Модератор

Творчий працівник телебачення, який визначає характер розвитку екранної бесіди, а також – імпровізованої акторської дії.

У першому випадку він виступає в ролі ведучого телепрограми у формі бесіди, обміну думок, розмовного ток-шоу, визначаючи тему розмови, розставляючи акценти та необхідні повороти теми.

У другому – працює за кадром, підказуючи ведучому чи акторам характер наступних дій, їх обставини. Це робиться непомітно – через навушники, що характерно для документальних форм телебачення (програма «Вікна»), або безпосередньо в ефірі, задаючи обставини дії та характер поведінки акторам («Південно Бутово»).

Модератор не є штатною посадою. Це спосіб ведення телевізійної програми, який використовується ведучими, авторами, редакторами певних програм. І якщо в аналітичних програмах модератору достатньо бути просто кваліфікованим, мислячим журналістом, то в ігрових телепрограмах модератору повинно бути властиве яскраве креативне мислення, розвинута творча фантазія, глибоке розуміння акторської гри.

Музичне оформлення

Підбір музичних записів (фонограм), необхідних для створення відповідної атмосфери, ритму кінофільму, телепрограми. Музичне оформлення повинно органічно відповідати змісту драматургічного та зображального матеріалу, доповнювати його необхідними ритмічними барвами, відображати емоційне ставлення режисера до екранного матеріалу, а за потреби – створювати образний еквівалент реальних шумів.

Музичне оформлення проводить фахівець – музичний оформлювач, або сам режисер за технічної допомоги монтажера.

На кіно- і телестудіях існують фонди музичних фонограм.

Написи

Службові написи, які називаються титри, – це написи із назвою екранного твору, переліком складу творців програми чи фільму, а також різного виду архівних, технічних, сторонніх організацій і людей, суттєво причетних до створення фільму, програми; до службових слід зарахувати також субтитри, тобто написи в нижній частині кадру, які містять переклад іноземних слів і речень, або їхньої комедійної імітації.

Драматургічні написи – написи, які за задумом режисера розділяють окремі тематичні частини всередині екранного твору, або слугують своєрідними епіграфами до цих частин; драматургічну функцію виконують і титри, які іноді в комедійних фільмах чи програмах вписують безпосередньо в зображальний ряд як жартівливі авторські коментарі, зорова імітація різних роду слів, вигуків тощо. 139. Панорама. Наїзд. Від´їзд

І панорама, і наїзд, і від´їзд є, власне, зміною кадрів і крупності планів без монтажу. На відміну від монтажної суб´єктивності, панорама є об´єктивною інформацією про реальний простір і саме це робить її застосування головним засобом зорової організації руху на телебаченні. Однак зміст панорами виражає одночасно і суб´єктивне бачення авторів, зокрема опосередковано – через суб´єктивний погляд дійової особи.

Функціонально панорами поділяються всього на три типи:

– оглядова, яка дає уявлення про реальну ситуацію в просторі та взаємозв´зок його частин;

– супроводу, тобто така, яка розкриває простір разом із переміщенням дійової особи, або ведучого;

– перекидання, тобто різка панорама з об´єкта на об´єкт із нефокусним зображенням проміжних етапів. Така панорама передає експресивний стан споглядання.

При цьому слід розуміти, що технічні способи реалізації панорам можуть бути найрізноманітнішими: з рук, з рейок, з крану, з рухомого транспорту, зі шлему парашутиста, з тварини, із супутника і т.д. Проте це не змінює характеру її функцій.

Один з цих технічних прийомів – проїзд паралельно з рухом об´єкта зйомки, у літературі ще має запозичену з англійської назву тревелінг.

Діапазон трансфокаторних від´їздів і наїздів теж невеликий – усього три функції: акцент на укрупненні, виділення в загальному окремого та навпаки – включення окремого в загальну структуру об´єкта зйомки.

Однак змістовно діапазон функцій панорами й трансфокації безмежний – так само, як і драматургічних підходів до розкриття теми, у систему яких рух включено як невід´ємний компонент.

Розсуваючи чи стискуючи межі простору, режисер і оператор здатні з кожним новим умовним планом відкривати не тільки новий простір, але й нові сюжетно важливі елементи, розкривати їх сутність, створювати необхідну атмосферу в кадрі, логічно чи образно. 140. Перспектива Перспектива – це явище уявної зміни пропорцій і форми об´єктів під час їх спостереження. Завдяки перспективі можна передати в площині картини, кадру об´ємні характеристики предметів, посилити виразність кадру за рахунок зорового поглиблення, або стискання зображення. Перспектива – важливий чинник композиції.

Перспективи існують лінійні, глибинні та повітряно-світові. Вони створюються за допомогою відповідних мізансцен у органічному поєднанні з використанням певної оптики та світла. Зрозуміло, що лінійні перспективи або не вимагають застосування спеціальних об´єктивів та особливих ефектів освітлення, або штучно створюються через стиснення простору довгофокусними об´єктивами. Навпаки, глибинні перспективи досягаються зазвичай відповідною побудовою мізансцен і застосуванням ширококутної оптики.

Що стосується повітряно-світлових перспектив, то створюються вони за допомогою послаблення контрастного освітлення від об´єкта до об´єкта - чимдалі від камери.

План

Поняття п л а н визначає масштаб або крупність зображення. Існують різні системи визначення крупності, але правильнішим і найповнішим є поділ планів стосовно людини за Кулєшовим (з певним корегуванням):

- деталь (або дуже крупний) – частина обличчя;

- крупний – максимум до грудей;

- крупний поясний, або просто поясний;

- середній, тобто нижче пояса;

- загальний, або на весь зріст людини;

- дальній загальний, тобто такий, на якому людина, або основний об´єкт зйомки знятий з навколишнім середовищем, чи на фоні пейзажу;

- глибинний, який є поєднанням дії на передньому плані з одночасним розвитком дії на загальному плані (наприклад, розмова генералів на фоні загальної картини бойових дій).

До цієї класифікації слід додати ще два види планів:

- макроплан, тобто зйомка крупно дуже малих, або дуже віддалених (зірки на небі) об´єктів;

- мікроплан, тобто зйомка через мікроскоп об´єктів, яких не видно оком.

У творчому сенсі слід розуміти, що зміна плану може мати не тільки суто предметно-інформаційний характер, а виявляти необхідні смислові, емоційні моменти, розвивати драматургію фільму, телепрограми.

Крупність плану – це вияв ставлення митця до предмета, аналіз його певних станів, черговий етап у розвитку авторської думки, яка рухається від узагальнень до конкретики, від загального драматизму подій до проявів індивідуальності в подіях. У дійсності, крупність – це розвиток думки автора, послідовності вивчення стану об´єктів у документалістиці та послідовності розвитку художнього образу в ігровому кіно і телебаченні. Цей розвиток може бути і суто емоціональний, тобто розкриватися безпосередньо зображенням, а може бути пов´язаний зі словом, що особливо актуально для телебачення.

Тобто, кожному кадру, створеному в певній формі, повинен відповідати адекватний зміст. А буде він інформаційним чи асоціативним – це вже проблема типу драматургії, складовою частиною якої є зображальний ряд.

Ракурс

Р а к у р с – точка зору, положення об´єктива щодо об´єкта зйомки. Його використання є суб´єктивним зображальним виразом авторського ставлення до об´єкта зйомок.

Усе, що включається в площину, обмежену рамками екрану, тобто в кадр, є виразом смаків, розуміння, позиції режисера і оператора щодо матеріалу зйомок. Але ракурс, який є своєрідним драматургічним епітетом, чи не найвиразніше здатний усі ці авторські прояви підкреслити. Елементарні приклади застосування ракурсу – вид знизу, який робить об´єкт значущішим, і вид зверху, який передає відчуття простору, або – щодо постаті людини – неначе пригнічує її.