Галичина й інші українські землі в Польщі

Розвиток українських шкіл у Галичині — з часу прилучення її до Австрії — помітно почався від 30-х років минулого [XIX] століття, і вже в 1850 р. там налічувалося біля 1500 народних шкіл з українською викладовою мовою. Але з 70-х років XIX ст. почався плановий похід поляків на знищення української школи. На захист рідної школи виступив невеличкий гурток українських громадян, який заложив 1881 р. у Львові «Руське (Українське) педагогічне товариство», що потім перетворилося в товариство «Рідна школа»,

В 1914 р. в Галичині налічувалося 2612 українських шкіл, а в 1921/2 шкільному році їх було 2505. Майже вже з другого дня після рішення Ради амбасадорів про долю Східної Галичини (1923 р.) Польща взялася за систематичне нищення українського шкільництва в Галичині. Для цього сейм ухвалив шкільний закон від 31.VII.1924 р. для проведення «на кресах» плебісциту, щоб з’ясувати, якою саме мовою має відбуватися навчання в народних школах. При проведенні цього плебісциту польська влада допустила нечуване надужиття над українським населенням аж до фальшування вислідів плебісциту включно, внаслідок чого біля 2000 українських шкіл у Галичині перетворено в польські або утраквістичні школи, які, по суті, нічим не відрізняються від польських шкіл. На основі декрету президента Польської республіки зміна викладової мови після висліду плебісциту може наступити лише через сім років, і з днем 31.XII.1932 р. закінчився новий шкільний плебісцит. І на цей раз шкільна й загальна адміністрація не зупинялися перед всілякими засобами, аби плебісцит не вийшов на користь українського населення в Галичині. Хоч у 1932 р. внесено вдвічі більше декларацій за українську школу проти 1925 р., однак у висліді — погіршення стану українського шкільництва на менш-більш 20 %. З промови посла д-ра Д. Левицького на пленарному засіданні сейму 3.ХІ.1933 р. дізнаємося, як це сталося: «В тих оселях, де досі існувала українська школа, виманювано підступом або просто фальшовано підписи на деклараціях з домаганням польської мови навчання. Тайність декларацій, що їх вносили за польську мову, робить просто неможливим виказати підроблені підписи на деклараціях. Отак під маскою урядової тайни ховається злочин фальшування. В тих оселях, де була утраквістична школа й батьки внесли декларації, вимагаючи української викладової мови, там шкільні кураторії відмовили цьому домаганню, мотивуючи, що батьки всіх тих дітей, які не внесли декларації, вимагають тим самим польської мови навчання. Найвищий Адміністраційний трибунал станув на становищі, що таке вирішення суперечить закону, а проте кураторії й Міністерство освіти боронять дальше свого парадоксального становища».

Що торкається середніх українських шкіл, то до часу прилучення Галичини до Польщі в Галичині налічувалося 6 державних і 12 приватних українських гімназій, більшість яких утримувало товариство «Рідна школа» у Львові. З того часу польська влада не тільки не відкрила жодної української гімназії, а навіть закрила декілька з них. У 1932/33 шкільному році «Рідна школа» мала 10 гімназій і три вчительські семінарії... В усіх середніх школах «Рідної школи» з кінцем шкільного року було 1645 учнів (учениць).

Щодо високих шкіл, то польська влада не тільки скасувала тих 8 українських кафедр у Львівському університеті, що були там ще за Австрії (в кінці 1933 р. відновлено кафедру історії слов’янських літератур, яку зайняв доц. Іл. Свєнціцький, однак курс викладається лольською мовою), але й закрила в 1925 р. приватні українські університет і політехнікум, які українське громадянство утримувало на власні кошти. Треба додати, що польська влада досі не виконала свого зобов’язання — згідно із законом від 26.IX.1922 р. відкрити український університет у Галичині — і в той же час ставить всілякі труднощі щодо вступу української молоді до польських високих шкіл, особливо на медицину, на природничі відділи, на політехніку під претекстом перевантаження лабораторій, семінарів і т. п.

Велику працю на полі українського шкільництва виконує згадане вже тут товариство «Рідна школа» у Львові, яке в 1932/33 шкільному році утримувало, крім 13 середніх шкіл, 33 народні школи, 255 дитячих садків, 6 фахових шкіл, 3 бурси. А головне, воно стоїть на обороні українського шкільництва на українських землях у Польщі. Слід також указати, що на полі українського шкільництва прислужилися як інші українські товариства, — наприклад, «Просвіта» (утримує городньо-садівничу школу в Миловані), «Гуцульське мистецтво» (утримує школу гуцульського промислу в Косові), Ревізійний Союз українських кооператорів, що постійно організує різні кооперативні курси, «Маслосоюз», який веде молочарську школу в Стрию, — так і окремі особи, особливо митрополит А. Шептицький, який є основоположником Богословської академії у Львові. На полі позашкільної освіти серед українського населення Галичини надзвичайну активність виявляє товариство «Просвіта» у Львові (засноване в 1868 р.). Так, в 1932 р. воно мало 2984 читальні, 1739 бібліотек, улаштувало 5449 вистав, 4484 звіти, 63 курси для неписьменних. Із кінцем 1932 р. при Головному відділі «Просвіти» постала т. зв. Лемківська комісія, яка розвинула жваву акцію щодо збирання книжок для Лемківщини.

На Волині в 1927/28 шкільному році налічувалося лише п’ять народних шкіл з українською викладовою мовою та 417 польсько-українських шкіл. Серед 2213 учителів (учительок) налічувалося 536 осіб української національності, але з того часу стався значний приріст польського вчительства, про що свідчить таке признання «Урядового денника Волинської кураторії» (1930. № 4): «Справа виховання молоді в дусі польської державності спочиває переважно в руках учительства польської національності, яке обняло посади не тільки в школах з польською мовою навчання, але також у школах з українською мовою як предметом та в школах утраквістичних».

На Поліссі та Підляшші налічувалося до 250 українських шкіл у той час, як ці землі перейшли до Польщі. Ще з 1923 р. офіційна польська статистика виказувала 22 українські школи на Поліссі. Нині нема вже там жодної державної української школи, — всіх їх поперемінювано на польські. Є лише одна українська приватна школа ім. Олекси Стороженка, яка існує від 1924 р. в Бересті при т-ві «Просвіта». Як свідчить кореспондент часопису «Рідна школа» П. Носувець (1933. № 2), українське населення Полісся не бере участі в шкільному плебісциті, не бажаючи наражати себе на репресії завдяки тим формам, в які вдягнено тут шкільний плебісцит.