Тема 1. Витоки українського театру. Вертеп

В ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ

Український театр пройшов довгий і складний шлях свого розвитку. Він, як і театр Стародавньої Греції, починаючи з 534 року до н.е., коли поет Феспід (грек з Ікарії) виділив із хору обрядових пісень актора-декламатора для ведення діалогу на язичних (поганських) святах Великих Діонісій, як і Римський театр (240 років до н.е.), який бере початок від свят урожаю, які висвітлюються в піснях-діалогах, побутових сценах, так і український театр бере свій початок в трудових піснях, обрядах і ігрищах східнослов’янських племен Х-ХІ століття н.е. (на фресках Софійського собору в Києві мається зображення скоморохів ХІ століття).

Особливого розвитку він досягає в період різдвяних свят, які були на Вкраїні у великій пошані і святкувалися урочисто, не як інші. Деякі з цих звичаїв залишилися ще від часів доісторичних – поганських (язичних), мають народний характер і потребу розваги. Різдвяні свята до цього часу серед населення були відомими і улюбленими і ділилися на два гурта. До першого гурту належать такі звичаї, як співання колядок, щедрівок, новорічні засівання і тощо, що йдуть з глибини часів язичності і являють собою християнську переробку старих слов’янських релігійних обрядів. Серед звичаїв другого гурту були співи із зіркою та дзвоником. Зірку робили з дерева, тоненьких семи дощечок. Зірка декорується кольоровим папером, стрічками. В середині – образок «Народження Христа» і свічка. Ватага колядників – п’ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, який допомагає міхоноші. Колядники колядують у хаті перед образами. За колядку господарі дають калач, солодощі (пізніше гроші) або запрошують до столу. Поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.

Але головне місце в різдвяних святах безумовно займає вертеп. Перша згадка – рік народження 1573, потім 1666, популярний у ХVІІІ ст. він жив до ХХ ст. Вертепом звалася вистава, яка розігрувалася за допомогою ляльок у великому дерев’яному коробі. З цим коробом ходили по хатах найбільш заможних господарів, показуючи лялькову гру, і за це глядачі дякували дорогими гостинцями – харчами або грішми. Вертеп не слід плутати з яселками – це ляльки в коробі, які ставили в церквах в різдвяні свята, тут ляльки були нерухомі, а у вертепі ляльки ходили, балакали, бились між собою, розігрували цілі сцени, а в цілому, це була велика і цікава п’єса, через це вертеп поважали широкі народні маси.

Уся гра ляльок відбувалася, як вже було сказано, у великому коробі з тоненьких дощечок та картону. Розмір його: висота – 1,5 метри, завширшки – 1,5 метри, довжина – 0,5 метри і поділявся він на два поверхи. На верхньому відбувалися тільки деякі духовні події, зв’язані з подарунками. Цей поверх уявляв собою Віфлієм, де були народжені Спаситель (Ісус) в яслах, Свята Діва, Йосип та інші, але їх постатей там не було. Тут проходили події святих, у нижній частині посередник, стояв трон Ірода, а з боку висів маленький дзвоник, у який дзвонив паламар, туди виходив Ірод зі своїми вояками, представники різних національностей та інші. В коробі по краям були щілини, звідкіля виводилися ляльки на кін, хазяїн вертепу їх водив куди треба. Ляльки були настромлені на дріт. Кожна лялька мала костюм відповідно ролі. Наприклад, пастухи були одягнені в національне українське вбрання. Під час вистави за ляльок розмовляли люди, що знаходилися одразу за коробом – один, два чоловіка, голосами своїх героїв ляльок. Крім них за коном співав хор: молитви та духовні канти, а також був музика зі скрипкою, під яку ляльки співали і танцювали. П’єси були різноманітні, але план п’єси завжди був однаковий. Вона складалася з двох частин: перша була духовна (народження Ісуса) у верхній частині. В другій частині сюжет мирський, в якому діяли люди різних національностей: євреї, поляки, цигани, були і наші українські селяни. Всі вони раділи народженню Спасителя та смерті Ірода, танцювали, вели розмову та інше. Оця частина найбільш змінювалася. Бавитися ляльками, робити за допомогою них цілі вистави люди почали давно, ще 16 віків до нашої ери, і вперше з’явилися у Єгипті. Потім ця розвага перейшла в Грецію, з Греції до Середньої Азії, за ними Візантія, Туреччина, Росія і, нарешті, Україна (кінець ХVІ - початок ХVІІ століття), а тексти Вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини ХVІІІ століття. До цього була усна традиція вертепної драми. Треба сказати, що театр Вертепу був розвинений і в інших європейських державах (Італія, Франція, Іспанія). Лялькові п’єси мали цілком тільки характер розваги і спочатку зовсім не були пов’язані з релігією, цим ляльковий театр відрізнявся від античної драми. Нащадком лялькових вистав українських був московський Петрушка. Виконавцями вертепу були грамотні міщани, школярі та церковні співаки, а більш за все дяки. Вони мандрували з села в село, перебиваючись випадковим заробітком, який зразу ж переходив до рук шинкаря. Всі дяки були страшенними п’яницями. Їх називали «пиворіз». Вертепні п’єси мали багато спільного зі шкільними виставами і писалися віршами, вставні номери – хор. Дійові особи розмовляли між собою і глядачами.

Вертепна драма – це старовинний український народний ляльковий театр. Улюбленим героєм театру ляльок був розумний і дотепний представник народу: в Англії – Панч, Італії – Пульчинела, Польщі – Шопка, Франції – Полішинель, Росії – Петрушка, Білорусії – Батлейка, Україні – Запорожець.

Вертепні драми були найбільш популярними у другій половині ХVІІІ століття, ці драми популяризували українську виставу, учасниками її були вихованці Києво-Могилянської академії (занепад її уже був), вони несли в народ гуманістичні ідеї Григорія Сковороди.