У словнику пропонується визначення і тлумачення основних мовних термінів і понять шкільного курсу української мови та короткий зміст їх з метою більшого увиразнення й упорядкування знань абітурієнтів.
Для зручності користування словником терміни згруповані тематично за розділами курсу. Це дозволяє розуміти мовні поняття в системі, відображає їх взаємну обумовленість.
Лексика
| - система всіх слів даної мови
|
Активна
| - часто вживані, поширені слова;
|
Пасивна
| - рідко вживані слова, або такі, що вийшли з ужитку;
|
Загальновживана
| - якою користується всі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання
|
Розмовна
| - використовується в повсякденному спілкуванні;
|
Книжна
| - властива письменній літературній мові, вживана в книгах;
|
Офіційно-ділова
| - вживана в документах;
|
Наукова
| - вживана в науковій літературі
|
Професійна
| - вживана в певній професійній сфері;
|
Східно-слов’янська
| - що успадкувалася з мови Київської Русі;
|
Власне українська
| - що сформувалась в українській мові;
|
Запозичена
| - з інших споріднених і неспоріднених мов книжним (через книги) та усним шляхом;
|
Нейтральна
| - яка не виражає емоцій, оцінок, ставлення мовця;
|
Експресивна
| - яка виражає емоційно-оцінне ставлення мовця, має стилістичне забарвлення;
|
Лексичне значення
| - співвіднесеність слів із поняттями, предметами, речами; те що слово називає; внутрішній зміст слова;
|
Пряме значення слова
| - безпосередньо спрямоване на предмет; позбавлене образності, первинне;
|
Переносне значення
| - виникло внаслідок перенесення назви на інший предмет за схожістю, функцією, суміжністю; надає текстові образності;
|
Багатозначність
| - властивості слова мати кілька значень: пряме (вихідне) й переносне (похідне);
|
Синоніми
| - слова, що означають одне поняття, але різні його відтінки, або вирізняються сферою використання;
|
Омоніми
| - слова, однакові за звучанням, але різні за значенням: ключ (журавлів), ключ від хати, ключ (джерело); коса (дівчини), коса (косить);
|
Омофони
| - слова, що збігаються звучанням, але відрізняються написанням: на став (іменник з прийменником), настав (дієслово); на шию (іменник з прикметником), нашию (дієслово в майбут. часі);
|
Омографи
| - слова, що однаково пишуться, але мають різні значення та вимову: з а мок, зам о к; о рган, орг а н;
|
Омоформи
| - слова, що зберігають омонімічність тільки в одній формі: мила (прикметник), мила (дієслово у мин. часі), мила (іменник у род. відмінку); три (числівник), три (дієслово в наказ. способі);
|
Антоніми
| - слова з протилежним значенням: холод – тепло; день – ніч; зима – літо; любов – ненависть;
|
Пароніми
| - схожі слова, що мають різне значення: ефективний, ефектний; економний, економічний;
|
Фразеологія
| - розділ науки про мову, який вивчає усталені словосполучення та вирази, що мають цілісне здебільшого переносне значення: замилювати очі; байдики бити; пекти раків; притча воязицех; чи багаті, тим і раді;
|
Лексикографія
| - принципи і правила укладання словників;
|
Словник
| - зібрання слів, упорядкованих за алфавітом і певними критеріями добору;
|
Орфоепічні
| - подає норми літературної вимови й наголосу;
|
Орфографічний
| - фіксує правильне написання слів;
|
Перекладний
| - подає переклади слів з однієї мови на іншу; термінологічний містить у собі систему термінів певної галузі;
|
Тлумачний
| - розкриває лексичне значення слів і їхні відтінки;
|
Іншомовних слів
| - вказує, звідки запозичене слово і яке його значення;
|
Фонетика
| - розділ науки про мову, в якому вивчаються й описуються мовні звуки, їх класифікація й зміни в процесі мовного розвитку; фонетика встановлює фонетичні закони даної мови й нормує літературну вимову: система звуків, наголос, інтонація;
|
Голосні звуки
| - звуки, що вимовляються за участю голосу й мають вільну артикуляцію (творення);
|
Приголосні звуки
| - звуки, що творяться з перешкодами на шляху видихування повітря, мають напружену артикуляцію;
|
Буква
| - графічне зображення звука;
|
Букви і звуки
| - співвідносяться: або прямо, коли одному звукові відповідає одна буква, або ускладно, коли одному звукові відповідають дві букви дж, дз(джміль, ґудзь) чи кількома звуками – одна буква щ– (штш);
|
Приголосні звуки
| - поділ за участю голосу (дзвінкі/глухі);
|
М’які/тверді
| - поділ за здатністю до пом`якшення;
|
Губні
| - поділ за місцем творення;
|
Передньоязикові
Середньоязикові
Задньоязикові
Носові
Плавні
|
|
Орфоепія
| - розділ фонетики, що встановлює норми вимови звуків та інтонування;
|
Наголос
| - вимова одного із складів слова з більшою силою голосу – виділення складу голосом;
|
Інтонація, інтонування
| - тон і сила голосу, що увиразнюють висловлення, оформлюють в речення розповідні, питальні, окличні, передають відтінки значень;
|
Морфологія
| - розділ граматики, в якому вивчається будова слова, словотвір і частини мови;
|
Будова слова
| - складання слова з лексично і граматично значущих частин;
|
Морфема
| - найменша значуща частина слова (при-мітка, поет, поет-ес-а);
|
Основа слова
| - частина слова, що виражає його лексичне значення;
|
Основна непохідна
| - основа, яка не поділяється на інші морфеми;
|
Закінчення
| - змінна частина слова, що служить для творення граматичних форм і зв`язку слів у реченні;
|
Корінь
| - спільна частина споріднених слів, яка виражає їх загальне лексичне значення;
|
Суфікс
| - частина похідної основи, що стоїть після кореня і служить для утворення нових граматичних форм і слів;
|
Префікс
| - частина похідної основи, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових граматичних форм і слів;
|
Способи словотворення
| - вживані засоби творення нових слів: морфологічні (суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, основоскладання, абревіація); неморфологічні (перехід однієї мови в іншу, зрощення, переосмислення слів);
|
Словотвірний аналіз
| - пошук твірної, тобто найближчої до аналізованого слова, основи; після цього відтворення всього твірного ланцюжка аж до спільного кореня
|
Частини мови
| - основні лексико-граматичні розряди (або класи) слів, що об`єднуються за спільними граматичними значеннями і за функцією;
|
Самостійні частини мови
| - частини мови, що мають лексичне значення і виконують функцію членів речення (іменник, дієслово, прикметник, прислівник, числівник, займенник);
|
Службові частини мови
| - частини мови, які виконують службову функцію, як показники відношень між словами (прийменник), засоби зв`язку між словами і реченнями (сполучник); надання відтінків словам і реченням (частки; вигук не виконує подібної службової функції, а виражає почуття, емоції, вольові реакції, звукові уявлення;
|
Іменник
| - самостійна частина мови, що виражає узагальнену предметність (назви конкретних і абстрактних понять, істот і неістот, власні і загальні); має граматичні значення роду, числа й відмінка; відповідає на питання хто? що?; виконує функцію підмета, іменної частини присудка, означення, додатка й обставини;
|
Відмінювання відміни іменників
| - зміна іменників за відмінками у межах типів-відмін: І, ІІ, ІІІ, ІV і груп: твердої й м`якої;
|
Прикметник
| - самостійна частина мови, що вказує на ознаку предмета як якісно, відносно чи присвійно; змінюється за відмінками, родами числами залежно від слова, яке означає; відповідає на питання який? чий?; виконує функції означення чи іменної частини присудка;
|
Дієслово
| - самостійна частина мови, що виражає дію або стан предмета; має граматичні значення: часу, виду, способу, перехідності/неперехідності, стану, особи, числа: відповідає на питання що робить? що робиться?; виконує функцію підмета (інфінітив), присудка, додатка, означення;
|
Дієвідмінювання
| - зміна дієслів за особами й числами в І і ІІ дієвідмінах
|
Особові форми дієслів
| - усі форми в теперішньому та майбутньому часі дійсного способу і в наказовому способі, які змінюються за особами;
|
Безособові дієслова
| - дієслова, що не передбачають уяви про діяча, особу як виконавця дії;
|
Неозначена і незамінна
| - форма дієслова, що має граматичні значення перехідності/неперехідності і виду, відповідає лише питання що робити?
|
Дієприкметник
| - змінна дієслівна форма, що називає ознаку предмета дією, поєднуючи лексичні й граматичні значення дієслова й прикметника (значення дієслова: час, вид, стан; значення прикметника: рід, число, відмінок, прикметникові функції у реченні);
|
Дієприслівник
| - незмінювана дієслівна форма, яка поєднуючи значення дієслова і прислівника, або називає додаткову дію або характеризує, як прислівник, основну (значення дієслова: час, вид перехідність; значення прислівника: незмінність, синтаксична роль обставини);
|
Прислівник
| - самостійна частина мови, що характеризує дію, стан чи ознаку предмета; граматично незамінна; відповідає на питання як? коли? де? чому? з якою метою?; виконує функцію обставини;
|
Займенник
| - самостійна частина мови, що вказує на предмет, ознаку, кількість, не називаючи їх; виконує функції, співвідносні з відповідними функціями тих слів, замість яких уживається;
|
Числівник
| - самостійна частина мови, яка називає кількість предметів або їх порядок при лічбі; відповідає на питання який? котрий?; поєднаний разом з іменником у кількісна словосполучення, виконує функцію будь-якого члена речення; порядковий числівник –функцію означення;
|
Прийменник
| - службова частина мови, що вказує на відношення (зв`язки) між словами в реченні та уточнює граматичні значення іменників;
|
Сполучник
| - службова частина мови, що поєднує члени речення і частини складного речення засобами сурядного чи підрядного зв`язку;
|
Частка
| - службова частина мови, що надає окремим словам і реченням смислових чи емоційних відтінків у словотворенні й при передачі в реченні значень вказівних, підсилювальних, видільних, заперечних, стверджувальних, питальних, спонукальних;
|
Вигук
| - слово, що належить до особливого граматичного класу, не є повнозначною частиною мови, виражає різні емоції й почуття, звуконаслідування, спонукання; може виконувати в тексті функцію еквівалента речення;
|
Синтаксис
| - розділ граматики, що вивчає будову і зміст синтаксичних одиниць – словосполучень і речень, описує властиві їм синтаксичні зв`язки, визначає члени речення, подає класифікації синтаксичних одиниць, встановлює основні характеристики тексту, в якому функціонують словосполучення і речення;
|
Будова, форма і зміст, значення синтаксичних одиниць
| - будова, форма синтаксичної одиниці – це її вміст і спосіб організації; зміст, значення синтаксичної одиниці – її співвідношення з об`єктивною діяльністю;
|
Синтаксичний зв`язок
| - форма граматичної залежності між словами у словосполученні і реченнями;
|
Невідповідність між формою і змістом – мовна асиметрія
| - властивість синтаксичних одиниць, що полягає у вираженні їх змісту нетиповою формою;
|
Зв’язок сурядності
| - зв`язок, що виникає, як правило, між незалежними словами чи реченнями (незалежними словами у неподільних сполуках типу і так і сяк; ні те ні се), однорідними членами речення і сурядними частинами складного речення;
|
Зв’язок підрядності
| - зв`язок, що виникає при підпорядкуванні одного слова чи речення іншому слову чи реченню;
|
Узгодження
| - вид підрядного зв`язку, при якому слова в словосполученні пов`язані способом підпорядкування залежного слова головному в роді, числі й відмінку;
|
Повне/неповне узгодження
| - нездійснення одного з напрямів узгодження (роду чи числа);
|
Керування
| - вид підрядного зв`язку, при якому головне слово вимагає певної відмінкової форми від залежного (з прийменником чи без прийменника);
|
| | |
Прилягання
| - вид підрядного зв`язку, при якому зберігається змістова залежність між словами в словосполученні, але відсутні її формальні показники;
|
Словосполучення
| - синтаксична одиниця, що складається, як правило, з двох слів, пов`язаних підрядним зв`язком; функціонує у реченні як його складова частина, але може становити і назву окремого поняття;
|
Неподільне словосполучення
| - ім`я, складна назва предмета;
|
Речення
| - граматично й інтонаційно оформлена синтаксична одиниця, що формує, виражає думки і служить засобом їх обміну (комунікації)
|
Просте речення
| - речення, в якому відображені одна подія, факт, повідомлення у формі одного діяча і його дії (чи тільки у форму назви предмета думки)
|
Односкладне речення
| - просте речення, в якому названо лише предмет думки як один головний член;
|
називне речення
| - односкладне речення, в якому лише стверджується існуванням предмета, явища без вказівки на дію;
|
Безособове речення
| - односкладне речення, в якому названо лише дію уявного або стан неіснуючого діяча (стан природи);
|
Двоскладне речення
| - синтаксична конструкція, що має два основні члени речення: підмет і присудок;
|
Граматично-елементарне просте речення
| - просте речення, кількість членів якого є мінімально достатньою для повного вираження думки;
|
Поширене просте речення
| - речення, що має головні й другорядні члени;
|
Ускладнення структури простого речення
| - таке поширення речень, при якому ускладнюється його зміст і форма (засобами вставних слів і речень, звертань);
|
Підмет
| - головний член речення, назва діяча як предмета думки (хто? що?);
|
Простий підмет
| - проста однослівна форма і форма нерозкладного словосполучення;
|
Присудок
| - головний член речення, назва дії або стану діяча як предмета думки (що робить? що робиться?), а також його головна для промовця ознака (хто (що) є діяч?);
|
Присудок простий
| - присудок у формі дієслова в одному із його граматичних способів;
|
Присудок дієслівний складений
| - присудок у формі допоміжного дієслова та інфінітива;
|
Присудок іменний складений
| - присудок у форму допоміжного дієслова бути (в різних часових формах) та іменної частини; в теперішньому часі зв`язка може не вживатися;
|
Присудок подвійний
| - присудок, що утворюється в одному простому висловленні, на ґрунті одної граматичної основи;
|
Додаток
| - другорядний член речення, який виступає у реченні переважно як об`єкт дії, виражений іменником у непрямих відмінках або частинами мови, що виступають у його ролі;
|
Додаток прямий
| - додаток у формі іменника у знахідному відмінку без прийменника при перехідному дієслові;
|
Додаток непрямий
| - додаток в усіх інших формах;
|
Означення
| - другорядний член речення, який виступає у реченні як ознака діяча – підмета, додатка чи обставини;
|
Означення узгоджене
| - означення, виражене властивою йому формою прикметника, дієприкметника, займенника і порядкового числівника;
|
Означення неузгоджене
| -означення, виражене невластивою формою: іменником, дієсловом, прислівником, словосполученням;
|
Означення-прикладка
| - означення як друга назва предмета, часом поетична;
|
Обставина
| - другорядний член речення, який виступає у реченні у ролі виразника обставин, за яких відбувається взаємодія між підметом-діячем і присудком (час, місце, мета та ін.);
|
Однорідні члени речення
| - члени речення, які перебувають в одній синтаксичній позиції, виконують функцію одного члена речення (однорідні підмети, присудки, означення, додатки, обставини);
|
Однорідні означення
| - означення, які характеризують предмет в одній площині (кольору, якості, розміру);
|
Неоднорідні означення
| -означення, які характеризують предмет з різних боків (розміру, якості, будови та ін.);
|
Відокремлені члени речення
| - члени речення, які ускладнюють граматично елементарне речення, виникають при зміні типової позиції в реченні (відокремлені означення), при уточненні додатків і обставин, можуть виступати у формі зворотів (дієприкметникового, дієприслівникового), прикладки;
|
Вставні слова, словосполучення, речення
| - компоненти речення, що виводяться за склад членів речення, ускладнюють його, поширюючи його зміст;
|
Звертання
| - компонент речення, що є адресатом, до якого звертається мовець, спонукаючи до дії, або повідомляючи свої думки, наміри, мрії;
|
Складне речення
| - речення, в якому відображено кілька подій, складається з кількох висловлень, які виступають як складові частини одного речення;
|
Складносурядне речення
| - складне речення з формально рівноправними складовими частинами, кожна з яких є реченням повною граматичною основою;
|
Складносурядне речення
| - складне речення, в якому є одне головне і одне або кілька підрядних, граматично й за змістом залежних від головного;
|
Спосіб підрядності речень у складнопідрядному
| - форма залежності підрядного (підрядних) речення від головного: як поширювач будь-якого члена речення у головному чи його замінник, а також при багатопідрядності форма взаємовідношень між підрядними: паралельна, послідовна, субпідрядна;
|