Розділ I Мета роботи

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Острозька академія»

Факультет політико-інформаційного менеджменту

Кафедра політології

ТРОЦЮК МАРІЯ МИКОЛАЇВНА

ПОЛІТИЧНА СТАБІЛЬНІСТЬ ГІБРИДНИХ РЕЖИМІВ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

НА ЗДОБУТТЯ

ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНОГО РІВНЯ

МАГІСТРА ПОЛІТОЛОГІЇ

Науковий керівник:

канд. політ. наук,

доц. Мацієвський

Юрій Володимирович

Острог – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ГІБРИДНИХ РЕЖИМІВ……………..
1.1. Розуміння поняття «гібридний режим».…………………………………..
1.2. Науково-теоретичні підходи до вивчення політичної стабільності перехідних режимів……………………………………………………………...
РОЗДІЛ II. ПОЛІТИЧНА СТАБІЛЬНІСТЬ РЕЖИМІВ КРАЇН ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ……………………………………......
2.1. Політична стабільність режиму України впродовж 2001- 2011 рр……..
2.2. Політична стабільність режиму Росії впродовж 2000- 2011 рр………….
2.3. Політична стабільність режиму Білорусі впродовж 2006- 2011 рр........... 2.4. Політична стабільність режиму Грузії впродовж 2004- 2011 рр...............
РОЗДІЛ III. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ РІВНЯ ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ГІБРИДНИХ РЕЖИМІВ: УКРАЇНА, РОСІЯ, БІЛОРУСЬ, ГРУЗІЯ.………………………………………………………......
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………... ДОДАТКИ……………………………………………………………………….

ВСТУП

Постановка проблеми. Політична стабільність є важливою характеристикою політичної системи. Особливо вивчення політичної стабільності має значення для гібридних політичних режимів. Саме існування стабільної/нестабільної політичної ситуації в країні вказує на можливості виживання режиму. Залежно від характеру змін, що відбуваються у політичних системах перехідних країн, спостерігаються постійні коливання політичних режимів між авторитаризмом та демократією. Як наслідок цих змін – досягнення стабільності/нестабільності режимів. Емпіричний вимір стабільності гібридних режимів дає змогу оцінити рівень стійкості перехідних режимів. Однак неоднозначне розуміння поняття «стабільності політичного режиму» серед дослідників зумовлює труднощі відбору індикаторів виміру. Відтак виникає декілька питань: В чому суть стабільності політичних режимів? На скільки стабільними є гібридні політичні режими перехідних держав (України, Росії, Білорусі, Грузії)? Які чинники сприяють політичній стабілізації/дестабілізації гібридних режимів? Відповідь на ці питання насамперед дозволить виміряти політичну стабільність/нестабільність досліджуваних гібридних режимів, що є також проблемним питанням у дослідженні даної проблематики.

Об’єкт дослідження – політична стабільність.

Предмет роботи – аналіз ефективності, корисності та легітимності досягнення політичної стабільності або нестабільності протягом 2000-2011 рр. в Україні та Росії, 2006-2011 рр. – в Білорусі та 2004-2011 рр. – в Грузії.

Мета роботи – використовуючи індекс стабільності режиму визначити наскільки стабільними є політичні режими України, Росії, Білорусі та Грузії.

Відповідно до мети були визначені наступні завдання:

- виявити критерії (індикатори) стабільності режиму;

- прослідкувати як трансформація політичного режиму вплинула на політичну стабільність в Україні, Росії, Білорусі та Грузії;

- виявити змінні (фактори), що впливають на стабільність/нестабільність режиму кожної з досліджуваних країн.

Методологія. Методами дослідження виступають статистичні методи обробки даних та метод порівняння (порівняння рівня стабільності політичних режимів досліджуваних країн, обрахованому за власною методикою та індексів стабільності режимів за даними міжнародних центрів (Failed State Index, State Fragility Index, Political Instability Index, World Governance Indicators (Political Stability/No Violence)).

У дослідження ми спираємось на індекс стабільності режиму (ІСР), сконструйований дослідниками Центру політичних досліджень НаУ«ОА». Індекс політичної стабільності математично записується так:

,

де p_i – зважена частка i-показника. Коли PS = 0,0 – це означає що існує повна політична нестабільність, а коли PS = 1,0 – це показує, що існує абсолютна політична стабільність. Основними параметрами виступають легітимність, ефективність (effectiveness), дієвість (efficiency) та горизонтальні загрози (готовність до участі в акціях протесту) і вертикальні (внутрішня конфліктність в оточенні). Саме три перших показники, на думку Х. Лінца, є основою стабільності політичного режиму.

Для виміру даних критеріїв використаємо дані соціологічних опитувань. За шкалу візьмемо показники від 0 до 100%. Умовною межею, що відділяє ефективність від неефективності, дієвість від недієвості та легітимність від не легітимності буде показник у 50%. Чим більше респондентів підтримують представників влади, їх політики та наслідки, тим вищими є легітимність, дієвість та ефективність. Якщо більше 50% респондентів підтримуватимуть дії уряду у тій чи іншій сфері, то можна вважати, що ефективність переважає неефективність. Якщо більше 50% респондентів підтримують діяльність президента, то легітимність переважає не легітимність. Така ж є умовна межа і для дієвості: показник у 50 і більше відсотків говорить, що події розвиваються у правильному напрямку.

Ступінь наукової розробки проблеми. Теоретико-методологічну основу дослідження складають роботи українських і іноземних дослідників. У роботі «Від хаосу до порядку: чи стабільний політичний режим у пост-помаранчевій Україні?» Ю.В. Мацієвський здійснює дослідження індексу стабільності політичного режиму України за вказаною вище методикою, порівнюючи отримані дані з оцінками міжнародних дослідницьких установ. Американський дослідник М. Гурвіц (M. Hurwitz) у своїй роботі «Contemporary Approaches to Political Stability» виділяє п’ять підходів до розуміння політичної стабільності: 1) відсутність насильства; 2) урядова тривалість; 3) існування законних конституцій; 4) відсутність структурних змін; 5) стабільність як сукупна соціальна характеристика. У дослідженні П. Стівенсона (Svensson P.) Stability, Crisis and Breakdown: Some Notes on the Concept of Crisis in Political Analysis дослідники Кейт Доудінг та Річард Кімбер (Keith M. Dowding and Richard Kimber) сформулювали загальну концепцію стабільності, яка може бути заснована для урядів, режимів та інститутів. Визначають політичну стабільність як стан, в якому будь-який політичний суб’єкт існує, коли він має потужність, щоб запобігти непередбачені загрози, примушуючи його до виживання. В основі запропонованого визначення лежать концептуальні засади системного аналізу Девіда Істона. Також здійснюється розгляд понять як стабільність, криза, розпад. Російський дослідник А.С. Макаричев у роботі «Стабильность и нестабильность при демократии: методологические подходы и оценки» виокремив декілька підходів трактування політичної стабільності, зокрема як: не існування в суспільстві реальної загрози нелегітимного насилля або наявності в держави можливостей, які дозволяють в кризових ситуаціях впоратися з нею; неможливість спалаху громадянських війн або інших форм військових конфліктів (мінімальна стабільність); здатність демократичних структур швидко реагувати на зміну суспільних настроїв; стабільність є функцією демократії, що включає участь громадян в управлінні державою через інститути громадянського суспільства (демократична стабільність); стабільність розглядається як функціонування одного уряду протягом тривалого часу; як наслідок існування легітимності влади; як відсутність структурних змін в політичній системі або як наявність здатності управляти ними; стабільність в демократичних країнах пов’язують з конституційним порядком та балансом політичних сил. Американський дослідник Jong-A-Pin R. у праці «On the Measurement of Political Instability and its Impact on Economic Growth» показує у роботі декілька методик дослідження стабільності політичних режимів, одна з яких є використана у роботі автора і базується на використанні факторного аналізу. Виділено чотири виміри політичної нестійкості: 1) цивільний протест; 2) політично мотивована агресія; 3) нестабільність в межах режиму (зміни в межах державного устрою); 4) зміни політичного режиму (конституційні зміни) та 28 індикаторів, які мають найбільший вплив на стабільність – саме на основі цього проводиться факторний аналіз. Jonas Linde, Joakim Ekman у роботі «Patterns of Stability and Performance in Post-Communist Hybrid Regimes» досліджують політичну стабільність гібридних режимів, використовуючи статистичні методи як кореляційний аналіз.

Наукова новизна. Використання нової методики дослідження стабільності режимів (ІСР) дало змогу виміряти рівень стабільності гібридних режимів за новими індикаторами та порівняти результати з оцінками міжнародних дослідницьких установ.

Гіпотеза дослідження. Перехідні режими характеризуються високим рівнем нестабільності.

Для перевірки гіпотези виміряємо стабільність перехідних режимів України, Росії, Білорусі, Грузії за вказаною вище методикою та оцінимо стабільність даних режимів за даними міжнародних дослідницьких центрів.

Основний зміст роботи. У вступі подано загальну характеристику роботи, яка містить опис: проблеми, ступеня її наукової розробленості, об’єкту та предмету дослідження, основної мети та завдань, методологічної бази дослідження, наукової новизни результатів.

У першому розділі науково-дослідницької роботи «Теоретико-методологічні засади вивчення політичної стабільності гібридних режимів» висвітлено підходи до вивчення стабільності політичних режимів, аналізуються підходи до визначення поняття «гібридний режим». У даній частині роботи описана методологія нашого дослідження.

У другому розділі «Політична стабільність режимів країн пострадянського простору» за вище описаною методологією досліджено рівні стабільності перехідних режимів України, Росії, Білорусі та Грузії та пояснено отримані результати суспільно-політичними факторами.

У третьому розділі «Порівняльний аналіз рівня політичної стабільності гібридних режимів: Україна, Росія, Білорусь, Грузія» порівняно рівні стабільності режимів даних країн, обрахованих за власним Індексом стабільності режиму (ІСР) та індексами міжнародних установ. Проведено кореляційний аналіз залежності між рівнем демократизації, рівнем корупції та рівнем політичної стабільності перехідних країн.

Структура та обсяг роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та додатків. Загальна кількість сторінок 75. Кількість використаних джерел та літератури 89.

РОЗДІЛ I.