Рай земний

Червоний мак, сині волошки, рожеві левкої, айстри фіалкові, білі, темнорожеві — такий різнобарвний килим розстелився пе ред домом і блищав, усміхався назустріч небу, назустріч сонцю.

Учорашньої зливи вже мов не бувало. Сонце висушило блискучі сльозинки, які ще ранком котилися по пелюстках і по листячку, по різнобарвних голівках квіток, по зелених гілках вишняку та яблунь. Воно цілувало землю жагучими поцілунка ми, промінням, висушило ріки, озера дощових сліз. Заблищала, запишалася земля й усміхнулася йому вдячно. Червоніють блищать умиті рясним дощем яблука, синіють сливки, підніма ють жадібно до сонця свої пишні голівки айстри. Зелена трави ця здається зовсім свіжою, денеде тільки порозкидано жовті плями серед її зеленого килиму. Блакить неба злилась із зелен ню в очах Петра, блиск сонця засліпив йому очі. Зворушливо закликали до себе розчинені змережаними завісами віконечка будинку. І здалося йому, що все навкруги радісно заспівало, засяяло.

— З якого пекла до якого раю я потрапив! — схвильовано мовив Петро й, знесилений, опустився на стілець біля ґанку, закривши обличчя руками.

На столі перед ґанком на таці височіла купа червоних вели ких яблук.

162 слова За Н. РомановичТкаченко

Річка Черемош

Шумить, нуртує й піниться Черемош, як оскаженілий, як на віжений, розпорошує свої дрібні бризки, б’ючись об каміння, нестримним плином перекочує через холодні брили. Несамо вито він виривається потужною течією з тісних скелястих лещат і повільно заповнює низовини, обрамлені ошатною габою густої калини.

Про що шепочуть його шумні хвилі, які таємниці ховає в со бі невпинна мелодія невидимих струн його зачарованої арфи? Яку пісню награє вона, де її початок, де її кінець? Хіба що серцем тільки можна спізнати її бездонну глибоку печаль і ко ломийкове грайливе роздолля. Такою є вдача гуцула, що вві брав у свою мову та свою пісню голос рідної річки, її дивовиж ні барви й вигадливі несподіванки. Не спинити її бунтівливого виру ні в негоду, ні в ясну днину. Не спинити ніякою силою бурхливого потоку, що так стрімко плине рідною землею. Жар тує й тоскно зітхає він, оспіваний у піснях і легендами опови тий Черемош.

Співає одвічну пісню невпинний Черемош, а її гучний відго мін западає в душу, наповнюючи почуттями, яких нізащо не змити хвилями часу. І чути цю пісню далекодалеко.

164 слова За І. Пільгуком