Ділянки на яких заборонено будівництво

Вимоги до ділянки будівництва

Населенного пункту.

Ділянки на яких заборонено будівництво.

Вимоги до розміщення населеного пункту або міста:

1. Природні умови.

2. Достатність території для перспективного розвитку.

3. Сприятливі умови для розвитку виробництва та промислових

підприємств.

4. Санітарні та гігієнічні умови.

5. Умови інженерного обладнання території.

6. Умови охорони навколишнього середовища.

7. Значення міста в загальній системі розселення.

8. Вимоги економіки виробництва.

Вимоги до ділянки будівництва н.п. або міста:

1.Характер місцевості повинен відповідати характеру забудови.

2. Місцевість повинна мати оптимальні ухили рельєфу (для нормального водовідведення поверхневих вод з території та організації вулично- дорожнього руху).

3.Несуча здатність грунту повинна відповідати типу забудови.

4.Провітрюванність території та інсоляція.

5.Достатня кількість джерел водопостачання.

Для визначення всіх параметрів на місцевості необхідно провести комплекс інженерно- технічних заходів, який складається з:

- інженерно-геологічних вишукувань;

- інженерно-геодезичних вишукувань;

- інженерно-гідрологічних вишукувань.

На основі отриманих вихідних даних виконується схема планувальних обмежень ділянки будівництва:

Схема планувальних обмежень ділянки будівництва

На цій схемі визначаються слідуючі типи ділянок:

- сприятливі для будівництва;

- несприятливі для будівництва;

- особливі ділянки (ті, що можуть бути сприятливими після виконання необхідних інженерно- технічних заходів по підготовці для буд-ва).

Ділянки на яких заборонено будівництво:

1.Сільськогосподарського призначення.

2. Водоохоронні захисні зони.

3. Ділянки лісів з цінними породами дерев.

4. Приміські зелені зони.

5. Території заповідників та пам'яток культури, архітектури тощо.

6. Небезпечні зони зсувів.

7. Території радіоактивного та хімічного забруднення.

Лекція 4. Функціональне та будівельне зонування території міста. Склад та принципи формування основних функціональних зон міста. Планувальна структура міста.

У 1903р. відомим французським архітектором Тоні Гарньє було запропановано проект «індустріального міста». Він вперше спробував окреслити проблеми сучасного містобудівництва та зокрема промислового міста. А саме в цьому проекті ним було внесено:

- ясний розподіл між основними функціями міста (виробництво, житло, відпочинок);

- транспортного та пішохідного руху;

- планування житлових районів, що пронизуються зеленими просторами зі школами на відкритих ділянках.

У 1933р. в Афинах відбувся 4-й Всесвітній конгрес архітекторів (СІАМ), на якому було визначено та сформульовано основний принцип сучасного містобудівництва – функціональне зонування території міста.

Ітоговим документом роботи конгресу була Афінська хартія:

«ТРУД. Расстояния между жилищем и производстенными территориями должны быть прямыми и короткими с минимальными затратами времени на их преодоление. Промышленные районы должны быть независимы от жилих районов и других функциональных зон и изолированы от них зеными полосами или нейтральными зонами.

Некоторые малые промышленнне предприятия тесно связанные с городской жизнью, могут оставаться в жилой застройке города, обслуживая отдельнные жи- лые районы. Важные промышленнные районы и зони должны примыкать к железным дорогам, судоходным рекам, гаваням и главным транспортным путям.

Деловые районы должны обладать благоприятными средствами связи с жилыми и промышленными зонами….»

Територія на якій розташовується комплекс будинків та споруд особливого та конкретного призначення називаються зоною. Взаємне розташування зон називається функціональним зонуванням.

Функціональне зонування – диференціація території міста за характером використання, тобто по типу функціонального призначення - один з основних принципів раціонального планування та просторової структури міста.

За ДБН 360 – 92** територія міста поділяється на:

1. Сельбищну зону.

2. Промислову зону, в т. ч.:

а)комунально-складська підзона;

б)підзона зовнішнього транспорту. 3.Ландшафтно-рекреаційну зону.

Сельбищна зона займає ~ 50% території.

До сельбищної території входять ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у т.ч. навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньосельбищна вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об'єкти зеленого будівництва й місця загального користування.

До неї входять:

- територія житлових будинків;

- територія громадських установ;

- внутрішньо сельбищна, вулично-дорожня мережа;
-площі, сквери, парки та інші місця загального користування.

Ця територія проектується з розрахунку 80-180 м²/1люд Ділянки міських громадських закладів 15-20% території. Вуличньо дорожня мережа і майданчики 15-20% території. Загально міські ділянки території 15-20%.

Розташування сельбищної території у найбільш зручних місцях: добре інсольованої та вентильованої території.

Промислова зона потребує санітарно-захисні розриви, які в залежності від шкідливості виробництва бувають від 50-500м, а іноді і 1000м.

Виробнича територія призначена для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними виробничих об'єктів, у т.ч. комплексів наукових установ з дослідними підприємствами, комунально-складських об'єктів, підприємств з виробництва та переробки сільськогосподарських продуктів; санітарно-захисних зон промислових підприємств; об'єктів спецпризначення (для потреб оборони); споруд зовнішнього транспорту і шляхів позаміського й приміського сполучення внутрішньоміської вулично-дорожної і транспортної мережі; ділянок громадських установ і місць загального користування для населення, що працює на підприємствах міста.

Примітка. Промислові підприємства, які не виділяють у навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних, пилоподібних і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищених рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, не вимагають під'їзних залізниць, допускається розміщувати у межах сельбищних територій або поблизу них з дотриманням санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.

Технологічні території в промислових зонах займають ~ 50% території. Озеленені та резервні території- 35%.

Транспортні споруди та шляхи, адміністративні центри - 5%

Комунально-складська підзона проектується з розрахунку 3-5 м²/1люд Територія водозаборів та водозабірних споруд, очисні споруди, водовідведення та каналізації, теплоцентралі, споруди комунального господарства.

Підзона зовнішнього транспорту:

підприємства та територія транспорту міжміського сполучення. Залізничний транспорт(розриви між ними 100м).

Автошляхи 1-2 категорії(санітарний розрив 200м) Аеропорт (санітарний розрив 5-9км)

Ландшафтно-рекреаційна зона.

2.4 До ландшафтно-рекреаційної території входять озеленені й водні простори у межах забудови міста і його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. До її складу можуть входити парки, лісопарки, міські ліси, ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів; заміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку; курортні зони (у містах і селищах, що мають лікувальні ресурси).

Відповідно до ДБН 360-92* на одного чоловіка передбачається від 10 до 15 м² озеленення загальноміського користування та 6-8 м² у житлових районах.

Схема функціонального зонування території міста:

Умовні позначки:

- сельбищні території;

- центр міста;

- промислова зона;

- комунунально –складська підзона;

- ландшафтно – рекреаційна зона

Принципові схеми розташування основних функціональних зон в містах різної величини:

а)

Схеми а) та б) – паралельні, характерні для малих та середніх міст.

Схема в) - перпендикулярна, характерна для великих та значних міст.

Лекція 5. Генеральний план міста.

Основні положення. Принципи формування та проектування генеральних планів.

Основне завдання при розробці генплану - це забезпечення ефективності використання земельних ресурсів при забудові будь-якого населеного пункту.

Генеральний план (ГП) – важливійший містобудівний документ, який визначає загальну концепцію територіально-просторової організації та перспективний розвиток міста.

ДБН Б. 1-3-97 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та

затвердження генеральних планів міських населених пунктів»

Пункт 1.1. Генеральний план міста або населеного пункту є основним

планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з урахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення та будівельне зонування території, містить принципові розміщення загальноміського значення, організації вулично-дорожньої мережі, дорожнього руху, інженерного обладнання та благоустрою, захисту територій від небезпечних природних та техногенних явищ, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості населення території.

Генеральний план призначається для обґрунтування, розробки та реалізації довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання та забудови території.

«Пункт 1.3. Матеріали генерального плану використовуються як вихідні дані при розробці іншої планувальної документації та проектної забудови, місцевих правил використання і забудови територій, інвестиційних програм і проектів, програм соціально-економічного розвитку тощо.

Пункт 1.5. ГП є комплексним планувальним документом, який базується на аналізі і прогнозуванні демографічних, соц.-економічних, природньогеографічних, інженерно-технічних, екологічних, тощо факторів.

Пункт 1.6. В залежності від обсягу та складності містобудівних проблем ГП може виконуватися в одну або дві стадії:

1 стадія – концепція розвитку міста;

2 стадія - власне генеральний план.

При одностадійному проектуванні концепція виконується, як складова частина ГП для попереднього розгляду та погодження принципових пропозицій з планування територій.

Пункт 3.2. Пропозиції ГП розробляються на довгостроковий період планувального розвитку нас. пункту - 15 – 20 років (розрахунковий період ГП). Його тривалість уточнюється в залежності від конкретних містобудівних умов в концепції розвитку.

Пункт 3.4. ГП включає текстові та графічні матеріали.Текстові матеріали: книга ГП, брошура ГП. Графічні матеріали: плани, карти, схеми аналітичного та проектного змісту, що виконуються у встановленному масштабі.»

Проектні інститути містобудування: НДПІ містобудування, ДІПРОМІСТО (м.Київ)

Лекція 6. Планувальна структура міста та подальший розвиток міст.

В планувальній структурі міста необхідно відокремлювати планувальні вісі, якими являються магістральні вулиці та дороги, на перетині яких

з’являються планувальні вузли; до ланувальних вісей та вузлів примика- ють території інтенсивного освоєння. Всі ці елементи разом складають незмінну та стійку в часі основу просторово-планувальної організації міста – просторовий каркас планувальної структури.

В свою чергу просторовий каркас міста взагалі фіксує геометричні параметри плану міста, та передбачає тенденції його подальшого розвитку.

Функціональне зонування території та просторовий каркас є двома доповнюючими одне одного моделями міського планування.

Для ефективного управління розвитком міста найважливішим значенням є виявлення його просторового каркасу.

Лекція 7. Промислові території: принципи формування та планувальна організація.

Основні структурні елементи промислової зони:

1. Майданчик промислового підприємства який зайнятий окремим підприємством - низова структурна одиниця.

1. Промисловий вузол - група підприємств на одному або декількох суміжних майданчиках з загальними кооперованими об'єктами, санітарно-технічними та
   транспортними комунікаціями, з єдиною системою соціального та побутового обслуговування працівників.

3. Міський промисловий район - частина території міста, що зайнята однією або двома групами підприємств, науково-технічними комплексами пов'язаних з промисловістю, громадсько-діловими центрами, загальними інженерно-технічними комунікаціями, енергетичними станціями, глибоким проникненням міських доріг та магістральних
вулиць у предзаводські майданчики.

Промислова зона - це сукупність всіх територій міста зайнятих промисловими підприємствами та пов'язаними з ними об'єктами.

Виробничий комплекс міської агломерації - сукупність всіх виробничих зон, всіх міст, які входять в міську агломерацію.

Міські промислові райони та вузли поділяються на:

1) багатогалузеві

2) спеціалізовані.

Структурна організація промислової зони це результат послідовної та кооперованої діяльності різних проектних організацій містобудівного профілю.

ДержСанПіН—санітарні правила і норми.

Санітарно-захисна зона(СЗЗ)- це територія між межею промислового вузла або окремого підприємства та межею сельбищної території.

Санітарний розрив - це відстань безпосередньо від джерела шкідливих викидів до межі сельбищної території або іншого підприємства.

В санітарно- захисній зоні не допускається розміщувати житлові будинки, дитячі дошкільні установи, загальноосвітні школи, установи охорони здоров 'я та відпочинку, спортивні споруди, сади, парки, садивні товариства та огороди.

В залежності від умов технологічного процесу виробництва, характеру та кількості виділяємих шкідливостей в атмосферу, захисту від шуму і вібрації, електромагнітних коливань та радіочастот, ультразвуку та інших шкідливих факторів всі промислові підприємства (за ДержСанПіНом) поділяються на 5 класів:

1. Промислові підприємства з СЗЗ не менше 1000м та до З км.

2.ПП с СЗЗ - 500м і більше

3. ПП с СЗЗ - 300м

4. ПП с СЗЗ - 100м

5. ПП с СЗЗ - 50м

Принципові схеми взаємного розташування промислових та сельбищних зон:

а) кучова схема; б)паралельна; в)поперечна.

Лекція 8. Сельбищна зона: принципи формування та планувальна організація.