Проблемне завдання

«Подумати тільки, все в нашій білдопедичній культурі, в нашій енциклопедичній політиці, у всіх наших засобах телекомунікацій, у нашому телематико-метафізичному архіві, в нашій чудовій бібліотеці, - все ґрунтується на протокольному статуті одної аксіоми, яку можна було б зобразити, розкласти на одній великій, звичайно ж, поштовій листівці, наскільки це просто й елементарно, певна коротка незвична стереотипність (головне - не говорити і не думати нічого такого, що здатне вивести зі звичних рейок і внести перешкоди в телеком). І цей статут на основі зазначеного проголошує: Сократ був до Платона, а між ними пролягає у звичайному порядку проходження поколінь незворотний етап спадкоємності. Сократ був до Платона, не перед ним, а саме до. Отже, його місце позаду Платона, і статут прив'язує нас до такого порядку: тільки так потрібно орієнтуватися в мисленнєвому процесі, тут ліво, тут право, крокуй. Ніцше повірив, як і всі на світі, що Сократ не писав, що він був до Платона, який тією чи іншою мірою творив під його диктовку, і навіть дозволяв йому творити самому, здається, так він десь говорив. З цієї точки зору, Ніцше повірив Платону і тим самим нічого не перевернув. Увесь «переворот» якраз і полягав у такій легковірності. Це тим більше правда, що кожного разу воно «тим більше» відрізнятиметься від попереднього і кожного разу розбиватиметься доостанку по-різному, від Фрейда до Гайдеггера... Врешті-решт приходиш до того, що перестаєш розуміти, що означає йти, йти попереду, йти позаду, передбачати, повертатися, що означає різниця між поколіннями, що означає успадковувати, писати свій заповіт, диктувати, говорити, писати під диктовку і т. д. І, нарешті, спробувати побити один одного. Все це не сходиться, і не мені вас цього вчити без яких-небудь наслідків».