Класифікація різновидів парламентаризму

Намагання вчених-державознавців різних країн аргументувати збереження і подальше утвердження парламентаризму в сучасному світі знайшло своє втілення в їхніх спробах виділити його різновиди. Проте нерідко ці автори не дають аргументованого обгрунтування цих різновидів, внаслідок чого до цього часу відсутня чітка їх класифікація.

Саме тому Георгіца Аурел у своїй праці «Сучасний парламентаризм: проблеми теорії і практики» виходячи з аналізу поглядів вітчизняних і зарубіжних вчених пропонує таку класифікацію різновидів парламентаризму:

а) незавершений парламентаризм –– різновид, при якому існує парламентський принцип формування уряду, проте відсутня політична відповідальність останнього перед вищим представницьким органом;

б) парламентське правління, що характеризується верховенством парламенту та наявністю основних принципів парламентаризму – формуванням уряду на підставі співвідношення сил у парламенті, політичною відповідальністю уряду перед парламентом, переходом виконавчої влади від глави держави до уряду;

в) моністичний парламентаризм – режим, який побудований на тих же принципах, що і парламентське правління, проте характеризується тільки одним джерелом влади – парламентом. При такому різновиді глава держави не володіє майже політичною владою;

г) дуалістичний парламентаризм –– різновид, побудований на формальному балансі влад – законодавчої і виконавчої;

д) раціоналізований парламентаризм –– режим, при якому парламент позбавлений таких повноважень, як інвеститура, тобто юридичне затвердження уряду та зменшенням можливостей контролю за урядом з боку парламенту;

е) парламентський міністеріалізм (“правління кабінету” або “правління прем’єр-міністра”) – різновид, при якому парламент проголошується дорадчим органом, основною функцією якого є не законотворчість, а коментар і критика урядової діяльності.

10. Ознаки та принципи парламентаризму.

Парламентаризм як вища якість парламенту має такі ознаки: існування демократичного виборчого права, принцип розподілу влад, механізм стримувань і противаг, принцип самостійності і балансу гілок влади.

Сутність парламентаризму полягає в наступному:

1) влада парламенту є похідною від суверенітету народу; 2) в системі розподілу влад компетенція парламенту чітко відокремлена від компетенції інших підсистем влади; 3) повноваження парламенту визначаються на конституційному рівні;4) парламентська влада і парламентаризм як специфічна структура і система влади є частиною партійної системи; 5) парламентська влада поєднана з виконанням певних функцій, які об’єктивно зумовлюють як широту повноважень, так і їх межі.

Юридичними проявами парламентаризму є розмежування законодавчої і виконавчої влади, контроль парламенту за діяльністю органів виконавчої влади, привілейований статус депутатів та їх юридична незалежність від виборців. Парламентаризм передбачає наявність у країні впливових політичних партій, досконалого законодавства про вибори та механізми функціонування парламенту, високого рівня професіоналізму парламентаріїв.

Головні ознаки парламентаризму:

а) формування уряду на основі співвідношення сил у парламенті;б) підлеглість і підконтрольність уряду перед парламентом;в)наявність системи парламентських партій;г) наявність у парламенту статусу і повноважень вищого представницького і законодавчого органу;д) захист прав і свобод громадян;е) створення гарантій для діяльності політичної опозиції.

У даному контексті заслужить на увагу спроба проф. М.О.Могунової щодо об’єднання принципів, які вказуються більшістю вчених, у три групи. У якості групоутворюючих вона виділяє такі фундаментальні принципи, як: представницькеправління, тобто здійснення суверенної волі нації її вищим представницьким органом; парламентське правління, що включає формування уряду на основі співвідношення сил у парламенті та відповідальність уряду перед парламентом; а також “ правління кабінету ”, яке виражається в переході виконавчої влади від глави держави до уряду, в тому числі право вето і право дострокового розпуску парламенту.