Суть понять

"народна педагогіка", "етнопедагогіка"

Людина з'являється на світ маленькою, безпомічною істотою. Хіба можна бути байдужим до її долі? Як навчити її робити перші життєві кроки, як виховати здоровою і розумною, чесною і правдивою, відважною і кмітливою, витривалою і спритною, на­полегливою і працьовитою, доброю і щирою? Ці та інші педаго­гічні проблеми здавна постають перед батьками.

У результаті виховних дій мільйонів людей протягом віків сформувався певний педагогічний досвід, який згодом викри­сталізувався у велику педагогічну мудрість — народну педаго­гіку.

Що таке народна педагогіка?

Педагогіка у загальному розумінні слова — це наука про ви­ховання, освіту й навчання підростаючого покоління. Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ. Це система прийня­тих у даній місцевості методів і засобів виховання, що переда­ються від покоління до покоління і засвоюються передовсім як певні знання, вміння і навички. Народна педагогіка належить до тих могутніх феноменів, що забезпечують збереження націо­нального характеру, звичок і психології людини. Виховний ідеал, цілі, завдання, зміст, принципи і засоби народної педагогіки знайшли своє відображення і втілення у рідній мові, фольклорі, національних звичаях, традиціях, святах, обрядах, символах і різних видах народного мистецтва, у дитячих народних іграх та іграшках, у живій практиці трудового і сімейного виховання, у народних ремеслах і промислах, у родинно-побутовій культурі нашого народу.

Термін "народна педагогія (педагогіка)" в науковий обіг впро­вадили К. Ушинський та О. Духнович.

У вступному слові до "Народної педагогії" О. Духнович пи­сав: "Людину представляють: натура, наука і звичай; природну схильність одержує людина від самої природи, що складає її ха­рактер, але науки і звичаї дають вправи і настанови або вихо­вання"¹.

У середині 70-х рр. XX ст. у науковому обігу з'явився ще один термін — "етнопедагогіка", запропонований відомим чу­ваським педагогом Г. Волковим. За його визначенням, "народна педагогіка" — це вироблені й застосовувані в середовищі людей праці знання, засоби і досвід виховання та навчання дітей і під­літків, а "етнопедагогіка" — це наука про народну педагогіку.

"Етнопедагогіка, — відзначає Г. Волков, — досліджує досвід трудящих, з'ясовує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей народу в сучасній науково-педагогічній практиці, досліджує способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення тих чи інших явищ народного життя і з'я­совує їх відповідність сучасним завданням виховання"².

Усі видатні педагоги досягли високого наукового злету зав­дяки тому, що свою педагогічну творчість будували на засадах народної педагогіки. То й ніякого перебільшення не буде, коли скажемо, що педагогіку творить народ, а професійні педагоги її тільки аранжують.

Гуманна, демократична, національна педагогіка, школа й ро­дина виростають на ґрунті народної педагогіки. Ідеальний варі­ант сучасної педагогіки той, що базується на інтеграції народ­ної педагогіки, етнонедагогіки та педагогічної науки в цілому, передової практики навчання й виховання дітей в сім'ї. Назва­на інтеграція не означає позбавлення їх самостійності чи інди­відуальних рис, бо кожній з них, поряд зі спільними, належать також притаманні тільки їй властивості.

¹ Духнович А. В Народная Педаюгия в пользу училищ и учителей сельских. Ч.1. Педагогика общаяя, — Львів, 1857. — С. 3.

2 Волков Г.Н. Этнопедагогика чувашского народа. — Чебоксари, 1966. — С. 22

Батьки, вчителі, вихователі зобов'язані ґрунтовно знати й уміло використовувати в родинно-громадсько-шкільному вихо­ванні українську народну педагогіку, яка є надзвичайно багатою. Вона об'єднує в собі такі компоненти: народне родинознавство; народне дитинознавство; батьківську педагогіку; народну дидак­тику; народну деонтологію.

Українське родинознавство (фамілістика) об'єднує знання й досвід народу щодо створення й збереження міцної, здорової й щасливої сім'ї.

Народне дитинознавство концентрує в собі усталені погляди на дітей, емпіричні знання про умови й рушійні гили онтогенезу людських якостей на стадії дитинства, про закономірності пе­ребігу фізіологічних, сенсорних, емоційних, вольових та пізна­вальних процесів у дитячому віці від народження й до фізіоло­гічного дозрівання та включення в доросле життя.

Батьківська педагогіка репрезентує народну мудрість со­ціалізації дитини в сім'ї завдяки передачі їй дорослими (матір'ю, батьком та іншими членами сім'ї) духовного й виробничого до­свіду, прищеплення культури поведінки.

Народна дидактика відображає здобутки у галузі розумового й світоглядного розвитку підростаючого покоління, що концен­трується у поглядах на принципи, зміст і методи навчання, зміц­нення пізнавальних сил і здібностей дитини. Реалізується вона переважно через дитячу мову й мову дорослих, загадки, при­слів'я й приказки, скоромовки, казки, оповідання, постійне залу­чення дітей і підлітків до посильної праці, спілкування з приро­дою, дотримання мовленнєвого етикету, дитячі ігри, забави тощо.

Народна педагогічна деонтологія¹. Це те архіобов'язкове, без чого істинне виховання справжньої людини немислиме. Як, приміром, прищеплення дітям змалку працьовитості, любові до рідної мови й культури свого народу, почуття приязні до інших народів; знання свого родоводу; шанобливе ставлення до батька й матері, землі, хліба; охорона честі родини; піклування про мо­лодших, хворих, калік, людей похилого віку; шанування народ-

¹ Термін виводиться від грецьких слів "сіеопіоз" та "Іодоз" і перекладається як наука про конче потрібне; обстоює етичну сферу обов'язкового в думках і вчин­ках кожної людини.

них звичаїв, традицій, національної атрибутики. Вироблення цих та інших якостей у дітей та підлітків вихователь, за народною деонтологією, зобов'язаний постійно тримати в центрі своєї уваги. Те, що треба навчити наших дітей завжди свято берегти у душі й серці, думках і поведінці, українці називають "берегинею"¹.

Педагогічний вплив народної педагогіки на формування осо­бистості важко переоцінити. Діти й підлітки сприймають її легко, природно і просто, навіть не відчуваючи, що їх виховують. Оче­видно, це дало підставу К. Ушинському сказати, що "виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу"². Тому народна педагогіка здавна привертає увагу багатьох діячів культу­ри.