Чарівний світ

Зпід вишні відкривався звабливий чарівний світ. В Україні скрізь є такі невимовно дивні місця, які полонять своєю красою. Так і хочеться гукнути самій природі: «Годі, зупинися, нічого красивішого більше не треба!»

Ми сіли на лавку під вишнею, а перед нами за гомінким асфальтом, який пролягав трасою через село, у густих лозах і в глибоких берегах текла Вілія. Її хвилі з бурхливим клекотом ви хоплювалися зпід шлюзу. За високою греблею розлилося озеро, затопивши широку долину. Ні гомону, ні хвилі — суціль не синє плесо. Біля берега росли очерети, а за озером відразу по чинався ліс. На широкоспадистій горі, на її білому камені, де не могли вчепитися ні трава, ні кущ, там і сям стриміли поодинокі сосонки, а за ними виднілися руїни замку й білостінний собор в Острозі. Шпиль на мурі фортеці й соборні бані висіли над землею, наче в самому небі. Не тільки річка, гребля, озеро, а й ліс, і безмежні поля навколо наче знялися ввись, дивуючи своєю красою весь білий світ, наповнюючи його вщерть своєю непов торністю. І немає цьому ні кінця ні краю.

169 слів За Б. Харчуком

КРАСА НАШОЇ ПРИРОДИ

Біля річки

Уздовж річки з’юрмилася мальовнича, здавалося, дружна й ве села родина верб, а одна вербичка побігла за течією. Зупинилася далеко від гурту, роззирнулася там, а навколо ні кущика, лише низенька трава шепочеться своєю мовою. Хотіла повернутися назад, але коріння до берега приросло. Опустила вона віти у воду та й просить річку принести вісточку від сестерподружок. І хви лі приносять їй листочкипривіти. А вербичці також хочеться обізватися до рідні, надто ж коли сонце перестає гріти й віддаля ються птахи. Та її листя не може пливти проти течії, воно жовтіє від туги, опадає, і вода відносить його в єдиному напрямку, до моря.

Коли гілки покидає останній листочок, верба шукає забуття й покори в холодах, у снігах, але ці речі для життя неприйнятні.

Тож тількино повітря запахне натяком про весну — знову оживають бруньки, а згодом так само тягнуться до води зелені довгі віти.

За ту постійну тугузажуру люди прозвали вербу плакучою. А хто бачить, як вона мається в самотині, ще й подумає: «І во рогові не побажаєш вікувати на чужині!»

162 слова За В. Думанським