Основні напрямки в сучасній політології ФРН

1. Нормативістський (так звана “нормативно-онтологічна” політологія). Практична політична наука. Представники: Е. Фегелін, Г. Майєр, Е. Хіппель, Д. Оберндорфер. В основі лежить теза про необхідність поєднання в практичній діяльності етики та політики, при цьому етика повинна бути “духовним критерієм політики”. Нормативістська політологія ставить перед собою завдання визначення мети та норм політичної діяльності, “політичного виховання в дусі принципів гуманізму громадян та політиків”.

2. Неопизитивіський напрямок (або “чиста” політична наука), Прихильники неопозитивізму спираються в своїх дослідженнях на методологію критичного раціоналізму К. Поппера та Г. Альберта. Представники: К. Байме, Г. Лембрух, Е. Кріпендорф. На думку цих представників, політологія має два завдання 1) критична оцінка та пояснення суспільних явищ; 2) формулювання прогнозів у формі “якщо..., то...”. Таким чином, політологія, на думку теоретиків неопозитивізму, повинна виходити не з ідеальної моделі суспільства і не з реальних недоліків існуючого ладу. Вона як дійсно критичне вчення про суспільство, політику і демократію, покладає в основу ідею перманентного соціально-політичного критицизму.

61. Основні напрямки в сучасній політології ФРН (нормативізм та неопозитивізм);

1. Нормативістський (так звана “нормативно-онтологічна” політологія). Практична політична наука. Представники: Е. Фегелін, Г. Майєр, Е. Хіппель, Д. Оберндорфер. В основі лежить теза про необхідність поєднання в практичній діяльності етики та політики, при цьому етика повинна бути “духовним критерієм політики”. Нормативістська політологія ставить перед собою завдання визначення мети та норм політичної діяльності, “політичного виховання в дусі принципів гуманізму громадян та політиків”.

2. Неопизитивіський напрямок (або “чиста” політична наука), Прихильники неопозитивізму спираються в своїх дослідженнях на методологію критичного раціоналізму К. Поппера та Г. Альберта. Представники: К. Байме, Г. Лембрух, Е. Кріпендорф. На думку цих представників, політологія має два завдання 1) критична оцінка та пояснення суспільних явищ; 2) формулювання прогнозів у формі “якщо..., то...”. Таким чином, політологія, на думку теоретиків неопозитивізму, повинна виходити не з ідеальної моделі суспільства і не з реальних недоліків існуючого ладу. Вона як дійсно критичне вчення про суспільство, політику і демократію, покладає в основу ідею перманентного соціально-політичного критицизму.

62. Погляди на предмет політичної науки у ФРН;

Класифікація політологічних течій (в основі – погляд на предмет політичної науки):

1. Вчені, які продовжують вважати, що політична наука – це державознавство, доповнене аналізом динаміки державних інститутів;

2. Вчені, які відхиляють єдність предмету політичної науки та говорять про “політичні науки” (у множині): історія, соціологія і економіка в їх політичних аспектах.

3. Вчені, які розглядають політичну науку лише в якості одного з напрямків соціології, приділяючи при цьому основну увагу соціологічним аспектам політики.

4. Вчені, які вбачають основну задачу і мету політології в історико-герменевтичному аналізі сучасності.

63. Держава і політичні процеси як об'єкти дослідження в політології ФРН;

Дослідження держави включає вивчення його нормативних основ в двох основних аспектах: 1) з точки зору стану індивіда по відношенню до держави та суспільства, політико-філософської антропології; 2) з точки зору етичних та соціально-філософських принципів організації держави як цілого, що представляє все суспільство.

А. Гелен розглядає державу як один з фундаментальних антропологічних інститутів поряд з сім’єю, мовою та правом. Держава, як інститут є не виразом певної економічної та соціальної структури суспільства, а певною структурою, смисл якої полягає в раціонально-організованому підтримуванні відносин між людьми, які склалися історично на даній території (поняття держави не конкретизує). Держава слугує індивіду точкою опори в космосі та соціумі, а руйнування цього інституту означає для людини нестабільність, занепад та хаос.

Інститути звільняють людину від пошуків норм достойної поведінки, оскільки вони являються йому як такі, що були вже оформленими та визначеними.

Питання ролі держави в політичних та соціальних процесів. Поділ вчених на два основних табори: 1) консерваторів (В. Вебер, К. Шмідт, Р. Герцог) та 2) лібералів (Е. Френзель, Р. Дарендорф).

Р. Герцог: сучасна суспільна структура є плюралістичною, що свідчить про відсутність єдності суспільства. Для того, щоб суспільство не розпалося, необхідно створити сильний державний апарат. Державу Р. Герцог розуміє не як жорстку нормативну структуру, а як свідомий процес здійснення суспільного контролю.

О. Штаммер: Держава – це політичний порядок спільного існування, яке є ядром політичної організації панування та форум для прийняття верховних політичних рішень. По відношенню до суспільства держава має три функції: 1) забезпечення порядку; 2) панування; 3) спрямовування суспільно-політичного розвитку.

64. Взаємозв'язок держави та громадянського суспільства (політологія ФРН);

Одна з проблем, до яких звертаються німецькі політологи, полягає у співвідношенні держави та громадянського суспільства. Ця проблема призводить сучасних політологів до питання про роль держави в політичному та соціальному процесі, і саме тут починається межа, яка розподіляє соціологів, політологів та державознавців на два основних табори: консерваторів (В. Вебер, К. Шмитт, Р. Герцог, Е. Форстхофф) та лібералів (Е. Френзель, Р. Дарендорф). Тут і закладена одна з головних розбіжностей в концепціях демократичної держави та демократичного суспільства.

Ліберали відводили державі лише функцію охорони індивідуальних прав та свобод.

Консерватори визнавали дуалізм між державою та суспільством.

Р. Герцог (консерватор). Він визнає, що в сучасній суспільній структурі існує плюралізм, який є негативним явищем, тому що свідчить про відсутність “єдності” суспільства. Для того, щоб не випустити джина з пляшки, необхідним є сильний державний апарат. Тому д ержаву вчений розуміє не як жорстку структуру, а як свідомий процес здійснення соціального контролю.

Е. Форстхофф (консерватор). Він намагається з’ясувати співвідношення суспільства та держави в епоху “індустріального суспільства”. Вчений розглядає державу і суспільство в якості необхідних діалектичних модусів людського буття: суспільство – це “система потреб”, а держава – це “втілення моральної ідеї”.

Результатом французької революції став новий соціальний лад, в якому держава та суспільство відрізнялися специфічною структурною ознакою: суспільство характеризувалося соціальною нерівністю, а держава – юридичною рівністю. Таким чином держава виступала гарантом свободи і рівності.

Сьогодні, згідно з Е. Форстхоффом, існує дві небезпеки для взаємовідносин держави та суспільства. 1) держава використовується суспільством для досягнення своїх корисних та далеко не завжди моральних цілей; 2) надмірне розширення повноважень держави та втручання її в суспільну сферу може призвести до тоталітаризму.

65. Поняття правової держави в сучасній політології ФРН (Н.Луман, В.Вебер);

Правова держава засновується на автономії і відповідальності індивіда за свою долю, соціальна ж держава позбавляє його цього й іншого і інтегрується в систему задоволення колективних потреб. Перша засновується на свободі індивіда, свободі економіки та культури, друга – на зрівнянні життєвого рівня, гарантуванні його тощо. Таким чином, з’ясовується, що соціальна та правова держава є поняттями, які виключають один одне.

66. Поняття соціальної держави в сучасній політології ФРН (Р.Даррендорф);

„Социальные классы и классовый конфликт в индустриальном обществе” (1957).

Новая свобода (The New Liberty, 1975), Жизненные перспективы (Life Chances, 1979), Закон и порядок (Law and Order, 1985)

Немецкий политолог Р. Дарендорф, подразделяя все государства на антидемократические и демократические, делает вывод, что в результате постепенной демократизации общество классовой борьбы становится обществом граждан, в котором хотя и нет недостатка в неравенстве, но создана общая для всех основа, и которое делает возможным цивилизованное общественное бытие.

В современных условиях сущность государства чаще всего трактуется с позиций общесоциального подхода. Государство в этом случае определяется как политическая организация, создающая условия для компромисса интересов основных социальных групп населения. Оно выступает в качестве арбитра и активного участника отношений между основными социальными группами, стремясь не допускать опасного для общества обострения конфликтов.

Как либерал он предлагает нечто вроде нового "общест-венного договора", по которому все общественные группы и индивиды нашли бы новые общности и могли бы заново сформировать общество, а именно на принципах плюрализма, либерализма, осуществления гражданских прав и равенства шансов для всех.

В концепции «социального конфликта» главным признаком классов считает отношения господства и подчинения, присущие, по Дарендорфу, любому обществу и неизбежно вызывающие конфликт.

Известный ученый Ральф Дарендорф, анализируя процесс индустриализации в Германии в эпоху второго рейха (1870-1918), заметил, что “индустриализация не привела к появлению политически монолитного и активного среднего класса, а вместе этого позволила правящим классам абсорбировать наиболее талантливых и честолюбивых представителей буржуазии”. Следовательно, “если капиталистическая индустриализация начинается и направляется государством, а не политически автономной буржуазией, авторитарный режим может подменить либеральную демократию путем кооптирования тех групп, которые могли бы выступать за демократию”3. Этот анализ опыта европейских стран позволил многим политологам опровергнуть известную классическую формулу марксизма о полной совместимости между политической демократией и определенной экономической системой.

67. Інтерпретація функцій сучасної соціальної держави німецькими політологами;

Прагнення теоретично поєднати правову та соціальну сторони діяльності німецької держави знайшло відображення в концепції “соціальної та правової держави”. Саме так називає ФРН її Основний закон (ст.28).

Разом з тим в німецькій літературі частіше знаходить відображення ідея про те, що “соціальна” та “правова” держава є не тотожними один одному поняттями, а іноді і суперечать один одному. Правова держава – означає суворе дотримання законів, а соціальна держава – означає забезпечення та надання соціально-економічних благ громадянам.

Як пише один з представників консервативного напрямку в політичній науці ФРН В. Вебер, “ між правовою та соціальною державою існує певний зв’язок, який проявляється в тому, що вихідним пунктом і центральною категорією тієї і іншої концепції є індивід ” і якщо правова держава має на меті захист свободи і прав індивіда, то соціальна держава призначена для гарантування йому гідного існування. Але принципи соціальної держави іноді вступають в суперечність з принципами правової держави. Сучасна держава не може розумітися без виконання функцій соціального забезпечення, вона не може їх позбутися з декількох причин.

Причини необхідності практичного втілення принципів соціальної держави:

1) Низький життєвий рівень населення породжує незадоволеність і революційні настрої мас, що може стати причиною насильницького перевороту. Держава повинна постійно підтримувати внутрішній спокій, блокуючи при цьому антирежимні заклики за допомогою надання соціальних пільг та допомоги.

2) Підтримання певного, рівного для всіх рівня соціального забезпечення, потребує від держави більшої активності й ефективності, що є стимулом для її постійного розвитку та самовдосконалення.

Держава, пише В. Вебер, стала великим апаратом надання соціальних послуг, але саме в цій тенденції приховується немало загроз.

Недоліки практичного втілення принципів соціальної держави:

1. Соціальна діяльність держави нейтралізує ініціативи та відповідальність мас. Принцип: «вовка ноги годують» та гасло: «Працюй і збагатишся» тут не спрацьовують, оскільки людина не є відповідальною за власний добробут (за її добробут відповідає держава) і не проявляє ініціативи для його покращення.

2. Нейтралізація ініціативи громадян ставить під загрозу принцип економічної та політичної змагальності, що є основою міцної економіки та плюралістичної демократії.

3. Надмірне розростання управлінського апарату.

4. Постійне зростання рівня вимог, що висуваються громадянами до держави, внаслідок чого держава стає нездатною виконувати свої соціальні зобов’язання.

Соціальна держава, таким чином, - це адміністративна держава і це призводить до того, що світ її громадянина стає “адміністративним” світом, від якого він повністю залежить і не може без нього існувати.

Суперечність ідей правової та соціальної держави (В.Вебер):

“ Правова держави виходить з теорії розподілу влад і передбачає цей розподіл. Соціальна держава відноситься індиферентно до цього принципу, маючи при цьому тенденцію до розмивання меж між законодавчою та виконавчою владами. Правова держава прагне до обмеження державної діяльності, соціальна держава, навпаки, призиває до високої активності держави, або, щонайменш, до такої активності, яка слугує забезпеченню індивіда ”.

Правова держава засновується на автономії і відповідальності індивіда за свою долю, соціальна ж держава позбавляє його цього й іншого і інтегрується в систему задоволення колективних потреб. Перша засновується на свободі індивіда, свободі економіки та культури, друга – на зрівнянні життєвого рівня, гарантуванні його тощо. Таким чином, з’ясовується, що соціальна та правова держава є поняттями, які виключають один одне.

Правова держава засновується на автономії і відповідальності індивіда за свою долю, соціальна ж держава позбавляє його цього й іншого і інтегрується в систему задоволення колективних потреб. Перша засновується на свободі індивіда, свободі економіки та культури, друга – на зрівнянні життєвого рівня, гарантуванні його тощо. Таким чином, з’ясовується, що соціальна та правова держава є поняттями, які виключають один одне.