Головні риси українського світогляду

Якщо запитаємо, чи виявляється в розвитку української філософії якийсь спільний напрям, чи бринять в українських філософів якісь спільні мотиви, то можемо сказати, що на це запитання відповідь буде позитивна. Вже в Кирила Транквілліона Ставровецького на початку XVII ст., в українських містиків XVIII ст. на чолі зі Сковородою, в українських мислителів XIX ст. (Гоголь, Куліш, Юркевич, але також Максимович, Костомаров) та в декого з наших сучасників (зокрема Липинського, Зіньківського) знайдемо кілька спільних думок, що є в них виразніші та сильніші, ніж у західній філософії. Вже ті впливи, що їх мала на українську філософію західна думка, є характерні: в українських філософів зустрічаємо впливи отців церкви (Сковорода, Гоголь, Юркевич), барокко (Сковорода; барокко належить до найцікавіших явищ також в українському мистецтві та літературі), романтики (майже все XIX ст. та в значній мірі сучасність). Але і в порівнянні з цими джерелами деяких думок українських мислителів в останніх деякі риси є виразніші та яскравіші. Згадаємо коротко деякі з цих рис.

Емоціоналізм виявляється у високій оцінці життя, почуття. Почуття, емоція оцінюється не лише як цінний елемент етики та релігії, але навіть як шлях пізнання (Гоголь, Юркевич). «Філософія серця» (Юркевич) характерна для української думки, але ця філософія має не лише той сенс, що високо оцінюється почуття: «філософи серця» вважають, що в душевнім житті людини глибше, аніж свідомі, самій людині ясні душевні переживання, лежить їх основа, а саме серце — та найглибше захована в людині «безодня», яка породжує та зумовлює собою, так би мовити, «поверхню» нашої душі (Сковорода, Величківський, Гамалія, Гоголь, Куліш, Юркевич). З цією думкою зв’язане твердження, що людина є «малий світ», «мікрокосмос» (Ставровецький, Сковорода, Гамалія, Гоголь). Безумовно характерна риса душевної вдачі видатних українців, що знайшла вираз і в їхній етиці: це (в певних умовах) — нахил до духовного усамітнення, що Гоголь зве «духовний монастир» (Сковорода, Гоголь, Максимович, Куліш). Це духовне усамітнення веде українців до визнання великої цінності за окремою особою, визнання для кожної людини права на власний, індивідуальний етичний шлях, — те, що ми могли б назвати «аморалістичною етикою» (Сковорода, Гоголь). Але між окремими різними типами людей повинна панувати не боротьба, а згода та гармонія — мир. Для українських філософів основне, до чого людина та суспільство мають прагнути — мир між людьми та мир людини з Богом (київська школа, Сковорода, Гоголь, Юркевич, Куліш). Виявом цього прагнення до гармонії між людьми та між думками є, безумовно, те, що українські мислителі завжди намагались зайняти примирливе становище, віддати належне навіть тим думкам, що протилежні їхнім власним, навіть ворожим течіям. Крайні течії в якому б то не було напрямі не знаходили відгуку. До ідеалу гармонії зовнішньої приєднується ідеал гармонії внутрішньої, що є для українських мислителів найвищим ідеалом, метою, до якої вони всі прагнуть. Чи багато з них посягли цього ідеалу — судити важко. Сковорода, може, найближче до нього підійшов. Релігійне забарвлення яскраво виступає в історії української думки.

Боротьба думки навколо оброблення та вислову цих провідних ідей української філософії ще далеко не закінчилася. Українці, як і всі інші слов’янські народи, ще не подарували світові «великого філософа», себто мислителя, що міг би повести за собою світову думку. Якщо такий філософ прийде, він, певна річ, зможе надати цим думкам останньої обробки та ясності.

Багами Д. Г. С. Сковорода: Український мандрівний філософ. Харків, 1926.

Балей С. З психології твррчости Шевченка. Львів, 1916.

Бірчак І. Український філософ В. Довгович // Наук. зб. на пошану М. Грушевського. К., 1929. Т. 2.

Возняк М. Кирило-Мефодієвське Братство. Львів, 1921.

Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. Львів, 1925.

Дорошенко Д. П. Куліш. К., 1918.

Журливий М. В. Лесевич яко філософ. Одеса, 1915.

Петров В. Куліш у 50-ті роки. К., 1929. Т. 1.

Смаль-Стоцький С. Шевченко: Інтерпретації. Варшава, 1934.

Про Сковороду. Одеса, 1922.

Хоткевич Г. Г. С. Сковорода: Український філософ. Харків, 1920.

Чехович К. Погляди Потебні на українську справу. Львів, 1929.