Політичне лобіювання

Лобіювання – це міжнародний феномен. У США існує 12000 зареєстрованих лобістів, але насправді їх в 3-4 рази більше. В Японії фермери є найбільш міцною групою, яка лобіює державну владу через Центральну спілку сільсько-господарських кооперативів. Ця спілка погрожує позбавити законодавців їхніх мандатів, якщо вони дозволять імпортувати рис. У Великобританії дуже

розвинуто лобіювання професійних робітників. Так, Британська Медична Асоціація вже давно лобіює уряд і парламент, щоб поліпшити умови праці у медичних установах і підвищити заробітну плату медичним працівникам. В Україні Асоціація міст України

лобіює парламент, щоб надати більших бюджетних повноважень містам.

Термін “лобіювання” вперше почав вживатися в Британії в середині XIX ст., коли окремі приватні громадяни почали постійно збиратися в кулуарах законодавчих палат перед сесіями з метою вплинути на парламентарів через надання інформації щодо законопроектів, які обговорюються. В наш час цей термін має ширше значення. Лобіювання – це спроба організацій або окремих громадян впливати не тільки на прийняття, відхилення чи зміну законів у парламенті, а й на адміністративні рішення уряду, спираючись на підтримку як обраних депутатів, так і різних політичних партій, державних і недержавних установ та громадськості через засоби масової інформації. Раніше лобісти представляли тільки вузький спектр суспільства, наприклад бізнес, торгівлю, умови праці, сільське господарство. Сьогодні цей спектр значно поширився і включає освіту, науку, мистецтво та інші сфери. Лобісти становлять велику силу, яка зростає з кожним днем, і яка, використовуючи різні прийоми, впливає на прийняття рішень як на національному рівні, так і на рівні області, району чи міста

Лобісти використовують різні прийоми, щоб переконати представників державної влади прийняти певне рішення. Ці прийоми можуть бути прямими (коли лобісти безпосередньо впливають на законодавців) і непрямими (коли лобісти впливають на законодавців за допомогою третьої сторони). До прямих прийомів належать:

приватні зустрічі із законодавцями;

збирання інформації, проведення досліджень і підготовка презентацій перед законодавцями;

присутність і виступ на слуханнях комітетів та інших урядових відомств;

надання професійних порад, допомога у підготовці законопроектів;

запрошення законодавців на громадські заходи і неофіційні зібрання;

внесення грошей на виборчі кампанії.

До непрямих прийомів належать:

1. Залучення громадськості для впливу на законотворчий процес через публікації в журналах, газетах чи виступи у телепередачах або по радіо.

2. Опитування населення, яке може проводитися будь-якою групою для виявлення ставлення громадськості до різних проблем. Результати опитування публікуються в газетах.

3. Залучення виборців, коли лобісти намагаються загітувати виборців написати листа чи зателефонувати своєму депутатові для обговорення питань, які цікавлять лобістів. Зрозуміло, що законодавці більше прихильні вислухати своїх виборців, ніж представників якої-небудь заінтересовані групи.

4. Об’єднання різних груп, якщо вони мають спільні інтереси щодо окремого закону. Перевагою такого об’єднання є те, що залучається більша кількість заінтересованих груп, які не дублюють вимоги один одного, а цінують час депутата і об’єднуються для вирішення спільних проблем. Саме тому законодавці більш схильні до зустрічей з представниками цих

груп

Лобістом може бути будь-хто – від представника бізнесу до представників дітей і батьків, які прагнуть кращих шкіл, чи громадян, які потребують більшої допомоги при вирішенні житлових проблем; чи інвалідів в колясках, які прагнуть доступних пристосувань у будинках. Люди, котрі займаються лобіюванням, можуть не бути професійними лобістами, а лобіювати від імені своєї торговельної чи сільськогосподарської асоціації тощо, де вони постійно працюють, але можуть бути і професійними лобістами, які мають багато клієнтів, що оплачують їхні послуги. Навіть сам законодавець у деяких країнах, наприклад США, може наймати лобістів для переконання своїх колег голосувати за підготовлений ним чи його комітетом законопроект. Лобістами можуть бути і звичайні громадяни, які витрачають свій вільний час на те, щоб донести до законодавців свої надії та скарги. Таким чином лобістами можуть бути окремі люди, або зацікавлені групи Лобіювання вважається явищем, яке саморегулюється. Зіткнення протилежних інтересів щодо вирішення проблеми дає

можливість представникам влади приймати виважені рішення. Коли законодавці зустрічаються з групами протилежних інтересів, вони вивчають “дві сторони медалі”, зважуючи аргументи обох сторін. Таким чином, законодавець має “повну картину” перед

дебатами законопроекту в парламенті. Лобісти передають інформацію від зацікавлених груп до парламенту і навпаки, полегшуючи таким чином досягнення взаєморозуміння та процес обміну інформацією. Лобіювання – це представницька діяльність, яка доповнює виборчий процес і залучає, (навіть заохочує) громадян _________до участі у ньому. Але, навіть палиця має два кінці. Отже, лобіювання може виступити і як шкідливе явище, коли йдеться про діяльність, яка не відкрита для широкого загалу і проводиться таємно. Прикладами такої шкідливої діяльності можуть бути таємні внески в кампанію того чи іншого депутата чи стосунки з офіційними особами, які є неетичними або нелегальними. Члени парламенту повинні аналізувати свої стосунки з різними групами лобістів з етичної точки зору, завжди пам’ятаючи, що вони – в центрі уваги громадськості, колег і преси. Представники влади повинні діяти так, щоб їхня поведінка не вважалася неетичною, бо політичні наслідки такої поведінки можуть зіпсувати їхню репутацію, яку буде нелегко відновити, а в гіршому випадку це може призвести навіть до втрати мандату. Особливою зоною ризику є прийняття від лобістів подарунків та запрошень в подорожі/ділові поїздки. Будь-хто, особливо засоби

масової інформації, можуть зробити висновок, що прийнято хабаря за згоду підтримувати інтереси окремої групи осіб. Ще одна зона ризику – це внески лобістів у виборчу кампанію окремого кандидата в депутати. Вони можуть сприйматися як “непристойні” і як намагання лобістів здобути вплив на майбутнього депутата

РЕГУЛЮВАННЯ ЛОБІСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Через те, що лобіювання, природно включає в себе конфлікт, законодавці багатьох країн намагаються контролювати цей процес різними декретами, постановами і правилами (дивись додаток про регулювання лобіювання у країнах Європейського Співтовариства). В 1995 році Конгрес США прийняв “Акт про регулювання лобіювання” (The Lobbying Disclosure Act), який вимагає щоб лобісти реєструвалися Клерка Палати Представників та у Секретаря Сенату і також звітували про свою діяльність щопівроку. Окремим організаціям, які звільнені урядом від податків і які отримують федеральні субсидії, забороняється займатися лобіюванням. Багато конгресменів, сенаторів, та інших працівників Конгресу США після закінчення строку свїх повноважень стають професійними лобістами, оскільки вони вже знають “всі входи і виходи.” Тому в зазначеному акті про лобіювання є параграф, який забороняє окремим особам займатися лобіюванням. Наприклад, представнику торговельної палати забороняється займатися лобістською діяльністю від імені іноземних фірм. Невиконання положень цього акта карається штрафом до $ 50000. Відповідно до Акта про лобіювання, прийнятим Конгресом США, певні види діяльності не вважаються лобіюванням, а саме:

1. Діяльність державного службовця, який виконує свої службові обов’язки.

2. Діяльність представників засобів масової інформації, якщо вони збирають інформацію.

3. Діяльність церкви.

4. Виступи свідків на слуханнях Комітетів.

5. Діяльність під час підготовки офіційних документів на запити службовців виконавчої влади чи членів Конгресу.

6. Діяльність, яка вимагається повісткою на слухання.

7. Діяльність за дорученням іноземних держав чи іноземних політичних партій, яка не заборонена відповідно до Акта про реєстрацію іноземних представників