Хабермас

Утверждал, что противоположные системы усваивают друг у друга не только позитивное, но и отрицательное. Поэтому в силу инерционности общественных процессов будут существовать многие отрицательные черты этих систем – “пережитки” социализма и капитализма.

“Критика неоконсервативных взглядов в США и ФРГ”

“Догоняющая революция и потребность в пересмотре левых идей. Что такое социализм сегодня?” (1989-1990)

· социальная несправедливость исторически может быть устранена лишь благодаря практике, которая сама свободна от отношений господства.

· общественное взаимопонимание всегда значительно затруднено там, где социальное господство ограничивает свободную артикуляцию убеждений.

· назван процесс развития коммуникативного разума: насилие как средство разрешения конфликтов исторически вытесняется модусом разумного взаимодействия граждан. Тем самым сокращается социальное пространство, где основными являются отношения господства и контроля, а соединение мысли и действия превращает политическую практику в свободную кооперацию агентов, направленную на осуществление разума.

69. Загальна характеристика становлення та розвитку політичної науки в Великобританії;

Англійська політична наука довгий час розвивалась під впливом США та вважалась “провінційною”. Цьому сприяла, зокрема, спільна мова. В кінці ХІХ століття при Лондонському університеті була заснована Лондонська школа економіки та політичних наук. В цій школі та на кафедрах інших університетів проводилось викладання та вивчення державного управління та політичних інститутів, міжнародних відносин та колоніальної адміністрації, але політичні дослідження зводились до формально-юридичного описання державно-правових інститутів та вивчення історії політичної думки.

Після війни виникають власні течії:

- структурно-функціональний аналіз політики (Р. Джоунс);

- теорія політичної мобілізації (Д. Нетл);

- теорія політичних систем (Р. Роуз, М. Девіс, В. Льюїс, Х. Вайсман);

- дослідження політичних змін (І. Девіс);

В 50-80 роках дослідження зосередились на таких проблемах, як держава, державний суверенітет, демократія (Е. Беркер, І. Берлін, Б. Крік, Г. Іонеску, Г. Ласкі, К. Поппер, У. Різ, Д. Філд, М. Оукшот).

- політичні партії (Г. Пеллінг, Р. Маккендзі, Д. Хеніг, Д. Робертс, Д. Ліс, Р. Кімбер, Д. Робсон, Д. Вілсон;

- групи тиску (Д. Стюарт, Е. Поттер, С. Файнер, Д. Муді);

- вплив на політичний процес робітничого руху (Д. Голдтрон, А. Сілвер);

- політична ідеологія (М. Фогарті, К. Коутс);

- політична поведінка, політична культура, політична активність різних класів і соціальних груп, громадська думка, виборчий процес, ЗМІ, політичні еліти, лідерство (Д. Баталер, А. Кру, І. Бадж, Д. Бламлер, Б. Беррі, М. Харрісон, У. Гаттсман, Б. Джексон.

В Англії видаються постійні серії політологічних досліджень – “Дослідження з порівняльної політики”, “Політичні реальності”. Розроблені програми та підручники з багатьох дисциплін, зокрема – політичної соціології, конституційного права і державного управління.

70. Етапи становлення та розвитку політичної науки в Великобританії;

1. Кінець ХІХ століття – до другої Світової війни. Зародження політичної науки (при Лондонському університеті була заснована Лондонська школа економіки та політичних наук). Створення кафедр політичної науки при Оксфордському. Кембріджському, Манчестверськму університетах;
2. 1945 р. – кінець 50-х рр.. – Утвердження політичної науки. Посилення соціологічної та соціально-психологічної спрямованості (Вплив біхевіоризму).
3. 60-80 роки – Посилення прикладного характеру політичної науки.

71. Проблема предмета політології в політичній науці Великобританії;

Основними принципами політичної науки були проголошені характерні для об’єктивістської політології вимоги свободи від вузько групових настроїв, суворість аналізу та безпристрасність. Але поряд з цим міцні позиції утримували традиційні політичні дисципліни (політична філософія та історія, публічне право).

Питання про предмет, метод та сферу компетенції політичної науки довгий час залишалось дискусійним. Це знайшло відображення в тому, що з кінця 50-х років для назви політичної науки почали використовувати компромісний термін “політичні дослідження” (political studies). В 1950 році була заснована Асоціація політичних досліджень Об’єднаного Королівства, яка стала одним з філіалів Міжнародної Асоціації політичної науки.

Назва “політичні дослідження” конкретизувалась в назвах кафедр університетів: створювались кафедри політики, соціології політики, порівняльної політики, англійського державного управління та політичних інститутів.

Під редакцією Б. Кріка та Д. Хітера видається серія “Політичні реальності”, метою якої проголошується розрив з чисто описовим та інституційним підходом і прагнення допомогти школярам та студентам зрозуміти реальні політичні процеси.

Соціологічні та соціально-психологічні дослідження дозволили зібрати великий порівняльний матеріал про інститут виборів, політичні партії та механізмі політичного тиску, але це не сприяло зростанню престижу політичної науки. В великому обсязі політологічної літературі доже рідко можна знайти нову проблематику (здебільшого дублювання).

72. Основні об'єкти та напрямки дослідження в англійській політології;

73. Сучасне тлумачення груп інтересів (політологія Великобританії);

74. Проблема корпоративізму сучасного англійського суспільства;

Однією з центральних проблем англійської політичної науки є емпіричне дослідження груп інтересів, їхньої ролі в законодавчому, судовому та адміністративному процесах. Політичний процес розглядається як взаємодія та суперництво автономних та впливових груп та асоціацій. Такий “груповий” підхід став свого роду теоретичною схемою для пояснення політичної поведінки.

В 50-60 рр. на основі цього підходу в працях Н. Кіплінга, С. Файнера, А. Петтера, С. Бієра, Д. Марша, Р. Кінбера, Д. Річардсона отримала розробку теорія плюралістичної демократії, яка стала свого роду академічною ідеологією (вплив біхевіоризму).

В 70-ті роки вчені почали наголошувати на тому, що вивчення груп інтересів не має чіткої спрямованості. Їх діяльність треба розглядати у взаємодії з політичною системою та процесом в цілому (системний підхід). В зв’язку з цим використовується концепція “корпоративної держави”. Корпоратизм вважається позитивним явищем, який не претендує на підміну альтернативних інституційних механізмів парламентського та партійного правління, а сприяє більшій інтегрованості англійської соціально-політичної системи. Для такої корпоративної держави характерною є наявність специфічних корпоративних інститутів, які складаються з груп інтересів та уряду та мають делеговану відповідальність за діяльність правління. Такі інститути можуть охоплювати всю сферу економічного життя, або можуть бути обмеженими декількома важливими галузями. Простими словами – це взаємодія і кооперація між державою та групами “великого бізнесу” та профспілок. Лембрук казав, що “ліберальний корпоративізм не можна ототожнювати лише з консультаціями та співробітництвом уряду з групами інтересів. Його головна риса – високий ступінь кооперації між самими цими групами при розробці економічної політики”. Говорячи про корпоративну державу англійські політологи часто використовують термін “трипартизм” для пояснення взаємовідносин між трьома головними елементами “корпоративної держави”: урядом, Конфедерацією британської промисловості та Британським конгресом трейд-юніонів, які обговорюють та приймають ключові політичні та економічні рішення.