Велике переселення народів. Формування слов’янської культури. Держава антів

На початку нашої ери посилюється тиск на грецькі міста з боку кочівників, а ослаблена Римська імперія вже не була здатна їх захистити. Рабство, що раніше відігравало у грецьких колоніях значну роль в соціально-економічному житті, переживає занепад. В III ст. н.е. у Причорномор’ї встановлюється панування готів, германських племен, що прийшли з узбережжя Балтійського моря, а в другій половині IV ст. – гуннів (войовничих кочівників, навала яких зі Сходу призвела в Європі до небаченого спустошення). Гунни остаточно знищили грецькі міста, вцілів лише Херсонес, який ще тисячу років існував як форпост Візантійської імперії у Причорномор’ї.

Поява гуннів відкрила епоху Великого переселення народів, у процесі якого значною мірою сформувалася сучасна етнічна карта Європи. Гунни створили у Північному Причорномор’ї власну, досить сильну державу, визначним керівником якої був полководець Аттіла. З часом гунни асимілювалися з іншими народами європейського континенту.

II ст. до н.е. – це час, коли в лісостепових і лісових областях Середнього Придністров’я, на Волині, у Південній Білорусі набула поширення так звана За рубинецька культура. Свою назву вона отримала від могильника біля с. Зарубинці на Київщині. Головним заняттям племен цієї культури було землеробство. Займалися вони також скотарством, полюванням, рибальством та збиральництвом. На місцях їх поселень археологи виявили залишки залізодобувних горнів. Глиняний посуд був ліпний, частково лощений, чорного та світло-коричневого кольору, існували обмінні зв’язки з античними містами, римськими провінціями та сарматами. У II ст. н.е. ця культура перестала існувати. У науці переважає думка, що носіями цієї культури були праслов’яни.

У II ст. н.е. зарубинецька культура в південній, лісостеповій частині змінюється черняхівською, назва якої походить від с. Черняхів Кагарлицького району Київської області. Залишки цієї культури можна зустріти від Карпат до Сіверського Донця. Особливістю її є застосування гончарного круга для виготовлення глиняного посуду. Трапляються залізні наральники, серпи, сокири, струги, пилки, долота, свердла, ножі тощо. Головними заняттями племен черняхівської культури були орне землеробство та скотарство. Розвивалися гончарне ремесло, виготовлення ювелірних прикрас. Поселення були досить великими й нараховували іноді до 70 наземних будівель. Племена черняхівської культури вклонялися явищам природи, були язичниками. Вони входили до військово-політичного союзу на чолі з готами, до якого належали і слов’яни. Припинили своє існування наприкінці IV - у V ст. н.е.

Дедалі важливішу роль у житті людей, які населяли землі України, відігравали торгові й культурні зв’язки з античними містами-державами на узбережжі Чорного моря. Час їхнього існування відповідав скіфському періоду в степах Північного Причорномор’я. Засновані вихідцями з Греції як торгові факторії, ці міста - Тіра (в гирлі Дністра), Ольвія (в гирлі Південного Бугу), Пантикапей (на місці сучасної Керчі), Феодосія, Херсонес (на території м. Севастополя) - згодом перетворилися на самостійні поліси з високорозвиненими ремеслами, архітектурою та мистецтвом. Вони здійснювали великий торговельний обмін з Грецією, постачаючи їй збіжжя, худобу, шкіру, хутро, рабів тощо; натомість звідти завозили вина, оливкову олію, зброю, тканини, мармур, кераміку, ювелірні вироби та предмети розкоші. Висока культура цих античних міст сприяла розвитку економічного життя і суспільних відносин місцевих племен, що було запорукою їхнього подальшого прогресу.

У політичному аспекті античні міста відрізнялася за формою правління. В республіках Ольвія, Тіра, Херсонес та деяких інших законодавча влада належала народним зборам, до яких входили всі вільні громадяни-чоловіки, а в монархічній Боспорській державі зі столицею Пантикапей влада царя поєднувалась із самоуправлінням міст.

Загальна криза рабовласницької системи торкнулася й античних міст-держав Північного Причорномор’я. Економічний занепад посилився внаслідок навали готів у III ст.

Перші відомості про слов’ян, які мешкали на великій за обсягом території між Дніпром та Віслою, від степів Північного Причорномор’я до берегів Балтики, належать до І ст. н.е. Римський вчений Пліній Старший в «Природничій історії» згадує їх під назвою «венеди». Слов’яни – автохтонне населення сучасної України. Воно не прийшле, сформувалося на цій території, освоювало й розвивало пустельні колись землі. Уже в трипільський період Україна набуває ознак, що й донині притаманні українському народу, його культурі. Від трипільських часів існують в Україні хліборобство, використання волів, відповідний реманент і упряж, хати, обмазані глиною, розписані яскравими фарбами ззовні та всередині, мотиви вишиванок. Сучасне українство є однією з гілок історичного слов’янства, автохтонне на своїй землі.

У VI ст. н.е. готський історик Іордан у своїх працях говорить про дві великі групи слов’ян, мешканців півдня Європи - склавинів та антів. Останні створили східну гілку слов’янства і населяли територію від Дунаю до гирла Дону і Азовського моря. Анти заклали підвалини етносів східних і південних слов’ян і були найбільшою племінною групою давніх слов’ян в IV-VII ст. Їхнім археологічним відповідником є пеньківська культура, поширена від Пруту до Оскола. Вони мешкали в напівземлянках з вогнищами, пізніше – кам’яними печами з лежанками, підвалами для зберігання харчових припасів. Поруч із житлами будувались господарські приміщення та майстерні. У землеробстві вони застосовували перелогову систему та парову з двопільною сівозміною. Значного розвитку тут набули ремесла, споруджувалися укріплені городища. Політичний устрій антів стародавні історики називають народовладдям, на чолі племені стояв князь та старійшини, основні питання вирішували народні збори - віче. Анти вели війни, зокрема проти Візантії, брали активну участь у колонізації Балканського півострова. До нас дійшли імена антських князів - Божа, Ардагаста, Пирагоста, дипломата Мезамира. На початку VII ст. назва антів зникла з джерел, а їхній племінний союз розпався.