Регіональні міжнародні відносини в космічній галузі

Основною метоюААДЗ є організація Азіатських конференцій з дистанційного зондування, які, звичайно, проводяться спільно з практикумами ООН / Економічної та соціальної комісії для Азії та Тихого океану. На цих конференціях основну увагу приділяється висвітленню проблем застосування сучасної техніки та технологій (у тому числі й правових), регіонального співробітництва, навчання та професійної підготовки, що, у свою чергу, сприяє підвищенню попиту на цю техніку – зростанню обсягів ринку послуг.

Арабська організація супутникового зв’язку (АРАБСАТ) заснована у 1976 році державами-членами Ліги арабських держав. На цей час членами АРАБСАТє 21 арабська держава (Алжир, Бахрейн, Джібуті, Єгипет, Йорданія, Ірак, Йємен, Катар, Кувейт, Ліван, Лівія, Мавританія, Марокко, Об’єднані Арабські Емірати, Оман, Палестина, Саудівська Аравія, Сирія, Сомалі, Судан, Туніс). Штаб-квартира знаходиться в Ер-Ріяді.

Головні завдання АРАБСАТполягають у створенні та обслуговуванні супутникової системи дальнього зв’язку для регіону арабських країн. Система АРАБСАТ призначена для задоволення потреб країн Арабського Сходу в своїй регіональній супутниковій системі зв’язку (ССЗ) як одного із засобів соціально-економічного розвитку регіону і сприяння передачі новітніх технологій. План створення системи заснований на висновках досліджень груп експертів АРАБСАТ, багатосторонніх консультацій та семінарів делегацій держав-членів.

Керівні органи АРАБСАТскладаються з Генеральної Асамблеї АРАБСАТ, Ради директорів, Виконавчого органу, який очолюється Генеральним управляючим.

Генеральної Асамблеї АРАБСАТ(ГА АРАБСАТ), головного органу, до складу якого входять усі міністри зв’язку держав-членів і наради якого проводяться один раз на рік. До основних функцій ГА АРАБСАТ належать аналіз діяльності, розробка загальної політики та довготермінової мети організації, формулювання пропозицій Раді директорів; крім цього, ГА АРАБСАТ розглядає й ухвалює проекти розширення й вдосконалення космічного сегменту, встановлює правила та стандарти створення і функціонування наземних станцій тощо.

Рада директорів, що складається із представників дев’яти держав-членів, п’ять з яких (держави з найбільшими фінансовими внесками) – постійні члени Ради, а чотири добираються один раз на два роки Генасамблеєю; Рада реалізує плани, політику, що її розроблює ГА АРАБСАТ, відповідає за здійснення рішень і пропозицій ГА АРАБСАТ.

Виконавчий орган, який очолюється Генеральним управляючим – головною виконавчою посадовою особою та юридичним представником організації, підзвітним Раді та таким, що керується її вказівками. Виконком складається з кількох секторів і адміністративних підрозділів, які утворені відповідно до внутрішнього статуту АРАБСАТ.Виконком провадить повсякденну діяльність організації.

Формуючи узгоджену технічну політику в сфері космічного зв’язку країн Арабського Сходу (у тому числі виступаючи суб’єктом у відносинах на міжнародному космічному ринку, формуючи власні пріоритети міжнародної співпраці в космічній сфері), АРАБСАТсприяє розвитку світового ринку космічних послуг, а також механізмів правового регулювання взаємовідносин на цьому ринку.

Але, тим не менше, все ще існує низка певних протиріч, які стримують використання національних і регіональних космічних навігаційних систем (КНС) для побудови майбутньої Глобальної навігаційної супутникової системи (ГНСС).

Справа в тому, що перші національні КНС ГЛОНАСС (СРСР, з 1991 року – Росія) і НАВСТАР (США) розроблювались як виключно військові. Однак реалії показали не тільки економічну вигоду використання цих супутникових систем для вирішення національних проблем керування рухом, але й виявили політичні аспекти, що не дозволяли інтегрувати зусилля міжнародного співтовариства для прогресивного розвитку засобів космічної навігації, не зашкоджуючи питанням національної безпеки Росії та США.

Виходячи з цього, найбільш актуальним стало опрацювання можливих шляхів міжнародно-правового вирішення проблеми широкомасштабного використання цивільними користувачами існуючих КНС з перспективою переходу до майбутньої ГНСС.

Процес створення міжнародно-правової бази майбутньої ГНСС «набрав обертів» після розгляду цього питання в рамках ЮНІСПЕЙС-ІІІ і наступних рекомендаціях ГА ООН на адресу Комітету ООН з космосу та ІКАО щодо підвищення їх координуючої ролі в питаннях створення такої бази.

у 2001 році було утворено Ініціативну групу з ГНСС, основним результатом чотирьох років роботи якої стало заснування у 2005 році на добровільній основі Міжнародного комітету з глобальних навігаційних супутникових систем (МКГ). до складу МКГ крім двох держав, що володіють національними КНС (ГПС – США і ГЛОНАСС – РФ), держав-членів ЄС (власників регіональної КНС ГАЛІЛЕО), а також держав, зацікавлених у створенні ГНСС і використанні її можливостей, ввійшли й кілька авторитетних міжнародних організацій (Комітет ООН з космосу, ІКАО, ІМО, МСЕ, КОСПАР та ін.), які беруть участь у встановленні стандартів використання супутникових навігаційних сигналів і сприяють застосуванню нових технологій в царині супутникової навігації.

Ряд міжнародних організацій, включаючи міжурядові та неурядові організації, мають сьогодні статус спостерігачів в КВКП та його підкомітетах (в дужках наведено рік набуття цього статусу організацією): КОСПАР (1961), ЄКА (1975), МАФ (1976), ІНТЕЛСАТ (1985), ІНТЕРСупутник (1985), ІНМАРСАТ (1986), АМП (1990), МОФДЗ (1990), МАА (1995), МАС (1995), МКУ (1997).

Всесвітня морська організація (ІМО) та її робочі органи розробляють рекомендації для членів щодо прийняття положень і керівних принципів, що стосуються безпеки мореплавства, запобігання забрудненню морського середовища, боротьби з ним. Комітет з безпеки мореплавства, Підкомітет з радіозв’язку, Підкомітет з безпеки навігації розглядають питання та надають рекомендації стосовно проблем, що їм передаються для опрацювання керівними органами ІМО.

Враховуючи потенційні можливості використання космічної техніки з метою убезпечення мореплавства, ІМО в 1975-1976 рр. провела в три етапи Міжнародну конференцію з проблем створення міжнародної морської супутникової системи зв’язку. На третьому етапі було укладено Конвенцію про заснування Міжнародної організації мобільного зв’язку ІНМАРСАТ.

Конференція затвердила рекомендації з таких питань:

всесвітні мінімальні технічні та експлуатаційні стандарти обладнання як основа для розробки специфікацій корабельних (наземних) станцій (КС);

необхідність створення всесвітніх технічних і експлуатаційних стандартів для полегшення зв’язку між суднами та наземними станціями;

використання системою ІНМАРСАТ багатоцільових ШСЗ.

На цей час понад 15 000 суден різних країн світу користуються послугами цієї системи зв’язку.

У результаті спільних досліджень ІМО, МСЕ/МКРР, ВМО, Міжнародної гідрофізичної організації, ІНМАРСАТ і Міжнародної супутникової системи пошуково-рятувальних операцій (КОСПАС/ САРСАТ) у 80-ті роки було спроектовано і розпочато створення Глобальної системи сповіщення про лиха та забезпечення охорони людського життя на морі на базі супутникових телекомунікаційних технологій (ГМДСС).

Рішеннями Конференції ІМО 1988 року до Міжнародної конвенції з питань радіозв’язку для ГМДСС було внесено зміни щодо розподілу частот, а також зобов’язання урядам договірних держав стосовно обладнання самостійно або у співпраці з іншими договірними сторонами відповідних берегових об’єктів для служб наземного та космічного радіозв’язку, до яких входять як служба радіозв’язку, що використовує геостаціонарне угруповання ШСЗ ІНМАРСАТ, так і служба радіозв’язку, що використовує ШСЗ на полярній орбіті ІНМАРСАТ.

Останні дослідження робочих органів ІМО та ІКАО щодо застосування космічних технологій спрямовуються на дослідження проблемних питань і організацію міжнародного співробітництва в сфері створення Глобальної системи навігації (ГСН) на основі практики використання угруповань ШСЗ супутникових систем зв’язку, навігації, пошуку та порятунку: ІНМАРСАТ, ІНТЕЛСАТ, ГАЛІЛЕО (ЄС), ГЛОНАСС (РФ), НАВСТАР (США), КОСПАС/САРСАТ, ГМДСС.

Комітет супутникового спостереження Землі (КЕОС) спрямовує свою діяльність на розвиток засобів і методів дистанційного зондування Землі із космосу (ДЗЗ), налагодження та підтримку співробітництва держав в сфері ДЗЗ, розробку рекомендацій щодо оптимальних методів використання інформації з борту ШСЗ з метою прискорення соціально-економічного розвитку регіонів нашої планети.

Міжнародний інститут з уніфікації приватного права (УНІДРУА) – міждержавна організація, яка діє відповідно до багатостороннього міжнародного договору 1940 року та статуту і має на меті вивчення шляхів гармонізації та координації процесів уніфікації приватного права у різних державах або групах держав і поступового прийняття країнами світу єдиної системи приватного права.

Керівні органи УНІДРУА: Генеральна асамблея, керівна рада і Секретаріат.

Робота УНІДРУА провадиться шляхом утворення робочих груп експертів, підготовки національних і порівняльних звітів, вироблення пропозицій, частіше у вигляді проектів багатосторонніх договорів (конвенцій) або складових частин таких договорів. Підготовлені проекти розглядаються Керівною радою. За умови схвалення останньою Секретаріат утворює комітет експертів держав-учасниць, який остаточно доопрацьовує проект і виносить на затвердження на дипломатичну конференцію.

Серед документів, розроблених УНІДРУА: Конвенція про єдиний закон щодо укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (Гаага, 1964), Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг (Оттава, 1988) і складові Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (ООН, 1956), Міжнародної конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (ЮНСІТРАЛ, 1980) та інш.

З 1993 року УНІДРУА продовжила розробку нового міжнародного режиму, здатного регулювати порядок забезпечення виконання фінансових зобов’язань високоліквідним мобільним устаткуванням і започаткованого ще у 1988 році, коли було прийнято Конвенцію про міжнародний фінансовий лізинг.

Останнім напрацюванням у зазначеній сфері стали розроблені в рамках УНІДРУА і надзвичайно важливі для інвестування масштабних космічних проектів Конвенція про міжнародні гарантії щодо мобільного обладнання, прийнятої на дипломатичній конференції в Кейптауні у 2001 році, та проект протоколу до неї з питань, що стосуються космічного майна.

Треба вміти:

1. Пояснити особливості діяльності ООН з координації процесу прогресивного розвитку МКП.

2. Розрізняти. дієвість актів, які схвалює ГА ООН і які приймають спеціалізовані, міжурядові та інші організації в сфері космосу.

3. Охарактеризувати основні напрями нормотворчої діяльності організацій системи ООН, які беруть безпосередню участь у вдосконаленні міжнародного космічного права.

4. Сформулювати особливості участі в нормотворчому процесі в галузі міжнародного космічного права неурядових організацій: АМП, МАА, МАФ, МІКП, КОСПАР.

Рекомендована література

1. Ф. Нозари. Космическое право. – М.: Юридическая литература, 1979.

2. космическая деятельность Организации Объединенных Наций и международных организаций. Док. ООН A/AC.105/705. − Нью-Йорк: Изд-во ООН, 1999.

3. Доклад Третьей конференции Организации Объединенных Наций по исследованию и использованию космического пространства в мирных целях. Док. ООН A/CONF.184/6. – Нью Йорк: Изд-во ООН, 1999.

4. О. Бєглий. Роль Організаціі Об'єднаних Націй у врегулюванні відносин у сфері космічної діяльності // Правова держава. Ювілейний щорічник наукових праць. – Вип. 10. – К.: Юр. вид-во «Ін Юре», 1999.

5. О. Бєглий. Конференції ООН з космосу // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: «Українська енциклопедія», 2001. – Т.3.

[1] Більш детально щодо організацій системи ООН див. § І.1.2.3.

[2] Там само, § І.1.2.4.