | Підсумкова атестація по 1-му модулю 50 балів | П М К | Підсумкова атестація 50+50=100 |
| Активність на семінарських заняттях | |||||||||||
| Виконання індивідуальної роботи | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | ||||
| Виконання самостійної роботи | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | ||||
| Модуль 2 = 50 балів | |||||||||||
| Тема | Т.8 | Т.9 | Т.10 | Т.11 | Т.12 | Т.13 | Модульна контрольна робота 20 балів | Підсумкова атестація по 2-му модулю 50 балів | |||
| Активність на семінарських заняттях | |||||||||||
| Виконання індивідуальної роботи | - | - | - | ||||||||
| Виконання самостійної роботи |
2 семестр
|
|
|
| Модуль 3 = 60 балів | ||||||||||||
| Тема | Т.14 | Т.15 | Т.16 | Т.17 | Т.18 | Т.19 | Т.20 | Т.21 | Модульна контрольна робота 9 балів | Курсова робота 20 балів | Форма підсумкового контролю іспит – 40 балів | Підсумкова атестація 60 + 40 = 100 |
| Активність на семінарських заняттях | ||||||||||||
| Виконання індивідуальної роботи | 0,25 | 0,25 | 0,25 | 0,25 | 0,25 | 0,25 | 0,25 | 0,25 | ||||
| Виконання самостійної роботи | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 |
Оцінювання за модульно-рейтинговою системою здійснюється за 100-бальною шкалою. Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в 4-х бальну та шкалу за системою ECTS здійснюється в такому порядку:
| Оцінка за шкалою ECTS | Оцінка за шкалою, що використовується в НАДПСУ | Оцінка за національною шкалою |
| А | 84 – 100 | 5 (відмінно) |
| ВС | 67 – 83 | 4 (добре) |
| DE | 50 – 66 | 3 (задовільно) |
| FX | 33 – 49 | 2 (незадовільно) |
| X | 0 –32 | 2 (незадовільно) з обов’язковим повторним вивченням дисципліни |
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Тема 1. Предмет, методи та функції теорії держави та права
Ключові поняття та терміни: теорія, юриспруденція, метод, методологія, суспільство, держава, право, функція, система.
При вивченні даної теми необхідно засвоїти, що теорія держави та права – це система загальнотеоретичних знань про державно-правову дійсність, що відбувається у свідомості людини: як юридична наука вивчає державно-правові явища, їх соціальні та політичні цілі, механізм правового регулювання суспільних відносин в процесі його виникнення, розвитку і призначення.
|
|
|
Особлива увага звертається на предмет теорії держави і права під яким розуміють – найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права.
Предмет теорії держави і права охоплює:
- суспільні відносини, які пов’язані з державою і правом;
- загальні для всіх проявів держави і права закономірності та їх особливості на відповідних етапах розвитку суспільства в окремих країнах;
- властивості та характеристики держави та права в цілому;
- найважливіші властивості, характеристики та закономірності виникнення, функціонування й розвитку держави і права як на всіх етапах існування так і в межах окремих історичних етапів.
Необхідно розрізняти:
- теорію держави і права як науку;
- теорію держави і права як навчальну дисципліну.
Для дослідження предмета в теорії держави та права застосовуються методи пізнання, тобто способи дослідження, які дозволяють встановити істинні знання про основні і загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування держави і права.
Вчення про методи називається методологією під якою треба розуміти систему певних теоретичних принципів, логічних прийомів, конкретних засобів дослідження предмета науки.
Методами пізнання держави і права є:
а) загальнонаукові (формально-логічний, системний, структурно-функціональний, соціальний, конкретно-історичний, статистичний та ін.)
б) приватно-наукові (формально-юридичний, порівняльно-правовий, правове моделювання, правовий експеримент, тлумачення та ін.)
Рекомендується уважно вивчити поняття функцій теорії держави та права під якими розуміють ту роль, яку вона повинна виконувати досліджуючи свій предмет.
Основними функціями теорії держави і права є наступні: онтологічна, інтерпретаційна, евристична, методологічна, ідеологічна, політична, системоутворююча, практично-прикладна, комунікативна, навчальна, прогностична.
У системі суспільних наук юридична наука (правознавство, юриспруденція) виступає як єдина галузь знань, що утворюють відповідну систему:
1) теоретично-історичні (теорія держави і права, історія держави і права, історія вчень про державу і право);
2) галузеві (конституційне право, цивільне, кримінальне, трудове, адміністративне та інші галузеві права);
3) міжгалузеві (кримінологія, прокурорський нагляд, організація правосуддя);
4) спеціальні прикладні (криміналістика, судова медицина, судова психологія, ОРД та ін.)
5) науки, що вивчають міжнародне право та державу і право зарубіжних країн.
Література
1. Артикуца Ж. Проблеми і перспективи вивчення юридичної термінології// Право України.-1998.-№4-с.56.
2. Коростей В. Якою бути національній теорії держави і права//Право України.-2001.-№7-с.23.
3. Тацій В. Правова наука в Україні: стан та перспективи розвитку//Вісник Академії правових наук України.-2003.-№ 2-3.-с.5.
4. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). –М.:Аванта+,2000,-560с.
5. Цвік М. Основні напрямки наукових досліджень в галузі теорії держави і права//Вісник Академії правових наук України.-2003.-№2-3-с.25.
Тема 2. Поняття, походження і розвиток держави
Ключові поняття і терміни: первісне суспільство, плем’я, звичай, мовонорма, рід, нація, фратрія, союз племен, населення, держава, територія, влада, суверенітет.
Вивчення теми необхідно розпочати з ознайомлення з додержавними формами суспільства, основними складовими якого є наступне.
Родова община (рід) – це засноване на кровно-споріднених зв’язках і спільності майна об’єднання людей, які ведуть спільне господарство.
Близькі роди (фратрії) об’єднувалися в племена, останні - в союзи племен.
Органи влади і управління у первісному суспільстві, у родовій общині:
а)загальні збори;
|
|
|
б)старійшина.
У племені:
а)рада старійшин
б)вождь
У союзі племен:
а)рада вождів племен;
б)вождь (або два – один з яких військовий вождь).
Соціальні норми у первісному суспільстві – це звичаї (традиції), які регулювали суспільні відносини у всіх сферах суспільного життя.
Пізніше з’являється релігійні норми, норми моралі і т.ін.
Треба звернути увагу на основні теорії походження держави, до яких належать: теологічна, патріархальна, договірна, психологічна, теорія насильства, органічна теорія, історико-матеріалістична.
Історико-матеріалістична розрізняє виникнення держав:
а) європейських
б) східних (азійських)
У першій виділяють три основні форми виникнення держави:
1) афінську
2) римську
3) древньогерманську
Виникнення європейських держав обумовлене класовим поділом суспільства.
Причинами виникнення східних держав вважається:
а) необхідність проведення великомасштабних робіт для розвитку посівного землеробства;
б) необхідність об’єднання великих груп людей і великих територій для досягнення цієї мети;
в) необхідність у централізованому управлінні людською спільнотою.
На тлі цих причин виникає державний апарат, який поступово відокремлюється від суспільства, його представники стають правлячим класом.
Основна увага зосереджуються на понятті держави і її ознаках.
У широкому розумінні «держава» може використовуватись як синонім слів «країна», «вітчизна», «суспільство».
У буквальному розумінні «держава» - суверена політико – територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі сприянням у разі потреби на легальний примус.
Основні ознаки держави.
1.Публічно-політична влада.
Публічною вона є тому, що офіційно керує справами всього суспільства і виступає від імені всього суспільства в цілому при вирішенні будь яких питань.
Політична природа державної влади визначається тим, що вона в особі державного апарату відокремлена від суспільства, відносно обумовлена ним.
|
|
|
2.Сувернітет – влада є суверенною, тобто самостійною і незаперечною.
3.Загальнообєктивність. Влада настроюється на всіх осіб, які перебувають на території держави.
4.Територія. Влада чітко розповсюджується на відповідну територію.
5.Народонаселення. Держава об’єднує людей в єдине ціле.
6.Апарат управління. Особлива категорія осіб, професіоналів – управлінців.
7.Апарат примусу. Це загони озброєних людей, що є силовою основою діяльності державної влади.
8.Видання нормативних активів.
9.Оподаткування. Це монопольне право держави, фінансову основу якої становлять податки.
Сутність держави полягає в забезпеченні як соціальних, так і вузькогрупових (в тому числі класових) інтересів.
На остаток треба зупинитись на типах держав.
В основу поділу на типи лежить суспільно-економічна формація.
Історичний тип держави – це сукупність найбільш суттєвих ознак, певних рис, властивих державам, що існували на певних етапах історії людства.
Типи держав в історичному контексті:
- рабовласницькі
- феодальні
- буржуазні
- соціалістичні
- сучасні (соціально-демократичні)
Література
1. Алексеев В.А., Першиц А.И. История первобытного общества. Учеб.-М., 1990.-351с.
2. Енгельс Ф. Походження сімї, приватної власності і держави.-К.:Політвидав України,1981.-186с.
3. Костенко О. Гегель і проблеми діалектики громадянського суспільства та держави//Право України.-1998.-№6.-с27.
4. Прокопець Л. Соціальна держава як політична реальність//Право України.-2000.-№12.-с.16.
Тема 3. Суспільство, держава, право, громадянин
Ключові поняття і терміни: суспільство, громадянське суспільство, ознаки громадянського суспільства, «людина», «особа», «громадянин», правовий статус, правова держава, суб’єктивне право, суб’єктивний обов’язок, правосуб’єктність.
Засвоєння суті пропонованої теми повинно починатись з вияснення суті понять «людина», «особа», «громадянин».
Поняття «людина» має загальнофілософське та біологічне значення. Людина відрізняється від вищих тварин низкою ознак, які вона здобула в процесі біологічної еволюції.
Термін «особа» означає: людина, яка має невеликий соціальний досвід, пройшла або проходить соціалізацію і стає соціальною істотою. Термін «особа» - це соціологічна і юридична категорія.
Поняття «громадянин» тісно пов’язане з політико-правовим інститутом – «громадянством».
Громадянство – це політико-правовий інститут держави і конституційного права, який виражає постійну політико-правову належність особи до якої-небудь держави, між якими виникають взаємні права та обов’язки.
Суспільство, це перед усім об’єднання людей, громадян. Це система взаємодії людей, що пов’язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ; встановлення межі поведінки в суспільних інтересах, за допомогою соціальних норм.
У кожному суспільстві є своя система відносин: економічних, соціальних, політичних, ідеологічних.
Переходячи до розділу поняття «громадянське суспільство» треба мати на увазі що це вищий рівень людського суспільства у якому існує правова держава. Громадянське суспільство має такі ознаки:
а) приватна власність, вільна праця, підприємництво;
б) існування вільних політичних партій, громадянських організацій на добровільній основі;
в) багатоманітність виховання, освіти, науки, культури;
г) наявність незалежної системи засобів масової інформації;
д) вільний розвиток сім’ї, як первинної основи співжиття людей;
е) переважне регулювання поведінки людини за допомогою етичних норм і здійснення людиною своїх потреб на засадах свободи, незалежності і недоторканості.
Місце особи в економічному, політичному житті держави залежить від її правового статусу.
Правовий статус особи і громадянина складається із суб’єктивних прав, свобод та обов’язків, які встановлюють в державі за допомогою права та закону.
Треба також пам’ятати, що крім названих прав, свобод, і обов’язків правовий статус включає такі елементи: правові норми, правосуб’єктність (правоздатність і дієздатність), законні інтереси, громадянство, юридичну відповідальність, правові принципи правовідносин загального типу.
Основу правового статусу утворюю конституційні права і обов’язки (Розділ 2 Конституції України), які можна класифікувати на види:
а) фізичні чи природні;
б) особисті, немайнові, спрямовані на конкретизацію свободи і вільний розвиток особи;
в) економічні;
г) політичні;
д) культурні;
е) громадянські – пов’язані з правом на громадянство;
ж) соціальні;
з) екологічні;
і) трудові;
ї) спеціальні юридичні права (ст.56, 57, 59, 60, 62 Конституції).
Розгляд даної теми пов’язується з поняттям правової держави, тобто держави, в якій панує право, або правова форма організації діяльності публічно-політичної влади та її взаємовідносин з індивідами як суб’єктами права.
Основні ознаки правової держави:
- панування права в усіх сферах суспільних відносин;
- взаємна відповідальність держави і громадянина;
- наявність широких, демократичних, реальних прав і свобод людини і громадянина;
- функціонування реальних та ефективних засобів захисту і відновлення прав і свобод у випадках їх порушення;
- розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу та судову;
- реальність, дієвість контролю і нагляду за виконанням законів і інших нормативних актів;
- висока правова культура громадян
Література
1.Шемшуненко Ю. Теоретичні проблеми формування правової держави//Право України.-1995.-№12.-с.7.
2.Рабинович П.М. Громадянське суспільство і правова держава (загальнотеоретичні міркування)//Українське право.-1996.-№3.-с.22
3.Шаповал В. Верховенство закону про принцип Конституції України//Право України.-1999.-№1.-с.5.
4.Хальота А. Класифікація конституційних особистих прав і свобод людини та громадянина//Право України.-2000.-№8.-с.55.
Тема 4. Держава і політична система суспільства
Ключові поняття і терміни: система, політична, політична система, політична партія, громадянський рух, об’єднання громадян, трудовий колектив, демократія.
Вивчення даної теми необхідно з вияснення поняття політичної системи яка виступає в широкому та вузькому розумінні.
Широке – це вся сукупність матеріальних і нематеріальних компонентів, пов’язаних з відносинами, що виникають з приводу здійснення політичної влади.
Вузьке – це сукупність суб’єктів, які беруть участь у реалізації політичної влади, тобто в управлінні справами держави.
Елементи політичної системи суспільства:
1) матеріальні – суб’єкти політики (народ, населення певної частини території держави, класи, нації, соціальні прошарки, держава, об’єднання громадян, партії, рухи, громадянські організації, громадяни).
Громадські об’єднання – це добровільні формування людей, що виникли на основі спільності інтересів щодо реалізації прав і свобод у результаті свідомого волевиявлення.
Політичні партії – зареєстровані згідно із законом добровільні об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку з метою спрямування формуванню і вираженню політичної волі громадян, які беруть участь у виборах та інших політичних заходах.
До нематеріальних елементів політичної системи суспільства відносяться:
- політичні принципи та норми – основоположні ідеї та конкретні правила, що регулюють політичні відносини між народами, націями, соціальними групами, партіями та іншими учасниками політичних відносин;
- політичні відносини – врегульовані політичними сторонами відносини між суб’єктами політики у процесі яких ці суб’єкти набувають і реалізують права і обов’язки;
- політична свідомість, політична психологія та ідеологія, політична культура.
Сучасна наука знає різні типи політичних систем суспільства:
1) За змістом і формами правління:
- ліберальні демократії
- комуністичні системи
- традиційні системи (олігархії)
- популістські системи (у країнах, що розвиваються)
- авторитарно-консервативні системи
2) За класовим принципом:
- рабовласницькі
- феодальні
- капіталістичні
- соціалістичні (комуністичні)
- сучасно-демократичні
3) За типом політичної культури та розподілом політичних ролей:
- англо-американська система
- європейсько-континентальна
- доіндустріальна та частково індустріальна
- тоталітарна система
Структура політсистеми:
- інституціональна
- нормативна
- комунікативна
- культурна
- функціональна
Функції політсистеми:
- політична соціалізація
- дистрибутивна (розподіл цінностей та ресурсів)
- регулятивна
- реактивна (регулювання на зміни у суспільному житті).
Література
1. Мурашин Г.О. Акти прямого народовладдя: проблеми ефективності// Право України.-1999.-№10.-с.8.
2. Примуш М. Політичні партії та виробничий процес//Право України.-2001. №3-с.24.
3. Колнеков А. Проблеми змін в політичній системі України: політико-правовий вимір//Право України-2003.№4-с.5.
4. Добродумов П. Про реформу політичної системи України//Право України.-2003.-№5ю-с.19.
Тема 5. Форми держави
Ключові поняття та терміни: форма держави, форма державного правління, форма державного устрою, форма державного режиму, республіка, монархія, федерація, конфедерація, унітарна держава, президент, парламент, тоталітаризм.
Розгляд теми передбачає вияснення поняття форма держави, тобто поняття, яке характеризує державу з погляду існуючих в ній форми правління, державного устрою та державно – правового режиму, має відповідне правове закріплення всіх її елементів в конституції, законах і підзаконних актах.
Форма державного правління – це спосіб організації вищої державної влади.
Основними формами державного правління є монархія і республіка.
Монархія - форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи – монарха і, як правило передається у спадок серед представників правлячої династії або формується іншим шляхом.
Монархії бувають необмежені (абсолютні) та обмежені.
В абсолютних монархіях влада монарха ніким іншим не обмежена. В країні не існує ні державних органів, ні інших організацій, ні законів, які могли б якоюсь мірою змінити або скасувати волю монарха.
Види необмежених монархій:
Деспотична, абсолютна.
Обмежена (конституційна монархія) характеризується тим, що влада монарха обмежується приписами законів і повноваженнями певних державних органів.
Види обмеженої монархії
· Конституційна
· Парламентська
· Дуалістична
У республіці верховна державна влада здійснюється обиральними населенням на певний термін органами (парламентом, президентом)
Види республік:
1. парламентська
2. президентська
3. змішана
4. соціалістична
Наступний елемент форми держави – форма державно (територіального) устрою.
Вона характеризує державу з погляду її національного й адміністративно-територіального устрою та відповідної організації державних органів.
Треба мати на увазі, що форма державного устрою може бути проста чи складна.
Проста (унітарна) держава – це єдина централізована держава, територію якої поділено на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету.
Складною державою є федерація – союзна держава. Іншими складними формами державного устрою є конфедерація та імперія.
Різновиди федерації:
а) союзна федерація (основана на договорі) суб’єкти якої – суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повноважень, але до права виходу зі складу федерації.
б) федерація, основана на автономії – її суб’єкти не володіють суверенітетом, але мають повноваження вирішувати питання місцевого значення.
Конфедерація – специфічна форма державного устрою у вигляді союзу держав, об’єднаних для досягнення певних цілей при збереженні в інших сферах певної самостійності.
Імперія – складна держава, яка включає головну державу, її колонії, єдине законодавство, бюджет, громадянство, кордони, апарат управління.
Третя складова форми держави – форма державного (політичного) режиму, яка полягає у способі і характері реалізації влади.
Основними видами державних режимів є:
1. демократичний
2. антидемократичний
Демократичний режим характеризується реальною участю населення у здійсненні державної влади через представницьку і безпосередню форми демократії, широкий спектр прав і свобод громадян.
Його різновиди:
- парламентська демократія;
- демократично-ліберальний;
- національно-демократичний;
- демократично-консервативний;
Недемократичний режим характеризується відсутністю реальної участі населення в управлінні державою, концентрацією влади в руках однієї особи, або колегіальної правлячої верхівки, верховенством державної доцільності на правом і законністю.
Умовні види антидемократичних режимів: авторитарний, тоталітарний, вонедизм, апартеїд, військо-диктаторський, фашистський, расистський режим.
Література
1. Линецький С. методологічні засади осмислення місця і ролі державного режиму в структурі державного ладу України //Право України. – 2000. №6. – с. 19.
2. Телешун С. Поняття державного устрою в Україні: проблеми теорії і практики // Право України. – 2000. - №6. – с. 14.
3. Тацій В., Тодика Ю. Проблеми становлення сучасного конституціоналізму в Україні // Право України. – 2001. -* №6. – с.3.
Тема 6. Функції держави
Ключові поняття та терміни: Поняття функцій держави. Ознаки функцій держави. Класифікація функцій держави: внутрішні, зовнішні, постійні, тимчасові, основні, похідні. Форми і методи здійснення функцій держави.
В зазначеній темі слід звернути увагу на те, що основні напрями діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі, називають функціями держави.У вітчизняних і зарубіжних наукових джерелах зустрічаються різні варіанти визначення і характеристики функцій держави.
Найбільш суттєвими ознаками функцій держави є:
· функції держави виражають і предметно конкретизують соціальну і політико-правову сутність держави;
· у функціях втілюється і розкривається роль держави як суб'єкта політичної системи, реалізується різнобічна практична державна діяльність усередині країни і на міжнародній арені;
· функції держави охоплюють її діяльність в цілому (на відміну від функцій окремих державних і недержавних органів). Загальнообов'язковий характер функцій держави закріплюється в понятті державного суверенітету, що витікає з прерогативи державної влади перед всією рештою видів влади;
· функції держави носять комплексний, узагальнюючий характер. На їх зміст і характер реалізації роблять істотний вплив особливості і закономірності історичного розвитку, динаміка соціально-економічних, політичних і духовних перетворень в житті суспільства.
Основними юридичними формами здійснення функцій сучасної держави є правотворчість, виконавчо-розпорядча і правоохоронна діяльність. Вся функціональна діяльність держави направлена на досягнення глобальної мети: забезпечення виживання людини як біологічного і соціального виду.
Таким чином, функції держави — це основні напрями діяльності, в яких виражається і конкретизується її станово-класова і загальнолюдська сутність і які, будучи об'єктивно обумовленими потребами об’єднаних політико-правовими відносинами людей, задаються характером історично визначеного суспільства.
У зв'язку з тим, що держава виконує безліч різних функцій, виникає необхідність їх наукової класифікації. В юридичні теорії обґрунтовуються різні підходи до проблеми класифікації функцій держави.
Найбільш часто зустрічаються спроби класифікувати функції держави залежно від того, в якій сфері – внутрішньодержавній або міжнародній - вони здійснюються. Згідно даному критерію функції поділяються на внутрішні і зовнішні.
Внутрішні функції держави – це напрями діяльності держави, що здійснюються в межах її території і в яких знаходить свій вираз її внутрішня політика.
Серед основних внутрішніх функцій держави як правило виділяють:
- політична функція, що включає напрями державної діяльності по забезпеченню непорушності державного ладу організації і функціонуванню органів державної влади;
- економічна функція, що містить характеристику місця і ролі держави в системі економічного розвитку, визначаючи межі втручання держави в процес управління економікою;
- соціальна функція в самому загальному вигляді може розглядатися як напрям діяльності держави по створенню умов для певного способу життя членів суспільства;
- екологічна – охорона і забезпечення раціонального використання природних ресурсів; забезпечення екологічної безпеки суспільства;
- культурна – забезпечення консолідації нації, формування загальної для всієї країни культури і сприяння розвитку культури всіх народів, що проживають на території держави; охорона культурної спадщини;
- правоохоронна – контроль за неухильним дотриманням Конституції і законів, встановлення і притягнення до юридичної відповідальності винних у їх порушеннях і т.д.
Зовнішні функції – діяльність держави, що здійснюється за межами її території, у взаємовідносинах з іншими державами та міжнародними організаціями в яких знаходить своє втілення зовнішня політика держави. При цьому слід виділити функцію захисту державного суверенітету і функцію міждержавної співпраці.
Серед основних зовнішніх функцій держави як правило виділяють:
- оборона держави, яка полягає у захисті економічними, дипломатичними та воєнними засобами її суверенітету і території;
- зовнішньоекономічна – встановлення і здійснення торгово-економічних відносин з іноземними державами та їх об’єднаннями;
- дипломатична – встановлення і підтримання дипломатичних відносин з іноземними державами;
- гуманітарна – встановлення і розвиток культурних зв’язків з іншими державами; підтримка розвитку національної культури співвітчизників, які проживають в інших країнах;
- інформаційна – участь у розвитку світового інформаційного простору з метою забезпечення вільного обміну інформацією;
- підтримка міжнародного миру та світового правопорядку – запобігання виникненню міжнаціональних і міждержавних конфліктів та участь в їх урегулюванні; боротьба з міжнародним тероризмом.
Розглядаючи діяльність держави, направлену на захист державного суверенітету, слід зазначити, що, перш за все, це захист суверенітету, шляхом протидії зовнішнім спробам порушити територіальну цілісність, політичну або економічну самостійність держави.
Функція міжнародної співпраці розглядається як процес договірних відносин між державами в цілях отримання певних, позитивних результатів. На договірних відносинах ґрунтуються економічні, політичні, соціально-культурні, військові, спортивні зв'язки. Важливою особливістю реалізації даного виду функцій держави є участь в інтеграційному процесі держав з різними політико-правовими системами.
Залежно від часу здійснення виділяються постійні і тимчасові функції держави.
Постійні функції держави не обмежені в часі і, як правило, здійснюються державою протягом всього періоду свого існування. До постійних функцій відносяться функції міжнародної співпраці і захисту державного суверенітету, оборони держави, охорони правопорядку і т.д.
Тимчасові функції здійснюються державою впродовж певного періоду.
Ряд авторів як критерій класифікації функцій держави виділяють принцип соціально-політичної значущості, за цією ознакою розрізняються основні і похідні функції.
Основні функції - це найбільш загальні, найважливіші напрями діяльності держави по здійсненню корінних стратегічних цілей і задач, що стоять перед нею в певний історичний період.
Похідні функції розглядаються як структурні частини основних функцій і, внаслідок цього, є більш вузькими і конкретними напрямами державної діяльності.
Від функцій держави слід відмежовувати функції державних органів. Останні характеризують діяльність, направлену на досягнення тих же цілей і задач, що стоять перед державою в цілому. Проте, будучи лише частиною державного механізму, вони не в змозі повністю розв'язати виникаючі проблеми.
Розрізняються правові і організаційні форми реалізації функцій держави. В правових формах відображаються зв'язок держави і права, обов'язок держави діяти при виконанні своїх функцій на основі права і в рамках закону. Крім того, правові форми реалізації функцій показують, як державні органи і посадовці працюють, які юридичні дії вони скоюють. Зазвичай виділяють три правові форми здійснення функцій держави - правотворчу, правозастосовчу і правоохоронну.
Правотворча діяльність - це підготовка і видання нормативно-правових актів, без яких реалізація інших функцій держави практично неможлива.
Від правозастосовчої діяльності залежить, чи будуть закони і інші нормативні акти реалізовані або вони залишаться лише побажаннями законодавця. Це повсякденна робота по вирішенню різноманітних питань управлінського характеру, для виконання якої виконавчо-розпорядчі органи видають відповідні акти, контролюють виконання обов'язків виконавцями і ін.
Правоохоронна діяльність — це діяльність держави по охороні правопорядку, що включає вживання заходів по попередженню правопорушень, вирішенню юридичних конфліктів, залученню до юридичної відповідальності і т.д.
Організаційні охоплюють великий об'єм організаційно-підготовчої роботи в процесі здійснення функцій держави. Така діяльність є необхідною для реалізації функцій держави. Разом з тим, вона не пов'язана з юридично значущими діями, що спричиняють за собою правові наслідки. Це, наприклад, підготовча робота по збору, оформленню і вивченню різної інформації при вирішенні юридичної справи, ознайомлення з листами і заявами громадян і т.п. Так, до організаційних форм належать:
- організаційно-регламентуюча – оперативна повсякденна організаційна робота, спрямована на вирішення конкретних завдань, техніко-організаційне забезпечення функціонування різних ланок державного механізму;
- організаційно-господарська – поточна господарська робота з матеріального забезпечення виконання різних державних функцій;
- організаційно-ідеологічна – повсякденна роз’яснювальна, виховна робота, спрямована на ідеологічне забезпечення виконання тих чи інших функцій держави.
Методи здійснення функцій держави достатньо багатоманітні. Так, виконуючи охоронну функцію, держава використовує методи переконання і примусу, для реалізації економічної функції необхідний цілий набір економічних методів - прогнозування, планування, пільгове кредитування і інвестування, державні субсидії, захист споживачів і ін.
Література
1. Теорія держави і права: Підручник/ За ред. С.Л.Лисенкова.-К.:Юрінком Інтер, 2005.-447с
2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник.- Харків, 2007.
3. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ За ред.. О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко.- К.: Хрінком Інтер, 2006.- 688с
4. Теория государства и права/ Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова.- М., 2002
5. Рабінович П., Лобода Ю. Соціальна сутність держави: теоретико-методологічні аспекти дослідження // Право України.- 2001.- №8
Тема 7. Механізм держави
Ключові поняття та терміни: Поняття, ознаки і структура механізму держави. Державний апарат: поняття, ознаки, механізм формування і функціонування. Державний орган: поняття, принципи формування і функціонування, класифікація.
Розглядаючи державу як специфічну соціально-політичну організацію, що виникає на певному етапі суспільного розвитку з метою захисту членів суспільства, забезпечення умов, що сприяють стабільному розвитку людської цивілізації, необхідно звернути увагу на те, що державна діяльність носить не стихійний, а цілеспрямований характер. При цьому різні напрями державної діяльності (функції держави) реалізуються численними державними і недержавними органами, що в сукупності утворюють державний механізм.
Таким чином, механізм держави – це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції.
Механізм держави характеризується наступними ознаками:
- між елементами цієї системи, кожний з яких має певну сферу діяльності і компетенцію, існують чітко визначені зв’язки;
- відносини між елементами цієї системи мають ієрархічний характер, що передбачає обов’язковість виконання рішень вищестоящих елементів нижчестоящими;
- елементи системи пов’язані між собою єдиними принципами побудови та єдиними принципами функціонування;
- базується на державній формі власності;
- наявність організаційних і матеріальних засобів примусу.
Поза і без державного механізму немає і не може бути держави. Поняття «державний механізм» тісно пов'язано з категорією «апарат держави».У вітчизняній юридичній науці ці поняття як правило ототожнюються. Разом з тим, в процесі реалізації функцій держави беруть участь різні організації (у тому числі і недержавного характеру), до яких можна віднести органи місцевого самоврядування, політичні партії і т.д.
Поняття державного апарату, у зв'язку з цим, представляється більш вузьким, оскільки в нього включаються тільки спеціально створювані для управлінської діяльності державні органи, які не в змозі вирішити весь комплекс проблемних питань, що стоять перед сучасною державою.
Є доцільним виділити наступні елементи механізму держави:
1) Державний апарат.
2) Державні підприємства і установи.
3) Органи місцевого самоврядування і т.д.
Державний апарат є сукупністю органів і посадовців, за допомогою яких здійснюються управлінські функції держави.
Діяльність державного апарату направлена на розробку і ухвалення загальнообов'язкових правил поведінки (юридичних норм), застосування їх в процесі соціально-політичної регуляції, забезпечення ефективності системи юридичних гарантій і санкцій.
Ознаками державного апарату є:
· формується по волі держави з метою реалізації цілей і задач, що стоять перед державою;
· форми діяльності державного апарату в цілому і кожного з його елементів детально регламентуються приписами нормативно-правових актів;
· від імені держави розробляє, приймає, наділяє юридичною силою правила поведінки загальнозначущого, загальнообов'язкового характеру;
· в основі формування і функціонування державного апарату лежить професійний принцип (співробітники державного апарату здійснюють свої повноваження на професійній основі і не займаються іншою діяльністю окрім як управлінською);
· державний апарат включає органи державної влади і матеріальні придатки (армію, поліцію, податкову і митну службу), необхідні для забезпечення реалізації державно-владних повноважень.
· володіє монополією на державний примус.
Формування державного апарату здійснюється шляхом створення органів державної влади, діяльність яких безпосередньо пов'язана з реалізацією функцій держави. В даний час найпоширенішими способами заміщення управлінських посад є вибори і призначення. Як правило, обираються депутати законодавчих зборів і глави держав - Президенти (при республіканській формі правління), проте у ряді випадків передбачається виборний порядок заміщення посади монарха.
Призначення, на відміну від виборів здійснюється не всіма дієздатними громадянами, а індивідуальними або колективними органами. Якщо рішення ухвалюється колегіальним органом, то відносно кандидата на посаду проводиться голосування.
Основними принципами функціонування державного апарату є законність, демократизм, централізм, професіоналізм, взаємна відповідальність держави і суспільства і т.д.
Державний орган- це відносно самостійна, структурно відособлена ланка державного апарату, яка створюється державою в цілях здійснення певного виду державної діяльності, наділяється для цього відповідною компетенцією і спирається в процесі реалізації своїх повноважень на організаційну, матеріальну і примусову силу держави.
Специфічними ознаками, що відрізняють державні органи від недержавних структур, є:
· формування по волі держави і здійснення своїх повноважень від імені держави. Державні органи нерідко називають органами державної влади, маючи на увазі, що при їх допомозі реалізується державний суверенітет в області встановлення і реалізації владних вимог;
· виконання кожним державним органом строго визначених, встановлених в законодавчому порядку видів і форм діяльності (законодавчої, виконавчої, охоронної і т.д.);
· наявність у кожного державного органу юридично закріпленої організаційної структури; територіального масштабу діяльності встановленого положення в системі владної ієрархії, що визначає характер і об'єм повноважень, що належать державному органу, а також порядок його взаємовідносин з іншими державними (недержавними) органами і організаціями;
· в основу взаємодії державних органів покладена сукупність принципів єдності державної влади і розподілу влад. Принцип єдності державної влади припускає, що державні органи незалежно від об'єму владних повноважень, структурних особливостей і характеру професійної діяльності виступають від імені всієї держави і в процесі реалізації прийнятих ними правових актів можуть спиратися на державні гарантії (у тому числі державний механізм примусу). Розподіл влади можливий тільки в демократичній державі. Суть даного принципу полягає в розосередженні владних повноважень між однорівневими державними органами, які взаємно врівноважують і взаємномно стримують діяльність один одного, використовуючи систему «стримувань і противаг».
Виступаючи як суб'єкти соціально-правових відносин, державні органи характеризуються як юридичні особи публічно-правового характеру. Їх існування не залежить від волі і бажання індивідуальних осіб, які формують ті або інші державні органи (наприклад, призначення або відставка членів уряду не впливає на процес існування самого уряду як органу держави). При цьому будучи складовими частинами одного і того ж державного апарату, державні органи відрізняються один від одного порядком свого утворення, видами виконуваної ними державної діяльності, характером і об'ємом компетенції, особливостями виконання службових повноважень і т.д.
В основу класифікації державних органів можуть бути покладені наступні критерії:
1. За місцем у системі державного апарату:
- первинні – створюються шляхом прямого волевиявлення народу (Верховна Рада України, Президент);
- вторинні – органи, які створюються первинними органами і їм підзвітні (Кабінет Міністрів України, судові органи).
2. За способом утворення:
- виборні - обираються громадянами або іншими суб’єктами;
- призначувані – призначаються іншими органами держави;
- успадковані (характерні для монархічної форми державного правління).
3.За характером і змістом державно-владної діяльності:
- органи законодавчої влади;
- органи виконавчої влади;
- органи судової влади;
- контрольно-наглядові органи.
4. За територією, на яку поширюються їхні повноваження:
- загальнодержавні (вищі або центральні) – повноваження яких поширюються на всю територію держави;
- місцеві (локальні) - повноваження яких поширюються на певну частину території держави.
5. За персональним складом:
- одноособові – складаються з однієї особи (Президент України);
- колегіальні – складаються з ряду осіб Верховна Рада України).
6.За часом функціонування:
- постійні – створюються на невизначений строк (суди, міністерства);
- тимчасові – створюються на певний (календарний або необхідний для виконання певного завдання) строк (комісії і т.п.).
Література
1. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник.- Львів,2005.- 580с.
2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник.- Харків, 2007
3. Теорія держави і права: Підручник/ За ред. С.Л.Лисенкова.-К.:Юрінком Інтер, 2005.-447с.
4. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова, А.В.Малько.- М., 1997
5. Дробуш І. Розмежування функцій органів місцевого самоврядування органів державної виконавчої влади // Право України. - 2001.- № 10
Тема 8. Поняття, походження, розвиток і структура права
Ключові поняття та терміни: історичні передумови права, поняття і основні концепції праворозуміння, поняття та ознаки права, зміст права, поняття і класифікація функцій права, принципи права, об’єктивне і суб’єктивне право, співвідношення держави і права.
Розглядаючи проблему історичних передумов права, слід виділити три основні підходи до її вирішення.
Згідно з класовою теорією (К. Маркс, В. Ленін) право виникає разом з державою в результаті появи приватної власності і розшарування суспільства на класи; для захисту власності і експлуатації класом експлуататорів класу експлуатованих.
Другий підхід умовно можна назвати діалектико-соціологічним. Він пов'язує виникнення права із затвердженням обмінних відносин і переходом від локальних співтовариств до суспільства в сучасному значенні слова. Сутнісними принципами обміну, його атрибутами є свобода особи (під примусом, як відомо, обмін не можливий), формальна рівність з іншим суб'єктом (що виражається в тому, що при обміні неможливо нав'язати свою волю іншому об'єкту), приватна власність (обмінювати можна лише те, що належить суб'єкту по праву) і еквівалентність обмінюваного (наслідок формальної рівності). Саме ці відносини об'єктивно вимагають відповідної адекватної форми. Такою формою і виступає право.
Третій підхід - антропологічний. Представники сучасної політичної антропології, стверджують, що політична організація і право є універсальними соціальними явищами, із самого початку притаманними суспільству. Вони з'являються разом з суспільством і зникнуть з ним же. В ході еволюції суспільства змінюється лише ступінь цілості права, але не його єство.
Нагадаємо, що специфічна ознака права - загальнообов'язковість - означає, що саме воно (право) забезпечує цілісність, нормальне функціонування суспільства. Існування права у такому разі доводиться лише історично, тобто з позиції завтрашнього дня ми зможемо з більшою або меншою переконливістю визначити, наприклад, які із законів, прийнятих парламентом тієї або іншої країни, виражали право. Іншими словами, саме існування суспільства доводить існування права. Таким чином, формування людського співтовариства як складної поліструктурної соціальної системи являється основною історичною передумовою виникнення права як загальнозначущого, загальнообов'язкового регулятора найважливіших суспільних відносин.
Праворозуміння – це наукова категорія, яка відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, яка вміщує в собі пізнання права, його оцінку і ставлення до нього як до цілісного соціального явища.
Природно-правова теорія. Окрім позитивного права, яке створюється державою, існують природні невід'ємні права, які стоять над ним, що належать людині від народження. Природне право як етичні і правові ідеї, принципи, ідеали, вимоги не є правом в юридичному значенні, а являє собою найближчу і необхідну передумову позитивного права.
Історична школа права. Право – виражає дух народу, народного правового переконання, що формується, подібно мові, поступово і, через це, незалежно від держави. Законодавець не може творити норми на свій розсуд, а повинен фіксувати лише те, що склалося у вигляді норм.
Нормативістський підхід. Право - ієрархія норм, нормативний регулятор суспільних відносин; воно немислиме без держави, а держава немислима без права.
Психологічна теорія права. Існує справжнє право, яке є психологічними переживаннями людей з приводу їх прав і обов'язків, і офіційне право - сукупність норм, прийнятих, гарантованих і санкціонованих державою.
Соціологічна теорія права. Право - система правовідносин, реальна поведінка людей, регульована правом.
Реалістична школа права. Право є захищений державою інтерес, воно ніщо без державної влади.
Теорія солідаризму. Об'єктивне право складає правила соціальної солідарності, яким підкоряється держава і громадяни.
Класова (матеріалістична) теорія права. Право є зведена в закон воля пануючого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя суспільства.
Легістській підхід до розуміння права передбачає характеристику права як продукту держави (його воля). Право - це владне розпорядження (наказ) офіційної державної влади. Не закріплене у формальному джерелі (закон, указ, ухвала, декрет) правило не є відповідно до цього підходу юридично значущим (власне правовим). Легістське ототожнення права і закону (позитивного права) є принципом і змістом так званого «юридичного позитивізму». Легістське (позитивістське) праворозуміння властиво різного роду етатистським, авторитарним і тоталітарним підходам до права.
Природно-правовийпідхід передбачає розрізнення природного і позитивного права. Природне право включає комплекс можливостей і зобов'язань, якими індивід наділяється з народження і які належать йому незалежно від того, громадянином (підданим) якої держави він є. Невідчужуваність природного права означає його персоніфікований характер, передача (відчуження) природного права на користь кого б то було не можлива.
Співвідношення природного і позитивного права в рамках природно-правового підходу передбачає, що позитивне право створюється державою на підставі природно-правових принципів в цілях забезпечення і захисту природних прав членів суспільства.
Згідно лібертарно-юридичноготипу праворозуміння, право - це регулятивно-управлінська система, в основі формування і функціонування якої встановлені принципи формально-юридичної рівності, свободи, справедливості. «Скрізь де діє принцип формальної рівності (і конкретизуючі його норми), діє правова форма відносин. Формальна рівність є основоположним принципом права. Все, що виходить за рамки цього принципу що суперечить йому, є не правовим і антиправовим».
Ґрунтуючись на нерозривному зв'язку права з державою, яка забезпечує його функціонування і реалізацію владно-примусовими засобами, часто приходять до висновку, ніби право породжується державою. Цьому висновку сприяє і той факт, що держава офіційно санкціонує частину норм і навіть видає їх в процесі своєї законотворчої діяльності. У такому разі з'являється підстава для визначення права як сукупності юридичних норм, виданих або санкціонованих державою і забезпечених його примусовою силою.
Право - явище складне, багатогранне, має багате понятійне вираження. По-перше, виділяють право в загально соціальному значенні (моральне право, право народів і т.п.); по-друге, виділяють право в спеціально-юридичному значенні, як юридичний інструмент, пов'язаний з державою.
Право (в суто юридичному значенні) - це система загальнообов'язкових, формально визначених юридичних норм, що виражають суспільну, класову волю (конкретні інтереси суспільства, класів і т.п.), встановлюваних і забезпечуваних державою і направлених на врегулювання суспільних відносин.
У сучасній юридичній науці термін «право» використовується в декількох значеннях:
§ соціально-правові домагання людей, обумовлені природою людини та суспільства;
§ система юридичних норм (право в об’єктивному розумінні);
§ офіційно визнані можливості, якими користуються фізичні або юридичні особи, організації (право в суб’єктивному розумінні);
§ система всіх юридичних явищ, що містять природне право, право в суб’єктивному і об’єктивному розумінні (правова система).
Право – це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених або санкціонованих і гарантованих державою правил поведінки, що виражають індивідуальні інтереси населення держави і виступають регулятором суспільних відносин.
Ознаки права:
§ встановлюється або санкціонується державою чи населенням в ході референдуму, тобто в результаті визначеної процедури держава надає нормам юридичного характеру і бере на себе обов’язок охороняти їх засобами примусу;
§ нормативність, тобто права є не довільні, а чітко визначені у відповідних чинних нормах. Дана ознака дозволяє подолати свавілля і беззаконня, привносячи в суспільне життя елементи єдності, рівності, принципової однаковості;
§ інтелектуально-вольовий характер, тобто право – виявлення волі і свідомості людей. У праві відображаються і виражаються потреби, інтереси, цілі суспільства, окремих осіб і організацій. Дія права можлива лише на підставі свідомості і волі осіб, які реалізують юридичні норми;
§ забезпеченість можливістю державного примусу, тобто держава за допомогою механізму примусу забезпечує захист права і має на меті примусити правопорушника до виконання обов’язків;
§ формальна визначеність, тобто чітка фіксація у формі моделей поведінки в нормах і нормативних приписах, які зовнішньо відображені в офіційних письмових документах;
§ системність, тобто право являє собою єдине складне системне утворення, що має свою структуру;
§ загальнообов’язковість, тобто правові норми є обов’язкові для всього населення що проживає на території певної держави.
Під змістом права розуміють всю сукупність правових приписів за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин, це визначені у праві юридичні права, обов’язки та заборони.
Розрізняють два види змісту права:
- соціально-політичний, в якому відображається економічна, політична, класова сутність та спрямованість права;
- спеціально-юридичний, що характеризує право як специфічне інституційне утворення.
Функції права — це основні напрями правового впливу, що виражають роль права у впорядкуванні суспільних відносин.
За допомогою поняття функції права можна пізнати призначення права в суспільстві, його динаміку, дію.
Функції права можна розглядати в двох площинах в залежності від того, чи висвітлюються вони в рамках спеціально-юридичних (вузьких) чи загальносоціальних (більш широких) напрямів.
Відповідно до широкого значення функцій права, серед них можна виділити:
· економічну функцію (право упорядковує виробничі відносини, закріплює різні форми власності);
· політичну функцію (регламентує політичні відносини, регулює діяльність суб'єктів політичної системи);
· виховну функцію (відображає певну ідеологію, здійснює специфічну педагогічну дію на осіб, пов'язана з формуванням у суб'єктів мотивів правомірної поведінки);
· гносеологічну функцію (право саме виступає як джерело пізнання зафіксованих у ньому закономірностей розвитку суспільства);
· комунікативну функцію (виступає способом зв'язку між суб'єктом і об'єктом управління).
На спеціально-юридичному рівні право виконує регулятивну і охоронну функції.
Регулятивна функція має первинне значення, носить творчий характер. Подібну функцію забезпечують, як правило, правові стимули - заохочення, пільги, дозволи, рекомендації. Дані засоби сприяють задоволенню інтересів осіб, відкриваючи простір для активності, ініціативи, заповзятливості.
Охоронна функція здійснюється за допомогою правових обмежень - обов'язків, заборон, покарань, призупинень - і має вторинний характер. Дана функція похідна від регулятивної і покликана її забезпечувати, бо охорона і захист починають діяти тоді, коли порушується нормальний процес розвитку тих або інших соціальних зв'язків, коли йому заважають конкретні перешкоди. Для того, щоб усунути дану перешкоду, і використовуються правові обмеження, що охороняють і захищаючі інтереси осіб.
Принципи права — це його основні засади, вихідні ідеї, які характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві.
Принципи виражають закономірності права, його природу і соціальне призначення, є самими загальними правилами поведінки, які або прямо сформульовані в законі, або виходять з його змісту.
В залежності від функціонального призначення і об’єкта відображення принципи права поділяються на соціально-правові і спеціально-правові.
Соціально-правові - відбивають систему цінностей, що мають чи повинні мати правову форму виразу і забезпечення.
Спеціально-правові – узагальнюють засади формування та існування права як специфічного соціального явища.
Залежно від сфери розповсюдження виділяють загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи і принципи інститутів права.
Загальноправові принципи:
· справедливість;
· формально-юридична рівність громадян;
· гуманізм;
· демократизм;
· єдність прав і обов'язків;
· поєднання переконання і примусу.
Зазначені принципи діють у всіх без виключення галузях права. Якщо принципи характеризують найістотніші риси декількох галузей права, то їх відносять до міжгалузевих. Серед них виділяють: принцип невідворотності відповідальності; гласності судочинства. Принципи, що діють тільки в межах однієї галузі права, називають галузевими. До них відносяться:
· принцип рівності сторін в майнових відносинах - в цивільному праві;
· 
презумпція невинності - в кримінальному процесі;
· презумпція винуватості в цивільному процесі і т.д.
Аналіз сутнісного змісту принципів права не тільки допомагає визначити загальний напрям правового впливу, але і може бути використаний в обґрунтуванні рішень по конкретній юридичній справі (наприклад, в процесі застосування аналогії права).
У юридичній науці і практиці традиційно розрізняють право в об'єктивному і суб'єктивному значенні.
Об'єктивне право- це система загальнообов'язкових, формально визначених юридичних норм, встановлюваних і забезпечуваних державою і направлених на врегулювання суспільних відносин. Об'єктивне право — це законодавство, юридичний звичай, юридичні прецеденти і нормативні договори даного періоду в конкретній державі. Воно об'єктивне в тому значенні, що безпосередньо залежить від волі і свідомості окремої особи, його суб'єктивної оцінки владного розпорядження, що закріплюється нормою об'єктивного права.
Суб'єктивне право- це міра юридично можливої поведінки, що покликана задовольняти власні інтереси особи. Суб'єктивними правами виступають конкретні права і свободи особи (право на життя, свободу, працю, освіту і т.п.), які суб'єктивні в тому значенні, що пов'язані з суб'єктом, належать йому і залежать від його волі і свідомості.
Якщо об'єктивне право - це юридичні норми, виражені в тих чи інших формах, то суб'єктивне право - це ті конкретні юридичні можливості, які виникають на основі і в межах права об'єктивного. Суб'єктивні права закріплюються в нормах об'єктивного права і забезпечуються системою державних гарантій (у тому числі, примусового характеру).
Співвідношення держави і права можна охарактеризувати через єдність, відмінності і взаємозв'язок цих понять.
Єдність полягає в тому, що держава і право:
· виникають і розвиваються спільно;
· виступають засобами управління, інструментами влади;
· покликані поєднувати і забезпечувати особисті, групові і суспільні інтереси;
· засновані на єдиному базисі, визначаються соціально-економічними, духовними і іншими чинниками.
Відмінності між державою і правом:
· якщо держава є особлива організація політичної влади, то право є соціальний регулятор;
· якщо первинним елементом держави є державний орган, то первинним елементом права є юридична норма;
· держава і право не співпадають по формах, по функціях.
Взаємодія держави і права:
· дія держави на право полягає в тому, що держава формує, змінює, відміняє право (правотворчість), а також реалізує і охороняє його (правозастосування);
· право впливає на державу, впорядковуючи діяльність державного апарату, встановлюючи компетенцію його органів.
· Виділяють два основні типи взаємостосунків між державою і правом:
- коли держава стоїть «над правом» і у випадку, якщо це диктується державною доцільністю, може правом нехтувати (примат держави над правом в умовах режиму тоталітарної законності);
- коли право стоїть «над державою», виступаючи його обмежувачем (примат права над державою в умовах режиму право законності).
Література
1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник.- Харків, 2007.
2. Теория государства и права (схемы и комментарии): Учебное пособие/ Под ред. Р.А.Ромашова.- Санкт-Петербург, Издательский дом «Сентябрь», 2002.- 204с.
3. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник.- Львів,2005.- 580с.
4. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова, А.В.Малько.- М., 1997
5. Теория государства и права/ Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова.- М., 2002
6. Кондратьєв Р., Гернего О. Принципи права та їх роль у регулюванні суспільних відносин// Право України.- 2000.- №2
Тема 9. Норми права в системі соціальних норм
Ключові поняття та терміни: соціальні норми: поняття та класифікація, місце і роль норм права в системі соціальних норм, співвідношення норм права і норм моралі, поняття, ознаки, класифікація, структура правових норм, співвідношення норми права і статті нормативно-правового акту і способів викладення норм права.
Важливою властивістю суспільства є організованість, впорядкованість суспільних відносин, що формують соціальне життя, а значить, і об'єктивна необхідність їх регулювання за допомогою певних норм.
Норми— це певні стандарти, зразки позитивної поведінки учасників суспільних відносин.
У юридичній науці всі діючі в суспільстві норми поділяються на дві великі групи — технічні і соціальні.
Технічні норми — це правила найраціональнішого користування і ставлення людей до зовнішнього світу, природи, знаряддям праці, техніки.
Соціальні і технічні норми розрізняються по предмету і методу регулювання, за змістом і конструкцією, способами фіксації, формальній визначеності і іншим параметрам. Загальне у них в тому, що мають справу з людською діяльністю.
Технічні норми, діючі в матеріально-виробничій і в управлінській сфері, що одержали закріплення в правових актах, набувають юридичну силу, стають техніко - юридичними нормами.
Соціальні норми - це вироблені суспільством правила поведінки, які закріплюють і регулюють поведінку людей, їх об'єднань і тим самим, закріплюють типові соціальні зв'язки і відносини.
Загальні риси і особливості соціальних норм:
- є продуктом історичного розвитку суспільства;
- формуються в ході свідомо-вольової діяльності людей;
- предмет їх регулювання суто соціальний - це типові соціальні зв'язки і суспільні відносини, характерні для більшості представників суспільства або соціальної групи;
- суб'єктами є тільки люди як представники соціальної сфери;
- є певною системою норм, які взаємозв'язані і взаємообумовлені один з одним;
- здійснюють впорядкування поведінки людей через нормативне регулювання, де в нормах визначаються основні цілі, межі, умови і форми поведінки людей в різних сферах суспільного життя;
- суспільна необхідність (цінність), загальнообов'язковість і фактична реалізація в поведінці людей;
- мають за
