- Поняття договору міжнародної купівлі-продажу.
Зовнішньоекономічна діяльність припускає активний пошук партнерів за рубежем. Проте навіть успішний пошук закордонного партнера, готового налагодити перспективні взаємовигідні відносини, залишиться безрезультатним, якщо не буде укладений відповідний контракт. У міжнародній комерційній практиці контрактом називають договір закупівлі-продажу товарів у матеріально-речовинній формі. Це документ, що оформляє зовнішньоторговельну операцію, містить письмову домовленість сторін про постачання товару: зобов'язання продавця передати певне майно у власність покупця і зобов'язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього необхідну грошову суму або зобов'язання сторін виконати умови товарообмінної операції.
При укладенні зовнішньоторговельного контракту сторони повинні обумовити, право якої держави застосовуватиметься для регулювання форми угоди і прав та обов'язків сторін. За українським законодавством права й обов'язки сторін за зовнішньоторговельним контрактом визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні контракту або в результаті подальшого узгодження. За відсутності такої угоди до контракту застосовується право країни, де засновано, розташовано штаб-квартиру чи основне місце діяльності сторони, котра є: продавцем у контракті купівлі-продажу; комітентом (консигнантом) - у договорі комісії (консигнації); довірителем - у договорі доручення; перевізником - у договорі перевезення. У міжнародній торговельній практиці існують найрізноманітніші контракти, їх зміст залежить від угоди, яку мають намір здійснити контрагенти. Але, незважаючи на всю розмаїтість видів контрактів, в основі кожного з них лежать положення класичного контракту купівлі-продажу, основні умови якого розглядаються в цьому розділі.
Договір купівлі-продажу - це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) У власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В різних країнах існує різне законодавство з питань, що можуть виникнути при укладанні і виконанні договору міжнародної купівлі-продажу. Такі розбіжності тільки шкодять міжнародній торгівлі - вони створюють зайві ускладнення. Торговці завжди зацікавлені заздалегідь знати, як саме будуть розглядати їхні дії у випадку виникнення спору.
Вчені, юристи, політики, менеджери давно прагнуть подолати ці труднощі і спростити процес торгівлі. Робота ця велася як на приватному, так і на міждержавному рівні.
На приватному рівні головна роль належить Міжнародній торговельній палаті (Париж). Ще в середині двадцятого століття Міжнародною торговельною палатою були розроблені Уніфіковані торгові терміни ("Інкотермс").
Договір міжнародної купівлі-продажу є найбільш широко розповсюдженим видом зовнішньоторговельних операцій. Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. розуміє під такими договорами угоди про купівлю-продаж товарів "між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах: а/коли ці держави є Договірними державами; або б/коли, згідно з нормами міжнародного приватного права, застосовується право Договірної держави. (1). По суті справи в CT.1 Конвенції названий той критерій, що дозволяє вважати угоду купівлі-продажу міжнародній з точки зору Конвенції. Отже, якщо комерційні підприємства сторін договору купівлі-продажу розташовані в одній і тій же державі, то такий договір не визнається міжнародним і не потрапляє до сфери дії Конвенції. Крім того, з За 2 ст.1 Конвенції випливає, що одного лише факту знаходження комерційних підприємств сторін у раз-них державах для її застосування недостатньо. Важливе значення має і суб'єктивний фактор, а саме - поінформованість обох контрагентів про цей факт не пізніше ніж на момент укладання договору. Крім місця знаходження комерційних підприємств у різних країнах, важливе значення має і те, що договір міжнародної купівлі-продажу повинен бути пов'язаний з державами-членами Конвенції. Конвенція по суті стає частиною права країни, яка бере участь у Конвенції. Тому, якщо комерційні перед»прийняття продавця і покупця розташовані в різних країнах, одна або обидві з яких не беруть участь у Конвенції, а застосовуються колізійні норми відсилають до права держави-члена Конвенції, то її приписи будуть регулювати такий договір купівлі-продажу. (2) Разом з тим, як випливає з ст.2 Конвенції, її дія не поширюється на купівлю-продаж: - Товарів, придбаних "для особистого, сімейного або домашнього користування"; - Товарів з аукціону; - В порядку виконавчого провадження чи іншим чином у силу закону; - Фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів і грошей; - Суден водного та повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці; - електроенергії. Таким чином, договір міжнародної купівлі-продажу-це договір між комерційними підприємствами різних держав, відповідно до якого продавець зобов'язується передати товар/за винятком перерахованих вище/у власність покупцеві, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. 2. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН З ДОГОВОРУ МІЖНАРОДНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ. Кожна угода міжнародної купівлі-продажу має само-самостійності юридичне значення. Права і обов'язки сторін по ній, зміст угоди встановлюються за згодою між сторонами, тому на практиці точна і чітке формулювання умов угоди і відповідальності сторін по ній має особливо важливе значення. Зобов'язання продавця за договорами міжнародної купівлі-продажу, зокрема що стосуються поставки товару і передачі документів, кількості та якості товарів, а також зобов'язання покупця, в тому числі щодо цін і прийняття товарів визначаються в частині Ш "Купівля-продаж товарів" Віденської конвенції ООН 1980 м. У Конвенції йдеться, що продавець зобов'язаний поставити товар/ст. 30/к обумовленої в договорі дату або протягом певного часу/ст. 33 /, передати що відносяться до товару документи і право власності на товар відповідно до вимог договору та цієї Конвенції. Крім того, що поставляється продавцем товар повинен відповідати вимогам договору "з якості, кількості та опису" і мати "таку тару або упаковку, яка потрібна за договором"./Ст.35/ Відповідно до ст. 36 Віденської конвенції "продавець несе відповідальність за договором і за цією Конвенцією за будь-яке насоответствіе товару, яка існує в момент переходу ризику на покупця, навіть якщо ця невідповідність стає очевидним тільки пізніше." Продавець несе також від-відповідальних за будь-які розбіжності, що є наслідком порушення будь-якого його зобов'язання, включаючи всі дані гарантій./Подібна гарантія, як правило, полягає в тому, що поставлений товар протягом певного терміну залишатиметься придатним для звичайних цілей або яких-небудь конкретних цілей, або зберігати необхідні якості або властивості./В той же час продавець не несе відповідальності за будь-яка невідповідність товару, якщо під час укладання договору покупець знав чи не міг не знати про таку невідповідність/ч.3 ст.35 /. Таким чином, відповідно до вимог Конвенції, продавець, поставляючи товар, зобов'язаний вжити необхідних заходів для того, щоб товар був в наявності/куплений або вироблений /, відповідав усім заявленим характеристикам/з якості, кількості, пакування, маркеровке/і вимог договору. Продавець зобов'язаний також передати весь що відносяться до товару документи - страховий поліс при страхуванні товару»сертифікат якості, що підтверджує відповідність товару умовам договору, і. тощо Надіслати покупцеві право власності на товар - найважливіша обов'язок продавця, яка відбувається в залежності від діючих правових систем і домовленості. Обгрунтовуючи право покупця вимагати відшкодування збитків Віденська конвенція вводить таке поняття, як "істотне порушення договору". Так, покупець має право вимагати заміни товарів тільки в тому випадку, коли їх невідповідність є істотним порушенням договору;/ст. 46/заявити про розірвання договору він може тільки в тому випадку, якщо невиконання продавцем будь-якого з його зобов'язань становить "істотне порушення договору"/ст. 49 /. "Порушення договору", допущене однією із сторін, являє собою - за змістом статті 25 - невиконання або неналежне виконання однією із сторін своїх зобов'язань, причому це може бути як порушення самого договору, так і положень Конвенції, а також - відповідних норм відповідного закону, загальноприйнятих звичаїв та практики сформованих стосунків. (3) Під істотним порушенням в даному випадку розуміється наявність у протилежної сторони "шкоди", причому не будь-кого, а лише такого, в результаті якого вона в значній мірі позбавляється того, на що розраховувала на підставі договору, тобто мова йде, фактично, про неможливість досягти "кінцеву мету договору". Поняття "шкоди", завданої однієї зі сторін, також згадується в ст.25. Слід зазначити, що під "шкодою" тут розуміються не тільки виникли збитки, тобто витрати особи, право якої порушено, втрата або пошкодження майна/реальний збиток /, а й неодержані доходи, що ця особа одержала б при звичайних умовах обороту, якби його право не було порушено/втрачена вигода /. Збиток може бути і моральним: шкода може бути завдана і ділової репутації юридичної особи, а відшкодовується він шляхом спростування компрометуючих відомостей, відшкодування збитків та моральної шкоди. Віденська конвенція передбачає, що і продавець може заявити про порушення угоди і розірвання договору за наявності "істотних порушень" з боку покупателя./ст.64/ Поняття "збитків" за порушення договору однією із сторін у Конвенції трактується як сума, що дорівнює збитку, включаючи упущену вигоду, який понесений іншою стороною внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати збитку, що порушила договір сторона передбачала або повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, з огляду на обставини, про які вона в той же час знала або повинна була знати./Ст. 74/ Крім вимог про розірвання договору або відшкодування збитків покупець має право вимагати зниження ціни товару в тих випадках, коли продавець поставив товари, що не відповідають договору/ст. 50 /. Для цих цілей у Конвенції передбачена вимога, відповідно до якого продавець і покупець повинні заздалегідь обумовлювати строки, протягом яких покупець може сповіщати продавця про невідповідність товару/ст. 39 /. Нарешті, Конвенція зобов'язує продавця поставити товар вільним від будь-яких прав та домагань третіх осіб, "які засновані на промислової або іншої інтелектуальної власності, про яку в момент укладення договору продавець знав або не міг не знати"/ст. 42 /. У свою чергу продавець, відповідно до статей Віденської конвенції, може вимагати від покупця: - Прийняття поставки товару у відповідності до вимог договору та цієї Конвенції/ст. 53 /; - Сплати ціни, причому в день, що встановлений за договором або може бути визначений/ст.59 /; - Відшкодування збитків у разі порушення покупцем договірних зобов'язань/ст. 61 /; - Виконання покупцем інших зобов'язань за договором, якщо тільки продавець ще не вдався до засобу правового захисту, несумісної з такою вимогою/ст.62 /. Таким чином, основний обов'язок продавця - поставити товар, а покупця - в порядку та на поставку. Крім основних обов'язків на покупця, відповідно до Конвенції, можуть покладатися й інші зобов'язання, зокрема-зобов'язання оглянути/ст.38/і зберігати товар/ст.86 /, інформувати продавця про перешкоди до виконання договору/ст. 79 /. "Інші зобов'язання" покупця можуть виникати як із самого договору, так і зі звичайного сформованої практики/сто 9/або намірів сторін/ст.8 /. Термін "ціна" у Віденській конвенції використовується в традиційному сенсі і має на увазі грошову оцінку зустрічного зобов'язання покупця по відношенню до продавця. Однак слід зауважити, що на практиці зустрічаються різні види угод купівлі-продажу товарів. Найбільш поширеними є угоди купівлі-продажу товарів у матеріальній формі, за яким продавець зобов'язується передати товар у власність покупця у встановлені контрактом терміни і на певних умовах, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Крім традиційних угод купівлі-продажу в практиці міжнародного підприємництва часто зустрічаються різні види товаро-обмінних та компенсаційних угод на безвалютний основі. Одним з видів таких угод є бартерні операції, які передбачають обмін погоджених кількостей одного товару на інший. У такому договорі або вказується кількість взаімопоставляемих товарів, або обмовляється сума»на яку сторони зобов'язуються поставити товар Особливості подібних угод купівлі-продажу не обговорюються в Конвенції ООН 1980 р., але, на думку українських юристів, не повинно виникати перешкод у застосуванні Конвенції до компенсаційних і зустрічним операціях, так само як і до бартерних операцій, в яких зустрічні зобов'язання отримали грошову оцінку. (4) Відповідно до ст. 79 Віденської конвенції боку міжнародного договору купівлі-продажу не несуть відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань тільки в тому випадку, якщо доведуть, що воно було викликане перешкодою "поза їхнім контролем". Під такими перешкодами зазвичай розуміються форс-мажорні обставини: військові дії на території договірних держав, зміна соціально-економічної ситуації всередині країн та ін Слід також згадати про те, що положення Конвенції не вимагають, щоб договір укладався або підтверджувалася у письмовій формі чи підкорявся цій вимозі щодо форми. З ст. 11 Конвенції випливає, що наявність договору може доводитися будь-якими засобами, включаючи показання свідків. У Російській Федерації, однак, це положення не діє, оскільки при приєднанні в 1990 р. СРСР до Віденської конвенції про договір міжнародної купівлі-продажу. Радянський Союз, скориставшись ст. 12 та 96 Ковенціі, зробив застереження щодо неприпустимості укладання будь-яких угод у вільній формі. У постанові ВР СРСР від 23 травня 1990 говориться, що "будь-яке положення... Конвенції, яка допускає, щоб договір купівлі-продажу, його зміна або припинення угодою сторін чи оферта, акцепт чи будь-яке інше вираження наміру здійснювалися не у письмовій формі, а в будь-який, не застосовується, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерцій-ське підприємство в СРСР ". (5) Таким чином, за російським законодавством зберігається обов'язковість укладання зовнішньоторговельних економічних угод у письмовій формі. У цілому ж положення Віденської конвенції, що регулюють порядок укладення та виконання договору купівлі-продажу, можуть поширюватися і на його різновиди - договори поставки, договори про постачання енергетичними та сировинними ресурсами тощо, за винятком угод про постачання товарів, перерахованих у ст. 2 Конвенції.
|
2015-06-30
887
7286
7218