Проблема Австрії в повоєнних міжнародних відносинах

У Московській декларації від 1 листопада 1943 р. уряди СРСР, Великобританії й СІЛА оголоси­ли, що вони розглядають анексію Австрії Ні­меччиною як недійсну, підтвердили бажання відновити Австрію як вільну й незалежну державу.

27 квітня 1945 р. було створено Тимчасовий уряд Австрійської Республіки і введено в дію Конституцію 1920 р. із змінами, внесеними до неї в 1929 р.

Згідно з домовленістю урядів СРСР, СІЛА, Англії й Франції після визволення Австрії тут лишилися окупа­ційні війська чотирьох держав, які взяли на себе верховну владу в країні.

Вперше питання про укладення державної угоди з Австрією було порушене на Паризькій сесії Ради мі­ністрів закордонних справ у квітні 1946 р. Проте через неготовність делегацій до його обговорення було ви­рішено спершу закінчити роботу над угодами з колиш­німи союзниками Німеччини в Європі, а за цей час під­готувати проект австрійської угоди.

Заступники міністрів закордонних справ у січні 1947 р, почали розробку проекту й досить швидко узгодили майже половину статей. Але проблеми юго­славських територіальних претензій, німецького майна виявилися на той момент нерозв'язаними. Не було їх вирішено й на Московській конференції міністрів закор­донних справ (березень—квітень 1947 р.) та на Лон­донській (листопад—грудень 1947 p.). Лише в -Парижі (травень—червень 1949 р.) сторони досягли принципової ^ЗІ1оди щодо основних позицій. Радянський Союз відмо-І^ся підтримувати югославські територіальні домагання, «езмінними залишилися кордони Австрії за станом на * <**ня 1938 р. Сторони домовилися, що СРСР отримає ькі економічні поставки в розмірі 150 млн до- 60 % виробництва нафти й права на її видобування

очищення.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНІ НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Наступні переговори привели лише до часткових мовленостей з економічних питань. Невдалими вияві й зусилля комісії в складі чотирьох заступників закордонних справ.

Поновилися переговори в 1952 р. з розгляду запрої нованого західними країнами «скороченого варі Державної угоди, у якому не було пунктів, що торі суверенітету Австрії.

Влітку 1952 р. федеральний уряд Австрії проголоси нейтралітет як міжнародно-правову позицію Австрії перспективу й обнародував меморандум, у якому а лася вимога припинити окупацію, відновити суверешів згода схвалити скорочений варіант Державної угоді Проте Радянський Союз категорично відхилив цей ріант.

У липні 1953 р. у Швейцарії відбулася таємна зустр міністра закордонних справ Австрії з прем'єр-міністрі Індії Неру, де представник Австрії висловив прохання: ' посередництво. Йшлося про «деяку спробу підказати донському Союзові думку про військовий нейтралш Австрії». Індійський посол у Москві пізніше в бесіді міністром закордонних справ СРСР В. Молотовим г креслив, що основою для укладання Державної угоди би стати військовий нейтралітет Австрії. Молотов повів, що оголошення нейтралітету було б корисним, а недостатнім кроком. Ця теза дістала своє продовження ні початку 1954 р. на Берлінській зустрічі міністрів чотирьо| держав. У радянських пропозиціях пролунала підтримі військового нейтралітету Австрії. Виплату за німецьі майно Радянський Союз був готовий прийняти у вили поставок австрійських товарів. Під час переговорів по: начилося істотне зближення точок зору, але до згоди цього разу дійти не вдалося.

Вступ ФРН у НАТО значно загострив австрійсі проблему. Радянський Союз уважав, що ремілітаризаці Західної Німеччини посилює небезпеку аншлюсу АвстрІ Тому тільки за умови, що Державна угода гарантові відверне таку небезпеку, можна говорити про виведеї військ чотирьох держав з Австрії, не чекаючи укладе] мирної угоди з Німеччиною. і

Цю ж позицію було висловлено в бесіді з австрій] ським послом Бішоффом у міністерстві закордої 48

тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

справ СРСР. У «Заяві з 3-х пунктів» австрійського феде­рального уряду, переданій В. Молотову 14 березня 1955 p., знову підтверджувалися військовий нейтралітет і згода з усіма пропонованими гарантіями австрійської незалеж­ності.

У відповідь радянський уряд висловив готовність на майбутній конференції розглядати австрійське питання окремо й запросив федерального канцлера Рааба прибути до Москви для двосторонніх переговорів. До цього часу вже було врегульоване питання про Трієст, і зв'язок цієї проблеми з австрійським питанням перестав існувати.

15 квітня 1955 р. був опублікований «Московський ме­морандум» за результатами переговорів. СРСР висловив згоду підписати Державну угоду й вивести з Австрії оку­паційні війська до 31 грудня 1955 р. Австрія зобов'язу­валася постачати Радянському Союзові 10 млн т нафти протягом 10 років, виплатити 2 млн доларів за активи Дунайської судноплавної компанії у Східній Австрії й забезпечити постачання товарів на суму 150 млн доларів як компенсацію за німецьку власність в Австрії. Цей ме­морандум прискорив процес визнання постійного нейтралітету Австрії. Деякі дослідники вважають, що ви­рішенням австрійського питання Радянський Союз нама­гався створити прецедент для врегулювання німецької проблеми.

2 травня 1955 р. у Відні пройшла нарада послів чо­тирьох окупаційних держав за участю міністра закордон­них справ Австрії Фігля. А 14 травня міністри закор­донних справ внесли остаточні зміни до текстів угод.

15 травня 1955 р. в палаці Бельведер у Відні відбулося підписання Державної угоди. Австрія відновлювалася «як суверенна, незалежна й демократична держава» в кордо­нах, що існували на 1 січня 1938 р. Політичні гарантії незалежності Австрії забезпечувалися заявою великих Держав і забороною на політичний і економічний союз із Німеччиною у будь-якій формі. Після ратифікації 27 липня 1955 р. угода набрала чинності. В цей же день було розпу-Щено Союзницьку раду у Відні й почалося виведення °купаційних військ, яке завершилося 25 оковтня 1955 р. ²⁶ жовтня австрійська Національна рада ухвалила консти-!УУЦійний закон про постійний нейтралітет на взірець Швейцарії.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сход

• Японія після закінчення другої світової війни. Сан-Франциська мирна угода 1951 р.

Невід'ємною частиною формування системи по воєнних міжнародних відносин стало мирне вр гулювання в Азії. Після підписання 2 вереси 1945 р. Акта про капітуляцію Японії міністерство закор донних справ Японії отримало наказ головнокомандувач союзних окупаційних військ генерала Макартура про ] новлення на всій території Японії влади війської адміністрації. Окупаційні частини були головним американськими з невеликим контингентом військ Нов Зеландії й Австралії. Після капітуляції Японія перес бути суб'єктом міжнародного права. Вона підпала юрисдикцію союзних держав.

Ще 22 серпня 1945 р. уряд США запропонував дянському Союзові заснувати консультативний орган Далекосхідну консультативну комісію з питань Японії, складі представників СІЛА, СРСР, Англії, Китаї Австралії, Канади, Франції, Нідерландів, Нової Філліпін. Радянський уряд відповів згодою.

На відміну від Німеччини в Японії СІЛА прово;і

Окупаційну ПОЛІТИКУ Через ЯПОНСЬКИЙ УРЯД, ПОГОДИВ!!

на його пропозиції про співпрацю з окупаційною вла

Політичний курс США відносно Японії було т но 23 вересня 1945 р. в «Основних принципах політи СІНА щодо Японії в початковий період окупації», де осш ною метою проголошувалося завдання «домогтись, Японія не могла знову становити загрозу для СЩА для безпеки в усьому світі». Тут же оприлюднюв плани щодо демілітаризації Японії, ліквідації мілітарї ської ідеології, забезпечення розвитку мирної еконоа На Лондонській сесії міністрів закордонних сі СРСР, Англії, СІЛА й Франції 24 вересня 1945 р. дянський Союз висунув пропозиції про заснування Кс рольної ради щодо Японії за принципом союзних kg рольних комісій, які вже функціонували в Угорщині.

Держсекретар СЛІА Бірнс нагадав, що союзники ще Ю серпня 1945 р. домовилися зберегти імператорський режим у Японії, і наголосив, що тут не потрібна Конт­рольна рада, оскільки на відміну від Німеччини Японія зберігає свій уряд.

29 вересня 1945 р. Бірнс в офіційній відповіді ра­дянській стороні просив якнайшвидше призначити ра­дянського представника до Далекосхідної консультатив­ної комісії. В цьому ж листі були сформульовані й про­позиції щодо її функцій. Мова йшла про рекомендації відносно розробки політики, принципів і норм, за допо­могою яких контролюватиметься виконання Японією її зобов'язань за Актом про капітуляцію.

В листі радянського уряду від 1 жовтня 1945 р. до Бірнса визнавалося за доцільне створити поряд з Конт­рольною радою щодо Японії й консультативну союз­ницьку комісію під головуванням американського пред­ставника, але застережувалося, що така комісія має сфор­муватися після створення Контрольної ради щодо Японії.

Проте за кілька днів держдепартамент СЛІА оголосив про заснування Далекосхідної консультативної комісії у складі СЛІА, СРСР, Китаю, Англії, Франції, Австралії, Нової Зеландії, Канади, Нідерландів — держав, які підписали Акт про капітуляцію Японії. Основний обо­в'язок комісії, згідно з положенням, полягав у вироб­ленні рекомендацій для головнокомандувача, який, утім, міг з ними і не погоджуватись.

Реакцією Радянського Союзу була «незгода з засну­ванням Далекосхідної консультативної комісії до ство­рення Контрольної ради». Зазначалося, що Контрольна Рада щодо Японії відрізнятиметься від аналогічного орга-ну в Німеччині й діятиме на засадах, аналогічних засадам союзних контрольних комісій у Румунії або Угорщині, під головуванням американського представника.

•З огляду на заінтересованість СЛІА в укладенні мир-5^их. Угод з колишніми сателітами Німеччини й у розвитку ^одщ у Китаї Вашингтон мусив змінити свою позицію і Жовтня 1945 р. надіслав радянському урядові пропо-Пьо л?^{0 СТВ0}Р^ення контрольного механізму. Мова йшла ^Формування Союзної військової ради для консуль-^чий головнокомандувача і щц його керівництвом.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

Учасниками ради мали стати представники СІ СРСР, Китаю і Британської Співдружності націй, голо вою — представник СІЛА. Передбачалося, що головне командувач радитиметься з Союзною військовою радо? щодо принципових наказів. Рада мала забезпечувати конання умов капітуляції й окупації, а Далекосхідна місія — формувати політику з цих питань.

5 листопада 1945 р. радянський уряд надіслав зауваження до американських пропозицій, де пропої лося назвати орган «Союзною контрольною радою» аб «Союзною контрольною комісією», тобто питання контроль висувалося на перше місце. СРСР знову нат лягав на тому, що Контрольна рада має бути створеї раніше, ніж Далекосхідна комісія.

Ці поправки обговорювалися на нараді міністрів кордонних справ СРСР, СІЛА й Великобританії в гр> 1945 р. в Москві. В результаті тривалих дискусій ухвалено рішення розпустити Далекосхідну коне тативну комісію і створити Далекосхідну комісію ставники СРСР, США, Англії, Китаю, Франції, Ге ландії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Індії Філіппін) і Союзну раду для Японії (представники СІ СІЛА, Китаю й Англії, яка водночас репрезеї Австралію, Нову Зеландію та Індію). Комісія мала nej бувати у Вашингтоні, Рада — в Токіо.

Далекосхідна комісія покликана була «формулюв політичну лінію, принципи й загальні засади, згідні якими може здійснюватися виконання Японією її в'язань за умовами капітуляції». Робота комісії лася принципові одностайності великих держав, рядження щодо конституції, зміни уряду, контролю даватися лише за згодою комісії. Формально комісія > зверхньою над головнокомандувачем.

Функції дорадчого органу одержала Союзна рада Японії. Головнокомандувач зобов'язувався консулы тися з радою щодо розпоряджень, «які мають іс значення». Кожен член ради міг припинити дії голої командувача й передати спірні питання на розгляд лекосхідної комісії.

7 березня 1946 р. було опубліковано проект Коне туції Японії. У ньому імператор проголошувався а

лом держави та єдності народу і позбавлявся прав, пов'я­заних з управлінням державою. Проголошувалася рівність усіх громадян перед законом, підкреслювалася недотор­канність приватної власності. Важливим був розділ 5, який фіксував відмову Японії від війни як засобу вирі­шення міжнародних суперечок і забороняв Японії мати власні збройні сили.

В жовтні 1946 р. проект Конституції затвердили обидві палати парламенту, а 3 травня 1947 р. Конституція набра­ла чинності.

Одним з перших питань, розглянутих Далекосхідною комісією, була репараційна проблема. 9 березня 1946 р. СІЛА запропонували СРСР створити Міжсоюзницьку ре­параційну комісію для визначення форм стягнення репарацій і частки окремих країн у їхньому одержанні. У квітні 1946 р. розглядалися пропозиції американського представника про надання певної кількості обладнання для репарацій.

Країни Британської імперії висловили претензії на 75 % загальної суми японських репарацій, Китай — на 40 %, Філіппіни — на 50 %, Радянський Союз — на 14 %. Незгода між цими країнами зумовила „те, що 8 березня 1947 р. Далекосхідна комісія ухвалила програму проміжних репарацій, які становили ЗО % виробничих потужностей Японії. А у квітні 1947 р. уряд СІЛА одно­особовим рішенням розподілив ці потужності між чо­тирма державами — 50 % Китаю, по 1/6 — Англії, Фі­лліпінам та Індонезії.

15 червня 1946 р. СІЛА за участю Англії й Китаю подали Радянському Союзові проект угоди, спрямованої проти відродження японського мілітаризму. Проект пе­редбачав роззброєння всіх японських збройних і міліта­ризованих сил, розпуск японських генеральних штабів і ннабів армії та військово-морського флоту, заборону на ^обництво і ввезення зброї та військової техніки. Пла­нувалося створити систему чотиристоронньої інспекції ^щсля закінчення окупації.

Проект угоди про роззброєння і демілітаризацію

°Нц обговорювався паралельно з проектом подібної L^⁰¹ Щодо Німеччини, до якої в березні 1947 р. Ра-

^СЬКий Союз вніс низку поправок та нових розділів.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Оскільки американська сторона відмовилася їх розгляд Дати, обговорення угоди щодо Німеччини зайшло в глу-j ^хий кут. Така ж доля спіткала й угоду щодо Японії.

19 червня 1947 р. Далекосхідна комісія обнарол Документ «Про основну політику відносно Японії піс капітуляції», у якому визначалися завдання перебудої Японії й недопущення її ремілітаризації. Формулювала^ основна мета окупаційної політики: «забезпечити, що Японія не становила більше загрози міжнародній спіш ноті та її безпеці». Підкреслювалася нагальність створен*] ня на засадах вільного волевиявлення японського народі «демократичного й мирного уряду». Найважливішою тою окупації визначалися роззброєння і демілітаризація.

11 липня 1947 р. Сполучені Штати поінформували Ра-| Донський Союз про намір скликати 19 серпня 1947 щ конференцію представників держав — учасниць Далеке східної комісії для укладання мирної угоди з Японією.

У відповідь радянський уряд зажадав попередньої розгляду питання Радою міністрів закордонних справ складі СРСР, СІЛА, Китаю й Великобританії в січі

1948 р. США відкинули цю пропозицію. Зірвали вони обговорення цього питання на Паризькій сесії Ради міі ністрів закордонних справ у травні—липні 1949 р.

У вересні 1949 р. держсекретар СІЛА і міністр закої донних справ Великобританії у спільній заяві оголосил, про необхідність укладання мирної угоди з Японією. ЗаІ значатся, що u обговорення відбудеться і в тому ^ «якщо Радянський Союз не візьме у ньому участі».

Процес підготовки мирної угоди значно прискорім.-після утворення Китайської Народної Республіки. Держі секретар СІЛА Д. Ачесон заявив тоді: «США змушеї відродити Японію як один з основних бар'єрів комунізму в Азії».

На противагу сепаратистським тенденціям 6 листоїд

1949 р. радянський уряд запропонував обговорити мирі угоду на нараді великих держав за участю КНР.

Напад КНДР на Південну Корею й початок корейсі кої війни актуалізували для США питання про мирі угоду.

В опублікованих 9 вересня 1950 р. «11 принципах пр. рами далекосхідної політики США» наполегливо прої далася теза про необхідність якнайшвидшого розгл

Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

питання про мирну угоду для Японії. Розпочалися пере­говори з представниками країн — учасниць Далекосхід­ної комісії.

В жовтні 1950 р. держдепартамент СІЛА розіслав країнам — членам Далекосхідної комісії спеціальний ме­морандум, який містив загальні принципи мирної угоди з Японією. У ньому наголошувалося, що учасниками угоди можуть стати лише країни, які перебувають у стані війни з Японією. Після підписання угоди учасники мають від­мовитися від претензій, які постали внаслідок воєнних дій, що тривали до 2 вересня 1945 р.

Відносно територіальних питань у проекті зазначало­ся, що Японія визнає незалежність Кореї і майбутнє рі­шення Великобританії, США, СРСР і Китаю щодо стату­су Формози, Пескадорських островів, Південного Сахаліну та Курильських островів. Передбачалося переда-ння під фактичний контроль СЛІА японських островів Рюкю та Бонін.

У пам'ятній записці радянського уряду від 20 листопа­да 1950 р. містився перелік питань щодо американського меморандуму, принциповий характер яких ставив під сумнів можливість підписання спільної мирної угоди. Пи­тання торкалися статусу Сахаліну, островів Пенхулєдао, Курил та Південного Сахаліну, термінів виведення оку­паційних військ to території Японії, можливості збере­ження американських військових баз на території Японії після укладання мирної угоди.

У записці держсекретаря США відповідей на більшість питань радянського уряду не було. Фактично він під­твердив імовірність того, що американські війська зали­шаться на японській території.

Не маючи ілюзій з приводу позиції Радянського Союзу, СІЛА прагнули заручитися підтримкою союзни­ків. На початку січня 1951 р. Конференція країн Бри­танської співдружності націй ухвалила резолюцію про як­найшвидше підписання мирної угоди з Японією.

29 березня 1951 р. уряд СІЛА розіслав свій проект мирної угоди з Японією членам Далекосхідної комісії. У ньому передбачалася відмова Японії від усіх прав на Корею, Формозу, Пескадорські острови, на підмандатні території. Підтверджувалося повернення у склад СРСР

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Тема 2

Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

південної частини Сахаліну й Курильських острові Однак не були задоволені вимоги Китаю про повернеї Тайваню, островів Пенхулєдао, хоча формально Япої відмовлялася від «прав і правооснов» на ці території.

18 квітня 1951 р. президент США Г. Трумен підтверді намір СІЛА залишити американські війська в Япої після підписання мирної угоди.

Великобританія, побоюючися, що її інтереси не б) дуть ураховані, розробила свій проект мирної угоди, яки був обговорений на нараді прем'єр-міністрів Британське співдружності в січні 1951 р. Особлива увага приділялась обмеженням суднобудівної й текстильної промислової Японії, яка конкурувала з англійською експортною щ мисловістю. Окрім цього, Англія наполягала на залучег КНР до консультацій з питань про мирну угоду Японією і на поверненні КНР Тайваню.

Нарада американських і англійських дипломатів з тань мирної угоди з Японією, що відбулася на поча травня 1951 р. у Вашингтоні, закінчилася безрезультатної В червні 1951 р. спеціальний представник президент^ США А. Даллес домігся згоди англійського кабінету брат участь у мирній конференції за умови, що США не за| просять на конференцію ні КНР, з якою Англія у той чг уже встановила дипломатичні відносини, ні уряд Ча Кайші. СІЛА відкинули пропозиції Англії про встаної лення обмежень на окремі галузі японської промисле вості, бо вони не конкурували з американськими фір мами.

Радянський уряд 7 травня 1951 р. надіслав заінтег. сованим країнам «Зауваження з приводу американської проекту мирної угоди з Японією». В них підкреслювалосі ігнорування Сполученими Штатами міжнародних угод щм повоєнний устрій Японії. Йшлося про непередання КНІ Тайваню й островів Пенхулєдао, про вилучення з-під с> веренітету Японії островів Рюкю та Бонін, про відсу ність гарантій проти відновлення японського мілітариза Окрім цього, радянський уряд наполягав на скликаї сесії Ради міністрів закордонних справ США, Китаї Англії й СРСР, щоб приступити до підготовки мирне угоди на засадах міждержавних угод, досягнутих у періоі війни.

6 липня держдепартамент США надіслав радянському урядові меморандум, до якого додавався проект мирної угоди. В меморандумі повідомлялося, що на початку ве­ресня 1951 р. в Сан-Франциско буде скликана конфе­ренція для підписання мирної угоди. 12 липня 1951 р. «Проект мирної угоди з Японією» було опубліковано від імені США й Великобританії. В запрошенні на конфе­ренцію, переданому першому заступникові міністра за­кордонних справ СРСР А. Громико 20 липня, підкреслю­валося, що йдеться про підписання мирної угоди з Япо­нією, а не про поновлення переговорів про умови миру.

В Сан-Франциській конференції (4 — 8 вересня 1951 р.) взяли участь 52 країни. Серед учасників не було КНР, КНДР, МНР та ДРВ, відмовилися брати участь Індія та

Бірма.

Конференція відкрилася вступною промовою прези­дента СЛІА, потім англійський делегат виступив з роз'яс­ненням положень угоди. В проекті підтверджувалася від­мова Японії від вищезгаданих територій, але не було ска­зано про повернення Курил і Південного Сахаліну до складу СРСР, а Тайваню і Пенхулєдао — до складу КНР. Передбачалася згода Японії на опіку ООН (в особі США) над кількома японськими островами. Значна увага в про­екті угоди приділялася питанням безпеки Японії.

Глава радянської делегації Громико виступив з різкою критикою американо-англійського проекту й сформулю­вав низку доповнень та поправок до нього. Радянський Союз знову наполягав на визнанні Японією суверенітету СРСР над Південним Сахаліном та Курильськими остро­вами і КНР — над Маньчжурією, Тайванем та островами Пенхулєдао. Радянська делегація пропонувала вивести всі збройні сили союзних держав не пізніше ніж через 90^ днів і заборонити розміщення іноземних військ та військових баз на території Японії. Репараційні питання пропонувалося розглянути на спеціальній конференції заінтересованих держав. Передбачалося суворе обмежен­ня розмірів збройних сил Японії.

Радянський Союз наголосив, що угода може набрати чинності лише після ратифікації її СРСР, США, Англією

¹³ Китаєм.

Виступ радянської делегації підтримали лише пред­ставники Чехословаччини й Польщі. Радянські про-

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРО; НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

позиції й поправки не були поставлені головою кош] ренції на обговорення, бо це не передбачалося процес рою і порядком денним.

8 вересня 1951 р. представники 48 країн підпис мирну угоду з Японією. Угода складалася з 27 статей, пованих у сім глав. Представники СРСР, Польщі, Чел Словаччини не прибули на церемонію підписання ущя бо розглядали її як результат «змови Вашингтона! японським урядом».

Через кілька годин СІЛА і Японія підписали безпеки», згідно з якою Японія надавала Сполучеі Штатам «право розмішувати наземні, повітряні та мор кі сили в Японії й біля неї». Ці сили «можуть бути користані...для підтримання міжнародного миру й пеки на Далекому Сході» і «для придушення вел внутрішніх бунтів і заворушень у Японії».

Японія без дозволу США не мала права надавати і для розміщення інших іноземних військ, проведеї маневрів і т. д.

У січні 1952 р. США і Японія підписали Адміністр тивну угоду, в якій фіксувалася згода Японії використання Сполученими Штатами засобів обслугов вання і територій, необхідних для виконання передбачених угодою безпеки».

СІЛА закріпили за собою право створювати свої в будь-якому районі Японії, морським і повітряним су нам СІЛА дозволялося заходити в будь-які порти використовувати будь-які аеродроми.

Американським військовослужбовцям та їхнім сім'ї надавалося право екстериторіальності. Стаття 17 на американську адміністрацію і військові суди в Японії ключною юрисдикцією відносно американських військов службовців та членів їхніх сімей. Щоправда, у квіт 1953 р. ця стаття зазнала перегляду і була визна юрисдикція як СІЛА, так і Японії, тобто застосої норми, що їх закріпили угоди між США й країнами-^ членами НАТО.

Американські збройні сили отримали в постійне тимчасове користування понад 600 військових об'єктів, і

28 квітня 1952 р. Японія й уряд Чан Кайші на Тайва підписали мирну угоду, яка проголосила припиненняі

тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі ' й на Далекому Сході

війни між Японією і Китайською Республікою, відмову Японії від усіх прав на Тайвань, Пескадорські й Пара-сільські острови. Питання про взаємні претензії мало стати предметом спеціальних переговорів між Японією і китайською Республікою.

9 червня 1952 р. була укладена окрема мирна угода Японії з Індією. Між двома країнами встановлювалися «міцний і вічний мир та дружба». Індія відмовлялася від репараційних претензій до Японії й погоджувалася по­вернуш японську власність. Японія зобов'язувалась ви­платити довоєнні борги й повернути індійську власність, що перебувала на території Японії.

У квітні 1953 р. Японія досягла домовленості з Бірмою щодо репараційного питання. Японія зобов'язалася випла­тити 250 млн доларів протягом 10 років: по 20 млн доларів щорічно шляхом поставок у Бірму промислових товарів і по 5 млн доларів у вигляді економічної допомоги.

Тема З

«ХОЛОДНА ВІЙНА» ТА СТРУКТУРНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ БІПОЛЯРНОСТІ В ЄВРОПІ. ПОЧАТОК ПРОТИСТОЯННЯ ДВОХ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНИХ БЛОКІВ

Передумови виникнення «холодної війни»| Початок «холодної війни» Становлення блокового протистояння Особливості протистояння Заходу і Сход) в другій половині 50-х — на початку 60-х років