Система і правові інститути міжнародного економічного права

Врегулювання проблем міжнародних економічних відносин на глобальному рівні здійснюється насамперед у межах ООН, яка має розгалужену систему органів і організацій. Два центральних її органи – Генеральна Асамблея і Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) – займаються розвитком міжнародного економічного співробітництва. Відповідно до ст.13 Статуту ООН Генеральна Асамблея організує дослідження і дає рекомендації державам з метою сприяння міжнародному співробітництву в економічній, соціальній та інших сферах. На ЕКОСОР, яка здійснює координацію діяльності всіх органів і установ системи ООН в економічній сфері, покладена основна відповідальність за виконання функції ООН в сфері економічного і соціального співробітництва.

Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) була створена в 1964 р. Генеральною Асамблеєю як допоміжний орган, однак давно вже переросла в самостійний автономний орган ООН. Україна є членом цієї організації. Координаційний центр, яким являється ЮНКТАД, створений для комплексного розгляду проблематики розвитку і взаємопов’язаних питань в сфері торгівлі, фінансів, технології і інвестицій. Основною метою його є сприяння розвитку міжнародної торгівлі для прискорення економічного зростання і розвитку країн, що розвиваються. Прийнята в 1974 р. Генеральною Асамблеєю ООН Хартія економічних прав і обов’язків держав була підготовлена в рамках ЮНКТАД.

Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) заснована в 1967 р. рішенням Генеральної Асамблеї і в 1985 р. отримала статус спеціалізованої установи ООН. Україна є членом цієї організації. Основною метою її є сприяння промисловому розвитку країн, що розвиваються, прискорення їх індустріалізації та надання допомоги в установленні нового міжнародного економічного порядку. Наприклад, План дій з промислового розвитку і співробітництва, підготовлений в рамках ЮНІДО і прийнятий в 1975 р., закріплює право держави на суверенітет над природними ресурсами і на контроль за діяльністю приватного капіталу і ТНК. Таким чином, саме ЮНКТАД і ЮНІДО відіграють важливу роль в формуванні принципів міжнародного економічного права.

В сучасній системі економічних зв’язків міжнародна торгівля займає центральне місце, а тому насамперед міжнародні торговельні відносини потребують правового регулювання, щоб забезпечити захист взаємних інтересів, підвищити ефективність співробітництва в цій сфері.

Міжнародне торговельне право – це сукупність принципів і норм, які регулюють відносини між державами і іншими суб’єктами міжнародного права у сфері міжнародної торгівлі. Торговельні відносини є основою міжнародних економічних зв’язків.

Джерелами міжнародного торговельного права є:

1) двосторонні і багатосторонні договори, у тому числі міжнародні торговельні договори, які є основним галузевим джерелом торговельного права;

2) міжнародні торговельні звичаї, тобто практика, яка повторюється в міжнародних торговельних відносинах протягом тривалого періоду;

3) судові прецеденти міжнародних судів і арбітражів;

4) рішення і постанови міжнародних організацій в межах їх компетенції.

Існують різного роду торгово-економічні об’єднання держав:

1) зони (асоціації) вільної торгівлі, які встановлюють сприятливий режим торгівлі між країнами-учасницями;

2) митні союзи, що означають введення єдиного тарифу і проведення загальної торговельної політики країн-учасниць;

3) економічні союзи як спосіб інтегрування економік країн-учасниць;

4) преференційні системи, які надають особливі пільги для певних країн, особливо тих, що розвиваються.

Глобалізація світової економіки і стрімкий розвиток торгівлі призвели до все більшого відчуття неадекватності національних засобів регулювання торговельних відносин. Держави прийшли до необхідності створення глобальної інтеграційної угоди – Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), яка була укладена в 1947 р. ГАТТ відігравала ключову роль в міжнародній торгівлі за допомогою проведення багатосторонніх торгових переговорів, які систематизували розвиток міжнародної торгівлі, створили норми і правила міжнародного торгового права. Основні принципи ГАТТ, до яких відносяться: свобода торгівлі, сприяння добросовісній конкуренції, торгівля без дискримінації, прогнозований і зростаючий доступ на ринки, розвиток торгівлі через багатосторонні переговори, принцип взаємності, – можна розглядати як галузеві принципи міжнародного торгового права.

У 1995 р. відповідно до підписаної в 1994 р. у Марракеші угоди, що фактично трансформувала ГАТТ, була створена Світова організація торгівлі (СОТ). Угода про СОТ є глобальною інтеграційною угодою в сфері міжнародного руху товарів, послуг, фізичних осіб, капіталу і платежів, яка усуває фрагментарність окремих міжнародних угод і організацій, що регулюють відносини в цих сферах. Набрання нею чинності 1 січня 1995 р. завершило формування правової структури Бреттон-Вудської системи, основаної на Міжнародному валютному фонді, групі Світового банку і СОТ.

Питаннями систематизації і кодифікації міжнародно-правових норм в сфері міжнародної торгівлі займається Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), яка була заснована в 1966 р. на ХХІ сесії Генеральної Асамблеї ООН і являється її допоміжним органом. До підготовлених нею актів відносяться: Конвенція про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р. та Протокол про поправки до неї 1980 р., Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж (1985 р.) та ін.

Міжнародне валютно-фінансове право – це сукупність міжнародно-правових принципів і норм, які регулюють міждержавні валютно-фінансові відносини, суб’єктами яких є держави та міжурядові організації.

В сфері міжнародних валютно-фінансових відносин основними джерелами є двосторонні і багатосторонні договори, а також рішення міжнародних валютно-кредитних організацій. Багатосторонні договори, являючись інструментом уніфікації валютно-фінансових норм, набувають все більшого значення в цій сфері відносин. Серед таких договорів можна назвати Женевські конвенції про уніфікацію вексельного права 1930 р., Женевську конвенцію про вирішення колізійних питань про перевідний і звичайний векселі 1930 р., Женевську чекову конвенцію 1931 р., Конвенцію ООН про міжнародні перевідні векселі і міжнародні звичайні векселі 1988 р. та ін. Серед договорів Європейського Союзу можна виділити Маастрихтський договір 1992 р., який передбачає порядок взаємних розрахунків в євровалюті.

В регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин основну роль відіграють міжнародні валютно-кредитні організації, фонди, банки. Міжнародний валютний фонд (МВФ) створений у 1945 р. на основі договорів, прийнятих Конференцією Об’єднаних Націй з валютно-фінансових питань, яка відбулася в Бреттон-Вудсі (США) у 1944 р. Разом з Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР), створеним на цій же Конференції, а також Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК, 1956 р.), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР, 1960 р.) і Багатостороннім агентством з гарантій інвестицій (БАГІ, 1988 р.) Фонд створює систему спеціалізованих фінансових організацій ООН, які володіють юридичною і фінансовою незалежністю. Центральне місце в цій системі займає Міжнародний валютний фонд, основною метою якого є координація валютно-фінансової політики держав-членів і надання їм кредитів для урегулювання платіжних балансів і підтримання валютних курсів. Україна є членом МВФ.

Кількість голосів кожної держави-члена Міжнародного валютного фонду в його вищому органі – Раді керівників – пропорційна розміру капіталу, вкладеного в ресурси Організації. При вступі до Фонду держава підписується на певну частку його капіталу, яка залежить від місця країни в світовому господарстві і затверджується Радою керівників. Виділена державі квота визначає кількість належних їй голосів, а також розмір займів, на які вона може розраховувати. Така система зваженого голосування застосовується у всіх п’яти спеціалізованих фінансових організаціях ООН.

Загальною метою Групи Всесвітнього банку, яка включає Всесвітній банк (МБРР), а також три філіали: МФК, МАР і БАГІ, є заохочення економічного і соціального розвитку менш розвинутих членів ООН шляхом надання фінансової і консультативної допомоги. Але в межах загальної мети кожна організація виконує свої функції. Міжнародний банк реконструкції і розвитку сприяє реконструкції і розвитку економіки держав-членів Банку, надає займи для розвитку виробництва, заохочує приватні іноземні капіталовкладення та ін. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ. Міжнародна асоціація розвитку, головним чином, надає безвідсоткові кредити найбіднішим країнам. Міжнародна фінансова корпорація сприяє росту економіки країн, що розвиваються, шляхом заохочення приватних підприємств у виробничому секторі. Багатостороннє агенство з гарантій інвестицій заохочує іноземні інвестиції на виробничі цілі. Членами МФК, МАР і БАГІ можуть бути тільки члени МБРР.

Міжнародне транспортне право – це сукупність міжнародно-правових принципів і норм, які регулюють відносини між державами у процесі використання різних видів транспорту у сфері міжнародного економічного співробітництва.

Джерелами цієї підгалузі міжнародного економічного права є: міжнародні договори, угоди з питань транспорту та акти міжнародних організацій. До багатосторонніх договорів у сфері міжнародного транспорту слід віднести Варшавську конвенцію для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень 1929 р., доповнену Гаазьким протоколом 1955 р., Чиказьку конвенцію з питань цивільної авіації 1944 р., Конвенцію про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956 р. і Протокол до неї 1978 р., Конвенцію ООН про морське перевезення вантажів 1978 р. та ін.

Серед міжнародних інститутів у галузі міжнародних транспортних перевезень слід назвати Міжнародну організацію цивільної авіації (ІКАО), засновану у 1944 р.; Міжнародний союз автомобільного транспорту, утворений у 1948 р.; Європейську конференцію з пасажирських тарифів, що діє з 1985 р. та ін.

В останній час досить активно обговорюється питання про міжнародну правосуб’єктність транснаціональних корпорацій (ТНК), оскільки наряду з державами і міжнародними організаціями вони мають зростаючий вплив як на національну, так і на світову економіку. ТНК представляють сьогодні якісно новий рівень міжнародного поділу праці. Їх організаційна структура передбачає суворо централізоване управління фінансово-технологічними зв’язками між вхідними в ТНК філіалами і підприємствами, що знаходяться в різних державах. ТНК від власного імені укладає угоди як з окремими країнами, так і з міжнародними фінансово-економічними організаціями. Значна роль ТНК в підтриманні міжнародних взаємовідносин виробничого, науково-технічного, валютно-фінансового характеру, а також в сфері енергетики, зв’язку, транспорту, нових технологій. Все це дає підстави говорити про утворення транснаціонального права як гілки міжнародного економічного права, в рамках якого ТНК могли б стати носіями не тільки певних прав, але й обов’язків. Однак сьогодні розглядати ТНК в якості суб’єкта міжнародного права є передчасним. Принцип підпорядкованості ТНК національному праву зафіксований в Хартії економічних прав і обов’язків держав, прийнятої у формі резолюції Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., ст.2 якої наголошує, що держава має право “регулювати і контролювати діяльність транснаціональних корпорацій в межах дії своєї національної юрисдикції і приймати заходи для того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам і постановам і відповідала її економічній і соціальній політиці. Транснаціональні корпорації не повинні втручатися у внутрішні справи держави, яка їх приймає”.