Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжнародна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН. МВФ був створений на Бреттон-Вудській конференції (1944 р.) і розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місце розташування – Вашингтон.
Створений спочатку як механізм спостереження за системою фіксованих валютних курсів, МВФ поступово трансформувався у найбільш впливову глобальну організацію, яка регулює міжнародну макроекономіку. Його політика та діяльність визначаються статутом, який має назву Статті Угоди МВФ. Для досягнення головної мети – забезпечення стабільності міжнародної економіки – МВФ виконує сьогодні чотири основні функції: регулювання, нагляд, фінансування та технічне сприяння.
Ці функції випливають з основних цілей МВФ, закріплених у Статті І Угоди МВФ:
- розвиток міжнародного співробітництва у валютній сфері через постій
ну організацію, яка забезпечує механізм консультацій з міжнародних валютно-фінансових проблем;
|
|
- сприяння розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, підтриманню високого рівня зайнятості та реальних доходів;
- забезпечення стабільності валютних курсів; підтримка домовленостей
членів щодо валютних курсів; недопущення конкурентного знецінення валют;
- допомога у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними
операціями між членами, усунення валютних обмежень, які гальмують роз
виток світової торгівлі;
- надання загальних ресурсів Фонду членам у тимчасове користування з
метою забезпечення можливості відхилень у платіжних балансах без застосування заходів, що завдають шкоди національному та міжнародному роз
виткові;
- скорочення тривалості та зменшення ступеня нерівноваги у міжнародному балансі розрахунків членів.
Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота, залежно від розміру: валового внутрішнього продукту за певний час; середньомісячного показника резервів; середньорічних поточних платежів країни; середньорічних грошових надходжень. Квота переглядається кожні п'ять років і виконує принаймні чотири такі основні функції:
1) внесок у статутний капітал МВФ; джерело формування ресурсів організації;
2) на суму квоти може розраховувати країна, якій потрібні кредити;
3) розмір квоти визначає кількість голосів у процесі прийняття рішень;
4) розмір квоти дає право на призначення свого директора у виконавчий
орган Фонду – Директорат.
До МВФ входять 182 країни, 10 з яких мають квоту в 60 %, а решта 170 країн – 40 %. За станом на 01.01.2002 р. найбільші квоти мали США –17,49 %, Японія – 6,27, Німеччина – 6,12 %. Квота за підсумками Ямайської конференції складається на 22,7 % у ВКВ, а на 77,3 % – у національній валюті. Статутний фонд МВФ становить наразі 212 414,9 млн СДР.
|
|
Україна стала членом МВФ 27 квітня 1992 р. Вступний внесок – 665 млн СДР (майже 900 млн дол. США). Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі. Борг, оформлений як безстроковий і безпроцентний, потрібно буде викупити в майбутньому. Розмір квоти України становить 1372 млн СДР (1921 млн дол. США), – 0,65 % статутного фонду МВФ. Україна делегувала своє представництво та захист інтересів на Раді директорів МВФ Нідерландам, які вважаються країною-опікуном України. Завдяки членству в МВФ Україна може отримати досить значні кредити для структурної перебудови економіки, стабілізації валюти і залучати іноземні інвестиції.
Фінансові операції МВФ проводить через три свої структури: Департамент загальних рахунків; Департамент СДР; Спеціальні рахунки МВФ. Основними механізмами фінансування МВФ є:
- резервні кредити "стенд бай" – короткострокова допомога у фінансуванні дефіциту платіжного балансу;
- розширене кредитування (ЕФФ) – для підтримки середньострокових
програм (3-4 роки) подолання труднощів платіжного балансу, причиною яких є макроекономічні та структурні проблеми;
- компенсаційне та надзвичайне фінансування (ССФФ) – фінансування в умовах непередбаченого падіння експортних цін, зростання імпортних цін, коливання відсоткової ставки;
- фінансування системних перетворень (СТФ) – для країн з перехідною економікою, які мали проблеми з платіжним балансом внаслідок переходу від торгівлі на базі неринкових цін до торгівлі на ринковій основі;
- фінансування буферних запасів (ЕСФФ) – для компенсації труднощів платіжного балансу, пов'язаних з дефіцитом надходжень від експорту основних сировинних товарів, шляхом підтримки систем буферних запасів;
- фінансування структурної перебудови (САФ) – пільгова допомога найменш забезпеченим країнам-членам Фонду;
- розширене фінансування структурної перебудови (ЕСАФ) –збільшення об'єктів фінансування для найменш забезпечених країн (на 3 роки, 0,5 % річних).