З кохання плакав я…
З кохання плакав я, ридав.
(Над бором хмари муром!)
Той плач між нею, мною став –
(Мармуровим муром…)
Пливуть молитви у горі.
(Вернися з сміхом‑дзвоном!)
Спадає лист на вівтарі –
(Кучерявим дзвоном…)
Уже десь випали сніги.
(Над бором хмари муром!)
Розбиті ніжні вороги –
(Мармуровим муром…)
Самотна ти, самотний я.
(Весна! – світанок! – вишня!)
Обсипалась душа твоя –
(Вранішняя вишня…)
Українське слово: Хрестоматія української літератури таї літературної критики XX ст. У 3 т. – К., 1994. ‑ Т. 1. ‑ С. 562.
О панно Інно…
О панно Інно, панно Інно!
Я – сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив –
Дитинно, злотоцінно.
Любив? – Давно. Цвіли луги…
О, панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз – ще й тлінно.
І Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий – я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом – небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші. ‑ Я ридаю.
Сестра чи Ви? – Любив…
Оріон золотий: Любовна лірика українських радянських поетів. – К., 1986. ‑ С. 8–9.
Володимир Сосюра (1897–1965),